№ 909/709/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/709/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі

за позовом заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс"

про витребування земельних ділянок.

У судовому засіданні взяли участь представники: Генеральної прокуратури України - Сімаченко А. О., Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - Заруб`янов В. В., Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" - Удудяк Н. М. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2019 року заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку (далі - Карпатський НПП) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" (далі - ТОВ "Турінвест-Сервіс") про витребування у ТОВ "Турінвест-Сервіс" земельних ділянок: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташованих за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності, на користь держави в особі постійного землекористувача - Карпатського НПП. Позивач також просив встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Турінвест-Сервіс" на спірні земельні ділянки.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 встановлено факт належності спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного призначення. Крім цього, у зазначеному рішенні установлено, що на підставі положень статті 338 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у власність ОСОБА_1 і вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі, у протиправний спосіб, і в подальшому були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню від відповідача. На думку прокурора, встановлені у рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 обставини є преюдиційними при розгляді цього спору. У ході ознайомлення Надвірнянською місцевою прокуратурою Івано-Франківської області з матеріалами виконавчого провадження щодо витребування у ОСОБА_2 та повернення Карпатському НПП земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки неодноразово відчужені й на час звернення із позовом перебувають у власності юридичної особи - ТОВ "Турінвест-Сервіс". Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння Карпатського НПП поза його волею та на день подання позову перебувають у приватній власності ТОВ "Турінвест-Сервіс", то вони підлягають витребуванню у теперішнього власника в порядку віндикації відповідно до положень частини 3 статті 388 ЦК України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 (суддя Стефанів Т. В.) позов задоволено; витребувано у ТОВ "Турінвест-Сервіс" на користь держави в особі Карпатського НПП земельні ділянки: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташовані за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності; встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Турінвест-Сервіс" на вказані земельні ділянки.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду. Право постійного користування цими земельними ділянками закріплено за Карпатським НПП, зазначені факти підтверджує, зокрема державний акт на право постійного користування серії І-ІФ № 002770 від 29.12.2001. Ураховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки є власністю Українського народу.

Місцевий господарський суд також зазначив, що факти того, що спірні земельні ділянки є державною власністю та відносяться до категорії земель природно-заповідного призначення, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, і які вибули з постійного користування парку не з його волі та у протиправний спосіб були відчужені ОСОБА_2 , встановлено рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015, що в силу положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не потребують доказування.

Суд наголосив, що ОСОБА_2 як набувач спірних земельних ділянок на виконання судового рішення у справі № 0917/761/2012 повинен був повернути земельні ділянки Карпатському НПП. Однак судове рішення у справі № 0917/761/2012 не виконано та на сьогоднішній день не може бути виконаним у зв`язку з відчуженням ОСОБА_2 спірних земельних ділянок. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вказує на неодноразове відчуження спірних земельних ділянок, а саме: ОСОБА_2 - у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.С.-Інвест"; Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Б.С.-Інвест" - Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд-Сервіс; Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд-Сервіс" - ТОВ "Турінвест-Сервіс". При цьому суд зазначив, що кінцевим бенефінціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.С.-Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд-Сервіс" та ТОВ "Турінвест-Сервіс" є саме ОСОБА_2 .

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем правильно визначено реальний спосіб захисту прав держави. При цьому не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто в даному випадку не підлягають визнанню недійсними правочини, які стали підставою для неодноразового відчуження земельних ділянок.

Місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача на те, що обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, потребують повторного доведення з тих підстав, що ТОВ "Турінвест-Сервіс" не було учасником справи, оскільки: по-перше, відповідачем не доведено протилежних обставин, які встановлені зазначеним судовим рішенням; по-друге, рішення стосувалося прав ОСОБА_2 , який на даний момент є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) засновника ТОВ "Турінвест-Сервіс", який без достатніх на те правових підстав кілька разів відчужив спірні земельні ділянки, витребування яких у порядку віндикації є предметом цього спору.

Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 261 267 ЦК України, зазначив, що за наслідками розгляду цієї справи судом встановлено факт порушення права держави, за захистом якого звернувся заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в її інтересах в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Карпатського НПП. Суд зазначив, що позовна давність не може поширюватися на вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння внаслідок наявності триваючого правопорушення. Власник може пред`явити віндикаційний позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, за умови існування на час його подання порушення прав власника. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Як наслідок, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 ( Желік М. Б. - головуючий, судді Орищин Г. В., Галушко Н. А.) рішення Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 залишено без змін.

2.4. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду щодо обґрунтованості та підставності позовних вимог, оскільки спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду, право постійного користування цими земельними ділянками закріплено за Карпатським НПП, спірні земельні ділянки є власністю Українського народу.

Водночас щодо пропущення прокурором та позивачами строку загальної позовної давності тривалістю у три роки, апеляційний господарський суд зазначив, що на позови прокурорів, пред`явлені в інтересах держави і спрямовані на захист права державної власності, поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. При цьому у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.

Апеляційний господарський суд, урахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, довідався чи міг довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна, зазначив, що датою порушення володіння майном є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості - земельних ділянок, в даному випадку - щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:014:0026 - з 10.12.2007, а земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:015:0101 - з 26.01.2010.

Разом з цим суд апеляційної інстанції наголосив, що звернення заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури до господарського суду з метою захисту порушеного права держави в особі Карпатського НПП з позовом до останнього набувача земельних ділянок лише 05.07.2019 зумовлено об`єктивними причинами, що не залежали від волі чи процесуальної поведінки прокурора - розглядом справи № 0917/761/2012 у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а згодом - відсутністю суддів в Яремчанському міському суді Івано-Франківської області, що унеможливлювало поновлення строку для пред`явлення виконання наказу, пропущеного внаслідок зупинення виконання рішення до розгляду касаційної скарги у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Ураховуючи наведене, а також те, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про повернення земель природно-заповідного фонду в державну власність, яка вибула з її власності в протиправний спосіб, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком місцевого господарського суду про необхідність захисту порушеного права без застосування загальної позовної давності.

Розглянувши доводи апелянта про те, що у цій справі не підтверджено повноваження прокурора на звернення з позовом в інтересах держави до суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої щодо обов`язку доведення прокурором факту бездіяльності компетентного органу при зверненні до господарського суду з позовом в інтересах держави, та викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Суд наголосив, що Надвірнянська місцева прокуратура повідомила Міністерство екології та природних ресурсів України та Карпатський НПП окремим листом про намір звернутися до суду з позовом про витребування спірних земельних ділянок, копію повідомлення додано до позовної заяви, що відповідає вимогам абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Із наведеного прокурором у позовній заяві обґрунтування, яке підтверджується матеріалами справи, вбачається, що позивачі - Міністерство енергетики та захисту довкілля України та Карпатський НПП, будучи протягом тривалого часу обізнаними із фактом протиправного вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, не вчиняли жодних дій щодо захисту порушених інтересів держави. Ураховуючи триваючий характер бездіяльності компетентних органів, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з даним позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 909/709/19, ТОВ "Турінвест-Сервіс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення норм процесуального права, а саме статті 75 ГПК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 917/1345/17 (постанова від 03.07.2018), Верховним Судом у справах № 910/28079/14 (постанова від 12.04.2018), № 2а-10503/09/1570 (постанова від 03.12.2018). Скаржник наголошує, що він надав ряд доказів на спростування преюдиційних обставин, проте такі докази безпідставно не взято судами попередніх інстанцій до уваги.

Скаржник також наголошує, що, відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування позовної давності, апеляційний господарський суд не врахував висновків щодо початку перебігу позовної давності та поважності причин пропуску позовної давності, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/18, від 11.09.2019 у справі № 367/5522/16-ц, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743. Скаржник зазначає, що позовну давніть у цій справі слід відраховувати з часу вибуття спірних земельних ділянок з власності держави, а саме з моменту видачі Карпатським НПП довідки від 11.10.2007 № 545 та складання акта місця розташування земельної ділянки, кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, від 10.09.2009. Скаржник наголошує, що як прокурор, так і будь-які інші особи не були позбавлені можливості та права на звернення до суду з відповідним позовом у межах позовної давності, але у визначений законом строк сторони не використали таке право, що свідчить про пропуск строків позовної давності без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На думку скаржника, доводи апеляційного господарського суду про неможливість звернення прокурора із відповідним позовом вчасно з огляду на незалежні від нього причини, а саме відсутність суддів у Яремчанському міському суді та розгляд судової справи № 0917/761/2012 є непереконливими (неповажними), оскільки відсутність суддів не є перешкодою для звернення до суду, крім цього, спір у цій справі підлягав розгляду в господарському суді, а не в Яремчанському міському суді. Такі твердження суду апеляційної інстанції, на думку скаржника, створюють враження не лише упередженого ставлення до позивача, а й некомпетентності, чим ставлять під сумнів доброчесність, неупередженість, незалежність та справедливість судової влади.

Скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 17.07.2018 у справі № 804/6296/15, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 24.10.2018 у справі № 304/1196/16-ц, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2019 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 17.07.2019 у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 у справі № 802/1873/17-а, від 21.08.2019 у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а, зазначає, що у цьому разі підстави для звернення з позовом прокуратури в інтересах держави були відсутні. Скаржник також наголошує на відсутності повідомлення суб`єкта владних повноважень про представництво його інтересів у суді.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3.4. У судовому засіданні 02.02.2021 представник Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України звернувся із заявою про заміну позивача у справі - Міністерства енергетики та захисту довкілля України на його правонаступника Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України в порядку положень статті 52 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2021 заяву Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України задоволено, замінено позивача - Міністерство енергетики та захисту довкілля України (ідентифікаційний код 37552996) на його правонаступника - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (ідентифікаційний код 43672853).

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як убачається з матеріалів справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Яремчанського міського суду від 14.05.2014 у справі № 0917/761/2012 відмовлено в задоволенні позову прокурора м. Яремче в інтересах Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до Татарівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними: рішення Татарівської сільської ради від 25.10.2007 № 60-18/2007 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,1512 га в АДРЕСА_1 ; рішення Татарівської сільської ради від 27.08.2009 № 119/36/2009 у частині затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,2500 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ; рішення Татарівської сільської ради від 26.11.2009 № 126/38/2009 у частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га; виданих ОСОБА_1 10.12.2007 державних актів серії ЯЕ № 843433 на право власності на земельну ділянки площею 0,1512 га та 26.01.2010 серії ЯИ № 913627 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, які розташовані в АДРЕСА_1 ; повернення земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, та земельної ділянки площею 0,1512 га, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, з чужого незаконного володіння Карпатському НПП.

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 рішення суду першої інстанції від 14.05.2014 скасоване, ухвалено нове рішення, яким позов прокурора м. Яремче в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до Татарівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними: рішення 18 сесії Татарівської сільської ради від 25.10.2007 № 60-18/2007 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1512 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд; рішення 36 сесії Татарівської сільської ради від 27.08.2009 № 119/36/2009 щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ; рішення 38 сесії Татарівської сільської ради від 26.11.2009 № 126/38/2009 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га. Визнано недійсними видані ОСОБА_1 державні акти серії ЯЕ № 843433 від 10.12.2007 та ЯИ № 913627 від 26.01.2010 на право власності на земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані на вул. Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради. Витребувано у ОСОБА_2 та зобов`язано повернути Карпатському НПП спірні земельні ділянки.

Судом апеляційної інстанції у справі № 0917/761/2012 встановлено такі факти:

- земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, які розташовані на вул. Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради, складають єдиний масив та відносяться до кварталу № 13, виділу № 2 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП та належать до земель природно-заповідного призначення, про що свідчать державний акт на право постійного користування землею від 29.12.2001 та надана прокуратурою схема, виконана в липні 2014 року Державним підприємством "Карпатигеодезкартографія", у результаті накладання відомостей геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП і спірних земельних ділянок;

- Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) від 03.06.1980 № 376, пунктом 2 якої затверджено межі парку згідно з додатком до постанови. Приймально-передавальними актами від 19.10.1981 землі від колишніх землекористувачів були передані Карпатському НПП. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.10.1981 № 254 межі Карпатського НПП впорядковано з урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року;

- передача земель та встановлення меж Карпатського НПП проведено з дотриманням діючого на той час Земельного кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР від 08.07.1970. У 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, у ході проведення якої межі Карпатського НПП було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів Яремчанської міської ради, що підтверджується відповідним актом від 22.10.2001, який серед інших посадових осіб підписано й колишнім Татарівським сільським головою ОСОБА_4 ;

- рішенням Яремчанської міської ради від 27.12.2001 № 189-3/2001 "Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського національного природного парку" затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі даного рішення Карпатському НПП видано державний акт серії І-ІФ № 002771 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5430,44 га у межах згідно з планом на території Татарівської сільської ради для природно-заповідного використання. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000003. Правомірність рішення встановлено Господарським судом Івано-Франківської області у справі № П-9/102 (рішення від 10.11.2009);

- при прийнятті Татарівською сільською радою рішень щодо питань передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,25 га та 0,1512 га були порушені положення Земельного кодексу України, що стало підставою для визнання недійсними таких рішень та виданих державних актів про право приватної власності на спірні земельні ділянки;

- спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у приватну власність ОСОБА_1 , і які вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі, у протиправний спосіб, і надалі були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню від набувача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 касаційні скарги ОСОБА_2 (представник - ОСОБА_5 ) та Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відхилено, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 залишено без змін.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.08.2018 у справі № 354/225/16-ц, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.09.2018, поновлено керівнику Надвірнянської місцевої прокуратури пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 12.02.2016 Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у справі № 0917/761/2012 про витребування у ОСОБА_2 та повернення Карпатському НПП спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 2611091201:13:015:0101 та 2611091201:13:014:0026.

Оскільки в ході ознайомлення Надвірнянською місцевою прокуратурою з матеріалами виконавчого провадження встановлено, що спірні земельні ділянки відчужені та перебувають у власності юридичної особи, прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.3. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник, зокрема, посилаючись на постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 17.07.2018 у справі № 804/6296/15, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 24.10.2018 у справі № 304/1196/16-ц, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2019 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 17.07.2019 у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 у справі № 802/1873/17-а, від 21.08.2019 у справах № 802/1873/17-а, № 263/2038/16-а, зазначає, що у цьому разі підстави для звернення з позовом прокуратури в інтересах держави були відсутні. Скаржник також наголошує на відсутності повідомлення суб`єкта владних повноважень про представництво його інтересів у суді.

Розглянувши такі доводи скаржника, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі № 909/709/19, рішення в якій переглядаються, апеляційний господарський суд перевірив обставин дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та зазначив, що Надвірнянська місцева прокуратура повідомила Міністерство екології та природних ресурсів України та Карпатський НПП окремим листом про намір звернутися до суду з позовом про витребування спірних земельних ділянок, копію повідомлення додано до позовної заяви, що відповідає вимогам, встановленим абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги зауваження скаржника про відсутність в матеріалах справи доказів про надсилання повідомлення прокуратури про намір звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави на адресу Карпатського НПП та Міністерства екології та природних ресурсів України, зазначила, що відповідно до пункту 7.2. Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 24.02.2016 № 103, чинної станом на 24.06.2019 (дата повідомлення), вихідні документи оброблялися службою діловодства і надсилалися адресатам централізовано в день їх одержання від структурного підрозділу (виконавця) або не пізніше наступного робочого дня. Тому, наявність у матеріалах справи повідомлення від 24.06.2019 № 04-182-вих-19 заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури, адресованого Міністерству екології та правових ресурсів України та Карпатському НПП, є доказом у розумінні статті 79 ГПК України.

У ході розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції також встановив, що із наведеного прокурором у позовній заяві обґрунтування, яке підтверджується матеріалами справи, вбачається, що позивачі - Міністерство енергетики та захисту довкілля України та Карпатський НПП, будучи протягом тривалого часу обізнаними із фактом протиправного вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, не вчиняли жодних дій щодо захисту порушених інтересів держави. Так, у 2014 році прокурор звернувся до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області із позовом в інтересах Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП про повернення спірних земельних ділянок, а згодом оскаржив в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а також вживав заходи з виконання рішення апеляційної інстанції, яким повернуто спірні земельні ділянки Карпатському НПП. Натомість бездіяльність Міністерства енергетики та захисту довкілля України та Карпатського НПП призвела до необхідності звернення з новим позовом про витребування спірних земельних ділянок до господарського суду у зв`язку із їх черговим відчуженням та неможливістю виконати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012.

Ураховуючи триваючий характер бездіяльності компетентних органів, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з даним позовом - через необхідність захисту порушених інтересів держави.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського НПП у цій справі. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 909/709/19, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 17.07.2018 у справі № 804/6296/15, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 24.10.2018 у справі № 304/1196/16-ц, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2019 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 17.07.2019 у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 у справі № 802/1873/17-а, від 21.08.2019 у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

При цьому доводи скаржника щодо відсутності повідомлення суб`єкта владних повноважень про представництво його інтересів у суді спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваної постанови, зводяться до переоцінки доказів, які наявні у матеріалах справи, та власного тлумачення обставин відповідних правовідносин. За таких підстав доводи скаржника у наведеній частині колегією суддів відхиляються.

5.4. Також на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення норм процесуального права, а саме статті 75 ГПК України без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі № 917/1345/17 (постанова від 03.07.2018), Верховним Судом у справі № 910/28079/14 (постанова від 12.04.2018), № 2а-10503/09/1570 (постанова від 03.12.2018). Скаржник наголошує, що він надав ряд доказів на спростування преюдиційних обставин, проте такі докази безпідставно не взято судами попередніх інстанцій до уваги.

Таким чином, на розгляд Верховного Суду в цьому випадку фактично поставлено питання про правомірність застосування господарськими судами попередніх інстанцій правових норм ГПК України, які стосуються звільнення від доказування.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору у цій справі є вимоги Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до ТОВ "Турінвест-Сервіс" про витребування у ТОВ "Турінвест-Сервіс" земельних ділянок: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташованих за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності, на користь держави в особі постійного землекористувача - Карпатського НПП.

У ході розгляду справи суди визнали преюдиційними для розгляду цього спору обставини, встановлені під час розгляду іншої справи - № 0917/761/2012, а саме, що:

- спірні земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані на вул. Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради, складають єдиний масив та відносяться до кварталу № 13, виділу № 2 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП та належать до земель природно-заповідного призначення, про що свідчать державний акт на право постійного користування землею від 29.12.2001 та надана прокуратурою схема, виконана в липні 2014 року Державним підприємством "Карпатигеодезкартографія" у результаті накладання відомостей геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП і спірних земельних ділянок;

- Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1980 № 376, пунктом 2 якої затверджено межі парку згідно з додатком до постанови. Приймально-передавальними актами від 19.10.1981 землі від колишніх землекористувачів були передані Карпатському НПП. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.10.1981 № 254 межі Карпатського НПП впорядковано з врахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року;

- передача земель та встановлення меж Карпатського НПП проведено з дотриманням діючого на той час Земельного кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР від 08.07.1970. У 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, в ході проведення якої межі Карпатського НПП було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів Яремчанської міської ради, що підтверджується відповідним актом від 22.10.2001, який серед інших посадових осіб підписано й колишнім Татарівським сільським головою ОСОБА_4 ;

- рішенням Яремчанської міської ради від 27.12.2001 № 189-3/2001 "Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського національного природного парку" затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі даного рішення Карпатському НПП було видано державний акт серії І-ІФ№002771 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5430,44 га в межах згідно з планом на території Татарівської сільської ради для природно-заповідного використання. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000003. Правомірність рішення встановлено Господарським судом Івано-Франківської області у справі № П-9/102 (рішення від 10.11.2009);

- при прийнятті Татарівською сільською радою рішень щодо питань передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,25 га та 0,1512 га були порушені норми Земельного кодексу України, що стало підставою для визнання недійсними таких рішень та виданих державних актів про право приватної власності на спірні земельні ділянки;

- спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у приватну власність ОСОБА_1 , і які вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі у протиправний спосіб і в подальшому були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню від набувача.

Відповідно до частин 4, 5 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Водночас у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Верховний Суд зауважує, що згідно з преамбулою та статтею 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, ураховуючи, що задоволення позовних вимог у цій справі знаходиться у прямій залежності від встановлення фактів, які підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на спірні земельні ділянки, та факти вибуття майна із володіння позивача, суди попередніх інстанцій правомірно врахували преюдиціальність фактів, встановлених у рішенні у справі № 0917/761/2012, яке набрало законної сили.

При цьому аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 909/709/19, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справі № 917/1345/17 (постанова від 03.07.2018), Верховним Судом у справі № 910/28079/14 (постанова від 12.04.2018), № 2а-10503/09/1570 (постанова від 03.12.2018), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Доводи скаржника про те, що він надав ряд доказів на спростування преюдиційних обставин, проте такі докази безпідставно не взято судами попередніх інстанцій до уваги, колегію суддів відхиляються, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суди попередніх інстанцій розглянули доводи та докази відповідача, надані на спростування преюдиційних обставин, та зазначили, що посилання відповідача на те, що обставини, встановлені рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, потребують повторного доведення, відхиляються з тих підстав, що: по-перше, відповідачем не доведено протилежних обставин, які встановлені зазначеним судовим рішенням; по-друге, рішення стосувалося прав ОСОБА_2 , який на даний момент є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) засновника ТОВ "Турінвест-Сервіс", який без достатніх на те правових підстав кілька разів відчужив спірні земельні ділянки, витребування яких у порядку віндикації є предметом цього спору. За таких підстав доводи скаржника у наведеній частині колегією суддів відхиляються.

5.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник також наголосив, що, відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування позовної давності, апеляційний господарський суд не врахував висновків щодо початку перебігу позовної давності та поважності причин пропуску позовної давності, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/18, від 11.09.2019 у справі № 367/5522/16-ц, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743. Скаржник зазначає, що позовну давніть у цій справі слід відраховувати з часу вибуття спірних земельних ділянок з власності держави, а саме з моменту видачі Карпатським НПП довідки від 11.10.2007 № 545 та складання акта щодо місця розташування земельної ділянки, кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, від 10.09.2009. Скаржник наголошує, що як прокурор, так і будь-які інші особи не були позбавлені можливості та права на звернення до суду з відповідним позовом у межах позовної давності, але у визначений законом строк сторони не використали таке право, що свідчить про пропуск строків позовної давності без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, розглянувши такі доводи скаржника, зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

При цьому Верховний Суд неодноразово викладав свої висновки щодо застосування норм права, якими унормовано інститут позовної давності та які є загальними та можуть бути застосовані господарським судом під час вирішення спору по суті у разі подання стороною у спорі відповідної заяви.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Згідно із частинами 4, 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на висновки в якій посилається скаржник у поданій касаційній скарзі.

При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20, ухвалених після подання касаційної скарги у цій справі та висновки в яких наразі колегія суддів вважає за необхідне врахувати, наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Проте у цій справі суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком місцевого господарського суду про необхідність захисту порушеного права без застосування загальної позовної давності, не з`ясував дат початку та спливу перебігу позовної давності, не вирішив питання про наслідки спливу позовної давності, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

Таким чином, доводи скаржника у наведеній частині підтвердилися, що є підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

5.6. Щодо решти підстав касаційного оскарження, Верховний Суд зазначає, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2 7 13 14 ГПК України.

Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, а збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України.

Хоча скаржник також посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, однак колегія суддів позбавлена можливості викласти висновок Верховного Суду у випадку, коли ТОВ "Турінвест-Сервіс" не навело жодних мотивів та тверджень у тексті касаційної скарги стосовно того, щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно із частинами 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущене судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувану у справі постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6.4. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 909/709/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумний строк з урахуванням перебування судді Волковицької Н. О. на лікарняному.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ