№ 909/108/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 909/108/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

за участю помічника судді, який здійснює повноваження секретаря судового засідання - Корсун Я. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 (судді: Мирутенко О. Л., Матущак О. І., Якімець Г. Г.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2019 (суддя Михайлишин В. В.)

за позовом Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради

до Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник"

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2019 року Хриплинська сільська рада Івано-Франківської міської ради звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник" (далі - ПВКФ "Сітник") про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок систематичної несплати ПВКФ "Сітник" земельного податку та набуття третіми особами права власності на будівлі і споруди, що знаходяться на цій земельній ділянці, право постійного користування земельною ділянкою ПВКФ "Сітник" підлягає припиненню.

1.3. У відзиві на позов ПВКФ "Сітник" проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що несплата земельного податку або орендної плати, набуття права власності на будівлі і споруди іншими особами не є підставами в розумінні статті 143 Земельного кодексу України для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019, позов задоволено. Припинено ПВКФ "Сітник" право постійного користування земельною ділянкою площею 3, 8 га, розміщеною по АДРЕСА_1 Івано-Франківської міської ради, та визнано недійсним і скасовано державний акт на право постійного користування землею Серії ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 51.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок укладення низки договорів нерухоме майно відповідача, що знаходилося на спірній земельній ділянці, було в різний спосіб відчужено іншим особам, що самим відповідачем не заперечувалося.

Крім того, суди установили, що починаючи з дня отримання державного акта на право постійного користування землею і по сьогоднішній день ПВКФ "Сітник" не декларувала зазначену земельну ділянку в податкових деклараціях та не здійснювала сплату земельного податку.

Суди попередніх інстанцій дійшли також висновку про те, що відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди набуття іншими особами права приватної власності на такі будівлі створює правові підстави для автоматичного переходу права на земельну ділянку до нового власника об`єкта нерухомості в силу положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ПВКФ "Сітник" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статей 141-144 Земельного кодексу України, які не передбачають можливість примусового припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок несплати земельного податку чи набуття іншими особами права власності на будівлі, що розташовані на спірній земельній ділянці.

3.3. Крім того, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не встановили наявності обов`язку ПВКФ "Сітник" сплачувати земельний податок чи орендну плату за земельну ділянку.

3.4. Також скаржник наголошує на відсутності спору щодо землекористування між ним та новими власниками нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. У той же час, на думку заявника, права Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради жодним чином ПВКФ "Сітник" порушено не було.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Хриплинська сільська рада Івано-Франківської міської ради просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи на правомірності висновків господарських судів щодо наявності підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, а також зауважує на відсутності додаткових доказів, які би спростовували висновки судів.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.02.1992 Івано-Франківською міською радою прийнято рішення № 53, відповідно до якого ПВКФ "Сітник" виділено земельну ділянку площею 3, 8 га для будівництва виробничої бази.

4.3. 05.07.1994 ПВКФ "Сітник" видано державний акт серії ІФ 15/4-000051, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 51, на право постійного користування земельною ділянкою площею 3, 8 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

4.4. Судами встановлено, що відповідно до довідки від 11.11.1997, виданої директором ПВКФ "Сітник", остання як засновник ТОВ ТКП "Карпатмаркет" ЛТД", не заперечує ТКП "Карпатмаркет" реалізувати незавершене будівництво складських приміщень, які збудовані ПВКФ "Сітник" разом із земельною ділянкою, на яких вони розміщені.

4.5. Як встановили суди попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.1998 ТОВ "ТКП "Карпатмаркет" ЛТД" передало у власність Науково-виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі -НВТзОВ "Відродження") складські приміщення з площадкою готовністю 80 %, які знаходяться по вул. Тисменицька, 5, с. Хриплин, у зв`язку з чим за рішенням Хриплинської сільської ради від 17.03.1999 № 10 вилучено земельну ділянку площею 0,4646 га (за цією ж адресою) та передано її НВТзОВ "Відродження", якому 03.11.2000 видано відповідний державний акт.

4.6. Таким чином, у постійному користуванні ПВКФ "Сітник" залишилась земельна ділянка площею 3,3354 га, відомості щодо зменшення розміру якої ПВКФ "Сітник" у державний акт ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994 не внесені.

4.7. У подальшому, 12.08.2002 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень незавершених будівництвом (зареєстровані в реєстрі під № 1320 і № 1321) СУПП Маяк ЛТД продало, а фізична особа-підприємець Сітник Т. М. купила незавершені будівництвом цехи по виготовленню синтепону.

4.8. Рішенням Хриплинської сільської ради від 27.07.2006 № 3-5/2006 надано дозвіл фізичній особі-підприємцю Сітник Т. М. на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування викуплених приміщень (орієнтовна площа 3,39 га) у Хриплинському промвузлі, 23.

4.9. У 2007 році фізична особа-підприємець Сітник Т. М. набула право власності на виробничу базу (приміщень виробничих цехів площею 1 280, 2 кв. м та площею 706, 1 кв. м) по АДРЕСА_1, частина якої на підставі договору від 03.08.2017 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перейшло у власність ОСОБА_1 (виробничий цех А площею 1 280, 2 кв. м), а інша частина - ОСОБА_2 (виробничий цех Б площею 706, 1 кв. м).

4.10. Суди встановили, що 20.10.2017 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Проців Л. Я. посвідчено заяву директора ПВКФ "Сітник" про надання згоди ОСОБА_1 на вилучення з постійного користування фірми земельної ділянки площею 2,1090 га (згідно державного акта серії ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994).

4.11. Хриплинською сільською радою Івано-Франківської міської ради прийнято рішення № 3-20/2017 від 31.10.2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою", відповідно до якого вирішено припинити ПВКФ "Сітник" право на постійне користування земельною ділянкою площею 3,8 га за адресою вул. Тисменицька, 5, в с. Хриплин Івано-Франківської міської ради, надану для будівництва та обслуговування виробничого цеху; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІФ № 15/4-000051 від 05.07.1994 вважати таким, що втратив чинність; вважати таким, що втратив чинність пункт 2.3 рішення Хриплинської сільської ради № 3-5/2006 від 27.07.2006; вилучену земельну ділянку орієнтовною площею 3, 335 га зарахувати в землі запасу Хриплинської сільської ради.

4.12. Вказане рішення за наслідками його оскарження визнано недійсним у частині пунктів 1, 2, 4 на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2019 у справі № 909/502/18 за позовом ПВКФ "Сітник" до Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради.

4.13. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до листа в.о. начальника ГУ ДФС в Івано-Франківській області кошти по земельному податку та орендній платі за землю в бюджет Хриплинської сільської ради від ПВКФ "Сітник" за період з 2013 року по 01.06.2018 не надходили.

4.14. Предметом спору у цій справі є припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею з підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

4.15. Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 цього Кодексу, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

4.16. Так, статтею 141 зазначеного Кодексу передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

4.17. Статтею 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства:

1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк;

2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

4.18. Виходячи з правового аналізу наведених норм права, слідує, що припинення права користування земельною ділянкою здійснюється у загальному порядку, з підстав, перелік яких наведено у статті 141 Земельного кодексу України та порядком визначеним у статті 144 цього Кодексу, у зв`язку з використанням земельної ділянки з порушенням земельного законодавства.

4.19. Разом із тим, статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Із наведених положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним.

4.20. Отже, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли передчасного висновку про припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку, пославшись на зазначені в статті 141 Земельного кодексу України підстави, такі як відчуження нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, та систематичну несплату земельного податку.

4.21. Визначені судами попередніх інстанцій підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах.

4.22. Згідно з частиною першою статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

4.23. Таким чином, судами попередніх інстанцій не було встановлено наявності доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 3,8 га, посвідченого відповідним державним актом, так і наявності підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування землею.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18.

4.24. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

4.25. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

4.26. Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

4.27. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

4.28. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

4.29. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

4.30. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

4.31. Проте, суди попередніх інстанцій не зазначили, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні статті 143 Земельного кодексу України, що мало наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку.

4.32. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

4.33. Отже, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

4.34. За своїм змістом зазначені статті Земельного та Цивільного кодексів України спрямовані на попередження правової невизначеності у випадку відчуження об`єктів нерухомого майна.

Разом з тим, суди не врахували той факт, що прийняття рішення про припинення права постійного користування відчужувача майна безпосередньо впливає на підставу перебування такої земельної ділянки у набувача майна, оскільки його право базується саме на юридичному титулі попереднього власника нерухомого майна.

4.35. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у 2007 році фізична особа-підприємець Сітник Т. М. набула право власності на виробничу базу, частина якої на підставі договору від 03.08.2017 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перейшло у власність ОСОБА_1 (виробничий цех А площею 1 280, 2 кв. м), а інша частина - ОСОБА_2 (виробничий цех Б площею 706, 1 кв. м).

4.36. У той же час, поза увагою суддів залишилося питання переходу прав на спірну земельну ділянку до нових власників розташованих на ній будівель, на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача, не врахували, що після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, саме останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, здійснили розгляд справи без залучення до участі у справі нових власників цього нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц.

4.37. Враховуючи викладене, колегією суддів визнаються передчасними висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову, а тому підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.38. Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, виходячи із предмету та підстав позову, суб`єктного складу сторін, а також порушеного права за захистом якого звертається позивач, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів та встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 311 цього Кодексу).

5.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2019 у справі №909/108/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова