ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/945/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях
на рішення Господарського суду Донецької області віл 07.10.2019 (суддя Чернова О. В.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 (головуючий суддя Хачатрян В. С., судді Ільїн О. В., Россолов В. В.)
у справі № 905/945/19
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України
про розірвання договору оренди і зобов`язання повернути майно
(у судовому засіданні взяла участь представник позивача Беніцька А. В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - позивач, ФДМУ) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (далі - відповідач, ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод"), у якому просило суд:
- розірвати договір оренди від 23.05.2002 №951/2002, укладений між ФДМУ і ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», на державне майно - цілісний майновий комплекс державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», розташований за адресою:87532, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, 28;
- зобов`язати ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» вчинити певні дії, а саме: повернути до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України цілісний майновий комплекс державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», розташований за адресою:87532, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, 28, шляхом підписання акта приймання-передачі, відповідно до вимог Порядку повернення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМУ від 07.08.1997 № 847;
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем істотних умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002, а також невжиття вичерпних заходів щодо усунення порушень, що є підставою для розірвання договору та повернення орендованого майнового комплексу уповноваженому органу управління державним майном.
3. 02.08.2019 до Господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій останній просить суд змінити підстави позовних вимог у справі №905/945/19, доповнивши підставою позовної заяви передання спірного об`єкту оренди у суборенду без погодження такої передачі з позивачем, що також є порушенням умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002. У вказаній заяві позивач також просив урахувати обставини, встановлені, зокрема, у справах № 905/1532/18, № 905/803/18.
4. Таким чином, за твердженням позивача, порушення відповідачем істотних умов договору оренди полягає у такому:
- ненаданні фінансової та бухгалтерської документації,
- не проведенні інвентаризації орендованого майна;
- передачі орендарем частини орендованого майна у суборенду без згоди позивача;
- невикористанні об`єкта оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства.
Короткий зміст судових рішень
5. Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.10.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
6. Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що позивач належними і допустимими доказами не довів факт істотного порушення відповідачем умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002.
7. Так, суди дійшли висновку, що:
- факт ненадання фінансової та бухгалтерської документації та не проведення інвентаризації орендованого майна, не може розцінюватись як доведеність позивачем істотності порушення відповідачем умов договору, оскільки зазначені обставини не свідчать про те, що позивач, як сторона договору, значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки основною метою оренди для орендодавця є отримання прибутку від орендованого майна у вигляді орендної плати. Крім того, сторонами не заперечується, що відповідач належним чином виконує зобов`язання зі сплати орендної плати;
- позивач не надав до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу укладення відповідачем договорів суборенди з третіми особами без його згоди (копій договорів оренди чи будь-яких інших доказів). Стосовно посилань позивача на обставини, встановлені у справі №905/1532/18, то вони відхилені судами, оскільки за їх висновками зі справи №905/1532/18 не вбачається, що відповідач уклав саме договір суборенди з третьою особою. Натомість, у справі №905/1532/18 встановлено, що відповідач уклав договір на виконання платних робіт (послуг), який визнано судом недійсним з підстав відсутності обсягу цивільної дієздатності на укладання цього договору. Суди відхилили посилання позивача на судове рішення у справі № 905/803/19, оскільки воно не набрало законної сили на момент розгляду справи у суді першої інстанції;
- позивач не довів використання відповідачем об`єкта оренди не за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, що є порушенням умов договору оренди від 23.05.2002 №951/2002, з огляду на встановлені обставини щодо неможливості використання відповідачем об`єкта оренди за цільовим призначенням та внесення сторонами змін до договору оренди, а саме до пункту 1.1 в частині цільового призначення об`єкта оренди.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
8. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
9. У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
10. Скаржник не погоджується з висновками судів щодо недоведеності позивачем укладення відповідачем договорів суборенди з третіми особами та зазначає про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 905/1532/18.
11. Також скаржник посилається на наявність інших судових справ, а саме № 905/803/18, № 905/1212/19, № 905/1157/19, № 905/1158/19 у яких, за твердженням позивача, встановлено передачу відповідачем у суборенду без погодження з позивачем нерухоме майно зі складу цілісного майнового комплексу.
12. Скаржник зазначає, що умови договору оренди щодо: використання об`єкта оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, переданого в оренду; наявність фінансової та бухгалтерської документації; обов`язковість проведення інвентаризації є істотними умовами договору і зазначає, що факт невиконання відповідачем істотних умов договору, а також невжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, встановлених на момент проведення контрольного огляду, дають позивачу право вимагати розірвання договору оренди від 23.05.2002 № 951/2002.
13. Скаржник не погоджується із застосуванням судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 915/742/17, з огляду на те, що встановлені у вказаній справі обставини не є аналогічними з обставинами, встановленими у справі № 905/945/19.
Позиція інших учасників справи
14. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. 23.05.2002 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) підписано договір оренди №951/2002 (далі - договір оренди), згідно з умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (підприємство), який розміщений за адресою: 87532, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Енгельса, 28 (далі - ЦМК).
16. Склад і вартість майна визначено відповідно до додатків №№1, 2, 3, а саме 551 102,00 грн (первісна вартість 1 662 321,01 грн, знос 1 111 218,54 грн), у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю 321 654,00 грн; самортизовані основні фонди згідно експертної оцінки 229 448,00 грн.
17. Орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін вказаний у договорі, але не раніше дня підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства (п.2.1.).
18. Розділом №3 договору оренди визначені умови щодо орендної плати.
19. Пунктом 4.1 договору передбачено, що амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних засобів. Поліпшення орендованого майна підприємства здійсненні за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави (п. 4.2).
20. Розділом 5 договору оренди визначені обов`язки орендаря. Так, орендар зобов`язується використовувати орендоване майно - підприємство відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 5.1).
21. Згідно з п. 5.3. договору оренди орендар зобов`язується забезпечити збереження орендованого майна підприємства, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки. Своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна підприємства (п. 5.4).
22. За змістом п.п. 6.1, 6.3 договору оренди орендар має право самостійно визначати і здійснювати напрями господарської діяльності підприємства в межах, визначених його установчими документами, чинним законодавством і цим договором, з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна підприємства тощо.
23. Умовами п. 6.2. договору оренди визначено, що орендар має право за згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об`єкти із складу орендованого майна підприємства в суборенду і передавати свої права та обов`язки за цим договором щодо цих цінностей іншій особі, за умови, що це не спричинить зміни вартості підприємства і не порушує інших положень цього договору.
24. За приписами п.10.1. (в редакції додаткової угоди від 15.08.2008 №3) цей договір діє з 23.05.2002 по 25.05.2033.
25. Пунктом 10.4. договору оренди визначено, що за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
26. Чинність цього договору припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду, при наявності заборгованості по орендній платі понад трьох місяців, а також у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов`язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору (п. 10.7).
27. 23.05.2002 сторонами підписано акт приймання-передачі, за яким відповідач передав, а позивач прийняв державне майно - ЦМК.
28. Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.07.2010 у справі №30/74пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2010, внесено зміни до договору оренди, а саме до пункту 1.1 зазначеного договору додано речення такого змісту: «Частина цілісного майнового комплексу підприємства, за переліком, наданим ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", використовується за цільовим призначенням - "адміністративно-торгівельний комплекс".
29. 12.07.2018 наказом ФДМУ №00441 "Про проведення періодичного комплексного контролю" створено робочу комісію та вирішено з 16.07.2018 по 16.09.2018 здійснити комплексний контрольний огляд ЦМК з приводу виконання орендарем умов договору оренди за період з 01.04.2016 по 31.03.2018.
30. Листом від 10.08.2018 №10/08/2018 відповідач повідомив позивача про належне виконання умов спірного договору.
31. Листом від 30.08.2018 №30/08/2018 відповідач додатково повідомив позивача, що під час зміни керівництва підприємства передача майна та документації не здійснювалась у зв`язку з відсутністю попереднього директора підприємства. Також, що інвентаризація орендованих основних засобів заплановано на 01.11.2018.
32. 30.09.2018 за результатами комплексного контрольного огляду державного майна ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», складено Звіт, згідно якого встановлено, що:
1. Орендар не використовує за цільовим призначенням (виробництво лікеро-горілчаних напоїв та адміністративно-торгівельний комплекс) орендований цілісний майновий комплекс;
2. Орендар має випадки несвоєчасного страхування державного майна;
3. На підприємстві відсутня фінансова та бухгалтерська документація за минулі роки;
4. Орендарем не надані належним чином завірені копії документів стосовно інвентаризацій, проведених у періоді, що підлягає контрольному огляду; згідно з наданою відповідачем інформацією, залишок невикористаного амортизаційного фонду за даними бухгалтерського обліку (електрона версія) станом на 01.04.2018 складає 414,056 тис.грн.
33. При цьому, фактів незаконної передачі в суборенду державного майна зі складу ЦМК ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на момент проведення огляду з виїздом на місце розташування підприємства комісією на встановлено.
34. Також, орендарю запропоновано:
- вжити заходи щодо відновлення фінансової та бухгалтерської документації ТОВ Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за минулі роки, провести інвентаризацію всіх активів та зобов`язань незалежно від їх місцезнаходження;
- зазначено про необхідність проведення аудиторської перевірки орендних операцій у частині формування вартості орендованого майна, руху державних основних засобів, повноти нарахування та використання амортизаційних відрахувань за період оренди та результати надати ФДМУ;
- своєчасно страхувати орендоване майно підприємства відповідно до умов договору оренди та в порядку, визначеному законодавством;
- не допускати фактів передачі державного майна в суборенду всупереч вимогам договору оренди та чинному законодавству;
- протягом місяця надати пропозиції щодо усунення недоліків, які встановлені робочою комісією в ході комплексного контрольного огляду державного майна ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та проінформувати ФДМУ.
35. Листом від 20.11.2018 №11-04-05275 позивач направив відповідачу Звіт контрольного огляду державного майна ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та зобов`язав останнього проінформувати ФДМУ про вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів.
36. 26.12.2018 Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося з листом №33-21-15/27715 до ФДМУ з проханням вжити можливих заходів, пов`язаних з передачею органу управління ЦМК, відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 №847, у зв`язку з невиконанням ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» своїх обов`язків як орендаря та у разі невжиття останнім заходів щодо усунення недоліків, встановлених робочою комісією ФДМУ.
37. 24.01.2019 позивач направив на адресу відповідача лист №11-04-00289, у якому запропоновано відповідачу розірвати договір оренди у зв`язку з відсутністю інформації щодо усунення відповідачем порушень, виявлених під час комплексного контрольного огляду об`єкта оренди. Зазначений лист отриманий відповідачем 29.01.2019, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення №6105714163670.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. Враховуючи положення законодавства (із відповідними змінами) щодо установлення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховний Суд вважає за можливе розглянути справу № 910/895/17 у розумний (такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту) строк.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
39. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
40. Частинами першою, другою, шостою статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
41. Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
42. Відповідно до частин першої, другої статті 773 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
43. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
44. Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
45. Відповідно до частин першої і четвертої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
46. Загальні підстави розірвання договору визначені статтями 651 652 ЦК України.
47. Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
48. Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).
49. З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
50. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, від 31.07.2018 у справі №922/3248/18, від 13.02.2020 у справі № 921/109/19.
51. Обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач, у тому числі, посилався на порушення відповідачем умов договору у зв`язку із переданням відповідачем частини орендованого майна в суборенду без погодження з позивачем, що є порушенням частини першої статті 774, пункту 2 частини першої статті 783 ЦК України.
52. Відхиляючи наведені доводи позивача, суди виходили з недоведеності вказаних обставин належними і допустимими доказами, а також відхилили посилання позивача на обставини встановлені у справі №905/1532/18. Зокрема зазначили, що у справі № 905/1532/18 не встановлено укладення відповідачем договору суборенди з третьою особою.
53. Так, постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 905/1532/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24.07.2019, скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 11.12.2018, прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі ФДМУ до ТОВ "Маріупольський лікеро-горілчаний завод", ФОП Костинської Г. Б., визнано недійсним договір від 01.08.2016 на виконання платних робіт (послуг).
54. У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 905/1532/18 містяться такі висновки:
"- з огляду на те, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суди попередніх інстанцій, установивши, що ФОП Костинська Г. Б. фактично користувалася майном (частина кімнати к.1 загальною площею 32 м2, яка розташована на першому поверсі будівлі заводоуправління (Літ. А-2), що знаходиться за адресою: вул. Архітектора Нільсена, 28), та на виконання договору від 01.08.2016 № 4 платних робіт (послуг) здійснювала плату за користування цим приміщенням та відшкодування експлуатаційних (комунальних) витрат, як користувач приміщення, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого та законного висновку, що оспорюваний договір послуги є удаваним, оскільки укладений з метою приховання договору оренди приміщення (п. 4.5);
- установивши, що правочин, який насправді вчинено (договір суборенди), суперечить частині 2 статті 22 Закону України Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відсутня згода основного орендодавця, суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про визнання його недійсним, навіть, незважаючи на те, що строк дії договору закінчився (п. 4.8)".
55. У наведеній постанові Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами обставин щодо того, що оскаржуваний правочин насправді вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди (суборенди) майна ЦМК, дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів про наявність підстав для визнання цього правочину недійсним на підставі статей 203 215 ЦК України, частини другої статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
56. У касаційній скарзі позивач наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій наведених висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.07.2019 у справі № 905/1532/18. Посилання на укладення відповідачем договорів суборенди частини орендованого майна ЦМК без згоди позивача, що, зокрема, встановлено у справі № 905/1532/18, містяться також у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) і апеляційній скарзі позивача.
57. Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять обґрунтованого відхилення доводів позивача стосовно укладення відповідачем договорів суборенди в порушення вимог законодавства і умов договору оренди (з урахуванням висновків, викладених у зазначеній у попередньому пункті постанові).
58. Суди лише формально зазначили, що при вирішенні справи № 905/1532/18 встановлено, що відповідачем укладено договір на виконання платних робіт (послуг), який визнано судом недійсним з підстав відсутності обсягу цивільної дієздатності.
59. Враховуючи викладене, Верховний Суд визнає обґрунтованими заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом першим частини другої статті 287 ГПК України, а висновки судів попередніх інстанцій у частині заявленої позивачем підстави для розірвання договору оренди у зв`язку із переданням відповідачем частини орендованого майна в суборенду без погодження з позивачем такими, що не ґрунтуються на повному і всебічному дослідженні судами всіх обставин справи у їх сукупності з урахуванням поданими сторонами доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
60. Окрім цього, Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, дійшовши до відповідних висновків (пункт 52 цієї Постанови), не надали належної оцінки доводам позивача щодо істотності порушення умов договору оренди і, відповідно, наявності (або відсутності) підстав для його розірвання. Верховний Суд не може самостійно усунути ці недоліки в силу положень статті 300 ГПК України.
61. Разом з тим, Суд не погоджується з доводами скаржника стосовно того, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.05.2018 у справі № 915/742/17, стосовно того, що: "положення пункту 2 частини першої статті 783, статті 774 ЦК України не передбачають обов`язковість розірвання договору оренди, в разі порушення орендарем зобов`язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи. При цьому, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця)" не може бути застосований до правовідносин у цій справі, яка переглядається, з огляду на те, що встановлені у справі № 915/742/17 обставини не є аналогічними обставинам, встановленим у справі № 905/945/19, оскільки наведені скаржником доводи не містять належного обґрунтування на підтвердження порушення судом апеляційної інстанції приписів частини четвертої статті 236 ГПК України.
62. Про зазначене у попередньому пункті влучно зазначає у своєму відзиві на касаційну скаргу відповідач. Інші доводи відзиву на касаційну скаргу Судом відхиляються, оскільки (1) Верховний Суд вже надав оцінку відповідності касаційної скарги, зокрема, вимогам статей 287 і 290 ГПК в ухвалі від 12.03.2020, якою було відкрито касаційне провадження у цій справі, (2) такі доводи пов`язані з необхідністю встановлення обставин, що виходить за межі розгляду справи касаційним судом.
63. Що стосується інших доводів касаційної скарги (пункти 11, 12 цієї Постанови), то вони (1) не були обґрунтовані передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження (не були підставою відкриття касаційного провадження у цій справі), (2) фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів у справі та встановити по-новому фактичні обставини справи, визнавши доведеними факти, покладені скаржником в основу касаційної скарги, що також не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, визначеними частинами першою, другою статті 300 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
65. Зважаючи на викладене, висновки судів першої і апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також відповідно до положень статті 308 і частини третьої статті 310 ГПК України оскаржувані судові рішення слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат
66. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Cуд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 905/945/19 скасувати.
3. Справу № 905/945/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил