№ 910/10806/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10806/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

представник позивача - не з`явився

відповідач - Міністерство інфраструктури України

представник відповідача - не з`явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 (суддя Турчин С. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 (головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Гаврилюк О. М., Майданевич А. Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Міністерства інфраструктури України про скасування актів та зобов`язання вчинити дії.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 09.08.2019 Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - Позивач, Авіакомпанія, МАУ) звернулося до Міністерства інфраструктури України (далі - Відповідач, Мінінфраструктури) з позовом про визнання незаконним та скасування наказу № 168 від 18.03.2019 "Про здійснення державно-приватного партнерства"; наказу № 373 від 21.05.2019 "Про створення комісії з питань проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо проекту "Реконструкція існуючого та створення нового вантажного терміналу в аеропорту "Бориспіль"; наказу № 538 від 10.07.2019 "Про проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо проекту "Реконструкція існуючого та створення нового вантажного терміналу в аеропорту "Бориспіль"; зобов`язання Мінінфраструктури прийняти рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо проекту "Реконструкція існуючого та створення нового вантажного терміналу в аеропорту "Бориспіль" на умовах концесії.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення документів Міжнародної організації цивільної авіації Мінінфраструктури прийняло рішення про реалізацію інвестиційного плану з розвитку вантажного терміналу аєропорту "Бориспіль" на умовах державно-приватного партнерства (далі - ДПП) за відсутності попередніх консультацій між ДП МА "Бориспіль" та авіаперевізниками, включаючи Авіакомпанію, для якої цей аеропорт є базовим та яка є споживачем послуг з обробки вантажів та пошти. Мінінфраструктури протиправно визнало неможливим здійснення ДПП за Проектом на підставі договору концесії, всі дії Мінінфраструктури, пов`язані з ініціюванням ДПП, вибором приватного партнера, підготовкою до укладення, визначення змісту договору, укладенням та виконанням договорів, укладених в рамках здійснення ДПП, мали здійснюватися в порядку, визначеному Законом України "Про концесії". В порушення пункту 12 Порядку проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384 (далі - Порядок), рішення Мінінфраструктури про проведення конкурсу, оформлене наказом № 538, не містить інформації, вказаної в пункті 6 Порядку, отже цей наказ не відповідає вимогам законодавства. Відсутність в конкурсній документації вимог про наявність у приватного партнера сертифіката відповідності на здійснення діяльності в сфері обслуговування пошти і вантажу та відповідного договору з аеропортом порушує законні інтереси МАУ на безперервне користування аеропортом "Бориспіль" з метою здійснення повітряних перевезень. Також конкурсна документація не містить інформації, передбаченої пунктом 15 Порядку, що позбавляє МАУ можливості підготувати коректну конкурсну пропозицію щодо Проекту. Накази Мінінфраструктури № 168, № 373, № 538 суперечать нормам чинного законодавства, оскільки відсутність даних про земельні ділянки, що мають бути надані для реалізації проекту, унеможливлює подачу конкурсної пропозиції в частині будівництва нового вантажного терміналу з огляду на відсутність інформації про площу ділянки, на якій цей об`єкт буде розміщений. Умови конкурсу щодо того, що претендент має відповідати вимогам, необхідним для реалізації проекту, зміст та умови реалізації якого визначив інший потенційний претендент (ТОВ "Сілк Вей Карго Юа") є дискримінаційними, оскільки для осіб, які не були ініціаторами пропозиції щодо здійснення проекту встановлені менш сприятливі умови, ніж для особи, яка виступила ініціатором пропозиції, що свідчить про вчинення заборонених дискримінаційних дій стосовно МАУ як претендента на участь у конкурсі. Авіакомпанія в розумінні Закону України "Про державно-приватне партнерство" та Поряду може бути претендентом на участь у конкурсі для здійснення ДПП щодо проекту, тому має законний інтерес на участь в оголошеному конкурсі.

2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. 17.09.2019 Господарський суд міста Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, відмовив у задоволенні клопотання МАУ про витребування доказів; задовольнив клопотання Мінінфраструктури про закриття провадження у справі; провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що, приймаючи рішення про здійснення державно-приватного партнерства чи про недоцільність його здійснення, про проведення конкурсу та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера, Мінінфраструктури здійснює публічно-владні управлінські функції щодо забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного транспорту. Також, суди вказали, що положенням частини восьмої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено можливість оскарження наказів міністерства або їх окремих частин фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Суди встановили, що на час звернення з позовом у цій справі конкурс на виконання наказу Мінінфраструктури № 538 не відбувся, договір з переможцем не укладався, тому відсутні підстави для висновку про те, що спірні правовідносини пов`язані з укладенням договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, передати справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

4.1. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що спір виник з публічно-правових відносин і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

4.2. Відповідно до положень статей 8 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 13- 17 Закону України "Про державно-приватне партнерство", а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.03.2011 № 265-р, приймаючи рішення про здійснення державно-приватного партнерства, оголошення та проведення конкурсу з визначення приватного партнера, які є предметом оскарження, Мінінфраструктури реалізує права держави як власника майна, отже в цьому випадку безпосередньо виконує організаційно-розпорядчі повноваження, як це визначено статтею 22 ГК України.

4.3. У постанові від 04.09.2018 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних функцій саме в тих правовідносинах, в яких виник спір. Однак, у спірних правовідносинах відсутня юридична нерівність сторін, оскільки оскаржувані рішення Мінінфраструктури не є обов`язковими до виконання іншими учасниками, в тому числі й МАУ, а лише призводять до певних прав, зокрема, права на подання заявки на участь в конкурсі, подання конкурсної пропозиції, при цьому Мініінфраструктури є рівноправним суб`єктом права власності та не виконує жодних владних функцій щодо суб`єктів, які претендують на укладення договору в рамках здійснення ДПП щодо проекту. Отже, між сторонами виникли правовідносини, які характеризуються рівністю учасників, що виключає підсудність спору адміністративному суду.

4.4. Цей спір щодо рішень Мінінфраструктури, які стосуються процедур розпорядження державним майном та укладення договору в рамках державно-приватного партнерства, має вирішуватися господарськими судами в порядку, встановленому ГПК України, оскільки вказані рішення не містять жодних приписів, які були б обов`язковими для інших суб`єктів, отже не призводять до адміністративних правовідносин, що судами не враховано.

4.5. Суди попередніх інстанцій не врахували, що в спорах, які виникають при укладенні договору, наявність укладеного договору не є обов`язковою умовою, це так звана категорія «переддоговірних спорів». Прийнявши рішення про здійснення державно-приватного партнерства шляхом укладення договору, Мінінфраструктури розпочало процедуру укладення майбутнього договору, під час якого і виник цей спір.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. 12.03.2020 Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить залишити без задоволення, прийняті у справі судові рішення залишити без змін.

5.2. Одночасно Міністерство подало заяву про розподіл судових витрат, в якій просить понесені ним судові витрати на загальну суму 23 грн стягнути з Позивача.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

6.2. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

6.3. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

6.5. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.6. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа-підприємець.

6.7. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

6.8. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Мінінфраструктури № 168 від 18.03.2019 «Про здійснення державно-приватного партнерства»; № 373 від 21.05.2019 «Про створення комісії з питань проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо проекту «Реконструкція існуючого та створення нового вантажного терміналу в аеропорту «Бориспіль»; Мінінфраструктури № 358 від 10.07.2019 «Про проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо проекту «Реконструкція існуючого та створення нового вантажного терміналу в аеропорту «Бориспіль»; а також зобов`язання Мінінфраструктури прийняти рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо проекту «Реконструкція існуючого та створення нового вантажного терміналу в аеропорту «Бориспіль» на умовах концесії.

6.9. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Авіакомпанія посилається на те, що Мінінфраструктури прийняло рішення про здійснення державно-приватного партнерства без проведення попередніх консультацій з авіаперевізниками, у тому числі з ним; Мінінфраструктури неправильно обрало форму здійснення державно-приватного партнерства; висновок та зміст рішення Мінінфраструктури не відповідають вимогам законодавства; конкурсна документація не містить обов`язкових реквізитів та кваліфікаційних вимог щодо наявності у переможця конкурсу сертифіката відповідності на здійснення діяльності в сфері обслуговування пошти та вантажу і генеральної угоди з аеропортом, а також не містить даних про земельні ділянки, на яких розташовані (будуть розташовані) об`єкти державно-приватного партнерства; мала місце дискримінація претендентів на участь у конкурсі.

6.10. Згідно з частиною третьою статті 22 ГК України повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом.

6.11. Частиною першою статті 13 Закону України «Про державно-приватне партнерство» передбачено, що рішення про здійснення державно-приватного партнерства чи про недоцільність його здійснення, про проведення конкурсу та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера приймаються щодо об`єктів державної власності - центральним органом виконавчої влади, що здійснює відповідно до закону функції з управління відповідними об`єктами державної власності, а якщо такого органу не визначено - Кабінетом Міністрів України.

6.12. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460 (далі - Положення), Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

6.13. За положеннями частин першої - другої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

6.14. Пунктом 8 Положення передбачено, що Мінінфраструктури у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Мінінфраструктури, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Мінінфраструктури підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Мінінфраструктури, видані в межах повноважень, передбачених законом, обов`язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

6.15. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про те, що, приймаючи рішення про здійснення державно-приватного партнерства чи про недоцільність його здійснення, про проведення конкурсу та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера, Мінінфраструктури здійснює публічно-владні управлінські функції щодо забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного транспорту, тому посилання Скаржника (пункт 4.2) на те, що, приймаючи рішення про здійснення державно-приватного партнерства, оголошення та проведення конкурсу, Мінінфраструктури реалізує організаційно-розпорядчі функції, Суд вважає необґрунтованими.

6.16. При цьому, аргументи Скаржника (пункт 4.5) щодо того, що наявність укладеного договору не є обов`язковою умовою, оскільки це є так званою категорією «переддоговірних спорів» наведені висновки не спростовують.

6.17. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

6.18. За положеннями частини першої статті 4 КАС України спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій є публічно-правовим.

6.19. На справи у публічно-правових спорах поширюється юрисдикція адміністративних судів, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження відповідно до статті 19 КАС України.

6.20. При цьому, пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

6.21. Таким чином, публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

6.22. З огляду на викладене, доводи Скаржника (пункти 4.3, 4.4) про те, що у спірних правовідносинах відсутня юридична нерівність сторін, а оскаржувані рішення не містять приписів, які б були обов`язковими для інших суб`єктів, отже не призводить до адміністративних правовідносин, не знайшли свого підтвердження.

6.23. Водночас, частиною восьмою статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що накази міністерства або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

6.24. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про те, що цей спір про оскарження наказів Мінінфраструктури щодо здійснення державно-приватного партнерства не є таким, що підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому посилання Скаржника (пункт 4.1) на те, що цей спір не є таким, що виник з публічно-правових відносин, отже не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Суд відхиляє.

6.25. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

6.26. За наведених мотивів оскаржувані ухвала та постанова судів попередніх інстанцій зміні чи скасуванню не підлягають, у зв`язку з чим касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Щодо відзиву на касаційну скаргу та заяви про розподіл судових витрат

6.27. Відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

6.28. Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2020 про відкриття провадження у справі встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.03.2020.

6.29. 12.03.2020, тобто з порушенням вказаного строку, Мінінфраструктури подало відзив на касаційну скаргу без клопотання про поновлення цього строку.

6.30. Згідно з статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

6.31. Разом з цим, подані відзив на касаційну скаргу та заява про розподіл судових витрат від імені Відповідача підписані головним спеціалістом відділу представництва інтересів у судових органах Юридичного департаменту Мінінфраструктури Віталієм Загороднім.

6.32. Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

6.33. Частиною першою статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

6.34. Відповідно до підпункту 11 пункту 161 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

6.35. Отже, представництво інтересів Мінінфраструктури у цій справі може здійснювати адвокат або керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

6.36. Згідно з пунктом 1 частини першої, частин третьої, четвертої статті 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

6.37. Відповідно до частини першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

6.38. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України право на зайняття адвокатською діяльністю Загороднього В. зупинено відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 22.05.2019 на підставі поданої заяви від 22.05.2019.

6.39. При цьому, додані до відзиву на касаційну скаргу та заяви про розподіл судових витрат документи, а саме: копії наказу про призначення Загороднього В. С. на посаду головного спеціаліста відділу представництва інтересів у судових органах Юридичного департаменту Мінінфраструктури, посадової інструкції та службового посвідчення не свідчать про наявність у вказаної особи повноважень представляти інтереси Відповідача відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

6.40. Інформація щодо юридичної особи - Міністерства інфраструктури України, розміщена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також не містить даних щодо наявності у Загороднього В. С. повноважень бути представником Відповідача в судах в порядку самопредставництва.

6.41. З огляду на наведене, подані від Відповідача відзив на касаційну скаргу та заява про розподіл судових витрат необхідно залишити без розгляду.

6.42. Крім того, варто зазначити, що подана заява про розподіл судових витрат, враховуючи додані до неї матеріали, містить вимогу щодо покладення на Позивача судових витрат у розмірі 23 грн, пов`язаних з надсиланням йому примірника відзиву на касаційну скаргу.

6.43. Відповідно до частини першої статті 127 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

6.44. За пунктом 4 частини третьої статті 127 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

6.45. Враховуючи, що відповідно до статті 295 ГПК України учасник справи має право подати відзив на касаційну скаргу у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, та у разі його подання зобов`язаний надіслати копію відзиву разом з доданими матеріалами іншим учасникам справи, відповідні судові витрати на надсилання цього відзиву є такими, що відповідають встановленому критерію необхідності лише у разі подання цього відзиву у межах встановленого судом строку або визнання поважними причин пропуску цього строку за клопотанням заявника, оскільки у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами як передбачено частиною дев`ятою статті 165 ГПК України.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 910/10806/19 залишити без змін.

3. Заяву Міністерства інфраструктури України про розподіл судових витрат залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак