№ 905/2262/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 905/2262/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2019 (судді: Медуниця О. Є. - головуючіий, Барбашова С. В., Чернота Л. Ф.) і рішення Господарського суду Донецької області від 15.04.2019 (суддя Матюхін В. І.) у справі

за позовом заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

до Фермерського господарства "Колос-249/1"

про повернення земельної ділянки площею 13 гектарів (вартістю 405 179,58 грн),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2018 року заступник керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фермерського господарства "Колос-249/1" (далі - ФГ "Колос-249/1") про зобов`язання відповідача повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 13,00 га, розташовану на території Старомайорської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серія Б № 080909.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно зі свідоцтвом про смерть від 12.03.2014 № 7 ОСОБА_1 (засновник ФГ "Колос-249/1"), якому на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 20.01.1993 видано державний акт на право постійного користування землею серія Б № 080909, помер.

Отже, прокурор вважає, що з квітня 2014 року ФГ "Колос-249/1" продовжує використовувати спірну земельну ділянку на праві постійного користування без належних для цього підстав. Прокурор наголошує, що дія державного акта на право постійного користування землею серія Б № 080909 фактично припинилася з ІНФОРМАЦІЯ_1 зі смертю засновника ФГ "Колос-249/1", а право постійного користування земельною ділянкою, яке було у засновника фермерського господарства до його спадкоємців не перейшло.

1.3. Заперечуючи проти позову, ФГ "Колос-249/1" просило відмовити у його задоволенні, акцентуючи на неправомірності, недоведеності та безпідставності позовних вимог прокурора щодо повернення земельної ділянки, яка використовується фермерським господарством з 1992 року відповідно до законодавства.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суди дійшли висновку, що надання ОСОБА_1 у довічне успадковуване користування земельної ділянки для ведення селянського господарства на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів від 29.02.1992 (зі змінами, внесеними рішенням від 20.01.1993), узгоджувалось з положеннями чинного на той час законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову суди установили, що з 2014 року (часу смерті засновника фермерського господарства) ФГ "Колос-249/1" продовжує користуватися земельною ділянкою, наданою померлому чоловіку керівника господарства в постійне пожиттєве користування із правом успадкування; фермерське господарство виплачувало податки у повному обсязі протягом усіх років користування.

При цьому, суди дійшли висновку, що статтею 412 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою як "смерть землекористувача".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, прокурор у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Донецької області від 15.04.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2019 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову прокурора, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального права, а саме статей 31 92 116 118 125 126 Земельного кодексу України, а також порушенням норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія Б № 080909, виданого на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів від 29.02.1992 (зі змінами, внесеними рішенням від 20.01.1993), саме ОСОБА_1 надано у постійне спадкоємне користування земельну ділянку площею 13,00 га, а не фермерському господарству.

Отже, прокурор наголошує, що державний акт свідчить, що землекористувачем спірної земельної ділянки є не ФГ "Колос-249/1", а громадянин ОСОБА_1 .

З часу смерті ОСОБА_1 будь-які права повинні або припинитися, або перейти у порядку спадкування іншій особі. Водночас, аналіз положень статей 131 Земельного кодексу України та статі 407 413 Цивільного кодексу України свідчить , що право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акта на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій таке право належало.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем (ФГ "Колос-249/1") без належних правових підстав, на переконання прокурора, відповідач зобов`язаний на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України її повернути у розпорядження держави.

Відтак у порушення статей 73 86 236 237 Господарського процесуального кодексу України суди попередніх інстанцій надали невірну оцінку доводам прокурора, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підставі для задоволення позову.

3.2. ФГ "Колос-249/1" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, наголошуючи, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16, від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 13.09.2019 у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 у справі № 376/331/16, після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", відбувається фактична зміна землекористувача й обов`язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з часу його реєстрації.

Так, ФГ "Колос-249/1" відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровано 23.11.1993 після отримання ОСОБА_1 (як засновником фермерського господарства) державного акта на право постійного користування землею серія Б № 080909, виданого на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів від 29.02.1992 (зі змінами згідно з рішенням від 20.01.1993).

Отже саме ФГ "Колос-249/1" є землекористувачем з часу реєстрації фермерського господарства. Право користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством до моменту припинення його діяльності. Підстави припинення діяльності фермерського господарства наведені у статті 29 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". Водночас, смерть засновника не є підставою припинення фермерського господарства, у той час як позбавлення фермерського господарства земельної ділянки має наслідком припинення його діяльності.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою від 04.10.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, поданою 18.09.2019.

Ухвалою від 02.12.2019 зупинено провадження у справі № 905/2262/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 368/54/17 і справи № 922/989/18, яке поновлено після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, згідно з ухвалою від 17.08.2020.

Переглянувши за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час подання касаційної скарги, у порядку письмового провадження оскаржувані у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. Суди попередні інстанцій установили такі обставини:

- рішенням Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 на підставі статей 5, 6, 7 України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 18 31 50 51 52 Земельного кодексу України, громадянину ОСОБА_1 надано у довічне успадковуване користування для ведення селянського господарства земельну ділянку площею 13,0 га, у тому числі ріллі - 13,0 га, відповідно з проектом відведення;

- на підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування землею серія Б № 080909, яким посвідчено його безстрокове, безоплатне та успадковуване право користування земельною ділянкою, площею 13 га;

- рішенням Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 20.01.1993 внесено зміни до рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 та викладеного його у такій редакції: "Надати громадянину ОСОБА_1 у постійне користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 13,0 га, у тому числі ріллі - 13,0 га згідно з проектом, розробленим УкрНДІземпроект. У цьому рішенні 1993 року зазначено, що 13.03.1992 року прийнято Земельний кодекс України у новій редакції, в якій відсутнє поняття - "надання земель в пожиттєве успадковуване володіння";

- 23.11.1993 ОСОБА_1 заснував і зареєстрував ФГ "Колос-249/1", що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та статутом ФГ "Колос-249/1";

- відповідно до пункту 4 статуту ФГ "Колос-249/1" (у редакції від 08.02.2013) головою господарства є ОСОБА_2 .. Членами господарства є: ОСОБА_1 - засновник та ОСОБА_2 - дружина засновника. Отже, до смерті засновника господарства ОСОБА_1, його дружина - ОСОБА_3 стала членом та головою фермерського господарства;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник ФГ "Колос-249/1" ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 12.03.2014;

- відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на 30.05.2018, ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_1 ) є головою ФГ "Колос-249/1";

- згідно з інформацією Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (лист від 04.06.2018 № 1875/10/05-99-49-10) ФГ "Колос-249/1" є діючим підприємством, своєчасно сплачує податки.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про зобов`язання ФГ "Колос-249/1" повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 13,00 га, розташовану на території Старомайорської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серія Б № 080909, у зв`язку зі смертю засновника фермерського господарства і використання ФГ "Колос-249/1" земельної ділянки без належних для цього підстав.

4.4. Згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення ФГ "Колос-249/1") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення ФГ "Колос-249/1") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення ФГ "Колос-249/1") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз зазначених норм свідчить, що на час надання земельної ділянки ОСОБА_1 на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Аналогічну правову позицію викладено у пункті 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

4.5. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час створення ФГ "Колос-249/1") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на час створення ФГ "Колос-249/1", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

4.6. 19.06.2003 було прийнято Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній з 19.06.2003) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Отже, Закон України "Про фермерське господарство" (у редакції з 19.06.2003) передбачає, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18)

4.7. Як убачається з матеріалів справи та установлено судами, на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 (зі змінами згідно з рішенням від 20.01.1993), ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування землею серія Б № 080909, яким посвідчено його безстрокове, безоплатне та успадковуване право користування земельною ділянкою, площею 13 га.

Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина 2 статті 92 цього Кодексу).

Отже на момент смерті засновника ФГ "Колос-249/1" ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

4.8. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

4.9. У пункту 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

4.10. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Велика Палати Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника ФГ "Колос-249/1" - ІНФОРМАЦІЯ_1) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістом частини 1 статті 27 Земельного кодексу України

(у редакції, чинній на час створення і реєстрації ФГ "Колос-249/1" - 23.11.1993) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

4.11. У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палати Верховного Суду зазначила, що зазначені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ "Колос-249/1" так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) зазначила про необхідність відступити від правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 стосовно того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

4.12. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, на підставі рішення Великоновосілківської районної ради народних депутатів Донецької області від 29.02.1992 (зі змінами згідно з рішенням від 20.01.1993), ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування землею серія Б № 080909, яким посвідчено його безстрокове, безоплатне та успадковуване право користування земельною ділянкою площею 13 га, для ведення фермерського господарства, а 23.11.1993 засновано та зареєстровано ФГ "Колос-249/1".

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц, від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц.

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку про правомірність висновку місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

4.13. За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відтак, право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

4.14. Ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами обставини щодо користування ФГ "Колос-249/1" земельною ділянкою, наданою відповідно до закону на підставі державного акта для ведення фермерського господарства та відсутністю такої правової підстави для припинення землекористування як смерть засновника фермерського господарства, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про зобов`язання ФГ "Колос-249/1" повернути земельну ділянку.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу (у редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, а також суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі рішення та постанови не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.08.2019 і рішення Господарського суду Донецької області від 15.04.2019 у справі № 905/2262/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак