ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/7875/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2022 (колегія суддів: Парусніков Ю.Б. - головуючий, Вечірко І.О., Верхогляд Т.А.)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця»
до Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Дніпровська міська рада
про стягнення збитків
за участю:
позивача: Руденко С.А. (адвокат)
відповідача, третьої особи: Ярличенко І.В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - позивач) звернувшись з позовом просило стягнути з Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради (далі - відповідач) 4 207 906,51 грн збитків за пільгове перевезення пасажирів за період з 01.10.2018 по 31.12.2018.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у спірний період надано послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян, але відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за ці перевезення, внаслідок чого позивачу спричинені збитки у заявленому розмірі.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2021 (суддя Манько Г.В.), позов задоволено повністю.
2.2. Рішення суду мотивовано тим, що зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу витрати, пов`язані з перевезенням окремих категорій громадян залізничним транспортом, виникли відповідно до вимог законодавства.
2.3. Оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2022 вище вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
2.4. Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції не врахував, що на момент звернення з позовом у даній справі законодавство, яке просить застосувати позивач до спірних правовідносин втратило свою чинність та у 2018 році воно вже не регулювало спірні правовідносини. За цих обставин дійшов висновків про наявність правових підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, та про відмову у позові.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 та постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 917/1739/17. Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту «г» пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України у подібних правовідносинах.
3.3. Відповідач та третя особа у відзивах на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм чинного законодавства, зазначили про безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просили залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1. Апеляційний суд встановив, що листом від 08.08.2017 № Н-21/999 позивач звернувся до відповідача, у якому просив передбачити у бюджеті міста на 2018 рік кошти на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян у приміському сполученні у розмірі не менше 10 мільйонів гривень та вжити заходів щодо укладення на 2018 рік договору на компенсацію збитків за перевезення пільгової категорії пасажирів у приміському сполученні до введення в дію графіка руху на 2017 - 2018 роки.
4.2. Також встановлено, що бюджетом міста Дніпра на 2018 рік не передбачено фінансування на покриття збитків від перевезення пасажирів пільгової категорії залізничним транспортом, договору на компенсацію збитків за перевезення пільгової категорії пасажирів укладено не було.
4.3. За період жовтень - грудень 2018 року позивач надавав пільговий проїзд окремим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом, у зв`язку із чим, як зазначив позивач, загальний розмір недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом зазначеної категорії громадян за ІV квартал 2018 року склав 4 207 906,51 грн.
4.4. Наполягаючи на задоволенні позову, позивач вказував, що всі станції, де було реалізовано залізничні квитки перебувають у безпосередній територіальній компетенції відповідача по відшкодуванню збитків за перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом.
4.5. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.6. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.7. Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
4.8. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.
4.9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що згідно з Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2017 з Бюджетного кодексу України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.
4.10. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
4.11. Отже, вище наведена постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена відповідно до законодавства, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, яке є відмінним від правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається.
4.12. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, відступати від якого колегія суддів підстав не вбачає.
4.13. Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.14. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.15. Твердження заявника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 917/1739/17, є безпідставним, оскільки така постанова суду касаційної інстанції відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень та завірена належним чином копія, скаржником до матеріалів касаційної скарги не долучена.
4.16. Позивач посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) у подібних правовідносинах.
4.17. Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч.2). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3).
4.18. Відповідно до положень частини 4 статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
4.19. Отже звернення до суду з позовом має на меті захист порушених, невизнаних або оспорюваних відповідачем прав і законних інтересів.
4.20. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256).
4.21. З посиланням на п.3 Порядку № 256 (у редакції на момент спірних правовідносин) суд апеляційної інстанції вказав, що головним розпорядником коштів визначався Департамент соціальної політики виконавчого комітету Дніпровської міської ради, а не Департаменту транспорту, до компетенції якого не належать питання праці та соціального захисту населення, до якого заявлено позов.
4.22. Встановивши, що законодавство, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, не передбачало обов`язок для відповідача здійснювати позивачу компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
4.23. За вказаних обставин, виходячи із наведених норм права, оскільки визначений позивачем відповідач не має відповідати за позовом у даній справі, висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові є правильними.
4.24. При цьому слід зазначити, що відмова у позові з підстав пред`явлення його до неналежного відповідача незалежно від інших доводів, викладених у касаційній скарзі, вже є достатньою підставою для залишення без змін оскарженої у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції.
4.25. Виходячи із положень підпункту «а» пункту 3 частини 1 статті 315 ГПК України щодо викладення у постанові суду касаційної інстанції мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі, слід зазначити наступне.
4.26. Позивач у касаційній скарзі як на підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 БК України у подібних правовідносинах.
4.27. Згідно зазначеного вище підпункту «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 БК України, яка діяла у редакції за період з 01.10.2018 по 31.12.2018, за який заявлено позовні вимоги, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
4.28. Разом з тим, згідно частини 1 статті 102 БК України у відповідній редакції, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4.29. Згідно ж вказаного підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 наведеного Кодексу у відповідній редакції, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення - державні програми соціального захисту.
4.30. Таким чином задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки судами не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, правові підстави для задоволення позову відсутні.
4.31. У зв`язку із наведеним касаційна скарга у вказаній частині підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду належить залишити без змін.
4.32. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240 296 300 301 308 309 315 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне провадження у справі № 904/7875/21 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
В іншій частині касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2022 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді Є.В. Краснов
В.Ю. Уркевич