ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 908/1605/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: не з`явились,
відповідача: не з`явились,
ОГП: Савицька О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Надія"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019
та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018
у справі № 908/1605/18
за позовом керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області
до Фермерського господарства "Надія"
про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,
(у судовому засіданні 27.08.2019 оголошувалась перерва до 24.09.2019),
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фермерського господарства "Надія" про витребування з незаконного володіння земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 49,5 га, яка розташована на території Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 № 000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для користування нею.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018 (суддя Корсун В.Л.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 (колегія суддів у складі: Орєшкіної Е.В. - доповідача, Широбокової Л.П. , Кощеєва І.М.), позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 49,5 га, яка розташована на території Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області та була надана ОСОБА_1 на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 №000381, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82.
Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 07.12.1992 №000381 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 50 га, що розташована на території Мар`ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області (Біленьківської об`єднаної територіальної громади Запорізького району Запорізької області). Земельна ділянка надана для створення і ведення фермерського господарства.
Вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 82.
Згідно з п. 1.2. статуту ФГ "Надія" господарство створене за рішенням Запорізького районної ради народних депутатів від 19.03.1992 № 4, Державний акт № 82 від 07.12.1992 на право довічного успадковуваного володіння землею, в розмірі 50 га землі відповідно до плану землекористування за адресою: с. Ново-Сергіївка Мар`ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Україна.
Відповідно до актового запису про смерть № 199 від 07.03.2014 ОСОБА_1 помер. З часу його смерті ФГ "Надія" продовжує утримувати та використовувати земельну ділянку площею 49,5 га, у т.ч. для вирощування сільгоспкультур, що підтверджується податковими деклараціями, поданими фермерським господарством до уповноважених державних органів, а також інформацією, наданою органом місцевого самоврядування.
Приймаючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, рівно як і у довічне успадковуване володіння, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність або користування на праві оренди, без обмеження відповідних прав будь-яким строком. Разом з тим, законодавство України, чинне на момент смерті ОСОБА_1 , не містило положень щодо можливості спадкування права довічного володіння (постійного користування) землею (земельною ділянкою) - відповідне право ОСОБА_1 припинилося внаслідок його смерті, а отже не увійшло до складу спадщини останнього. При цьому з наявних у справі матеріалів не вбачається, що за відповідачем було зареєстроване право власності чи користування спільною земельною ділянкою.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову.
Так скаржник зазначає, що: судами при вирішенні спору безпідставно не застосовані положення ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство"; судами проігноровані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц та від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц; з моменту утворення фермерського господарства земельна ділянка, яка надана засновникові, автоматично переходить у користування вже до господарства; з цього часу саме фермерське господарство, а не його засновник несе всі права та обов`язки землекористувача; суди не взяли до уваги той факт, що спірна земельна ділянка з моменту державної реєстрації відповідача використовувалася саме вказаним господарством, а не громадянином ОСОБА_1 ; діюче земельне законодавство не містить граничних строків переоформлення речових прав на земельні ділянки.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2019.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.08.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому перший заступник прокурора Запорізької області просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на помилковість доводів відповідача.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2019 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 368/54/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 24.12.2019.
До Верховного Суду 19.12.2019 від відповідача надійшли пояснення, у яких його представник просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 368/54/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2019 зупинено провадження у справі № 908/1605/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.
До Верховного Суду 24.07.2020 від відповідача надійшли пояснення, у яких його представник просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.09.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 13.10.2020.
До Верховного Суду 12.10.2020 від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких його представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка не могла бути надана ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння, оскільки станом на 13.03.1992 на законодавчому рівні вже не було затвердженої форми державного акта на право довічного успадковуваного володіння, оскільки ЗК України в редакції від 13.03.1992 не було передбачено відповідного права користування, а постанова Верховної Ради, якою була затверджена вказана форма державного акта, втратила чинність на підставі іншої постанови Верховної Ради України.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
За змістом ст.ст. 6 50 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України 2201-XII від 13.03.1992, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Земельний кодекс України (далі - ЗК України) у редакції від 13.03.1992 не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
При цьому, відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990 була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: п. 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.
Таким чином, висновок судів обох інстанцій у справі № 908/1605/18 про те, що законодавство України, чинне на момент смерті ОСОБА_1 , не містило положень щодо можливості спадкування права довічного володіння (постійного користування) землею (земельною ділянкою) - і відповідне право ОСОБА_1 припинилося внаслідок його смерті, а отже не увійшло до складу спадщини останнього, є передчасним.
Крім цього, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, згідно зі ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Тобто право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
Так само і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (п. 60 постанови) зроблено висновок про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990, статей 31 92 ЗК України від 25.10.2001 після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі та згідно з ч. 1 ст. 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Водночас, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки висновок судів обох інстанцій про те, надане ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою ніким не успадковувалося зроблено саме з того, що у зв`язку з його смертю таке право землею припинилося, а не за результатами дослідження відповідного питання (спадкування такого права іншими учасниками фермерського господарства), судові рішення не можна визнати такими, що прийняті з урахуванням обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, проте дослідження викладених вище обставин є необхідною умовою для правильного вирішення спору по суті.
Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки постанова Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018 справі № 908/1605/18 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300 301 308 314 315 317 ГПК України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фермерського господарства "Надія" задовольнити частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.12.2018 у справі № 908/1605/18 скасувати.
Справу № 908/1605/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.