ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/4900/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2023 (суддя Марченко О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 (головуючий суддя: Яковлєв М.Л., судді: Станік С.Р., Гончаров С.А.)
у справі № 904/4900/23
за позовом ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 )
до акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - Банк)
про припинення протиправних дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення 50 000 грн моральної шкоди.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Банку про:
припинення протиправних дій Банку проти споживача послуг (позивача) за ігнорування Закону України «Про захист прав споживачів» і листів позивача з припинення таких дій:
- відмову Банку з надання споживачу обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитними коштами:
- зняття з банківського рахунку ОСОБА_1 без згоди останнього і без його відома з кредитної карти під час її арешту приватним виконавцем грошових коштів у сумі 15 396,30 грн. (29.01.2021 о 14 год. 40 хв.);
- затягування часу і небажання провести обґрунтований розрахунок для можливості закриття споживачем рахунку за кредитною лінією з ціллю збільшення боргу клієнта Банку за нарахованими збільшеними відсотками комісії Банку після надіслання листа ОСОБА_1 з припинення послуг Банку споживачем;
залучення кваліфікованих експертів для перевірки розрахунків Банку і видачі остаточної рекомендації з розрахунків обом сторонам для рішення суду з цього питання;
зобов`язання Банку підписати акт звірки взаєморозрахунків по остаточній заборгованості позивача на основі справедливого рішення експертів;
зобов`язання Банку виплатити 50 000,00 грн позивачу за нанесення умисної моральної шкоди своїми протиправними діями, ігнорування законних прав клієнта Банку - споживача його послуг, дзвінками колектора по десять разів у день, півтора року, позивачу і усім його родичам з різних номерів мобільних телефонів.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2023 зі справи № 904/4900/23 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Банку про захист прав споживача з посиланням на пункт 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 зі справи ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , з посиланням на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, дозволити прийняти справу до розгляду господарським судом.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 2 3 6 Господарського кодексу України, статей 2, 10, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи інших учасників справи
Банк не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає таке.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.
Таким чином, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також розмежування юрисдикції здійснюється залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 зі справи № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги у цій справі ґрунтуються на умовах укладеного сторонами спору договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, який укладений шляхом підписання позивачем заяви від 30.07.2020 № 26001647941801 та є договором приєднання, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях Закону України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула цього Закону).
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 названого Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
За висновком суду попередньої інстанції, аналіз положень укладеного сторонами договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, який укладений шляхом підписання позивачем заяви від 30.07.2020 № 26001647941801 та є договором приєднання, а також норм законодавства, чинного на момент його укладення, дає підстави для висновку, що такий договір був укладений з позивачем, як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто як з фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю. При цьому, доказів використання позивачем кредитних коштів для здійснення підприємницької діяльності, як і доказів того, що позивач має статус фізичної особи - підприємця не надано.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України відповідає наведеним вище нормам матеріального та процесуального права.
У силу приписів статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування або порушення судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України», згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
За наведених обставин, Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм права, тому підстави для їх скасування відсутні.
Судові витрати
Судовий збір з касаційної скарги покладається на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129 300 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ :
Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі № 904/4900/23 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок