12.07.2024

№ 906/1108/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/1108/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Асвіо Банк"

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Лозинська І.В.)

від 01.03.2024

на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Лозинська І.В.)

від 14.03.2024

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Павлюк І.Ю., судді: Грязнов В.В., Розізнана І.В.)

від 07.05.2024

у справі № 906/1108/23

за позовом Акціонерного товариства "Асвіо Банк"

до Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД"

про розірвання договору та стягнення 197 613,88 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Коломієць Т.М.

відповідача - Конопліцький І.А., Сіра А. В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Асвіо Банк" (далі - АТ "Асвіо Банк") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" (далі - ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД") про стягнення 197 613,88 грн, з яких 189 775,07 грн попередньої оплати, 2 090,13 грн 3% річних та 5748,68 грн інфляційних втрат; розірвання договору №V-2021-АВ від 25.02.2021, укладеного між сторонами.

1.2. В обґрунтування вказаного позову зазначено, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного надання послуг згідно договору №V-2021-АВ від 25.02.2021.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 у справі №906/1108/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2.2. Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту порушень відповідачем умов договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 в частині неналежного його виконання, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 189 775,07 грн попередньої оплати, а також 2 090,13 грн 3% річних, 5 748,68 грн інфляційних втрат як похідних від основної.

Враховуючи недоведеність позивачем факту не виконання відповідачем робіт за договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, відсутні підстави для його розірвання на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Крім того зазначив, що відсутність такої істотної умови договору як строк його дії позбавляє сторін можливості визначити інший термін, ніж той, що встановлений для повного виконання зобов`язань.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 заяву Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" про постановлення додаткового рішення у справі задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Асвіо Банк" на користь Приватного підприємства "4К-КОМПАНІ ЛТД" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.4. Додаткове рішення мотивоване тим, що доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про не обґрунтованість та не пропорційність послуг на правничу допомогу до предмета спору та часу, витраченого на надання таких послуг, з урахуванням ціни позову, неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, позивачем не надано, а тому заява відповідача про постановлення додаткового рішення у справі підлягає задоволенню у повному обсязі.

2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 у справі №906/1108/23 залишено без змін.

2.6. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, та зазначив, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту порушення відповідачем умов договору. З огляду на встановлену судом недоведеність позивачем факту не виконання відповідачем робіт, також погодився із висновком про відсутність підстав для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Крім того зазначив, що відсутність такої істотної умови договору як строк його дії позбавляє сторін можливості визначити інший термін, ніж той, що встановлений для повного виконання зобов`язань.

Переглядаючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції, керуючись такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність, надавши оцінку доказам у справі щодо розподілу витрат за надання професійної правничої допомоги, враховуючи приписи частини четвертої статті 126 та частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу україги, з огляду на обсяг виконаних адвокатом робіт, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених відповідачем до відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в зв`язку з чим, додаткове рішення залишив без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024, додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №906/1108/23, Акціонерне товариство "Асвіо Банк" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення, додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Підставами касаційного оскарження Акціонерне товариство "Асвіо Банк" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Акціонерне товариство "Асвіо Банк" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/2683/19, від 14.01.2021 у справі № 923/1067/19, від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18 (щодо застосування частин першої - третьої статті 837, частини першої статті 839, частини першої статті 853, статей 843 846 849 857 858 Цивільного кодексу України); від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 14.01.2021 у справі №916/3904/19 (щодо не застосування статей 651 852 Цивільного кодексу України).

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо врегулювання взаємовідносин щодо можливості розірвання договору про виконання робіт/послуг в якому взагалі не зазначений строк дії. Загальні вимоги, викладені в статті 188 Господарського процесуального кодексу України щодо розірвання господарських договорів, а саме пункт 4 зазначеної статті (розірвання договору) не може в повній мірі бути фундаментальною позицією в спектрі правовідносин між сторонами у даній справі.

3.7. Крім того посилається на те, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18). Вважає, що судами не враховано, що відповідач не дотримався приписів частин третьої - четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є обов`язковим документом при розрахунку наданих послуг з правової допомоги.

3.8. ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" у відзиві на касаційну скаргу проти вимог та доводів останньої заперечує та просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що скаржник послався на постанови Верховного Суду, спірні правовідносини яких є не подібними з правовідносинами у справі, що переглядається. Щодо підстав для розірвання договору, то з огляду на встановлену судами недоведеність позивачем факту невиконання відповідачем робіт за договором, відсутні підстави для його розірвання на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

3.9. У додаткових поясненнях АТ "Асвіо Банк" заперечило проти доводів відповідача, викладених у відзиві на касаційну скаргу, продублювало доводи та аргументи касаційної скарги та підтримало вимоги, викладенім у ній, відповідно до яких просило суд оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Акціонерним товариством "Асвіо Банк" (замовник/позивач) та Приватним підприємством "4К-КОМПАНІ ЛТД" (виконавець/відповідач) 25.02.2021 укладено договір №-АВ (далі - договір).

Згідно із пунктом 1.1 договору виконавець впроваджує правила використання QR - коду для перерахунку коштів в системі 4К-Банк.

Відповідно до пункту 1.2 договору строк виконання робіт/надання послуг, з моменту отримання попередньої оплати, відповідно до пункту 2.2 договору, складає 180 робочих днів (виключаючи офіційні святкові та вихідні дні), але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань згідно умов даного договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість робіт та послуг, зазначених в пункті 1.1, складає 271 107,24 грн, що еквівалентно 9 700 доларів США на дату підписання договору за офіційним курсом гривні, встановленого Національним банком України по відношенню до курсу долара США. У вартість робіт входить оплата за набуття майнових прав на систему, яка є предметом даного договору.

Згідно з пунктом 2.2 договору оплата за роботи та послуги, зазначені в пункті 1.1, 2.1 договору, проводиться у вигляді авансу в розмірі 70% на підставі рахунку, наданого виконавцем замовнику. Кінцевий розрахунок в розмір 30% замовник перераховує на поточний рахунок виконавця за фактом виконання робіт/надання послуг на підставі рахунку та акта здачі-приймання робіт та дотримання вимог, зазначених в пункті 1.5 даного договору.

Пункт 1.5 відсутній у договорі №V-2021-АВ від 25.02.2021.

Згідно із пунктом 2.7 договору виконання робіт та послуг за даним договором підтверджується відповідним актом здачі-приймання робіт.

Додаток до договору визначає технічне завдання - НБУ QR-код для переведення коштів та платежів.

Відповідно до виписки з рахунку АТ "Асвіо Банк" від 12.05.2021, позивач перерахував на рахунок відповідача, зазначений у договорі, 189 775,07 грн, що складає 70% від ціни договору.

До матеріалів позовної заяви додано лист відповідача від 13.02.2023 вих. №2-1302-2023, адресований позивачу, у якому зазначено, що виконавець надав послуги та виконав роботи, передбачені договором, однак замовник не підписав акти виконаних робіт, які неодноразово йому надсилались, а також не провів оплату у повному обсязі.

АТ "Асвіо Банк" 02.03.2023 направлено виконавцеві лист від 23.02.2023 вих. №436, у якому зазначено, що станом на 22.02.2023 роботи за укладеним між сторонами договором не виконані, акти приймання-передачі робіт та рахунок на оплату банк не отримував, тому просить повернути сплачений аванс у розмірі 189 775,07 грн.

У листі від 13.03.2023 вих. №13-03-2023 відповідач повторно посилається на надання послуг за договором у повному обсязі та на неодноразове надсилання замовнику актів, рахунків за договором, які були проігноровані. До вказаного листа додані рахунки №V-2021-АВ (2) від 01.09.2022 на суму 78 258,04 грн, №ІІІ-2021-АВ (2) від 01.09.2022 на суму 106 414,62 грн та акт здачі-приймання робіт від 01.09.2022 за договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, підписаний представником виконавця.

18.04.2023 позивач направив відповідачу лист від 18.04.2023 вих. №1149, у якому відмовився від підписання вищезазначеного акта та повторно висловив вимогу про повернення ПП "4К-Company Ltd" ("4К-КОМПАНІ ЛТД") отриманого авансу.

Крім того, позивач надіслав відповідачу вимогу від 06.06.2023, вих. №1629 про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги сплачених коштів у розмірі 189 775,07 грн.

Також матеріали справи містять адвокатські запити сторін до Національного банку України та відповіді останнього на такі адвокатські запити.

Враховуючи, що роботи за договором позивачем не прийнято, оскільки відповідач не виконав їх, акт приймання-передачі отримав лише 10.04.2023, позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача грошових коштів, які вважає передоплатою, додатково нарахувавши на цю суму 3% річних та інфляційні втрати.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення попередньої оплати та нарахованих на неї сум річних та інфляційних, а також у розірванні договору, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України, частина перша статті 173 Господарського кодексу України).

Положеннями статей 525 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.4. Судами встановлено, що між сторонами укладено правочин, згідно якого відповідач впроваджує правила використання QR - коду для перерахунку коштів в системі 4К-Банк, тобто результат виконаних відповідачем робіт має матеріальний характер та не споживається замовником в процесі їх виконання (використання), отже, за правовою природою договір №V-2021-АВ від 25.02.2021 є договором підряду, правове регулювання якого здійснюється за правилами глави 61 Цивільного кодексу України.

5.5. Частинами першою - третьою статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

Частиною першою статті 839 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно із частиною першою статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

5.6. З аналізу наведених норм законодавства слідує, що договір підряду є двостороннім і оплатним договором, на підставі якого у підрядника виникає обов`язок виконати обумовлені договором роботи та здати їх замовнику, а у замовника - обов`язок прийняти виконані роботи та здійснити їх оплату.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовна вимога про повернення 189 775,07 грн попередньої оплати заявлена банком з тих підстав, що, на думку позивача, відповідач роботи за договором не виконав.

Згідно з пунктом 2.7 договору, виконання робіт та послуг за даним договором підтверджується відповідним актом здачі-приймання робіт.

Судами встановлено, що у листах ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" від 13.02.2023 вих. №2-1302-2023 та від 13.03.2023 вих. №13-03-2023, адресованих позивачу, відповідач зазначив, що надав послуги та виконав роботи, передбачені договором, та неодноразово надсилав замовникові акти виконаних робіт, які останнім були проігноровані, однак до матеріалів справи відповідачем не надано доказів надсилання банку акта здачі-приймання робіт та рахунку на оплату раніше, ніж ж з листом від 13.03.2023, вих. №13-03-2023.

5.7. Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частинами першою - другою статті 849 Цивільного кодексу України визначено права замовника на перевірку ходу і якості роботи у будь-який час та відмови від договору підряду, вимагання відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

5.8. Пунктом 1.2 договору визначено строк виконання робіт/надання послуг - 180 робочих днів (виключаючи офіційні святкові та вихідні дні) з моменту отримання попередньої оплати.

З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що за загальними положеннями норм чинного законодавства про підряд, на підрядника не покладено обов`язок ініціювати передачу виконаних робіт.

Судами встановлено, що до матеріалів позовної заяви додано лист відповідача від 13.02.2023 вих. №2-1302-2023, адресований позивачу, у якому зазначено, що виконавець надав послуги та виконав роботи, передбачені договором, однак замовник не підписав акти виконаних робіт, які неодноразово йому надсилались, а також не провів оплату у повному обсязі.

02.03.2023 АТ "Асвіо Банк" направлено виконавцеві лист від 23.02.2023 вих. №436, у якому зазначено, що станом на 22.02.2023 роботи за укладеним між сторонами договором не виконані, акти приймання-передачі робіт та рахунок на оплату банк не отримував, тому просить повернути сплачений аванс у розмірі 189775,07 грн.

18.04.2023 позивач направив відповідачу лист від 18.04.2023, вих. №1149, у якому відмовився від підписання зазначеного акта та повторно висловив вимогу про повернення приватним підприємством отриманого авансу.

В подальшому, позивач надіслав відповідачу вимогу від 06.06.2023 вих. №1629 про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги сплачених коштів у розмірі 189 775,07 грн.

5.9. Закон пов`язує виникнення зобов`язання з оплати робіт з фактом їх виконання і сам по собі акт приймання-передачі робіт не є визначальним для виникнення такого зобов`язального правовідношення. Наявність підписаного замовником акта прийняття роботи не позбавляє його права заперечувати щодо обсягу та вартості виконаної роботи (пункт 31 постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №916/446/16). Водночас можливість замовника висувати заперечення проти вимог підряднику про оплату виконаних робіт залежить від характеру претензій та поведінки сторін до та після прийняття робіт.

З огляду на положення статей 857 та 858 Цивільного кодексу України, в яких визначені вимоги до якості виконаних підрядних робіт та відповідальність підрядника за неналежну якість роботи, замовник, посилаючись на наявність у виконаних підрядником підрядних роботах недоліків та недопрацювань, має відповідно до правил доказування в господарському процесі довести, що виконані підрядником роботи не відповідають умовам договору підряду або вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру, результат роботи є непридатним для використання, а виявлені недоліки є істотними (постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/2683/19).

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.06.2019 у справі №910/6002/18, саме по собі направлення актів та довідок не у встановлений договором строк не є передбаченою законом або договором підставою для відмови від їх прийняття та підписання.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 1.2 договору, 180 робочих днів (виключаючи офіційні святкові та вихідні дні) з моменту отримання попередньої оплати закінчились 28.01.2022. Однак, АТ "Асвіо Банк" тільки у листі від 23.02.2023 вих. №436, адресованому відповідачу, зазначає, що станом на 22.02.2023 роботи за укладеним між сторонами договором не виконані, акти приймання-передачі робіт та рахунок на оплату банк не отримував. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження продовження сторонами строку виконання зобов`язання за договором.

Отже, як встановлено судами, позивачем не вживались заходи щодо реалізації прав на перевірку ходу і якості роботи за договором з моменту укладення спірного договору 25.02.2021 та до 23.02.2023, тобто після закінчення строку виконання зобов`язання, встановленого договором.

Отже, враховуючи стандарт доказування, зокрема вірогідність доказів, суди дійшли висновків, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту порушень відповідачем умов договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 в частині його виконання, в зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 189 775,07 грн попередньої оплати, а також 2 090,13 грн 3% річних, 5 748,68 грн інфляційних втрат як похідних від основної.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання договору №V-2021-АВ від 25.02.2021.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З огляду на встановлену судами недоведеність позивачем факту не виконання відповідачем робіт за договором №V-2021-АВ від 25.02.2021, суди дійшли висновків і про відсутність підстав для його розірвання на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Також судами встановлено, що у договорі не визначено строку його дії, однак визначено строк виконання зобов`язання за договором - 180 днів за виключення офіційних святкових та вихідних днів, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань згідно умов даного договору (пункт 1.2 договору).

Відсутність такої істотної умови договору як строк його дії позбавляє сторін можливості визначити інший термін, встановлений для повного виконання зобов`язань згідно умов даного договору, крім 180-ого дня (28.01.2022), який є датою закінчення строку дії договору.

З огляду на зазначене, суди дійшли висновків, що оскільки строк дії договору №V-2021-АВ від 25.02.2021 сплив 28.01.2022, а тому вимога про розірвання такого договору не підлягає задоволенню.

5.10. Щодо доводів касаційної скарги Акціонерного товариства "Асвіо Банк" стосовно застосування судами попередніх інстанцій частин першої - третьої статті 837, частини першої статті 839, частини першої статті 853, статей 843 846 849 857 858 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/2683/19, від 14.01.2021 у справі № 923/1067/19, від 12.06.2019 у справі № 910/6002/18; та щодо не застосування статей 651 852 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 14.01.2021 у справі №916/3904/19, колегія суддів зазначає наступне.

Суд зауважує, що скаржник обравши пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як підставу касаційного оскарження, має довести, що суди попередніх інстанцій не застосували релевантну практику, наведену у касаційній скарзі.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Так, у справі № 910/2683/19 спір виник між товариствами про розірвання договору про надання комплексних послуг, укладеного між сторонами, та стягнення 782 594,00 грн, сплачених за цим договором. В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач в порушення умов договору не розробив для позивача Інтернет-сайт, не виконав в повному обсязі визначені договором етапи виконання зобов`язань, порушив визначені договором строки їх виконання, не забезпечив приведення позивачу потенційних клієнтів за узгодженими в договорі параметрами, а тому договір має бути розірваний у зв`язку з істотним порушенням відповідачем взятих на себе за договором зобов`язань, а сплачена позивачем відповідачу на виконання умов цього договору сума грошових коштів в розмірі 782 594,00 грн підлягає поверненню позивачу. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України підстави для розірвання договору відсутні, оскільки позивач не довів факту істотного порушення відповідачем спірного договору. За висновком судів виконання зобов`язань за спірним договором було порушене обома сторонами, зокрема відповідач частково надав послуги/виконав роботи, а позивач не здійснював належним чином чергові платежі у визначені договором строки, тобто має місце прострочення зобов`язань як зі сторони позивача, так із боку відповідача. Суди визнали необґрунтованими посилання позивача на недосягнення відповідачем мінімальних показників рекламної кампанії та відсутність потенційних клієнтів як на обставини невиконання відповідачем жодного зобов`язання за договором, оскільки ці посилання не відповідають умовам спірного договору, в якому сторони погодили, що в разі, якщо по завершенню бюджету рекламної кампанії не буде досягнутий мінімальний показник ефективності, Сторона-1 досягає його самостійно за рахунок власних коштів (пункт 1.2.2 договору), а також позивач погодився з існуванням впливу на ефективність рекламної компанії чинників, що не залежать від волі, дій або бездіяльності відповідача (пункт 1.2.3. договору). Відмовивши у задоволенні позову про розірвання договору, суди як наслідок відмовили і у задоволенні позову про повернення отриманого за цим правочином. Верховний Суд надавав правову оцінку застосуванню судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема частини другої статті 651 та частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При цьому Верховним Судом повністю підтримана позиція судів щодо відмови у задоволені позову та підтверджується факт того, що відносини щодо розробки сайтів, програмних продуктів вважаються відносинами підряду та регламентуються нормами визначеними в розділі 61 Цивільного кодексу України. Крім того, Верховний Суд у цій постанові, вказав, що враховуючи те, що складання та надання відповідачем позивачу акта приймання-передачі програмного продукту (Інтернет-сайту) залежить від погодження позивачем виконаних відповідачем робіт з розробки цього продукту, посилання позивача в касаційній скарзі на відсутність акта приймання-передачі як на обставину, що підтверджує факт невиконання відповідачем другого етапу зобов`язань за спірним договором, які він сам же і не погоджує без надання доказів істотності виявлених у цьому продукті недоліків, є безпідставними та до уваги Верховним Судом не беруться.

Посилання скаржника на визначення правової природи спірних відносин, як відносин з надання послуг з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 923/1067/19 є безпідставним, оскільки Верховним судом у справі № 923/1067/19 було прийнято ухвалу, якою закрито касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У справі № 910/6002/18 розглядався спір між товариствами про стягнення суми заборгованості у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку розрахуватися з позивачем за виконані за договором будівельного підряду роботи за вересень 2016 року. Розглядаючи вказаний спір, суди керувалися нормами статей 875 882 Цивільного кодексу України, які регламентують відносини будівельного підряду, а не відносини які виникли між сторонами у справі, що переглядається.

У справі № 570/1369/17, на яку посилається скаржник, розглядався спір між фізичною особою та фізичною особою підприємцем щодо того, що між позивачем та ФОП укладений договір на розробку додатку. ФОП зобов`язався виконати роботи з розробки програмного забезпечення - мобільного додатку. На виконання умов договору позивач сплатив ФОП. Свої зобов`язання позивач виконав належним чином, проте в порушення умов договору ФОП не виконав у визначені договором строки своїх зобов`язань, чим фактично допустив істотне порушення умов цього договору. Акт прийому-здачі виконаних робіт сторони не підписали. Задовольняючи позовні вимоги у даній справі суд першої інстанції посилався на положення статті 852 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про захист прав споживачів", які є самостійною підставою для розірвання договору.

До відносин, що виникли між сторонами у цій справі, Закон України "Про захист прав споживачів" не застосовується.

У справі № 916/3904/19, на яку посилається скаржник, позивач просив суд розірвати договір на виготовлення та монтаж в частині вже наданих послуг, які повинні були бути виконані в майбутньому; зобов`язати відповідача повернути у попередній стан частини приміщення позивача, яка частково була встановлена за умовами договору на виготовлення та монтаж (провести демонтаж продукції); зобов`язати повернути кошти, які були сплачені на підставі договору на виготовлення та монтаж. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем встановлених договором зобов`язань в частині своєчасного та якісного виконання робіт, а саме, відповідачем у визначений строк не виконані умови договору в частині встановлення відповідної конструкції. При цьому, на виконання умов договору, позивачем було здійснено передоплату, між тим відповідач до моменту звернення з позовом не завершив виконання прийнятих на себе зобов`язань, жодних повідомлень від відповідача, стосовно затримки виконання своїх зобов`язань за договором до позивача не надходило, тоді як останній неодноразово звертався з письмовими та усними зверненнями для можливості вирішення питання в досудовому порядку. Крім того, як вказував позивач, після проведення монтажу конструкції, його представниками були виявлені недоліки в роботі встановленого відповідачем обладнання, внаслідок яких зазначена конструкція почала працювати з перебоями та взагалі не працювала. Верховний Суд у справі № 916/3904/19 підтримав рішення місцевого господарського, яким було відмовлено у задоволені позову. Верховний Суд відзначив, що розглядаючи відповідну справу та застосовуючи частину другу статті 651 Цивільного кодексу України підлягають встановленню судом та доказуванню позивачем (враховуючи принцип змагальності в господарському процесі) обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача і заперечення відповідача, зокрема щодо існування саме істотного порушення договору та якими доказами таке істотне порушення підтверджується; суду належало перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

5.11. Що стосується доводів касаційної скарги з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України стосовно формування висновку щодо можливості розірвання договору про виконання робіт/послуг в якому взагалі не зазначений строк дії, колегія суддів виходить з того, що оскільки підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України слугувало недоведеність позивачем факту не виконання відповідачем робіт за договором, доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують, відтак відсутні підстави для формування висновку із зазначеного скаржником питання.

5.12. Також скаржник зазначає, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18). Вважає, що судами не враховано, що відповідач не дотримався приписів частин третьої - четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є обов`язковим документом при розрахунку наданих послуг з правової допомоги.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п`ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Слід також зауважити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Судами встановлено, що між відповідачем (клієнт) та адвокатом Сірою Аліною Василівною (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги №65 від 06.09.2023 (далі - договір), за пунктом 1.1 якого адвокат зобов`язується надати роз`яснення і консультації з питань цивільного, господарського права та процесу, а також виконувати необхідні юридично значимі дії щодо представництва і захисту законних прав та інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в тому числі, але не виключно, судах усіх рівнів та спеціалізацій, органах прокуратури, правоохоронних органах, а клієнт зобов`язаний оплачувати таку правову допомогу в порядку і розмірі, передбаченому у пункті 5 цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору вартість надання правової допомоги адвокатом за цим договором визначається сторонами у відповідній додатковій угоді.

Після закінчення надання кожного об`єму правової допомоги, адвокат, згідно умов даного договору, надає клієнтові акт про надану правову допомогу, в якому відображається надана правова допомога та загальна вартість наданої правової допомоги (пункт 5.6 договору).

06.09.2023 між клієнтом та адвокатом укладено додаткову угоду №1 до договору.

Пунктом 1 додаткової угоди №1 на виконання пункту 5.1 договору сторони домовилися про здійснення оплати за надавану правничу допомогу по справі № 906/1108/23, а саме аналізу позовної заяви з додатками поданої до клієнта, вивчення судової практики з подібних питань та підготовки відзиву на позовну заяву, інших процесуальних заяв та клопотань, апеляційних та касаційних скарг і надання консультацій та роз`яснень з вказаного питання на підставі погодинної оплати. Вартість однієї години роботи адвоката погоджено сторонами у розмірі 2 500,00 грн (без ПДВ).

Сторони узгодили, що участь у одному судовому засіданні прирівнюється до однієї години роботи адвоката та оплачується з розрахунку участь у одному судовому засіданні - 2 500,00 грн (пункт 2 додаткової угоди №1).

04.03.2024 між сторонами складено акт приймання-передачі наданої правової допомоги до договору, згідно з пунктом 1 якого адвокат надав клієнту правничу допомогу у такому обсязі:

- вивчення позовної заяви з додатками, що надійшла по справі №906/1108/23, аналіз судової практики та підготовка відзиву на позовну заяву - час виконання послуги: 4 год, ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 10 000,00 грн;

- 28.09.2023 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 2 500,00 грн;

- підготовка клопотання про долучення документів по справі №906/1108/23 та поданих до суду 26.10.2023, 24.11.2023, 06.12.2023, 12.12.2023, 22.12.2023 - час виконання послуги: 2 год, ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 5 000,00 грн;

- 26.10.2023 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 2 500,00 грн;

- підготовка адвокатських запитів з метою отримання доказів по справі - час виконання послуги: 1 год, ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 2 500,00 грн;

- 31.01.2024 ознайомлення з матеріалами справи № 906/1108/23 - час виконання послуги: 1 год, ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 2 500,00 грн;

- 01.02.2024 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі № 906/1108/23 - ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 2 500,00 грн;

- 01.03.2024 участь у судовому засіданні в Господарському суді Житомирської області по справі №906/1108/23 - ціна за годину: 2 500,00 грн, сума - 2 500,00 грн;

Загальна вартість наданих послуг - 30 000,00 грн.

Судами встановлено, що ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД" оплачено отриману професійну правничу допомогу, що підтверджено відповідними доказами.

У матеріалах справи є копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1063504 від 08.09.2023, виданий адвокату Сірою А. В. для представлення інтересів ПП "4К-КОМПАНІ ЛТД".

В свою чергу, судами також встановлено, що Акціонерне товариство "Асвіо Банк" звернулося із клопотанням про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, яке обґрунтоване тим, що серед документів, наданих відповідачем, відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що суперечить положенням частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що відповідачем належним чином не обґрунтовано виокремлення адвокатом послуги "вивчення документів, опрацювання судової практики", оскільки зазначені послуги охоплюються послугою "підготовка відзиву на позовну заяву". Крім того, позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву відсутні посилання на судову практику у подібних спорах.

Відхиляючи заперечення позивача, викладені у клопотанні про зменшення судових витрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №906/1108/23 датоване 31.01.2024, тоді як господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду ухвалою від 29.08.2023 та витребував від сторін відповідні процесуальні документи, а тому в процесі розгляду справи у відповідача виникла потреба в ознайомленні; у відзиві на позовну заяву є посилання на судову практику щодо правовідносин, які виникли на підставі договору підряду; заявлені до відшкодування витрати за послугу "вивчення позовної заяви з додатками, що надійшла по справі №906/1108/23, аналіз судової практики та підготовка відзиву на позовну заяву", є обґрунтованими, враховуючи характер спору та обсяг підготовленого відзиву на позовну заяву, а також значення справи для сторін.

Також суди відхилили доводи позивача щодо недоцільності виокремлення адвокатом послуги "вивчення документів, опрацювання судової практики" окремо від послуги "підготовка відзиву на позовну заяву", оскільки доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про не обґрунтованість та не пропорційність таких послуг до предмета спору та часу, витраченого на надання таких послуг, з урахуванням ціни позову, неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, АТ "Асвіо Банк" не надано.

Щодо доводів про не надання відповідачем детального опису робіт (наданих послуг) колегія суддів зазначає наступне.

Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів слід зазначити, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Також слід зауважити, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

До того ж судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в акті приймання-передачі наданої правової допомоги від 04.03.2024 відповідачем достатньо деталізовано обсяг наданих послуг для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Виходячи з того, що заява відповідачем про відшкодування витрат на правничу допомогу була подана за результатами розгляду спору по суті, враховуючи обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених та поданих адвокатом відповідача процесуальних документів, кількість засідань, в яких приймав участь адвокат, колегія суддів погоджується з висновками судів, що витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 30 000,00 грн є обґрунтованими у вказаній сумі.

При цьому колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 щодо відшкодування вартості адвокатських послуг заявлених стороною, оскільки, судові рішення у вказаних справах, прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), які подані сторонами та оцінені судами під час розгляду заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

5.13. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення, додаткового рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються відповідно на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Асвіо Банк" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Асвіо Банк" в іншій частині залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 01.03.2024, додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 14.03.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі №906/1108/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Баранець