ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/11572/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Танцюра Ю.Б. (адвокат),
відповідача - Пащенко М.В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Студія "Розумний простір",
на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2023 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Студія "Розумний простір"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Студія "Розумний простір" (далі - Товариство, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 26.08.2022 року №20-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю визначених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон №2210) підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
1.3. Зокрема, Товариство посилалося на неповне з`ясування Комітетом обставин, які мають значення для справи та не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими. За доводами позивача, відповідачем не доведено факту повного неподання Товариством інформації у встановлені органом строки; невідповідність висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи, внаслідок чого висновки та кваліфікація порушень, викладених відповідачем у Рішенні АМК, не відповідають дійсним обставинам справи, а позивача необґрунтовано притягнуто до відповідальності.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 07.02.2023 (суддя Картавцева Ю.В.) зі справи №910/11572/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 (колегія суддів: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Судові рішення мотивовані з посиланням на обґрунтованість рішення Комітету і його висновків та, відповідно, відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
2.3. Суди зазначили про те, що Комітет у межах наданих йому повноважень мав право витребувати у позивача інформацію, (необхідну для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб`єктами господарювання), а Товариство, у свою чергу, було зобов`язане надати достовірну та повну інформацію у встановлений строк.
2.4. Викладена у листі Комітету від 11.10.2021 №127-26/09-14671 вимога щодо надання запитуваної інформації була повною та чіткою і здійснена в межах визначених статтями 3, 6, 7, 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" повноважень органу АМК, а відтак, підлягала обов`язковому та безумовному виконанню позивачем.
2.5. Водночас неподання суб`єктом господарювання інформації на вимогу органу АМК є актом невиконання конкретної, заснованої на законі, вимоги державного органу, що й тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність, незалежно від того, яке у рішення у подальшому було прийнято Комітетом за результатами розгляду заяви, під час розгляду якої була витребувана інформація.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Товариство (скаржник) посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить Суд рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Крім того, позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме:
- положення статті 19 Конституції України, пункту 14 статті 50, 59 Закону №2210, статей 3, 4, 7, 16, 22 та 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.03.2021 зі справи №908/1879/17, від 14.06.2018 зі справи №826/4003/172, від 15.07.2021 зі справи №904/4598/203, від 15.07.2021зі справі №904/4598/204, від 27.09.2019 зі справи №591/4260/16, від 25.07.2019 зі справи №826/13000/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справі №910/23000/17;
- положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 86 ГП України, статті 37 Закону №2210 та пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19.04.1994 №5, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.09.2021 зі справи №913/444/18, від 27.02.2019 зі справи №922/1163/18, від 29.08.2018 зі справи №909/105/15, від 29.08.2018 зі справи №910/23428/17, від 31.01.2018 зі справи №910/8763/178 та від 01.11.2022 зі справи №910/737/21.
4.1.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно статей 238 250 251 257 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 42, пункту 14 статті 50, частини другої статті 52 Закону №2210. У контексті, можливості поширення дії частини першої статті 250 ГК України, яка передбачає присічні строки застосування адміністративно-господарських санкцій, на штраф, застосування якого передбачено частиною другої статті 52 Закону №2210, як одного з видів адміністративно-господарських санкцій.
4.1.4. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - бланк повідомлення про вручення поштового відправлення №0303514655904 у якому не зазначено повну адресу Товариства, а також прізвища, ім`я та по-батькові отримувача від імені позивача. Водночас, необізнаність суб`єкта господарювання про початок розгляду справи об`єктивно позбавляє його можливості здійснювати свій захист і подавати до Комітету мотивовані доводи і заперечення. Отже, суди встановили обставини (начебто обґрунтованості Рішення Комітету та його висновків), що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
4.1.5. Так, скаржник зазначає про те, що суди взагалі не перевірили обставини щодо правомірності витребування Комітетом такої інформації у Товариства та не надали оцінки тому, яке саме значення ця інформація мала для Комітету, який відмовив Компанії NARBUTAS INTERNATIONAL у порушенні справи за її заявою. Судами взагалі не досліджувалось питання про те, як саме відсутність інформації, зазначеної у пункті 4 вимоги Комітету вплинула на стан економічної конкуренції на ринку України, та чи спричинило відсутність такої інформації настання будь-яких негативних наслідків. Судами не встановлено, та не зазначено для виконання якого саме завдання Комітетом витребувано у позивача інформацію про контрагентів, яким Товариство продавало акустичні кабінки виробництва Компанії NARBUTAS INTERNATIONAL, а також інформації про кількість проданої ним продукції. Також суди не надали оцінки тим обставинам, що у відповіді на пункт 2 Вимоги Товариство чітко зазначило, що господарських правовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор" ніколи не мало.
4.1.6. Тобто, суди попередніх інстанцій узагальнено констатували сам факт наявності у Комітету дискреційних повноважень, однак, самоусунулися від здійснення перевірки відповідності реалізації цієї дискреції з правами позивача, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами, тощо.
4.1.7. При цьому позивач неодноразово наголошував на тому, що інформація, яку запитував Комітет у пункті 4 Вимоги, не мала жодного значення для розгляду заяви компанії NARBUTAS INTERNATIONAL (далі - Компанія), тобто не відповідала змістовному колу завдань, покладених на Комітет у зв`язку із розглядом заяви Компанії. Судами не надано оцінки доводам позивача, що заяву Компанія подавала саме з приводу допущених товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор" порушень чинного законодавства у сфері захисту економічної конкуренції, а позивач мав офіційні господарські правовідносини із Компанією і жодних порушень прав цієї Компанії не вчиняв. Водночас Комітет відмовив Компанії NARBUTAS INTERNATIONAL у порушенні справи стосовно товариства з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор", однак відмова ніяким чином не була пов`язана із наявністю чи відсутністю у Комітету інформації, про яку зазначалося у пункті 4 Вимоги.
4.1.8. Також, на думку скаржника, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №922/4706/16 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі, оскільки ці висновки, зроблені не в аналогічних і не в тотожних справах, та не стосуються предмета спору у цій справі, оскільки правовий аналіз наведених положень ГК України та Закону №2210 дає підстави стверджувати, що правова природа адміністративно-господарського штрафу та пені є відмінною та не підлягають ототожненню.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Комітет заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просив закрити касаційне провадження у справі. Крім того, Комітет просить Суд, уразі встановлення Судом відповідності касаційної скарги вимогам ГПК України, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
5.1. Згідно з Рішенням АМК:
- визнано, що Товариство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону №2210, у вигляді подання інформації у неповному обсязі на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 11.10.2021 №127-26/09-14671 у встановлений ним строк;
- за зазначене порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 287 293,00 грн.
5.2. Відповідно до змісту Рішення АМК висновки Відділення ґрунтуються, зокрема, на такому:
- до Комітету надійшла заява закритого акціонерного товариства "NARBUTAS INTERNATIONAL" (Компанії) від 19.07.2021 б/н (вх. Комітету №8-01/283-АМ від 21.07.2021) про порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор" законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання позначення "NARBUTAS" (далі - Заява);
- згідно із статтями 17, 22, 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" на адресу Товариства було направлено Вимогу державного уповноваженого Комітету від 11.10.2021 №127-26/09-14671 про надання в 10-денний строк із дня її отримання інформації, пояснень та копій документів. Вимога містила 4 пункти (запитання), а також зазначення про надання Комітету інформації відповідно до конкретних пунктів Вимоги;
- одночасно у Вимозі зазначалося, що відповідно до пунктів 13, 14, 15 статті 50 та статті 52 Закону №2210 неподання органу Антимонопольного комітету України інформації в установлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;
- Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення №0303514457924 Вимогу Товариству вручено 18.10.2021;
- листом від 25.10.2021 №2510/21-2 Товариство підтвердило, що отримало Вимогу 18.10.2021 та надало Комітету інформацію на Вимогу в неповному обсязі у встановлений державним уповноваженим строк, а саме: не надало відповіді на пункт 4 Вимоги Комітету.
5.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зокрема: пунктом 4 Вимоги Комітет вимагав вказати найменування юридичних/фізичних осіб (зазначити ідентифікаційний код юридичної особи/ПІБ та інші реквізити фізичної особи), яким Товариство реалізувало акустичні кабіни з позначенням "NARBUTAS" виробництва Компанії у 2019-2021 роках, зазначивши кількість цієї продукції. Відповідь надати відповідно до таблиці 1.
5.4. Також у Вимозі Комітетом було роз`яснено Товариству, що інформація з обмеженим доступом (конфіденційна інформація) повинна бути відповідним чином позначена або подана в опечатаному конверті окремо (на конверті та кожній сторінці повинно бути чітко зазначено "інформація з обмеженим доступом") і така інформація буде використана згідно з чинним законодавством. У разі надання інформації з обмеженим доступом (зокрема, конфіденційної інформації) необхідно: 1) зазначити, яка саме інформація має обмежений доступ, у тому числі які саме документи або частини документів містять інформацію з обмеженим доступом; та 2) надати обґрунтування щодо віднесення інформації до інформації із обмеженим доступом.
5.5. Разом з тим, позивач надав Комітету відповідь на Вимогу про надання інформації Вих. від 25.10.2022 №2510/21-2 у якій щодо питання пункту 4 Вимоги зазначив, що між Товариством та контрагентами укладено угоди про нерозголошення інформації про закупівлю акустичних кабін компанії "Narbutas international", які забороняють розповсюджувати відповідну інформацію про замовників продукції. Також, Товариством зазначено, що запитувана інформація може бути надана виключно за наявності дозволу компанії "Narbutas international".
5.6. З огляду на наведене Комітет дійшов висновку, що дії Товариства, які полягали у неподанні інформації в неповному обсязі на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 11.10.2021 №127-26/09-14671 у встановлений ним строк, становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачено у пункті 14 статті 50 Закону №2210.
5.7. Звертаючись до суду з позовом Товариство зазначає, що ним у передбачений Вимогою строк, надано відповіді на питання, які містяться в пунктах 1-3 Вимоги та надано копії підтверджуючих документів, у тому числі, тих, що містили інформацію з обмеженим доступом. При цьому, надаючи відповідь на питання, що міститься у пункті 2 Вимоги, Товариство зазначило, що не здійснювало реалізацію акустичних кабін з позначенням "NARBUTAS" і ніколи не мало жодних договірних чи інших відносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор".
5.8. Щодо інформації, яка містилась в пункті 4 Вимоги, Товариство пояснило, що: на вимогу контрагентів, які здійснювали закупівлю у Товариства акустичних кабін виробництва компанії "NARBUTAS", між сторонами укладені угоди про нерозголошення інформації, що стосується таких договорів поставки. Порушення умов вказаних угод про нерозголошення інформації могло мати наслідком втрату Товариством клієнтів, пред`явлення до Товариства претензій та позовів.
5.9. Судами додатково з`ясовано й зазначено, зокрема, таке:
- матеріали справи не містять та позивачем не надано відповідних угод про нерозголошення інформації;
- розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 14.12.2021 №09/353-р розпочато розгляд справи №127-26.13/196-21 за ознаками вчинення ТОВ "Студія "Розумний простір" порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону №2210, у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на Вимогу у встановлений ним строк;
- листом від 14.12.2021 №127-26.13/09-18003 відповідачем направлено позивачу відповідне повідомлення про початок розгляду справи та копію вищезазначеного розпорядження;
- з повідомлення про вручення поштового відправлення №0303514655904 вбачається, що лист від 14.12.2021 вручений за довіреністю;
- листом Комітету від 14.06.2022 №127-26.13/09-598 позивачу надіслано копію подання про попередні висновки у справі від 10.06.2022 №127-26.13/196-21/77-спр, яке відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення №0303515107552, не було вручено під час доставки та повернулось до Комітету у зв`язку із "закінченням терміну зберігання";
- з огляду на неотримання позивачем копії Подання, Комітет опублікував на офіційному веб-сайті Комітету://amcu.gov.ua/ 19.08.2022 інформацію щодо Подання із зазначенням дати, часу й місця розгляду справи;
- з моменту направлення копії Подання до моменту прийняття Рішення АМК, пройшло близько 2,5 місяців, а отже Комітет вжив відповідних заходів щодо інформування позивача;
- листом Комітету від 30.06.2022 №127-26.13/09-784е було направлено запит до Державної податковій служби України про надання інформації щодо доходу Товариства, у відповідь на який листом від 06.07.2022 року №4950/5/99-00-04-03-01-05 (вх. №7-09/4823 від 07.07.2022) Державна податкова служба України надала запитувану інформацію;
- Комітет у пункті 39 розділу 8 Рішенні АМК встановив, що дохід (виручка) ТОВ "Студія "Розумний простір" від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2021 рік становить 28 729 400,00 грн;
- згідно з Рішенням АМК на позивача накладено штраф у розмірі 287 293, 00 грн, тобто розмір штрафу не перевищує одного відсотка доходу (виручки) позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2021 рік.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. У зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2023, який наявний в матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Рішення АМК.
7.2. Відповідно до частини першої статті 59 Закону №2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
7.3. Як вбачається із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, згідно з ним дії Товариства були кваліфіковані за ознаками пункту 14 статті 50 Закону №2210, відповідно до якого порушення законодавства про захист економічної конкуренції є подання інформації в неповному обсязі АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
7.4. Предметом касаційного оскарження є судові рішення попередніх інстанцій у справі №910/11572/22, якими відмовлено Товариству у задоволенні позову про визнання недійсним Рішення АМК.
7.5. У розгляді даного спору Суд зазначає про те, що в силу приписів статей 3, 6, 7, 16, 22, 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 1 Закону №2210 Комітет у межах наданих йому повноважень має право витребувати необхідну для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб`єктами господарювання, а суб`єкт господарювання, у свою чергу, зобов`язаний надати достовірну та повну інформацію у встановлений строк (наведена позиція Верховного Суду є сталою та послідовною і узгоджується з висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 зі справи №922/2274/17, від 19.06.2018 зі справи №917/1410/17, від 16.01.2020 зі справи №922/1203/19, від 28.01.2021 зі справи №910/9166/19, від 30.11.2021 зі справи №904/4203/20, від 09.03.2023 зі справи №910/1546/22, від 09.05.2023 зі справи №910/2852/22).
7.6. Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, за яких органи АМК мають право витребувати інформацію у суб`єктів господарювання та інших осіб. Так, інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених Законом.
7.7. Верховний Суд послідовно викладав правову позицію щодо того, що саме орган АМК визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції (постанови Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №915/827/18, від 01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 21.11.2019 у справі №908/24/19, від 16.01.2020 у справі №910/12392/18, від 23.01.2020 у справі №922/1124/18, від 23.01.2020 у справі №910/13204/18 ).
7.8. Суд також виходить з того, що законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №915/827/18, від 04.07.2019 у справі №910/13461/18, від 01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 07.08.2019 у справі №910/13460/18, від 07.08.2019 у справі №910/13472/18, від 26.09.2019 у справі №910/12393/18.
7.9. Пункт 14 статті 50 Закону №2210 визначає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
7.10. Відповідно Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника викладені у пункті 4.1.7. цієї постанови стосовно того, запитувана Комітетом інформація не відповідала змістовному колу завдань, покладених на нього у зв`язку із розглядом заяви Компанії, як такі, що є виключно суб`єктивною оцінкою Товариством доцільності витребування відповідачем інформації в межах наданих йому повноважень.
7.11. Підставами ж для визнання недійсними рішень Комітету, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону №2210).
7.12. Таким чином, ненадання інформації чи подання інформації в неповному обсязі у встановлені Комітетом строки, відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.
7.13. При цьому дослідження судами попередніх інстанцій питання про те, як саме відсутність запитуваної Комітетом інформації вплинула на стан економічної конкуренції на ринку України, та чи спричинило відсутність такої інформації настання будь-яких негативних наслідків, виходить за рамки предмета доказування у даному спорі та належить до дискреційних повноважень органу АМК.
7.14. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним Рішення АМК, суди виходили, зокрема, з того, що:
- саме Комітет визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, відтак, позивач був зобов`язаний надати інформацію, зазначену в пункті 4 Вимоги, у формі та у спосіб, які були визначені Комітетом, або повідомити, що інформація, запитувана у пункті 4 Вимоги у Товариства відсутня;
- у Вимозі від 11.10.2021 №127-26/09-14671 відповідачем зазначена інформація стосовно того, що до Комітету надійшла заява закритого акціонерного товариства "NARBUTAS INTERNATIONAL" (Компанії) від 19.07.2021 б/н (вх. Комітету № 8-01/283-АМ від 21.07.2021) про порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор" законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання позначення "NARBUTAS". За наданою заявником інформацією Товариство перебуває з ним у господарських відносинах, а саме здійснювало закупівлю акустичних кабін з позначення "NARBUTAS" виробництва закритого акціонерного товариства "NARBUTAS INTERNATIONAL" (Компанії), а тому у позивача виник обов`язок надати інформацію на вказану Вимогу;
- зі змісту листа від 25.10.2021 №2510/21-2 вбачається, що позивач фактично заперечив саму можливість надання запитуваної інформації, посилаючись на її конфіденційність, при цьому без надання відповідних доказів;
- матеріали справи не містять доказів надання інформації, вказаної у пункті 4 Вимоги, що, в свою чергу, свідчить про вчинення Товариством порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону №2210 та спростовує викладені доводи скаржника щодо відсутності в діях Товариства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- Комітет вжив відповідні заходи для належного інформування позивача про розгляд справи №127-26.13/196-21, а твердження позивача щодо необізнаності про початок розгляду справи є необґрунтованими. При цьому, прийняття органом Комітету розпорядження про початок розгляду справ у зв`язку з наявністю в діях суб`єкта господарювання ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та здійснення розгляду відповідної справи саме по собі не порушує прав та охоронюваних законом інтересів такого суб`єкта господарювання;
- Комітетом дотримано строк притягнення позивача до відповідальності, а Рішення АМК прийнято у межах строку давності притягнення до відповідальності;
- Визначена Комітетом сума штрафу складає 1% від виручки Товариства за 2021 рік (що передував року, в якому накладається штраф), що відповідає приписам статті 52 Закону №2210;
- штраф, який накладається органами Комітету не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні ГК України.
7.15. Зокрема, відхиляючи доводи позивача щодо безпідставності притягнення його до відповідальності, як особи, яка виступала на стороні Компанії, яка і звернулась до Комітету із заявою про порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор" законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання позначення "NARBUTAS", суди зазначили про те, що предметом розгляду справи №127-26.13/196-21, за результатами розгляду якої прийнято спірне Рішення АМК були виключно дії Товариства. При цьому, ані заява Компанії, а ні дії Компанії та/або товариством з обмеженою відповідальністю "Ербі Декор" не були предметом розгляду справи №127-26.13/196-21, у зв`язку з чим не мають відношення до предмета спору в даній справі.
7.16. Відхиляючи доводи Товариства в частині посилань на невідповідність запитуваної відповідачем інформації діяльності Товариства та конфіденційності запитуваної Комітетом інформації, суди зазначили, що у пункті 4 Вимоги Комітет вимагав вказати найменування юридичних/фізичних осіб (зазначити ідентифікаційний код юридичної особи/ПІБ та інші реквізити фізичної особи), яким Товариство реалізувало акустичні кабіни виробництва Заявника у 2019-2021 роках, зазначивши кількість цієї продукції. Відповідь надати відповідно до таблиці 1. Однак, у відповіді на вимогу щодо питання, зазначеного в пункті 4 Вимоги, позивач, зокрема, вказав на неможливість надання запитуваної Комітетом інформації, посилаючись на її конфіденційність та необхідність надання дозволу на надання інформації Компанією. При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем так і не надано відповідних угод про нерозголошення інформації, а також доказів неможливості звернення до контрагентів чи заборони надати таку інформацію на вимогу Комітету.
7.17. У контексті доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження, визначених позивачем Суд зазначає про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.18. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
7.19. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.20. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.21. Так, скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справі №910/23000/17 та у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 зі справи №908/1879/17, від 14.06.2018 зі справи №826/4003/172, від 15.07.2021 зі справи №904/4598/203, від 15.07.2021зі справі №904/4598/204, від 27.09.2019 зі справи №591/4260/16, від 25.07.2019 зі справи №826/13000/18, від 22.09.2021 зі справи №913/444/18, від 27.02.2019 зі справи №922/1163/18,від 29.08.2018 зі справи №909/105/15, від 29.08.2018 зі справи №910/23428/17, від 31.01.2018 зі справи №910/8763/178 та від 01.11.2022 зі справи №910/737/21.
7.22. У контексті доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження, колегія суддів зазначає про те, що за змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з цієї підстави можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду, тобто в іншій справі; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.23. Суд у даному випадку звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.03.2023 зі справи №154/3029/14-ц. Так, у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
7.24. Верховний Суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини". Зокрема, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
7.25. Необхідно зазначити про те, що предметом розгляду у справах №910/23000/17, №904/4598/20, №910/737/21 (на які посилається скаржник) та в даній справі в узагальненому розумінні є визнання недійсним рішення Комітету.
7.26. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
7.27. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.
7.28. Так, предметом розгляду у справі №904/4598/20 є визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема дії товариств кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом другим статті 50 та частиною першою статті 13 Закону №2210 у вигляді дій суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
7.29. У справі №910/737/21 є визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема дії товариств кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 Закону у вигляді анти конкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
7.30. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що дії позивача у справі Комітетом визнавались як порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 14 статті 50 Закону №2210, у вигляді подання інформації у неповному обсязі на вимогу державного уповноваженого АМК у встановлений ним строк. Тобто наведені скаржником справи та справа, що розглядається відрізняються за обставинами, за складом правопорушень, які були предметом розгляду Комітету, за вчинення яких останній кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами Закону №2210.
7.31. Позивач також наголошує на неврахуванні висновків Верховного Суду стосовно надання оцінки судом правомірності/неправомірності дій Комітету та "дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень АМК", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.
7.32. Так, у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
7.33. При цьому, наведений вище висновок Великої Палати Верховного Суду безпосередньо пов`язаний з встановленими у справі №910/23000/17 обставинами надання позивачу органом АМК формальної відповіді про відмову в розгляді справи, яка ґрунтується на суперечливій та нерелевантній аргументації, з урахуванням того, що чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими Комітет ухвалює рішення про відкриття чи відмову у розгляді справи, тому рішення Комітету про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Саме з урахуванням вказаних обставин Великою Палатою Верховного Суду і сформовано висновок в аспекті дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання Комітетом дискреційних повноважень.
7.34. Однак, оскаржувані судові рішення не суперечать і висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 02.07.2019 зі справи №910/23000/17, адже суди переглянули рішення АМК, прийняте на підставі реалізації повноважень Комітету і не встановили підстав, передбачених статтею 59 Закону №2210 та свавільного використання своїх дискреційних повноважень органом АМК. Наведене також виключає подібність правовідносин у справі №910/11572/21 та у справі №910/23000/17.
7.35. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №826/4003/17 (з предметом спору про зобов`язання Державну судову адміністрацію вчинити певні дії), від 27.09.2019 у справі №591/4260/16 (з предметом спору про визнання неправомірними дій Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди), від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 (з предметом спору про визнання протиправними та скасування рішень Національного агентства з питань запобігання корупції), які прийняті у порядку адміністративного судочинства також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на відмінність об`єкта та предмета правового регулювання, умов застосування правових норм, а також відмінності матеріально-правового регулювання спірних правовідносин та спеціального законодавства у сфері конкурентних відносин.
7.36. Також позивач зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 73 74 76 77 86 ГПК України щодо обов`язку оцінки як кожного доказу окремо, так і сукупності доказів з огляду на їх вірогідність, які викладені у постановах від 04.03.2021 у справі №908/1879/17, від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 29.08.2018 у справі №909/105/15, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17, від 31.01.2018 у справі №910/8763/17.
7.37. Суд у цьому контексті зазначає про те, що:
- у справі №908/1879/17 предметом спору є зобов`язання виконати умови договору та витребування у відповідача, передбачених умовами договору документів;
- у справі №913/444/18 предметом спору є розгляд заяви ініціюючого кредитора про відкриття справи про банкрутство боржника. Вказане у свою чергу свідчить про неподібність справи №913/444/18 та справи, що розглядається ні за предметом та за підставами позову;
- у справі №922/1163/18 предметом спору є стягнення плати за користування вагонами згідно з відкоригованими позивачем відомостями;
- у справі №909/105/15 предметом спору є визнання недійсним рішення міської ради в частині продажу земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку;
- у справі №910/23428/17 предметом спору розірвання договору поруки, укладеного між сторонами;
- у справі №910/8763/17 предметом спору є виділення в натурі майна, яке належить позивачу на праві спільної часткової власності, зобов`язання відповідача передати позивачу майно та зобов`язання сплатити з балансу спільної діяльності на користь позивача належну йому частку прибутку.
7.38. Поряд з тим, у контексті доводів касаційної скарги та наведеного вище, колегія суддів зазначає про те, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
7.39. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 та від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
7.40. Суд наголошує на тому, що правові висновки Верховного Суду у справі №908/1879/17 у частині стандарту доказування та правові висновки щодо щодо обов`язку оцінки як кожного доказу окремо, так і сукупності доказів з огляду на їх вірогідність, у справах №922/1163/18, №909/105/15, №910/23428/17, №910/8763/17 за своїм правозастосуванням є загальними, а аргументи скаржника щодо їх неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі фактично зводяться до його намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
7.41. З огляду на викладене у вказаній постанові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі №910/11572/21 ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду також не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки щодо застосування норм права стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/11572/21.
7.42. Як вже було зазначено вище, судами попередніх інстанцій у повній мірі було надано оцінку доводам позивача щодо відсутності передбачених статтею 59 Закону №2210 підстав для визнання Рішення АМК недійсним та саме за результатами такої оцінки і зроблено відповідні висновки. Оскаржувані судові рішення у повній мірі відповідають вимогам процесуальних норм щодо повноти дослідження обставин справи та застосування категорій стандартів доказування і не суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені у постановах, на які посилається скаржник.
7.43. У контексті доводів касаційної скарги та підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
7.44. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
7.45. Таким чином, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій колегією суддів встановлено, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду викладених у зазначених Товариством постановах - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах хоча у деяких справах і є однаковими за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого), у інших справах відмінні за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, зокрема з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.
7.46. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, в цій частині касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Що ж до посилання скаржника на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 238 250 251 257 ГК України, статті 42, пункту 14 статті 50, частини другої статті 52 Закону №2210. У контексті, можливості поширення дії частини першої статті 250 ГК України, яка передбачає присічні строки застосування адміністративно-господарських санкцій, на штраф, застосування якого передбачено частиною другої статті 52 Закону №2210, як одного з видів адміністративно-господарських санкцій, Суд зазначає таке.
7.47. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.48. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
7.49. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
7.50. В силу приписів частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
7.51. У контексті доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Комітет є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Особливості спеціального статусу Комітету обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Комітету, його заступників, державних уповноважених Комітету, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Комітету, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Комітету, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Комітету на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
7.52. Під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Комітету та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб`єктів господарювання, а також політичних партій та інших об`єднань громадян чи їх органів (стаття 19 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
7.53. У даному разі, як випливає із встановлених у справі обставин, Комітет вимагав у Товариства інформацію на підставі закону (зазначеної статті 221 та інших Закону України "Про Антимонопольний комітет України") у зв`язку з виконанням покладених на АМК завдань, а саме розгляд заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції) та з метою забезпечення державного захисту економічної конкуренції, і невиконання такої вимоги в силу положень пункту 14 статті 50 Закону №2210 є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Вказане порушення у свою чергу, тягне за собою встановлену цим Законом відповідальність.
7.54. Водночас норми на які посилається скаржник статті 238 239 249 ГК України не є законодавством про захист економічної конкуренції, з огляду на те, що відповідно до статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Тоді, як відповідальність суб`єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства визначена Главою 28 вказаного кодексу.
7.55. При цьому нарахування та стягнення штрафу, передбаченого частиною другою статті 52 Закону №2210, має обов`язковий характер і в силу положень цього Закону та Закону України "Про Антимонопольний комітет України" не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування і в зв`язку з цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій в розумінні статей 238 239 249 ГК України, які застосовуються саме на підставі рішення уповноваженого на це органу.
7.56. Отже, з огляду на те, що спеціальним законом у спірних правовідносинах є саме Закон України "Про Антимонопольний комітет України" та Закон №2210 у спірних правовідносинах під час нарахування та стягнення таких санкцій не застосовуються строки, про які йдеться у статті 250 ГК України.
7.57. Наведене вище, повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.02.2018 зі справи №914/607/17, від 08.01.2021 зі справи №910/9166/19 та від 20.03.2018 зі справи №922/470616, який і застосовано судом апеляційної інстанції.
7.58. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 42 Закону №2210, строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
7.59. Отже, враховуючи вищевикладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним на підставі статті 59 Закону №2210.
7.60. Таким чином, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції не бере до уваги суперечливі твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених ним норм права у подібних правовідносинах.
7.61. Зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.
7.62. У контексті наведеного вище, Суд зазначає про те, що згідно з положеннями частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
7.63. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
7.64. Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
7.65. Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
7.66. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, а також позивачем у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки висновок Верховного Суду щодо застосування строків позовної давності у випадку притягнення особи до відповідальності за недотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції існує, а доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до вільного бачення скаржником можливості застосування положень статті 250 ГК України у сукупності з положеннями статті 59 Закону №2210 у спірних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
7.67. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на пункт 4 частини 3 статті 310 ГПК України, оскільки, за твердженням останнього, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
7.68. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
7.69. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
7.70. Стосовно доводів скаржника про прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів (бланк повідомлення про вручення поштового відправлення №0303514655904 у якому не зазначено повну адресу Товариства, а також прізвища, ім`я та по-батькові отримувача від імені позивача) судова колегія зазначає таке.
7.71. Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
7.72. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
7.73. Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
7.74. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.
7.75. Згідно із частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
7.76. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.
7.77. Скаржник, узагальнено посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення на підставі недопустимих доказів, не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, а тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що також спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
7.78. Водночас судами встановлено, що листом від 14.12.2021 за №127-26.13/09-18003 на адресу позивача (тотожну адресі, на яку направлено вимогу державного уповноваженого Комітету від 11.10.2021 № 127-26/09- 14671 та яка отримана позивачем) направлено відповідне повідомлення про початок розгляду справи та копію розпорядження. Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення №0303514655904, лист від 14.12.2021 № 127-26.13/09-18003 вручений за довіреністю.
7.79. Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, листом Комітету від 14.06.2022 №127-26.13/09-598 позивачу надіслано копію подання про попередні висновки у справі, яке відповідно до поштового відправлення №0303515107552, не вручено під час доставки та повернено до Комітету у зв`язку із "закінченням терміну зберігання". З огляду на неотримання позивачем копії подання, Комітет опублікував на офіційному веб-сайті Комітету://amcu.gov.ua/ 19.08.2022 інформацію щодо подання про попередні висновки у справі із зазначенням дати, часу й місця розгляду справи.
7.80. З огляду на, що суд і дійшов висновку про те, що Комітет вжив належних заходів щодо інформування позивача про розгляд справи.
7.81. У свою чергу, посилаючись на встановлення обставин на підставі недопустимого доказу, заявник фактично наводить доводи щодо змісту бланк повідомлення про вручення поштового відправлення №0303514655904, заперечуючи те, як апеляційний господарський суд оцінив його, а також які зробив висновки на підставі цього доказу.
7.82. Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
7.83. З огляду на викладене у розділі 7 цієї постанови доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.84. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.85. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
7.86. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
8.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.4. Відповідно до частин першої, другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 4 цієї постанови та про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, не підтвердилися, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. Судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Студія "Розумний простір" на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 зі справи №910/11572/22, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Студія "Розумний простір" у частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 зі справи №910/11572/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суддя В. Селіваненко