24.10.2023

№ 910/14518/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14518/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Алексєєв А.А.,

відповідача - Пухальська І.С., Ярусевич Є.Ю., Працюк В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Мандриченка О. В.

від 18.02.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

від 10.09.2020

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"

до Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч"

про стягнення 3 067 355,35 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" про стягнення 125 004,10 дол. США заборгованості, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України (24,5380 грн за 1 дол. США) на дату складення позовної заяви (15.10.2019) еквівалентно 3 067 355,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії від 15.08.2008 № 5/156-Д щодо оплати комісійної плати.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15.08.2008 між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (Комісіонер) та Державним підприємством "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" (Комітент) було укладено договір комісії №5/156- Д (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента, за плату вчинити від свого імені та за рахунок Комітента правочин з продажу ПТКР (протитанкових керованих ракет) "Бар`єр" (виріб РК-2С) згідно з додатком № 1 до Договору (надалі - Продукція).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що виступаючи від свого імені, Комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (надалі - Контракт) з третьою особою (надалі - Покупець) на умовах, які не суперечать умовам Договору.

Відповідно до пункту 3.2.2 Договору Комітент зобов`язується відшкодувати витрати, які здійснив Комісіонер в забезпечення виконання доручення, на умовах, визначених розділом 5 Договору, у тому числі: витрати згідно з пунктом 3.1.1 Договору; інші фактичні витрати, які пов`язані з виконанням Договору.

Пунктом 3.2.3 Договору передбачено, що Комітент зобов`язаний сплатити Комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 Договору.

Відповідно до пункту 5.1 Договору ціна продажу Продукції за Контрактом встановлюється Комісіонером самостійно і повинна бути не нижче погодженої Комітентом, яка відповідно до пункту 5.2 Договору складає 9 980 000,00 доларів США.

Згідно з пунктом 5.4 Договору, за виконання доручення за даним Договором, Комісіонер одержує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті Комісіонером з отриманої комісійної плати), яка визначається у розмірі різниці між ціною продажу отриманої Продукції, встановленою Комісіонером самостійно і за якою він уклав Контракт, погодженою Комітентом ціною Продукції та понесеними Комісіонером витратами згідно з пунктами 3.2.2 та 5.3 Договору.

Відповідно до додатку № 1 до Договору ціна за одиницю продукції складає 24 950,00 доларів США.

На виконання доручення Комітента, Комісіонером було укладено зовнішньоекономічну угоду з покупцем (Міністерство оборони Республіки Чад) - Контракт від 10.07.2009 № 5/70-К, відповідно до умов якого ціна за одиницю Продукції склала 37 000,00 доларів США.

На умовах визначених Договором Комітент передав Комісіонеру на комісію Продукцію у кількості 60 одиниць, загальна ціна якої склала суму 1 497 000,00 доларів США, яка у подальшому на умовах визначених Контрактом була поставлена Покупцю, що підтверджується актом приймання-передачі Продукції між Комітентом та Комісіонером, та митною декларацію від 29.12.2008 № 100000012/8/169242.

За поставлену Продукцію, Покупець перерахував Комісіонеру грошові кошти у розмірі 2 220 000,00 доларів США.

Відповідно до платіжних доручень від 03.10.2008 № 3800, від 13.10.2008 № 3915, від 14.10.2008 № 3936, від 23.10.2008 № 4105, від 12.11.2008 № 4365, від 20.01.2009 № 151, від 02.02.2009 № 377, від 10.02.2009 № 507, від 11.02.2009 № 539, від 25.02.2009 № 741, від 09.04.2009 № 1295, від 10.04.2009 № 1302, від 15.04.2009 № 1333, від 21.04.2009 № 1366, від 12.11.2009 №11, Комісіонер перерахував на рахунок Комітента грошові кошти в розмірі 1 810 993,94 доларів США.

Зазначені господарські операції також відображено Комітентом та Комісіонером у первинних документах - звітах комісіонера від 31.12.2008 та від 30.04.2009.

У звітах комісіонера від 31.12.2008 та від 30.04.2009 сторони також визначили розмір комісійної плати Комісіонеру у сумі 155 400,00 доларів США, доказів оплати якої сторонами не надано.

Відповідно до копій актів взаєморозрахунків між сторонами від 01.10.2010, від 01.10.2011, від 01.07.2012, від 01.01.2013, від 01.01.2014, від 01.01.2015, від 01.01.2016, від 01.01.2017, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками підприємств, відповідач визнає наявність грошового зобов`язання перед позивачем за Договором у розмірі 125 004,10 дол. США.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі № 910/14518/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" заборгованість у розмірі 125 004,10 дол. США, що еквівалентно 3 067 355,35 грн та 46 010,33 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- розмір заявленої до стягнення заборгованості (комісійної плати) підтверджується матеріалами справи;

- докази сплати вказаної заборгованості у матеріалах справи відсутні;

- перебіг позовної давності за вимогами про стягнення визначеної заборгованості переривався, шляхом вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами касаційного оскарження Державне підприємство "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" зазначило пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- застосування судами першої та апеляційної інстанції частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Скаржником зауважено, що аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 1013 Цивільного кодексу України стосовно правомірності стягнення комісійної винагороди у випадках коли договір комісії заснований на різниці між ціною продажу продукції, встановленою Комісіонером самостійно, погодженою Комітентом ціною продукції та понесеними Комісіонером витратами.

Крім того, скаржником зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" подало відзив на касаційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч". Даний відзив підписано представником Сімоновим П.А. На підтвердження повноважень останнього щодо підписання відзиву на касаційну скаргу від імені Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" додано довіреність від 05.01.2021 № 27/11-1Д.

Відповідно до частини 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Частиною 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Суд зазначає, що до відзиву Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" на касаційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч", підписаного представником Сімоновим П.А., не надано доказів на підтвердження наявності у останнього права представляти інтереси Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" у Верховному Суді в якості або адвоката, або законного представника, станом на момент його подання.

Отже, відзив підписано особою, повноваження якої в установленому законом порядку не підтверджено, що виключає можливість суду касаційної інстанції надавати правову оцінку доводам, зазначеним у ньому.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.03.2021 оголошувалась перерва до 13.04.2021, в судовому засіданні 13.04.2021 оголошувалась перерва до 20.04.2021.

5. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Як зазначалось вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом даного спору є вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" до Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" про стягнення 125 004,10 дол. США заборгованості, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України (24,5380 грн за 1 дол. США) на дату складення позовної заяви (15.10.2019) еквівалентно 3 067 355,35 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії від 15.08.2008 № 5/156-Д щодо оплати комісійної плати.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.08.2008 між Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" та державним підприємством "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" було укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого, Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента, за плату вчинити від свого імені та за рахунок Комітента правочин з продажу Продукції.

На виконання доручення Комітента, Комісіонером було укладено зовнішньоекономічну угоду з покупцем (Міністерство оборони Республіки Чад) - контракт від 10.07.2009 № 5/70-К, відповідно до умов якого ціна за одиницю Продукції склала 37 000,00 доларів США.

На умовах визначених Договором Комітент передав Комісіонеру на комісію продукцію у кількості 60 одиниць, загальна ціна якої склала суму 1 497 000,00 доларів США, яка у подальшому на умовах визначених Контрактом була поставлена Покупцю, що підтверджується актом приймання-передачі Продукції між Комітентом та Комісіонером, та митною декларацію від 29.12.2008 № 100000012/8/169242.

За поставлену Продукцію, Покупець перерахував Комісіонеру грошові кошти у розмірі 2 220 000,00 доларів США.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи умови Договору та встановлені обставини справи, зокрема щодо виконання Комісіонером доручення Комітента за Договором, дійшов висновку про наявність у Комітента обов`язку з виплати Комісіонеру комісійної винагороди.

Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 статті 1013 Цивільного кодексу України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Така характерна риса договору комісії, як оплатність, породжує обов`язок комітента по сплаті комісійної винагороди. Комісійна винагорода має своїм призначенням відшкодувати понесені комісіонером витрати по виконанню доручення комітента. Виплата комісійної винагороди є обов`язком комітента.

Як правило, комісіонер за свою посередницьку діяльність отримує від комітента винагороду, яка зазначена у договорі. Це може бути певний відсоток від суми угоди, що дозволяє зацікавити комісіонера укласти угоду на найбільш вигідніших умовах, тому що від цього буде залежати і розмір його винагороди. Однак комісійна винагорода може бути визначена і у твердій сумі, і шляхом сполучення твердої суми і відсотків суми зробленої угоди, чи як різниця між призначеною комітентом ціною і тією вигіднішою ціною, за якою комісіонер укладе угоду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до пункту 5.4 Договору за виконання доручення за даним Договором, Комісіонер одержує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті Комісіонером з отриманої комісійної плати), яка визначається у розмірі різниці між ціною продажу отриманої Продукції, встановленою Комісіонером самостійно і за якою він уклав Контракт, погодженою Комітентом ціною Продукції та понесеними Комісіонером витратами згідно з пунктами 3.2.2 та 5.3 Договору.

Тобто, сторони на власний розсуд визначили розмір комісійної винагороди Комісіонера саме як різниця між призначеною Комітентом ціною Продукції і тією ціною, за якою Комісіонер укладе угоду (Контракт) та витратами, які здійснив Комісіонер в забезпечення виконання доручення.

Суд зазначає, що вказаним пунктом Договору сторони не погоджували будь яких умов щодо порядку здійснення оплати комісійної винагороди.

Однак, враховуючи інші умови Договору, зокрема, пункти 3.2.2 та 3.2.3, відповідно до яких Комітент зобов`язується відшкодувати витрати, які здійснив Комісіонер в забезпечення виконання доручення, на умовах, визначених розділом 5 Договору, у тому числі: витрати згідно з пунктом 3.1.1 Договору; інші фактичні витрати, які пов`язані з виконанням договору; сплатити Комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 5 Договору, слід дійти висновку про те, що обов`язок здійснення оплати комісійної винагороди лежить на Комітентові.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Комітент визначив вартість продукції, проданої Комісіонером у розмірі 1 497 000,00 дол. США, ціна, за якою Комісіонер уклав Контракт становить 2 220 000,00 дол. США, відповідно до платіжних доручень від 03.10.2008 № 3800, від 13.10.2008 № 3915, від 14.10.2008 № 3936, від 23.10.2008 № 4105, від 12.11.2008 № 4365, від 20.01.2009 № 151, від 02.02.2009 № 377, від 10.02.2009 № 507, від 11.02.2009 № 539, від 25.02.2009 № 741, від 09.04.2009 № 1295, від 10.04.2009 № 1302, від 15.04.2009 № 1333, від 21.04.2009 № 1366, від 12.11.2009 № 11, Комісіонер перерахував на рахунок Комітента грошові кошти в розмірі 1 810 993,94 дол. США, тобто, у розмірі більшому ніж визначена Комітентом ціна за Продукцію.

У акті звірки взаєморозрахунків від 01.10.2010 за Договором сторони погодили, що після перерахування Комісіонером на рахунок Комітента грошових коштів у розмірі 1 810 993,94 дол. США, заборгованість Комітента перед Комісіонером складає 125 004,10 дол. США. Про наявність вказаної заборгованості Комітента перед Комісіонером у розмірі 125 004,10 дол. США саме за Договором у подальшому підтверджувалась Комітентом у актах звірки взаєморозрахунків між сторонами від 01.01.2014, від 01.01.2015, від 01.01.2016, від 01.01.2017. При цьому, відповідачем не подано доказів існування іншої заборгованості перед позивачем на вказану суму (125 004,10 дол. США), яка випливає з інших правовідносин між сторонами.

Дані обставини додатково свідчать про обов`язок саме Комітента зі здійснення оплати комісійної винагороди у розмірі 125 004,10 дол. США Комісіонеру.

Враховуючи викладене, Суд відхиляє аргументи скаржника про обов`язок Комісіонера утримати (відрахувати) належну йому за Договором комісійну винагороду з усіх грошових коштів, що надійшли до нього від Покупця для Комітента.

Таким чином, враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, а саме, що: сторони у Договорі визначили обов`язок Комітента зі здійснення оплати комісійної винагороди Комісіонеру; сторони у звітах комісіонера від 31.12.2008 та від 30.04.2009 за взаємною згодою погодили розмір комісійної винагороди Комісіонера у розмірі 155 400,00 дол. США; відсутні докази оплати Комітентом суми комісійної винагороди Комісіонера у розмірі 125 004,10 дол. США (суми, заявленої до стягнення у даній справі та яка є частиною розміру комісійної винагороди Комісіонера, погодженої сторонами), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність у Комітента обов`язку з виплати Комісіонеру комісійної винагороди у розмірі 125 004,10 дол. США.

Судами встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд застосувати позовну давність до заявлених позивачем вимог.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Відповідно до частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, у розумінні частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, належить, зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Подібні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до копій актів звірки взаєморозрахунків між сторонами від 01.10.2010, від 01.10.2011, від 01.07.2012, від 01.01.2013, від 01.01.2014, від 01.01.2015, від 01.01.2016, від 01.01.2017, підписаних уповноваженими представниками сторін (директорами та головними бухгалтерами) та скріплених печатками підприємств, відповідач визнає наявність грошового зобов`язання перед позивачем за Договором у розмірі 125 004,10 дол. США.

При цьому судами попередніх інстанцій також встановлено, що у первинних документах - звітах комісіонера від 31.12.2008 та від 30.04.2009 сторони визначили розмір комісійної плати Комісіонеру у сумі 155 400,00 доларів США.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з даним позовом (16.10.2019), наявність у матеріалах справи актів звірки взаєморозрахунків, які у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу, та первинних документів, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у актах звірки взаєморозрахунків, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивачем не було пропущено позовну давність у зв`язку з наявністю обставин, що свідчать про переривання її перебігу.

Таким чином, встановивши наявність у Комітента обов`язку з виплати Комісіонеру комісійної винагороди у розмірі 125 004,10 дол. США за Договором, відсутності доказів її оплати та те, що позивачем не було пропущено позовну давність у зв`язку з наявністю обставин, що свідчать про переривання її перебігу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтовано висновку про задоволення позовних вимог.

Суд відхиляє аргументи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України (застосування зазначеної норми без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, вказаних скаржником) та порушення судами норм процесуального права щодо дослідження у справі доказів, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили те, що інформація, яка відображена в актах звірки взаєморозрахунків між сторонами від 01.10.2010, від 01.10.2011, від 01.07.2012, від 01.01.2013, від 01.01.2014, від 01.01.2015, від 01.01.2016, від 01.01.2017 підтверджена звітами комісіонера від 31.12.2008 та від 30.04.2009, які, з урахуванням приписів статті 1022 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами. Тобто, судами першої та апеляційної інстанцій дотримано вимоги, зокрема, статей 86 236 Господарського процесуального кодексу України та правильно застосовано положення частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення касаційної скарги Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" та залишення без змін рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Державне Київське конструкторське бюро "Луч" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 910/14518/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

О.А. Кролевець