ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 907/950/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Любки Богдани Бертолонівни
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024
(у складі колегії суддів: Плотніцький Б. Д. (головуючий), Зварич О. В., Малех І. Б.) про відмову у відкритті апеляційного провадження
у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз"»
до фізичної особи-підприємця Любки Богдани Бертолонівни
про стягнення 104 844,50 грн, у тому числі 95 850,03 грн вартості необлікованого об`єму спожитого газу, 6 804,36 грн інфляційних нарахувань та 2 190,11 грн трьох процентів річних,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2021 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз"» (далі - позивач, АТ ОГРС «Закарпатгаз») звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути 104 844,50 грн з фізичної особи-підприємця Любки Богдани Бертолонівни (далі - відповідачка, ФОП Любка Б. Б.).
Господарський суд Закарпатської області у рішенні від 16.04.2024 позов задовольнив повністю. Стягнув з відповідачки на користь позивача 104 844,50 грн, у тому числі 95 850,03 грн вартості необлікованого об`єму спожитого газу, 6 804,36 грн інфляційних нарахувань та 2 190,11 грн 3 % річних, 2 270,00 грн витрати по сплаті судового збору.
08.07.2024 ФОП Любка Б. Б. через адвоката Естінко Тетяну Емілівну (далі - адвокат Естінко Т. Е.) звернулась до Західного апеляційною господарського суду зі скаргою на рішення суду першої інстанції від 16.04.2024, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення місцевого господарського суду від 16.04.2024 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, що відповідачка станом на момент звернення з апеляційною скаргою не отримувала копію судового рішення від 16.04.2024, натомість копію його в електронному вигляді отримала адвокат 31.05.2024. Однак, станом на 31.05.2024 строк дії договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н, укладений між відповідачкою та адвокатом, закінчився, відповідно адвокат Естінко Т. Е. не була представником ФОП Любки Б. Б. на дату отримання рішення суду.
Після ознайомлення 08.07.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) з текстом рішення суду першої інстанції від 16.04.2024 ФОП Любка Б. Б., яка не є фахівцем з правових питань, уклала новий договір з адвокатом Естінко Т. Е. задля надання останньою професійної правничої допомоги з написання та подання до апеляційного суду скарги на судове рішення.
До апеляційної скарги долучено, зокрема ордер на надання правничої допомоги від 08.07.2024 серії АО № 1134192, виданий відповідачкою адвокату Естінко Т. Е. на підставі договору про надання правової допомоги від 08.07.2024 б/н, зокрема у Західному апеляційному господарському суді.
Західний апеляційний господарський суд в ухвалі від 23.07.2024 визнав неповажними причини пропуску строку на подання апеляційної скарги, вказані ФОП Любкою Б. Б., та відмовив у відкритті апеляційного провадження, повернувши скаргу з додатками відповідачці.
Апеляційний суд виходив з того, що відповідачка не довела поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому наявні підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У поданій касаційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та формальне ставлення під час розгляду питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 23.07.2024, а справу передати до цього суду на стадію вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.
У касаційній скарзі зазначено, що строк дії договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н, укладений між відповідачкою та адвокатом, станом на 31.05.2024 закінчився, тому адвокат на дату отримання рішення суду не була представником ФОП Любки Б. Б. і матеріали справи не містять доказів наявності відповідних повноважень в адвоката Естінко Т. Е. у період з 31.05.2024 до 08.07.2024, натомість до апеляційної скарги долучено ордер від 08.07.2024 серії АО № 1134192, який підтверджує, що новий договір на надання правової допомоги сторони уклали 08.07.2024.
Верховний Суд у складі колегії суддів: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Булгакової І. В., Колос І. Б. відкрив касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що постановив ухвалу від 16.09.2024.
Позивач не скористався правом на подачу відзиву на касаційну скаргу у строк до 01.10.2024, встановлений Судом в ухвалі від 16.09.2024.
Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.10.2024 № 32.2-01/2464 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 907/950/21 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І. В. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Ємець А. А., Колос І. Б.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду від 23.07.2024 про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження та відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Любки Б. Б. на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2024 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, перевірці підлягає питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та правомірність застосування судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства.
У п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга, зокрема на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому, зокрема повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 цього Кодексу.
Звернення із апеляційною скаргою є суб`єктивною дією заявника, який зацікавлений у перегляді рішення суду, ухваленого не на його користь, та залежить від його волевиявлення й добросовісного користування процесуальними правами.
У ч. 3 ст. 13 ГПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 цього Кодексу).
Пропуск процесуального строку - є юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1). Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 4).
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично та безумовно поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує, виходячи з поважності причин пропуску процесуального строку.
Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановлює чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Отже, вирішення питання про поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу, що суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише з поважних причин, визнаних такими судом.
Виходячи зі змісту ч. 2, 3 ст. 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку, які, в свою чергу, визнаються такими, коли є об`єктивно непереборними, не залежить від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Суд апеляційної інстанції встановив, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ФОП Любка Б. Б. брала участь через свого представника - адвоката Естінко Т. Е., яка діяла на підставі ордера на надання правової допомоги від 05.07.2021 серії ЗР № 77689 в господарських судах усіх інстанцій, виданого відповідачкою на підставі договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н.
У судовому засіданні, яке відбулось 16.04.2024 та в якому суд першої інстанції ухвалив рішення, відповідачка чи її представник участі не брали. Задовольняючи позов, суд першої інстанції в п. 3 резолютивної частини рішення від 16.04.2024 зазначив про право сторін на оскарження рішення суду в апеляційному порядку у строк двадцять днів з дня його проголошення та роз`яснив, що у разі розгляду справи без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 30.05.2024 та в цей же день надіслано для оприлюднення в ЄДРСР, в якому зареєстровано 31.05.2024, надання загального доступу забезпечено 03.06.2024.
31.05.2024 копію судового рішення від 16.04.2024 суд направив сторонам у справі, зокрема ФОП Любці Б. Б. - письмовий примірник на поштову адресу, зазначену у документах, поданих до суду та Державному реєстрі: АДРЕСА_1 , та її адвокату Естінко Т. Е. - в електронному вигляді в зареєстрований електронний кабінет, як і просила адвокат у заяві від 24.05.2024.
Отже, останнім днем строку для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 16.04.2024, повний текст якого складено та підписано 30.05.2024, було 19.06.2024, однак відповідачка звернулась до апеляційного суду зі скаргою на це рішення 08.07.2024, тобто із пропуском строку.
Обґрунтовуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження, відповідачка вказувала, що:
- копію рішення суду не отримувала;
- адвокат, яка отримала рішення в електронному кабінеті 31.05.2024, на цей момент не була представником у зв`язку із закінчення строку дії договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н;
- з рішенням суду ознайомилась в ЄДРСР лише 08.07.2024, після чого невідкладно уклала з адвокатом новий договір про надання правової допомоги від 08.07.2024 б/н та видала новий ордер, на підставі якого і діяла адвокат, звертаючись з апеляційною скаргою.
Перевіряючи такі доводи, апеляційний суд з`ясував, що:
- поштову кореспонденцію, в тому числі, рішення суду від 16.04.2024 відповідачка за вказаною нею в документах адресою не отримує і листи повертаються через неотримання їх адресатом, що підтверджується матеріалами справи;
- 24.05.2024 (за 6 днів до отримання судового рішення) адвокат Естінко Т. Е. зверталась до суду першої інстанції із заявою про надсилання копії рішення в її електронний кабінет, що суд першої інстанції і зробив 31.05.2024, підтвердженням чого є відповідна довідка суду про доставку електронного листа;
- у справі наявний ордер на надання правової допомоги від 05.07.2021 серії ЗР № 77689, виданий відповідачкою на підставі договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н адвокату Естінко Т. Е., який, як стверджує відповідачка, закінчився станом на 31.05.2024, коли в електронний кабінет адвоката направлено рішення суду першої інстанції.
Разом з тим перевірити посилання відповідачки на закінчення строку дії договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н станом на 31.05.2024 не видається за можливе, адже копії договору від 05.07.2021 б/н або будь-якої інформації стосовно строку його дії матеріали справи не містять, незважаючи на те, що це основний аргумент, наведений у якості підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Поряд з цим Суд зауважує, що договір про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н не долучено й до касаційної скарги, при цьому саме на нього посилається відповідачка, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду від 23.07.2024.
Окрім того, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (у даному випадку суду першої інстанції). Тому саме ФОП Любка Б. Б., як відповідачка у справі, має самостійно контролювати та перевіряти поштові повідомлення, що надходять їй на зазначену адресу місцезнаходження, а також повідомляти, зокрема Укрпошту, суд про зміну нею адреси листування та отримання кореспонденції.
Також вбачається, що рішення суду першої інстанції оприлюднене в ЄДРСР 31.05.2024 і уже з 03.06.2024 було забезпечено загальний доступ до нього, тому у відповідачки була можливість з вказаної дати ознайомитися з оскаржуваним судовим рішенням в реєстрі, доступ до якого є загальнодоступним та безкоштовним, та вирішити питання з належного оформлення договірних відносин представництва між нею та адвокатом з метою своєчасного оскарження рішення суду, доказів чого матеріали справи не містять, натомість в апеляційній скарзі наголошено на тому, що з текстом рішення в ЄДРСР відповідачка ознайомилась саме 08.07.2024, після чого й уклала з адвокатом відповідний новий договір, який також відсутній в матеріалах справи.
Водночас дії з своєчасного ознайомлення з текстом рішення суду та укладення нового договору про надання правової допомоги, у разі дійсного закінчення дії попереднього такого договору, з метою дотримання строків на апеляційне оскарження судового рішення (до 19.06.2024) після того, як 31.05.2024 представник Естінко Т. Е. отримала його текст в електронному кабінеті, залежали від волевиявлення ФОП Любки Б. Б., її суб`єктивної поведінки та не мали об`єктивного характеру.
Одночасно у контексті наведеного Суд зазначає, що у період з дня постановлення рішення від 16.04.2024 і принаймні до моменту подання заяви від 24.05.2024 про надсилання копії рішення в електронний кабінет адвоката, Естінко Т. Е., будучи фахівцем в галузі права, усвідомлюючи процесуальні наслідки пропущення строків на апеляційне оскарження, мала можливість дізнатись результати розгляду справи, повідомити їх ФОП Любці Б. Б. та, у разі дійсного закінчення дії договору про надання правової допомоги від 05.07.2021 б/н, роз`яснити клієнту, який не орієнтується в правових питаннях, про виникнення можливих обставин, які можуть бути перешкодою для вчасного подання апеляційної скарги, попередивши таким чином пропуск клієнтом строку на апеляційне оскарження.
Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що обставини, на які посилалась відповідачка в якості підстави для поновлення їй строку на апеляційне оскарження, не є доведеними, до того ж у даному випадку не є поважними, об`єктивно непереборними та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 260 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Отже, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції надав належну оцінку зазначеним відповідачкою підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у визнанні поважними причин пропуску такого строку, обґрунтовано застосував наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Любки Б. Б. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, а доводи касаційної скарги цього не спростовують.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний господарський суд припустився надмірного формалізму, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з підстави пропуску строку на апеляційне провадження, з огляду на таке.
У ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас, як наголошує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (рішення ЄСПЛ у справі «Мушта проти України»).
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (ЄСПЛ у справі «Рябих проти росії», у справі «Устименко проти України»).
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний господарський суд прийняв оскаржувану ухвалу про відмову відповідачці в поновленні строку на апеляційне оскарження та відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції від 16.04.2024 з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, оскільки не підтверджуються належними доказами.
Наведене у сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ФОП Любки Б. Б.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідачки на наявність підстав касаційного оскарження ухвали апеляційного суду від 23.07.2024 за п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відповідно до абз. 6 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених, зокрема у п. 3 ч. 1 цієї статті (ухвали суду апеляційної інстанції про відмову відкритті апеляційного провадження) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Наведені доводи скаржника ґрунтуються на помилковому ототожненні підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, яка стосується виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у п. 1, 4 ч. 1 цієї статті (передусім оскарження рішення суду першої інстанції по суті спору після його апеляційного перегляду), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених, зокрема у п. 3 ч. 1 цієї статті, що врегульовані окремо.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану ухвалу апеляційного суду від 23.07.2024 в межах вимог та доводів касаційної скарги ФОП Любки Б. Б., дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції від 23.07.2024 - без змін, у зв`язку із чим судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Любки Богдани Бертолонівни залишити без задоволення.
2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 907/950/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок
Судді: А. А. Ємець
І. Б. Колос