№ 908/3549/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/3549/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Огородніка К.М.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" - адвоката Шульженка І.В., ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" - адвоката Штабовенка Д.В., ТОВ "Інтеграл-Тех" - адвоката Бондара І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020

та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2020

у справі № 908/3549/16

за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький індустріально-механічний завод" Нестеренка О.А.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод", Товариства з обмеженою "Тітан Трейд"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2015 та витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння

у межах справи № 908/3549/16

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький індустріально-механічний завод",-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.03.2017 порушено провадження у справі № 908/3549/16 про банкрутство ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод", введено процедуру розпорядження майном боржника.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 29.08.2017 у справі № 908/3549/16 визнано ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2018 справу №908/3549/16 про банкрутство ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод" передано за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

До Господарського суду Запорізької області у межах цієї справи звернувся банкрут - ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод" в особі ліквідатора Нестеренка О.А. до ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" та ТОВ "Тітан Трейд" про розірвання договору купівлі-продажу від 23.10.2015, укладеного між ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" та ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод", витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно.

11.06.2020 ліквідатором ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод" Нестеренком О.А. подано заяву про зміну предмету позову та зменшення вимог, у якій просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.10.2015, укладений між ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" та ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод";

- витребувати із незаконного володіння ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя вул. Перспективна, буд. 23, а саме: нежитлове приміщення І літ А-2 №0010 (площею 482,9 кв.м); нежитлове приміщення II літ А-2 №0010 (площею 512,9 кв.м) та за адресою: м.Запоріжжя вул. Перспективна, буд. 23А, а саме: нежитлове приміщення І літ Б №0013 (площею 1140,2 кв.м); нежитлове приміщення II літ Б №0013 (площею 5028,7кв.м); нежитлове приміщення III літ Б №0013 (площею 65,4 кв.м);

- витребувати із незаконного володіння ТОВ "ТІТАН ТРЕЙД" нерухоме майно за адресою м.Запоріжжя вул. Перспективна, буд. 23Б, а саме: нежитлові приміщення І літ Е №0001 (площею 2275 кв.м); нежитлові приміщення II літ Е №0001 (площею 53,5 кв.м).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.06.2020 у справі № 908/3549/16 (суддя Кричмаржевський В.А.) задоволено заяву ліквідатора ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" Нестеренка О.А. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.10.2015, укладений між ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" та ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод". Зобов`язано ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" повернути до складу ліквідаційної маси банкрута - ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" майно, яке воно отримало від боржника - нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перспективна, буд. 23: нежитлове приміщення І літ. А-2 інв. № 0010 (площею 482,9 кв. м.); нежитлове приміщення ІІ літ А-2 інв. № 0010 (площею 512,9 кв. м.); нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перспективна, буд. 23-А: нежитлове приміщення ІІ літ. Б інв. № 0013 (площею 5028,7 кв. м.); нежитлове приміщення ІІІ літ. Б інв. № 0013 (площею 65,4 кв. м.). Витребувано від ТОВ "Тітан Трейд" на користь ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перспективна, буд. 23-Б: нежитлове приміщення І літ. Е інв. № 0001 (площею 2275 кв. м); нежитлове приміщення II літ. Е інв. № 0001 (площею 53,5 кв. м).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 908/3549/16 (колегія суддів: Вечірко І.О. - головуючий, Кузнецов В.О., Чередко А.Є.) ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2020 у справі № 908/3549/16 - залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2020 у справі № 908/3549/16; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" в особі ліквідатора Нестеренка О.А. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" підставами касаційного оскарження зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права (ч. 4 ст. 75 ГПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Так, як зазначає заявник касаційної скарги, з приводу визнання договору купівлі-продажу від 23.10.2015 недійсним ліквідатори банкрута у справі № 908/3549/16 зверталися до суду двічі. У задоволенні першого позову було відмовлено ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.12.2018 і ухвала суду набрала законної сили, а другий позов було задоволено і відповідні судові рішення є предметом оскарження в даній касаційній скарзі.

За твердженням ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод", суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені в постановах від 13.10.2020, справа № 5004/1694/11 та від 13.10.2020, справа № 04/14-10/5026/2337/2011 де зазначено, що за змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України преюдицію утворюють ті обставини, які вже безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Разом з тим, ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" у касаційній скарзі вказує про те, що, на його думку, апеляційний суд правильно встановив необхідність застосування до спірних правовідносин саме положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", однак помилково не врахував, що з вказаних підстав ліквідатору банкрута вже було відмовлено в задоволенні аналогічного позову. Ухвала Господарського суду Запорізької області від 11.12.2018 у справі № 908/3549/16 набрала законної сили і встановлені в ній обставини згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягають.

ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2020 у справі № 908/3549/16 - залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами передніх інстанцій обставинами справи.

Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод", ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод", в яких учасники справи додатково обґрунтували свої позиції у цій справі.

Крім того, від ТОВ "Інтеграл-ТЕХ" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з посиланням на те, що правові висновки Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Перевіривши доводи клопотання ТОВ "Інтеграл-ТЕХ" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.06.2020 у справі № 908/3549/16 колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки судом, після відкриття касаційного провадження не було встановлено наведених у п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України підстав для закриття касаційного провадження.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод", ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод", ТОВ "Інтеграл-Тех", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом судового розгляду у цій справі є заява ліквідатора ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод" про визнання недійсним укладеного між ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" і ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" договору купівлі-продажу від 23.10.2015, та витребування нерухомого майно із незаконного володіння ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" і ТОВ "ТІТАН ТРЕЙД"

Зазначена заява обґрунтована незаконним вибуттям з володіння боржника нерухомого майна, яке наразі перебуває у відповідачів, а саме: вчиненням боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, правочину із заінтересованою особою та безоплатним відчуженням боржником майна, взяттям на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, чим фактично відмовився від власних майнових вимог, що є підставами, відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ, для визнання договору купівлі-продажу №1158 від 23.10.2015 недійсним.

При цьому заява про визнання договору недійсним та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння обґрунтована ліквідатором боржника посиланням як на ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і на норми ст. ст. 11 232-234 387 388 525 611 638 651 655-657 691 692 694 695 ЦК України, ст. 188 ГК України.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ліквідатора ТОВ "Запорізький індустріально механічний завод", місцевий господарський суд виходив із доведеності заявлених вимог та з наявності підстав, визначених ч. 2 ст. 42 КУзПБ, для визнання укладеного боржником правочину недійсним.

Апеляційний господарський суд погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення заяви ліквідатора боржника та зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2015 на тих правових підставах, що зазначений договір було укладено боржником протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство, згідно з яким боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовившись від власних майнових вимог, а виконання його зобов`язань перед кредиторами стало неможливим.

Водночас, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені підстави передбачені ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що був чинний на час укладення договору, і який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Апеляційний суд визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та визнання недійсним оспорюваного договору, як такого, що укладений заінтересованими особами, оскільки на момент укладення 23.10.2015 спірного договору діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 20 якого не передбачала такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору як його укладення заінтересованими особами.

При цьому апеляційний суд керувався правовою позицією щодо застосування принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, в тому числі і Кодексу України з процедур банкрутства, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17, згідно з якою до договорів, які укладені до моменту набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду частково не погоджується із вказаними висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

До того ж, на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Наведена правова позиція щодо застосування зазначених вище норм викладена Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.

Як вбачається із матеріалів справи, що переглядається, договір купівлі-продажу, з заявою про визнання недійсним якого звернувся ліквідатор ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод", було укладено 23.10.2015.

Як також вбачається із матеріалів справи, провадження у даній справі № 908/3549/16 про банкрутство ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" порушено ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.03.2017 відповідно до норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній з 19.01.2013).

Статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній з 19.01.2013) було врегульовано умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника .

Так, згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у зазначеній вище редакції) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Виходячи з аналізу ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

У зв`язку з викладеним, враховуючи, що провадження у даній справі про банкрутство порушено на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"" (у редакції, чинній з 19.01.2013), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування при розгляді заяви ліквідатора банкрута про визнання правочину (договору) недійсним підстав недійсності правочинів, передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Водночас, апеляційний суд не вірно застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі та дійшов помилкового висновку про необхідність застосування норм закону про банкрутство (передбаченої ним спеціальної підстави для визнання недійсним договору), який діяв на момент укладення оспорюваного правочину, оскільки не врахував, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а на момент укладення 23.10.2015 спірного договору купівлі-продажу провадження у справі про банкрутство ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" порушено не було.

У контексті наведеного вище висновку апеляційного суду про те, що у даному випадку не підлягають застосуванню норми ст. 42 КУзПБ, є помилковим застосування апеляційним судом положень ч. 3 ст. 42 КУзПБ щодо наслідків визнання недійсними правочинів боржника при вирішенні спору в частині витребування у відповідачів спірного нерухомого майна.

Крім того слід зазначити, що ст. 42 КУзПБ застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито після введення в дію цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Аналіз норм ст. 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 КУзПБ щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції у цій справі неправильно застосував положення як ч. 3 ст. 3 ГПК України, так і ст. 42 КУзПБ щодо відрахування передбаченого цією нормою трирічного строку, та дійшов помилкового висновку, що процесуальні дії арбітражного керуючого або кредиторів в розумінні ч. 3 ст. 3 ГПК України щодо подачі заяви про визнання недійсним договору мають здійснюватися з додержанням вимог ч. 1 ст. 42 КУзПБ і ліквідатор мав право звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним із спеціальних підстав правочину, вчиненого у період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства.

Встановлені апеляційним судом обставини справи, що розглядається, та наведені вище правові висновки судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, свідчать про те, що при зверненні арбітражного керуючого з заявою про визнання недійсним правочину на підставі спеціальних норм підлягають застосуванню норми ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", однак, у даному випадку оспорюваний правочин укладений поза межами "підозрілого періоду" - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство.

Водночас, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, якщо боржником укладено оспорюваний договір поза межами "підозрілого періоду" (у цій справі - визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника є звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним такого договору з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що судом апеляційної інстанцій не було враховано, що ст. 42 КУзПБ не застосовується до спірних правовідносин не тільки в частині підстав визнання недійсним договору, а й у частині відрахування передбаченого цією нормою трирічного строку ("підозрілого періоду"), а також не взято до уваги, що, водночас, суд не позбавлений можливості розглянути позов про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства у випадку звернення арбітражного керуючого або кредитора з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів.

Апеляційним судом правильно встановлено, що ліквідатор боржника, звертаючись до суду з заявою про визнання договору недійсним та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння обґрунтував свої вимоги посиланням як на спеціальні підстави визнання правочинів боржника недійсними - ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і на загальні - норми ст. ст. 11 232-234 525 611 638 651 655-657 691 692 694 695 387 388 ЦК України, ст. 188 ГК України.

Однак, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням місцевого суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2015, не надав оцінку оспорюваному договору на предмет його відповідності загальним нормам, на які послався заявник, при цьому виходив зі спеціальних підстав недійсності правочинів, визначених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді спору про визнання недійсним договору, позивач має довести, а суд встановити, наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним і настання відповідних наслідків.

У пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За змістом ст. 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, суд апеляційної інстанції покликаний не лише перевіряти та оцінювати правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, а може і усунути недоліки ухваленого судового рішення, самостійно встановити обставини, що підлягають з`ясуванню при вирішенні спору, застосувавши відповідні норми матеріального та процесуального права.

Однак, у цьому випадку, апеляційний суд, погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції про задоволення вимог ліквідатора ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод", в порушення вимог ст. 269 ГПК України, не здійснив належний апеляційний перегляд ухвали місцевого господарського суду, що стало наслідком неусунення усіх недоліків, допущених судом першої інстанції.

На думку колегії суддів, надання оцінки оспорюваному договору на предмет його відповідності/невідповідності нормам ЦК України та загальним підставам визнання його недійсним, на які послався заявник, має значення для правильного вирішення спору у даній справі, а також потребує належного дослідження з огляду на заперечення ТОВ "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод", які обґрунтовані ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.12.2018 у даній справі № 908/3549/16, прийнятою за результатами розгляду позову ліквідатора ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" Стрижак О.О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2015.

Статтею 236 ГПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідає.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

Аналогічно, у даній справі, ненадання судом оцінки всім підставам заявлених вимог, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про те, що ним не здійснено належного апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, а відтак, висновки за результатом розгляду у цій справі вимог ліквідатора ТОВ "Запорізький індустріально-механічний завод" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2015 та витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є передчасними у зв`язку з їх неналежним обґрунтуванням.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

Встановивши зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 908/3549/16 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити наявні у справі докази, фактичні обставини справи з огляду на характер правовідносин та зміст заявлених вимог, дати належну оцінку доводам та запереченням сторін, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У зв`язку з направлення справи на новий апеляційний розгляд відповідно до ст.129 ГПК України розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запорізький індустріально-механічний завод" - задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 908/3549/16 - скасувати.

Справу № 908/3549/16 направити на новий апеляційний розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Огороднік К.М.