№ 906/43/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/43/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону та Міністерства оборони України

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (колегія суддів: Василишин А.Р. головуючий, Крейбух О.Г., Бучинська Г.Б.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2020 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Військової прокуратури Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі:

1.Міністерства оборони України

2.Військової частини НОМЕР_1

до Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1.Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира

2.Центральне територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України

3. 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України

про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України

за участю:

позивача-1: Панасюк В.М. (самопредставництво)

відповідача: Мозговий В.В. (адвокат)

прокурора: 1) Гавловська А.В. (посвідчення), 2)Толстореброва О.О. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі позивач-1) і Військової частини НОМЕР_1 (далі позивач-2), заступник військового прокурора Житомирського гарнізону (далі прокурор) просив заборонити Державному підприємству "Зарічанське лісове господарство" (далі відповідач) ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках позивача-1 загальною площею 2 177,79 га, а саме: площею 523,07 га (державний акт ЯЯ № 076146 від 16.11.2006) кадастровий номер 1825855200:02:000:0001, площею 2 га (державний акт ЯЯ № 076149 від 16.11.2006) кадастровий номер 1825880400:06:000:0737, площею 381,7 га (державний акт ЯЯ № 076145 від 16.11.2006) кадастровий номер 1825855200:01:000:0053, площею 544,63 га (державний акт ЯЯ № 076148 від 16.11.2006) кадастровий номер 1825855200:02:000:0001, площею 726,39 га (державний акт ЯЯ № 076147 від 16.11.2006) кадастровий номер 1825855200:02:000:0001 (далі земельні ділянки), що належать на праві постійного користування позивачу-2 (смт. Вакуленчук, Чуднівський р-н, Житомирська обл.).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, відповідач протиправно здійснює ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках, оскільки вони належать до земель оборони, їх постійним користувачем є позивач-2, а право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використання лісових ресурсів мають лише постійні лісокористувачі Міністерства оборони України, до яких відповідач не належить.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.07.2020 в позові відмовлено. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 частково змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, в іншій частині його залишено без змін.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач правомірно веде лісове господарство, оскільки є правонаступником ДП "Житомирській військовий лісгосп", для якого були розроблені матеріали лісовпорядкування та Проект організації та розвитку лісового господарства, що відповідно до положень Лісового кодексу України надають право на лісокористування, а також оскільки йому уповноваженим органом видавались спеціальні дозволи на використання лісових ресурсів (лісорубні квитки) і саме відповідач є спеціалізованим лісогосподарським підприємством. Натомість у позивачів матеріали лісовпорядкування відсутні. Факт належності позивачу на праві постійного користування земельної ділянки не є безумовною підставою для ведення на вказаній земельній ділянці лісового господарства. Отже, прокурор та позивачі не довели порушення своїх прав.

2.3. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, але змінюючи мотивувальну частину рішення, виходив з того, що, оскільки державні акти на право постійного користування позивачу-2 надавались на підставі розпорядження, яке потім іншим розпорядженням було визнано таким, що втратило чинність, то перестали існувати обставини для підтвердження належним доказами у позивача-2 подальшого права постійного користування щодо земельних ділянок. Отже, у справі не доведено порушення прав позивачів.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. В касаційній скарзі прокурор з урахуванням усунення недоліків первісно поданої касаційної скарги просить скасувати прийняті у справі рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме: в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №553/4224/14-ц, від 24.10.2018 у справі №673/416/16-ц, від 14.11.2018 у справі №395/539/17, а також на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 116 122 125 Земельного кодексу України, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дійсності державних актів на право постійного користування земельними ділянками при втраті чинності розпорядження державної адміністрації, на підставі яких були оформлені державні акти.

3.2. В касаційній скарзі позивач-1 з урахуванням усунення недоліків первісно поданої касаційної скарги просить скасувати прийняті у справі рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме: в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №912/1231/15-г, від 18.04.2019 у справі №916/2238/17, від 04.12.2020 у справі №910/8124/19, від 01.12.2020 у справі №910/6325/17, від 03.11.2020 у справі №909/948/17, від 23.05.2018 у справі №910/9823/17, від 02.07.2019 у справі №48/340, а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме: відповідь Секретаріату Кабінету міністрів України від 29.04.2020 №14307/02-20 щодо надання земельних ділянок в постійне користування позивачу-2 ще в 1979 році.

3.3. 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України подало відзив на касаційні скарги, в якому просило задовольнити касаційній скарги, скасувати прийняті рішення і ухвалити нове про задоволення позову.

Крім того, згідно поштового конверту з відміткою про відправлення 23.02.2021 позивачем-2 подано письмові пояснення, у яких він просить скасувати прийняті у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на не повне встановлення судами усіх обставин справи.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

Оскільки вказаний відзив та письмові пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до поданих касаційних скарг, однак не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив та письмові пояснення залишаються без розгляду.

3.4. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржені рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність. У відзиві відповідач вказує, що суди повно встановили обставини справа, а прокурором не доведено порушення прав, які б підлягали захисту у даній справі.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19 жовтня 2006 року Чуднівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №450 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів на земельну ділянку і виготовленню державного акта на право користування земельною ділянкою військовій частині НОМЕР_1 в смт. Вакуленчук".

На підставі вказаного розпорядження позивачу-2 надано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 2 177,79 га, а саме: земельну ділянку площею 523,07 га (державний акт ЯЯ №076146 від 16 листопада 2006 року) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001; земельну ділянку площею 2 га (державний акт ЯЯ №076149 від 16 листопада 2006 року) за кадастровим номером 1825880400:06:000:0737; земельну ділянку площею 381,7 га (державний акт ЯЯ №076145 від 16 листопада 2006 року) за кадастровим номером 1825855200:01:000:0053; земельну ділянку площею 544,63 га (державний акт ЯЯ №076148 від 16 листопада 2006 року) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001; земельну ділянку площею 726,39 га (державний акт ЯЯ №076147 від 16 листопада 2006 року) за кадастровим номером 1825855200:02:000:0001.

У вказаних Державних актах в графі «Цільове призначення використання земельної ділянки» зазначено «землі оборони».

Розпорядженням голови Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області № 531 від 16.11.2007 року визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови районної державної адміністрації від 19 жовтня 2006 року № 450 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів на земельну ділянку і виготовленню державного акта на право постійного користування земельною ділянкою військовій частині НОМЕР_1 в смт. Вакуленчук".

Як вказує Прокурор в позовній заяві, ведення лісового господарства на зазначених земельних ділянках було закріплене за ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат".

20 березня 2009 року позивачем-1 прийнято наказ №123 "Про реорганізацію державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", згідно якого реорганізовано ДП "Івано-Франківський військовий лісокомбінат" шляхом виділу з нього структурних підрозділів (а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв), створивши Державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп", до якого переходять за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права і обов`язки реорганізованого підприємства.

30 червня 2009 року Актом передачі Чуднівського військового лісництва було передано Чуднівське військове лісництво з підзвіту начальника Чуднівського військового лісництва в підзвіт ТВО директора ДП "Житомирський військовий лісгосп".

Наказом позивача-1 № 458 від 28 липня 2011 року було затверджено Положення про організацію ведення лісового господарства.

4.2. 4 вересня 2013 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №773-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів" передано цілісні майнові комплекси державних підприємств за переліком згідно з додатком із сфери управління позивача-1 до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів. Згідно з додатком до вказаного розпорядження до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів передано, зокрема, ДП "Житомирський військовий лісгосп".

За Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" було здійснено приймання-передачу цілісного майнового комплексу ДП "Житомирський військовий лісгосп" на виконання вказаного вище розпорядження Кабінету Міністрів України із сфери управління позивача-1 до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

У 2013 році ДП "Житомирський військовий лісгосп" затверджено Проект організації та розвитку лісового господарства, за яким останньому надано право ведення лісового господарства з 2011 по 2020 рік.

25 квітня 2018 року наказом Державного агентства лісових ресурсів України за №312 "Про зміну найменування нової редакції статуту державного підприємства" було змінено найменування ДП "Житомирський військовий лісгосп" на ДП "Зарічанське лісове господарство" (відповідач).

Відповідно до пункту 3.1 Статуту відповідача підприємство створено з метою: ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, охорони відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності.

4.3. За результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир (третьої особи-1) за період з 1 червня 2013 року по 28 лютого 2017 року Центральне територіальне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України склало звіт, у якому зазначено про те, що відповідач без прав постійного земле- та лісокористування продовжує вирубку на землях оборони, що підтверджено інформацією про видачу спеціальних дозволів (лісорубних квитків) на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування, рубок формування та оздоровлення лісів та інших рубок, яка оприлюднена на сайті Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.

30 листопада 2018 року позивачем-2 складено акт закріплення лісових насаджень на земельних ділянках позивача-2 за третьою особою-3.

За даним актом згідно пропозиції комісії вирішено закріпити лісові ресурси на земельних ділянках позивача-2 за третьою особою-3. Зобов`язано третю особу-3: здійснювати охорону та захист лісів на земельних ділянках позивача-2; сповіщати землекористувача при виявлені самовільного захоплення земельних ділянок; узгоджувати проведення будь-яких заходів на земельних ділянках військової частини з командиром позивача-2; дотримуватись пожежної та екологічної безпеки; сприяти позивачу-2 у використанні корисних властивостей лісів; для культурно-оздоровчих, спортивних, туристичних, освітньо-виховних цілей та інших потреб; після отримання матеріалів лісовпорядкування здійснювати лісогосподарську діяльність згідно вимог чинного законодавства.

4.4. Прокурор зважаючи на те, що відповідач протиправно здійснює ведення лісового господарства та використовує лісовий фонд на земельних ділянках позивача-2 загальною площею 2 177,79 га (оскільки вищевказані земельні ділянки належать до земель оборони, постійним користувачем яких є позивач-2), та те, що право ведення лісового господарства у лісах на землях оборони та використання лісових ресурсів, мають постійні лісокористувачі позивача-1, до яких відповідач не належить, звернувся до суду з позовом у даній справі.

4.5. Згідно статті 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» у редакції, що була чинною на час звернення прокурора із даним позовом, перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 цього Закону визначено, що порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.

Прокурор звернувся із позовом у даній справі у січні 2019 року.

Згідно Переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 за №1171 у редакції, чинній на час звернення прокурора із даним позовом, військовим частинам та іншим військовим формуванням дозволялося згідно з КВЕД здійснювати лісопильне та стругальне виробництво.

Звернувшись з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Військової частини НОМЕР_1 , заступник військового прокурора Житомирського гарнізону (далі прокурор) просив заборонити Державному підприємству "Зарічанське лісове господарство" (далі відповідач, ДП) ведення лісового господарства та використання лісового фонду на земельних ділянках позивача-1, що належать на праві постійного користування позивачу-2.

Разом з тим відповідно до положень статті 63 Лісового кодексу України у редакції, чинній на час звернення прокурора із даним позовом, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (стаття 2 ЛК України).

Згідно статті 64 цього Кодексу у тій же редакції, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані: 1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров`я людей; 2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції; 3) здійснювати відтворення лісів; 4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах; 5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень; 6) раціонально використовувати лісові ділянки.

Отже, діяльність із ведення лісового господарства є постійною, безперервною, а на осіб, які її здійснюють, покладено обов`язки, визначені у статті 64 вказаного Кодексу.

Положеннями статті 101 наведеного Кодексу у тій же редакції, визначено особливості охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях оборони. Частиною 1 цієї статті передбачено, що ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону. У частині 2 цієї статті визначено, що охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України "Про використання земель оборони", цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Таким чином, виходячи із наведених положень Лісового кодексу України та Переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволялося військовим частинам Збройних Сил та іншим військовим формуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 за №1171 у редакції, чинній на час звернення прокурора із даним позовом, військові частини та інші військові формування обмежені у веденні лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України, а відповідачу таку діяльність не заборонено.

За вказаних обставин позовні вимоги прокурора не ґрунтуються на вказаних положеннях Лісового кодексу України та Переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволялося військовим частинам Збройних Сил та іншим військовим формуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 за №1171.

4.6. Судами встановлено, що ведення лісового господарства, в тому числі на землях оборони, що знаходяться в користуванні військової частини А 2365, відповідач здійснює згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп" Міністерства оборони України (а.с. 78-83 т. 1; 119-125 т.2).

Оригінал Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп" оглядався судом в судовому засіданні.

Відповідно до даних Додатку 7 Проекта ДП "Житомирський військовий лісгосп" визначено розрахункові лісосіки на період з 2011 по 2020 роки.

Водночас у даних матеріалах вказано, що попереднє лісовпорядкування було проведено в 2001 році Комплексною експедицією. Загалом також наведена інформація про те, що лісовпорядкування лісів, які входять до складу лісгоспу виконувалось з 1949 року.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріали лісовпорядкування розроблені для ДП "Житомирський військовий лісгосп", правонаступником якого є ДП "Зарічанське лісове господарство" є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів та надають право відповідачу на ведення лісового господарств.

4.7. Також суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19.05.2011, лісорубний квиток віднесений до дозвільного документа.

Цим судом встановлено, що відповідачу у період часу з 2017 по 2018 роки Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства були видані лісорубні квитки на проведення рубок в порядку рубок головного користування (а.с 51-53 т.1).

З огляду на викладені обставини щодо наявності у відповідача чинного на момент звернення до суду з позовом Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп", а також наявності спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач правомірно веде лісове господарство і прав позивачів не порушує.

Вказані висновку суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.03.2020 зі справи № 911/984/19 у подібних правовідносинах, за позовом заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, до Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство", про заборону ведення лісового господарства, використання лісового фонду на землях Міністерства оборони України (п.п.5.15 5.19, 5.26 постанови Верховного Суду від 05.03.2020).

4.8. Крім того, суд першої інстанції мотивував своє рішення щодо правомірного ведення відповідачем лісового господарства положеннями пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, зазначивши, що вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 р. у справі №488/402/16-ц.

Такі висновку суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи та положеннях законодавства.

4.9. Із наведених вище положень Лісового кодексу України вбачається, що діяльність із ведення лісового господарства є безперервною.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що передачу лісових ресурсів із сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів було здійснено за актом приймання-передачі.

У даній справі прокурором не висувалися вимоги про повернення лісових ресурсів із сфери управління Державного агентства лісових ресурсів до сфери управління Міністерства оборони України у такий же спосіб.

За вказаних обставин із урахуванням наведених вище положень законодавства у їх сукупності та фактичних обставин справи вимоги прокурора про заборону ведення лісового господарства відповідачу та позиція позивачів у зв`язку з цим, що такими повноваженнями (щодо ведення лісового господарства) наділене 643 Управління начальника робіт Міністерства оборони України, створюють передумови для неконтрольованого використанню лісового фонду, оскільки без оформлення актів приймання-передачі, виходячи із встановлених судами обставин справи, унеможливиться визначити хто із учасників справи, чи інших осіб і в якій кількості здійснював використання таких ресурсі, вирубку лісів, тощо.

4.10. В касаційній скарзі прокурор з урахуванням усунення недоліків посилаючись на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 116 122 125 Земельного кодексу України, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дійсності державних актів на право постійного користування земельними ділянками при втраті чинності розпорядження державної адміністрації, на підставі яких були оформлені державні акти.

Відповідно до статті 92 частини 1 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час звернення прокурора із даним позовом, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 122 вказаного Кодексу визначає повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно статті 125 цього Кодексу право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до наведеної вище постанови Верховного Суду від 05.03.2020 зі справи № 911/984/19, прийнятої у подібних правовідносинах, право постійного користування земельною ділянкою не було визначальним у такому ж спорі.

Із наведених вище положень законодавства вбачається, що ведення лісового господарства та використання лісового фонду є відмінним від права постійного користування земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, доводи позивача-1, викладені у касаційній скарзі, щодо не дослідження судами зібраних у справі доказів, а саме - відповіді Секретаріату Кабінету міністрів України від 29.04.2020 №14307/02-20 щодо надання земельних ділянок в постійне користування позивачу-2 ще в 1979 році, не дають правових підстав для скасування судових рішень.

4.11. Згідно статті 41 Конституції України, якою прокурор обґрунтовує свою касаційну скаргу, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Цивільний кодекс України визначає такі види права власності: право власності Українського народу (стаття 324), до якого віднесено зокрема, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України; право приватної власності (стаття 325); право державної власності (стаття 326); право комунальної власності (стаття 327).

З урахуванням вищенаведених положень законодавства та встановлених судами обставин справи, прийняті судові рішення не суперечать положенням статті 41 Конституції України.

4.12. Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Париж, 20.III.1952) ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.97) Захист права власності, визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Виходячи із особливості, визначеної законодавством України, ведення лісового господарства, враховуючи, що як позивачі, визначені прокурором у позові, так і відповідач, відносяться до державного сектору, відсутні правові підстави вважати, що оскарженими у касаційному порядку судовими рішеннями порушуються права позивачів, які б підлягали захисту у відповідності із наведеними положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

4.13. З урахуванням викладеного висновки суду апеляційної інстанції про те, що перестали існувати обставини для підтвердження належним доказами у позивача-2 подальшого права постійного користування земельними ділянками, не можуть бути покладені в основу судового рішення для відмови у позові.

4.14. За вказаних обставин доводи, викладені у касаційних скаргах, не дають правових підстав для задоволення позову, доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційні скарги, узгоджуються із висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для відмови у позові, отже за результатами розгляду касаційних скарг відповідно до положень статті 312 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

4.15. Згідно статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" ГПК України, судові витрати у справі належить покласти на скаржників.

Керуючись статтями 301 308 312 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону та Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 скасувати, а рішення Господарського суду Житомирської області від 01.07.2020 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийГ.М. Мачульський

СуддіЄ.В. Краснов

Ю.Я. Чумак