ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/11210/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О. - головуючий, Сулім В.В., Гаврилюк О.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 (суддя Полякова К.В.)
у справі № 910/11210/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"
про стягнення 194169,92 грн,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс"
про стягнення 194169,65 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мейкер Плюс" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду з позовом о Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" (далі - Відповідач) про стягнення 189677,42 грн безпідставно отриманих коштів, а також 603,87 грн інфляційних втрат та 888,63 грн 3% річних, нарахованих за період з 26.08.2022 до 21.10.2022.
2. Позов мотивовано тим, що між сторонами велися перемовини про укладення договору суборенди №75-А, за яким Позивач сплатив гарантійний платіж у розмірі 189677,42 грн. Оскільки відповідний договір укладено не було, Позивач просить повернути безпідставно отримані Відповідачем грошові кошти та сплатити нараховані компенсаційні виплати.
3. Відповідач подав зустрічний позов до Позивача про стягнення частини збитків у розмірі 194169,65 грн, що становить дохід, який він міг би отримати у разі належного виконання Позивачем своїх зобов`язань за договором суборенди №75-А.
4. Зустрічний позов мотивовано тим, що ненаправлення Позивачем Відповідачу додаткової угоди про розірвання договору суборенди призвело до виникнення збитків, завданих неможливістю передати відповідне майно в оренду іншим особам, у сумі 909677,42 за період з 14.03.2022 до 31.09.2022, яка розрахована, виходячи з вартості одного місяця орендної плати за договором суборенди №75-А від 14.03.2022 у розмірі 120000 грн за період з 01.04.2022 до 31.09.2022 та в розмірі 69677,42 грн за період з 14.03.2022 до 31.03.2022, однак заявлена до стягнення лише в частині.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. Протягом лютого 2022 року між Позивачем і Відповідачем велися переговори щодо узгодження умов договору суборенди нежитлового приміщення загальною площею 1000 м2 за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, під розміщення складських потужностей.
6. Зокрема, Відповідач 09.02.2022 з електронної пошти n.7395369@ukr.net направив на адресу і.pavlenko@100systems.com файл "шаблон догово…С.doc".
7. Позивач перерахував на рахунок Відповідача грошові кошти в сумі 189677,42 грн згідно з платіжним дорученням №193 від 17.02.2022 із призначенням платежу "за суборенду склад.приміщення за березень 2022, гарантійний платіж на підставі дог.№75-А, за рах. № АО-0000413 від 09.02.2022, у т.ч. ПДВ 20.00%".
8. У долученій до матеріалів справи копії рахунку-фактури від 09.02.2022 №АО-0000413 зазначено, що його виставлено на підставі договору №75-А від 14.03.2022, а сума в розмірі 189677,42 грн становить суборенду за березень 2022 року в розмірі 69677,42 грн та гарантійний платіж 120000 грн.
9. Проте умови договору суборенди не було узгоджено, договір суборенди не підписано, нежитлові приміщення в суборенду не передано.
10. 07.07.2022 з електронної пошти і.pavlenko@100systems.com направлено на пошту.7395369@ukr.net повідомлення щодо направлення в додатках сканів листа, акта звірки взаєморозрахунків, платіжного доручення.
11. Листом від 07.07.2022 №07/07/22-1 Позивач просив повернути сплачені грошові кошти в сумі 189677,42 грн у зв`язку з невикористанням складського приміщення.
12. Позивач 26.08.2022 та 29.08.2022 направив Відповідачу на юридичну та поштову адреси листи-претензії №26/08/22 щодо повернення коштів, сплачених 17.02.2022 згідно з платіжним дорученням №193.
13. Направлена Позивачем на юридичну адресу Відповідача претензія про повернення грошових коштів не вручена під час доставки 01.09.2022.
14. Відповіді або грошових коштів на направлені претензії не надійшло.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, первісний позов задоволено в частині стягнення 189677,42 грн безпідставно отриманих коштів, 670,37 грн 3% річних, 3603,87 грн інфляційних втрат, у задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
16. Судові рішення в частині первісного позову мотивовано тим, що Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти в сумі 189677,42 грн із посиланням на договір суборенди, який між сторонами укладено не було, тому правова підстава для утримання зазначеної суми коштів відсутня. Водночас місцевий господарський суд здійснив арифметичний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.09.2022 до 21.10.2022.
17. Щодо зустрічного позову суди першої та апеляційної інстанцій виснували про недоведеність Відповідачем належними та допустимими доказами наявності упущеної вигоди у відповідному розмірі, протиправної поведінки Позивача та причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяними збитками.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
18. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
19. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
20. Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (щодо застосування статей 759 793 795 Цивільного кодексу України), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України), від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 (щодо електронних листів (доказів).
21. Відповідач зазначає, що у зв`язку з наведеним господарські суди неправомірно відхилили (не дослідили) надані ним докази укладення договору з Позивачем: роздруковані електронні листи та додатки до них, роздрукований договір оренди та акт приймання-передачі приміщення, а отже порушили приписи статті 7 Цивільного кодексу України та статей 73 86 Господарського процесуального кодексу України.
22. Також Відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку зі статтями 759, 795 цього Кодексу щодо орендних правовідносин.
23. На думку Відповідача, з огляду на положення наведених норм не можна вважати неукладеним договір оренди (найму) після його часткового виконання сторонами, враховуючи здійснення орендарем сплати орендної плати, в тому числі й до підписання акту приймання-передачі приміщення. Така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
24. Відповідач посилається на суперечливу поведінку Позивача, який добровільно сплатив грошові кошти з посиланням на номер договору суборенди, а при зверненні з позовом у цій справі фактично заперечив свої попередні дії.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
25. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
26. Позивач заперечує проти доводів Відповідача про виконання сторонами умов договору суборенди, який між ними не було укладено, та зазначає, що грошові кошти за платіжним дорученням №193 від 17.02.2022 перераховані як гарантійний платіж та мали бути зараховані Відповідачем в оплату послуг суборенди, які мали бути надані Позивачу.
27. Позивач наголошує, що між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини, він не отримував у суборенду відповідне приміщення, не використовував його та не мав можливості використовувати, адже не отримував ключі від нього, а Відповідач не направляв рахунки на оплату послуг оренди та акти наданих послуг, у податковому обліку щомісячне надання послуг оренди не відображав.
28. Позивач зазначає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Відповідач не довів, що відповідні електронні листи, на які він посилається, направлені саме Позивачу при тому, що електронна адреса і.pavlenko@100systems.com не є адресою Позивача чи його представника.
Позиція Верховного Суду
29. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
30. Предметом касаційного розгляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду первісного позову про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та зустрічного позову про відшкодування збитків.
31. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
32. Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
33. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
34. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
35. Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі.
36. З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин сторін положень глави 83 Цивільного кодексу України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин, зокрема внаслідок їх припинення.
37. За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
38. При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
39. З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).
40. З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.
41. У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).
42. Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Зокрема, частиною 1 статті 693 зазначеного Кодексу встановлені вимоги до письмової форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
43. Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
44. Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини 2, 4 ст. 207 ЦК України).
45. Водночас правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
46. Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, на яку посилається Відповідач) зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
48. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 Цивільного України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
49. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
50. Зважаючи на вимоги статей 2 13 76-79 86 Господарського процесуального кодексу України, керуючись завданнями та принципами господарського судочинства, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, при вирішенні спору суд повинен оцінити надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
51. При цьому за вимогами частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
52. Згідно з приписами частин 1, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
53. За викладеним у статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначенням доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.
54. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).
55. Відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1).
56. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина 2).
57. Водночас учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3).
58. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина 4).
59. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).
60. Поняття електронного документа визначено у статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
61. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" (частини 1-3 статті 6 зазначеного Закону).
62. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зауважив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
63. При цьому паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
64. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
65. При цьому використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
66. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
67. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
68. У постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 Верховний Суд також виснував, що поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.
69. Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених Господарським процесуальним кодексом України, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого статтею 79 зазначеного Кодексу.
70. Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
71. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.
72. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі, при їх ухваленні суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не врахували наведені норми матеріального та процесуального права, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування.
73. Так, відмовляючи в задоволенні первісного позову, господарські суди виходили з того, що правовідносини між сторонами спору мають кондикційний характер та підпадають під регулювання положень глави 83 Цивільного кодексу України, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення договору суборенди між сторонами як у паперовій письмовій формі, так і в електронній формі.
74. При цьому суди попередніх інстанцій з огляду на положення статей 5-7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" відхилили доводи Відповідача про направлення ним проєкту договору суборенди з електронної пошти.7395369@ukr.net на адресу і.pavlenko@100systems.com, адже з наданої до матеріалів справи роздруківки щодо направлення 09.02.2022 електронного листа не вбачається за можливе встановити, що Відповідач направив підписаний електронним підписом уповноваженої особи примірник договору суборенди.
75. Тобто під час вирішення спору суди першої та апеляційної інстанцій відхилили наведені доводи Відповідача, зважаючи лише на невідповідність наданої ним роздруківки електронного листа вимогам до електронного документу, встановленим нормами вказаного Закону.
76. Водночас надані Відповідачем і Позивачем докази не отримали належної правової оцінки з точки зору їх відповідності вимогам процесуального законодавства щодо електронних доказів (поданих у паперовій копії), які не є тотожними електронним документам та можуть підтверджувати будь-яку інформацію в цифровій форми, що має значення для вирішення справи, не лише за умови наявності електронного підпису.
77. Зокрема, в оскаржуваних судових рішеннях зазначено про направлення 09.02.2022 з електронної пошти n.7395369@ukr.net на адресу і.pavlenko@100systems.com файлу "шаблон догово…С.doc", а 07.07.2022 з електронної пошти і.pavlenko@100systems.com - на пошту n.7395369@ukr.net повідомлення щодо направлення в додатках сканів листа, акта звірки взаєморозрахунків, платіжного доручення. Однак як зміст наведених додатків до електронних листів суди не досліджували в контексті наявності чи відсутності в них відомостей, які підтверджують узгодження сторонами умов суборенди, вчинення дій, спрямованих на вчинення відповідного правочину.
78. При цьому пославшись на відсутність відомостей щодо визначення сторонами вказаних електронних адрес як офіційних, суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки аргументам Позивача, наведеним у відзиві на зустрічну позовну заяву від 20.12.2022, про отримання ним з електронної пошти n.7395369@ukr.net листа із шаблоном договору та направлення 10.02.2022 з електронної адреси і.pavlenko@100systems.com відповіді на вказаний лист із протоколом розбіжностей.
79. З викладеного вбачається, що попри наявність у матеріалах справи тверджень Позивача, які стосуються отримання ним електронного листа Відповідача, надісланого на адресу електронної пошти і.pavlenko@100systems.com, та використання цієї адреси для відповіді на лист, господарські суди належним чином не дослідили зміст наведеного листування між сторонами щодо наявності чи відсутності підстав для висновку про надіслання Відповідачем пропозиції Позивачеві про укладення договору суборенди, прийняття Позивачем такої пропозиції або відмову від її прийняття, зокрема із надісланням нової пропозиції, прийняттям чи відхиленням її Відповідачем тощо, з урахуванням факту сплати Позивачем спірних грошових коштів Відповідачеві з посиланням на конкретні договір суборенди та рахунок-фактуру (обставини отримання якої Позивачем суди також не досліджували).
80. Не дослідивши перелічені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність між сторонами у справі кондикційних правовідносин саме у зв`язку з неукладенням між ними договору суборенди, адже не перевірили наявність чи відсутність факту укладення такого договору в спрощений спосіб з урахуванням вчинених сторонами конклюдентних дій, положень частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду щодо неможливості кваліфікації, зокрема, договору оренди як неукладеного в разі його виконання сторонами.
81. Зважаючи на те, що спір у цій справі виник саме у зв`язку зі сплатою Позивачем грошових коштів із посиланням у призначенні платежу на договір та рахунок-фактуру та прийняття такої оплати Відповідачем, Верховний Суд вважає нерелевантним посилання судів попередніх інстанцій на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.01.2022 у справі №922/1246/21, правовідносини в якій не є подібними до зазначених правовідносин у цій справі.
82. Водночас положення статті 96 Господарського процесуального кодексу України та сформована Верховним Судом, зокрема, у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 правова позиція щодо необхідності належного дослідження електронних доказів відповідно до вимог процесуального законодавства з урахуванням стандарту доказування вірогідності доказів та уникнення їх передчасного відхилення виключно через відсутність електронного підпису не знайшли свого застосування в оскаржуваних судових рішеннях.
83. Дійшовши передчасного висновку про невиникнення між сторонами у справі договірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій, відповідно, не досліджували обставини та правові наслідки їх можливого припинення (в разі наявності) у зв`язку з подальшим листуванням, причини та правові наслідки непередання Відповідачем Позивачу орендованого майна, зокрема з урахуванням вчинених кожною зі сторін дій та інших обставин.
84. Проте без послідовного дослідження перелічених обставин у їх сукупності та взаємозв`язку, на думку Верховного Суду, передчасними є висновки як про наявність чи відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача спірних грошових коштів на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України або іншої правової норми, з урахуванням принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), так і про наявність чи відсутність у діях Позивача складу цивільного правопорушення, на яке посилається Відповідач у зустрічній позовній заяві.
85. З огляду на положення статей 22 1166 Цивільного кодексу України та статей 224 225 Господарського кодексу України, Верховний Суд вважає слушним наведене в оскаржуваних судових рішеннях твердження, що на позивача у спорі про відшкодування збитків покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
86. Однак Верховний Суд зауважує про необґрунтованість будь-яких висновків про наявність чи відсутність у діях Позивача зазначених елементів складу цивільного правопорушення, які не засновані на належному з`ясуванні на підставі наявних у справі доказів суті правовідносин, які склались між сторонами спору, із наданням правової оцінки відповідно до вимог законодавства сукупності вчинених кожною зі сторін дій чи допущеної ними бездіяльності з точки зору їх правомірності, добросовісності та правових наслідків, а також з урахуванням інших суттєвих обставин.
87. Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши відповідні висновки Верховного Суду щодо їх застосування.
88. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
89. Крім того, щодо аргументів Відповідача про необхідність формування під час розгляду цієї справи наведеного в касаційній скарзі правового висновку Верховний Суд зазначає, що відповідна правова позиція щодо неможливості кваліфікації як неукладеного договору, який виконувався обома сторонами, вже викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, від 05.06.2018 у справі №338/180/17.
90. Водночас обставина часткового виконання договору однією зі сторін може свідчити про наявність договірних правовідносин між відповідними особами в сукупності та взаємозв`язку з іншими обставинами справи. Однак одна лише зазначена обставина одностороннього виконання умов правочину не є достатнім підтвердженням його укладеності, адже не свідчить про наявність узгодженої взаємодії відповідних сторін, спрямованої на вчинення правочину, а може бути наслідком помилки чи недобросовісної поведінки певної особи тощо.
91. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (на яку посилається Відповідач) погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про неукладеність спірного договору оренди, який виконувався однією зі сторін, зважаючи на відсутність відомостей про його виконання другою стороною.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
92. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
93. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
94. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
95. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аларіт Оренда-" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 у справі №910/11210/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді К. Огороднік
В. Погребняк