№ 906/1214/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 906/1214/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Кудряшова Ю.В.)

від 23.04.2024

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Бучинська Г.Б., судді: Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.)

від 28.08.2024

у справі № 906/1214/23

за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

до Фізичної особи-підприємця Лук`янчук Зінаїди Миколаївни

про визнання укладеною додаткової угоди №1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1911 від 04.12.2020,

за участю представників учасників справи:

позивача - Приведьон В.М.

відповідача - Сичов Д.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Житомиробленерго" (далі - АТ "Житомиробленерго") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Лук`янчук Зінаїди Миколаївни (далі - ФОП Лук`янчук З.М.) про визнання укладеною додаткової угоди №1-К (з додатками №2, №3) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 1911 від 04.12.2020 в редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1175 від 25.08.2021.

1.3. В подальшому позивачем була подана заява про зміну підстав позову, яка ухвалою від 22.01.2024 прийнята до розгляду, згідно якої останній просить справу розглядати в межах норм постанови НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.04.2024 у справі № 906/1214/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення мотивоване тим, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди №1-К в редакції заяви про зміну предмета позову, а саме: матеріали справи не містять доказів направлення додаткової угоди №1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи Цивільного кодексу України. Тобто позивачем не дотримано порядок укладення додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що позивачем не наведено достатніх доводів, що згадана вище додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 рішення Господарського суду Житомирської області від 23.04.2024 у справі № 906/1214/23 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що висновок Господарського суду Житомирської області про те, що позивачем не дотримано порядок укладення додаткової угоди є проявом надмірного формалізму та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що встановлені у справі № 906/446/23 обставини щодо безпосередньої відсутності між позивачем та відповідачем межі балансової належності, встановлення у договорі №1911 напруги приєднання на об`єктах позивача 10 кВт, що відповідає першому класу напруги, мають преюдиційний характер у справі №906/1214/23.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначив, що запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.04.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі №906/1214/23, Акціонерне товариство "Житомиробленерго" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати, та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Житомиробленерго" визначило пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Акціонерне товариство "Житомиробленерго" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП); від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19, від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (щодо способу захисту права або інтересу скаржника).

3.5. Пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.6. Також підставою касаційного оскарження товариство зазначило пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що Суду необхідно відступити від висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні: щодо значення терміну "межа балансової належності", яка визначена у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018.

3.7. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.8. Крім того підставою касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 05 жовтня 2018 року № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

3.9. Також вважає, що судами попередніх інстанцій в порушення статті 86 Господарського процесуального кодексу України не прийнято до уваги докази, які були викладені позивачем; судами не надано належної оцінки нормам процесуального та матеріального права, не у повній мірі з`ясовано обставини справи, що призвело до невірного їх застосування та неправильного вирішення справи по суті.

3.10. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Лук`янчук З.М. заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між АТ "Житомиробленерго" в особі начальника Житомирського РЕМ АТ "Житомиробленерго" (оператор системи) та ФОП Лук`янчук Зінаїдою Миколаївною (споживач) 04.12.2020 шляхом подання заяви-приєднання укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1911, яким не передбачено право односторонньої зміни його умов.

Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладено сторонами з урахуванням статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору (пункт 1.1 договору).

Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2 договору).

У додатку 2 до договору (паспорт точки (точок) розподілу електричної енергії ФОП Лук`янчук З.М.) визначено, зокрема, ступінь напруги приєднання об`єктів споживача (позивача), а саме: приміщення диспетчерського пункту міського громадського транспорту за адресою: проспект Миру, буд. 23а, м. Житомир (ЕІС-код 62Z0783464755261) - 0,4 кВ та виробничих приміщень за адресою: вул. Промислова, 1/154, м. Житомир (ЕІС-код НОМЕР_1) - 10 кВ.

Згідно з додатком 3.1 до договору (відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача), ступінь напруги приєднання на об`єктах споживача, а саме: приміщення диспетчерського пункту міського громадського транспорту за адресою: проспект Миру, буд. 23а, м. Житомир - 0,4 кВ, встановлено клас напруги - 2; виробничих приміщеннях за адресою: вул. Промислова, 1/154, м. Житомир - 10 кВ, встановлено клас напруги - 1.

Актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін по об`єкту: ЕІС-код НОМЕР_1: Виробничі приміщення (додаток № 6.2 до договору) встановлено, що розподіл електричної енергії споживачу (ФОП Лук`янчук З.М.) здійснюється по нормальній схемі від підстанції (трансформаторного пункту): п/с Житомирська, п/с "ЗВА", п/с Льонокомбінат. Межа розподілу балансової відповідальності електромереж встановлюється між основним споживачем (ФОП Шолох В.В.) і оператором системи (АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ): на виході проводу з натяжного затискача портальної натяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110 кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110 кВ п/с Житомирська. Межа розподілу балансової відповідальності між основним споживачем (ФОП Шолох В.В.) та споживачем (позивач): на відпайках секційних шин ЗРУ-10 кВ п/с ЗХВ в сторону ком.№45.

Основним споживачем, до технологічних електричних мереж якого приєднаний об`єкт позивача: ЕІС-код НОМЕР_1, є ФОП Шолох В.В.

Між ФОП Шолохом В.В. як основним споживачем та АТ "Житомиробленерго" як користувачем 15.06.2020 було укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж, за пунктом 1.1 якого основний споживач зобов`язався забезпечити технічну можливість доставки електричної енергії необхідного обсягу та рівня потужності (із забезпеченням якості, надійності та безперервності) власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб`єктів господарювання, розподіл (передачу) електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач зобов`язався своєчасно сплачувати вартість послуг основного споживача з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору, доставка електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, яка є додатком 1 до цього договору, наданої основним споживачем, з обов`язковим зазначенням місць встановлення, типів, марки обладнання, довжини ліній, які задіяні в передачі електричної енергії. Основний споживач забезпечує доставку електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, визначених актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є додатком 2 до цього договору. Перелік об`єктів споживачів, розподіл електричної енергії яким забезпечує користувач через мережі основного споживача, зазначені в додатку 8.

Відповідно до акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток № 2 до договору від 15.06.2020), межа балансової належності між користувачем (відповідач) і основним споживачем (ФОП Шолох В.В.) встановлюється на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кB п/с ЗВХ з ПЛ-110 кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗВХ з ПЛ-110 кВ п/с Житомирська.

Згідно з додатком № 8 до договору від 15.06.2020, об`єкт позивача: ЕІС-код НОМЕР_1 приєднаний до мереж основного споживача ФОП Шолоха В.В. на I (першому) класі напруги.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначав, що 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 № 1052". Водночас з 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 №1175, зокрема пункт 8.1 глави 8 даної постанови доповнено трьома новими абзацами наступного змісту:

"Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги.

Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ, відносяться до 2-го класу напруги.

Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

З метою отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, оператор системи розподілу звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до зазначеної постанови (лист НКРЕКП від 31.12.2021 № 15538/17.2.1/7-21) яким визначено, що у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27.5 кВ, такі субспоживачі відносяться до 2 класу напруги.

18.07.2023 розпорядженням регулятора № 191-р "Про усунення порушень" зобов`язано AT "Житомиробленерго", у строк до 01.10.2023, привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами з обох боків, що укладений з ФОП Лук`янчук Зінаїдою Миколаївною у частині визначення класу напруги відповідно до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

На адресу відповідача 31.07.2023 направлено для погодження та підписання, два примірники додаткової угоди №1-К (з додатками № 3 та № 2) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Зазначені вище документи були направленні поштовим зв`язком разом із супровідним листом від 28.07.2023.

Відповідач, в свою чергу, на вказаний лист не відреагував, надісланий проект додаткової угоди №1-К не підписав.

В подальшому від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.

В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 25.08.2021 №1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанову №1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, та постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 №1052", а тому постанова №1052 від 13.08.1998 зі змінами та доповненнями є чинною.

Згідно із пунктом 3 постанови НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 споживачі електричної енергії: розподіляються на два класи наступним чином:

3.1. До 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги) 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.

3.2 До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

4. Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межею балансової належності.

Також позивач зазначав, що постановою НКРЕКП від 09.12.2023 №2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 05.10.2018 №1175, а саме доповнено новим додатком 31 в якому визначено класи напруги споживачів.

Саме виходячи з наведеного, позивач просив місцевий суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП №1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (справа щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП) та без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №915/1401/17, від 16.06.2020 у справі №904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі №916/3646/20, від 01.02.2023 у справі №910/9872/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

За змістом положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, зазначив, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

5.4. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, Верховний Суд виходить з такого.

Предметом позову у справі №911/1359/22, на яку посилається скаржник, було стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена.

Водночас Суд звертає увагу, що в рамках справи №911/1359/22 судами досліджувалось питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".

За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 зробив такі висновки:

"8.13.9. Об`єднана палата констатує, що Постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності".

"8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії".

"8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення".

Проте у справі №906/1214/23, що переглядається, предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Позивач посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 та просить справу розглядати в межах норм цієї постанови (зі змінами), а також постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди № 1-К як того вимагають приписи Цивільного кодексу України. Тобто, позивачем не дотримано порядок укладення додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що позивачем не наведено достатніх доводів, що згадана вище додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково не погодився з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення щодо недотримання позивачем порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди № 1-К та змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції постанови апеляційного суду.

Проаналізувавши зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, зокрема: предмет, підстави позову та питання, які досліджувались судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, оскільки означена справа та справа, що переглядається є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

5.5. Посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21 (за позовом про визнання договорів іпотеки припиненими та припинення обтяжень на нерухоме майно) про те, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства, колегія суддів вважає нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили з того, що підстави позовних вимог обґрунтовані посиланням на нормативні акти, які на час ухвалення рішення у цій справі у судовому порядку визнані протиправними та нечинними, а не через некоректне формулювання вимог позову.

5.6. Колегія суддів також звертає увагу на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (за позовом про визнання дій засновників незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди) не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду", а висновок, викладений у зазначеній постанові, сформовано про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

5.7. Постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17 (позов про визнання договорів оренди поновленими), від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 (позов про визнання договорів оренди поновленими) та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20 (позов про визнання договору укладеним) не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, а саме "суд має право змінювати запропонований позивачем проект договору або додаткової угоди".

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 906/1214/23 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.02.2019 у справі №915/1401/17, від 16.06.2020 у справі №904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі №916/3646/20, оскільки зазначені справи не є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.

5.8. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №906/1214/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго".

5.9. Щодо доводів касаційної скарги із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ) де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Верховний Суд у контексті цього доводу касаційної скарги, виходить з того, що правовідносини сторін спору виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії". Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (частина перша статті 4 цього Закону).

Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (частина четверта статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Статтею 633 Цивільного кодексу України закріплено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Верховний Суд виходить з того, актом цивільного законодавства, у контексті предмету та підстав позову, є постанова НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 №312, якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів, постанова НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, яка доповнена постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанова НКРЕКП від 13.08.1998 №1052.

Відповідно до частини першої статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги Оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 та є однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до пункту 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.

Згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.

Згідно із частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною шостою цієї статті встановлено, що суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).

Особливості укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів передбачені статтею 184 Господарського кодексу України, частиною третьою якої визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (пункт 2.1.3 ПРРЕЕ).

Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням, зокрема, статей 633 634 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Ознаки публічного договору: наявність зобов`язання сторони договору - особи, що діє у сфері публічного договору; особа, яка діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору; публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку.

Умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх споживачів, втім додатки до договору, є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб, визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до договору.

Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

У свою чергу, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175 визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі №906/835/23.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

Як вже зазначалось, судами встановлено, що відповідно до умов укладеного договору АТ "Житомиробленерго" встановлено споживачу по об`єкту ЕІС-код НОМЕР_1 1-ий клас напруги та рівень напруги. ФОП Лук`янчук З.М. має живлення від мереж основного споживача - ФОП Шолоха В.В., тобто є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73 74 76 77 86 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

5.10. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

У касаційній скарзі скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/8823/22 про те, що для визначення другого класу напруги необхідно наявність межи балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо та у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №906/172/23, оскільки, на думку скаржника, такі твердження суперечать значенню "межа балансової належності", яка визначена у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018.

В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Колегія суддів зазначає, що судами у справі №910/8823/22, в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, встановлено таке:

(1) за умовами договорів №12-2 та №13/05/2020 відсутня межа балансової належності у позивача з відповідачем (оператором системи) безпосередньо, а відповідач здійснює розподіл електричної енергії позивачу через мережі основного споживача з першим класом напруги;

(2) у договорі № 12-2 сторонами визначено, що ступінь напруги приєднання на об`єктах позивача (фідери №№ 45, 46, 61) становить 110 кВт.

Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №910/8823/22, враховуючи, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному відповідачем та позивачем договорі №12-2 встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за другим класом напруги.

Також у постанові від 21.02.2024 у справі №906/172/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" до АТ "Житомиробленерго", в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу енергії за ІІ (другим) класом напруги, з урахуванням того, що між сторонами спору безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладених договорах встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 35 кВт, що відповідає І (першому) класу напруги.

Як установлено судами попередніх інстанцій, правовідносини безпосередньо між позивачем та відповідачем урегульовані укладеним ними публічним договором приєднання №12-2 на надання послуг з розподілу (передачі) електроенергії, умови якого розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.

На момент укладення вказаного договору №12-2 діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 (в редакції постанови НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825), згідно з пунктом 3 якого споживачі електричної енергії розподіляються на два класи; критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем: 27,5 кВт та вище - перший клас споживачів, нижче 27,5 кВт - другий клас споживачів.

Відповідно до умов договору у справі, що переглядається, ФОП Лук`янчук З.М. встановлено 1-ий клас напруги та рівень напруги. ФОП Лук`янчук З.М. є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ, оскільки має живлення від мереж основного споживача - ФОП Шолоха В.В.

У листі НКРЕКП №15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021 зазначено, що у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачів відносяться до 2 класу напруги.

Прийнятим 18.07.2023 НКРЕКП Розпорядження №191-р "Про усунення порушень Товариство зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох сторін, що укладений з ФОП Лук`янчук З.М. в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

У зв`язку з чим, 31.07.2023 позивачем на адресу відповідача направлено для погодження та підписання два примірники додаткової угоди №1-К (з додатками №3 та №2) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Водночас, відповідач відмовився від підписання такого проекту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку укладення додаткової угоди № 1-К та не наведено достатніх доводів, що ця додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково не погодився з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення щодо недотримання позивачем порядку направлення пропозиції для укладення додаткової угоди № 1-К та змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції своєї постанови. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

Проаналізувавши зміст вказаних постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, з огляду на предмет та підстави позову.

До того ж суд апеляційної інстанції не застосовував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23.

У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 910/2320/20.

Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою "Житомиробленерго" на рішення та постанову з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а з підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктами 2, 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 240 296 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Житомиробленерго" у справі № 906/1214/23 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 23.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 906/1214/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді Н. Губенко

І. Кондратова