ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/15674/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Тарасенко К.В.; судді: Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А.)
від 21.05.2020
у справі № 910/15674/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц"
про розірвання договору,
за участю представників учасників справи:
позивача - Лазоренко Ю.О.;
відповідача - не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц" про розірвання договору.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов укладеного між сторонами спору договору оренди нежитлового приміщення № А17 від 19.01.2018.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 позов задоволено повністю. Суд розірвав, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц", договір оренди нежитлового приміщення № А17 від 19.01.2018.
2.2. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив істотне порушення умов договору (п. 4.1.10 договору), не надавши на вимогу позивача копії договорів про передачу приміщення/його частини в оренду/суборенду іншим особам та інформації про товарообіг таких осіб, що є наслідком неможливості визначення реальної орендної плати за договором, розмір якої є істотною умовою такого договору, чим позбавив позивача можливості отримати результат договірних правовідносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про застосування до договору правил, встановлених частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, є правомірною, тому вказаний правочин підлягає розірванню в судовому порядку.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
2.4. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, виходив з того, що висновки суду першої інстанції, що відповідач допустив істотне порушення умов договору (п. 4.1.10 договору), не надавши на вимогу позивача копії договорів про передачу приміщення/його частини в оренду/суборенду іншим особам та інформації про товарообіг таких осіб, є необґрунтованими, оскільки п 4.1.10 договору визначає, зокрема, обов`язок повідомити про передачу майна в суборенду, однак обов`язку направляти копії договорів вказаний пункт не передбачає, а інформація про товарообіг суборендаря направлялась позивачу електронною поштою.
Крім того, позивач не довів, що неналежне виконання відповідачем договору призводить до заподіяння йому шкоди, а отже, позивач не довів існування істотного порушення умов договору відповідачем, яке, відповідно до положень статті 651 Цивільного кодексу України, може бути підставою для розірвання договору в судовому порядку.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.2. Як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 (щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України, викладені у пунктах 8.9. - 8.11. наведеної постанови); постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №924/1124/18 (щодо факту неотримання кореспонденції за адресою місцезнаходження сторони); постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/799/18, від 18.09.2019 у справі №916/1921/18, від 28.05.2019 у справі №910/9234/18 (щодо істотного порушення умов договору в розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України); постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №924/217/18 (щодо підстав виникнення юридичного спору про внесення змін до договору чи про його розірвання); у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №925/1074/17 та постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.
Також товариство вважає, що оскаржувана постанова винесена з неправильним застосуванням статей 42 73 74 80 86 236 258 259 260 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного застосування статті 188 Господарського кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази (додаткові документи до пояснення відповідача від 27.04.2020 №0427/1), подані в поза процесуальний спосіб.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц", як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № А17 від 19.01.2018, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Проскурнею Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 85, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення, площею 3.527,00 кв.м., розташоване в будівлі на 1-му поверсі, за адресою: Столичне шосе, буд. 103, корп. 3 (п. 1.1 договору).
Відповідно до пункту 3.4.2 договору розмір орендної плати за користування приміщенням перебуває у прямій залежності, зокрема, від обсягу товарообігу в орендованому приміщенні та від площі орендованого приміщення.
Пунктом 4.1.10 договору передбачено, що орендар має право передавати приміщення в суборенду з наступним повідомленням про це орендодавця. Орендар зобов`язується повідомити орендодавця про всі випадки передачі окремих частин приміщень в суборенду, безоплатне користування шляхом надання копій договорів суборенди, безоплатного користування.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц" складений акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 19.01.2018 № 1 за договором, який підписаний сторонами, скріплений печатками останніх та наявний в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" направлений на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц" лист від 29.08.2019 № 137/29 (про що свідчить опис вкладення, який наявний в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії) в якому позивач, враховуючи положення п. 4.1.10 договору, вимагав надати копію договору суборенди між відповідачем та ДП "Рітейл Центр", а також інших договорів суборенди приміщення.
Проте, вказаний лист залишений відповідачем без відповіді та виконання.
Згодом, позивачем виданий наказ від 20.09.2019 № 1-КЗ про здійснення фактичної перевірки господарської діяльності в приміщеннях, які орендуються відповідачем за укладеним між сторонами спору договором.
Актом від 23.09.2019 № 1, складеного за результатами проведення вказаної перевірки встановлено, що у приміщеннях, які орендуються відповідачем за договором здійснюють господарську діяльність інші суб`єкти господарювання (ДП "Рітейл Центр", фізична особа-підприємець Гулько С.М., фізична особа-підприємець Гучешашвілі З.Т., фізична особа-підприємець Дзюбанов Г.О. та фізична особа-підприємець Лєкарєв Д.А.), про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії фіскальних, товарних та чеків платіжного терміналу про здійснення безготівкової оплати.
Крім того, суд апеляційної інстанції відповідно до долучених до апеляційної скарги доказів, а саме роздруківок електронних листів, встановив, що позивачу направлялись довідки щодо обороту суборендаря Дочірнього підприємства "Рітейл Центр", тобто позивачу було відомо, і представником позивача у судовому засіданні не заперечувалось, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" знало про наявність суборендаря Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" та на підставі поданих ним довідок виставляло рахунки на оплату оренди приміщень.
Також відповідно до актів здачі-приймання робіт, копії яких наявні в матеріалах справи, зокрема за період 19.01.2018 по січень 2020 року: "Сторони претензій одна до одної не мають".
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 (щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України, викладені у пунктах 8.9. - 8.11. наведеної постанови); постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №924/1124/18 (щодо факту неотримання кореспонденції за адресою місцезнаходження сторони); постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/799/18, від 18.09.2019 у справі №916/1921/18, від 28.05.2019 у справі №910/9234/18 (щодо істотного порушення умов договору в розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України); постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №924/217/18 (щодо підстав виникнення юридичного спору про внесення змін до договору чи про його розірвання); у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №925/1074/17 та постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.
5.3. Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога про розірвання договору оренди з підстав істотного порушення пункту 4.1.10 цього договору орендарем, у зв`язку з ненаданням відомостей про суборендарів, що в свою чергу, унеможливило визначення розміру орендної плати за користування орендованим приміщенням.
Матеріально-правовою підставою позову є стаття 651 Цивільного кодексу України.
5.4. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 про внесення змін до договору оренди викладено таку правову позицію щодо застосування статті 651 Цивільного кодексу України.
Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
У постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13).
5.5. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем обов`язку повідомлення позивача про передачу орендованого майна в подальшу суборенду суборендарем, однак вказана обставина не призвела до істотного порушення прав позивача.
При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до долучених до апеляційної скарги доказів, а саме роздруківок електронних листів, позивачу направлялись довідки щодо обороту суборендаря Дочірнього підприємства "Рітейл Центр", тобто позивачу було відомо, і представником позивача у судовому засіданні не заперечувалось, що позивач знав про наявність суборендаря Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" та на підставі поданих ним довідок виставляв рахунки на оплату оренди приміщень.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів, що неналежне виконання відповідачем договору призводить до заподіяння йому шкоди, а отже й не довів існування істотного порушення умов договору відповідачем, яке, відповідно до положень статті 651 Цивільного кодексу України, може бути підставою для розірвання договору в судовому порядку.
Отже, суд апеляційної інстанції застосував статтю 651 Цивільного кодексу України з урахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у згаданих скаржником постановах Верховного Суду. Тому доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
5.6. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко", з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає також про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №924/217/18 (щодо підстав виникнення юридичного спору про внесення змін до договору чи про його розірвання).
Так, у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 924/217/18 наведено правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові 12.02.2019 у справі №914/2649/17, згідно з якою підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
Наведена правова позиція, на яку посилається скаржник, як в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17, так і в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 924/217/18, викладена в контексті спростування доводів відповідачів щодо необхідності досудового врегулювання спірних правовідносин про внесення змін до договору чи про розірвання договору.
Отже, оскільки така правова позиція сформульована щодо застосування норми права - частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, яка не застосовувалась до спірних правовідносин у даній справі, то правовідносини у справі №924/217/18 не є подібними.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
5.7. Також, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №924/1124/18 (щодо факту неотримання кореспонденції за адресою місцезнаходження сторони)
У постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 924/1124/18 зазначено, що сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції за вказаною у договорі адресою та яка повернулася відправнику у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну і неправильну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Колегія суддів зазначає, що правовідносини у даній справі № 910/15674/19 та в справі № 924/1124/18 не є подібними ні за предметом спору, на зі підставами позову, ні за матеріально-правовим регулюванням, ні за встановленими судами обставинами.
Крім того, в даній справі ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не встановлювали обставин щодо отримання чи неотримання листа відповідачем, та відповідно не ґрунтували своїх рішень на таких обставинах. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив істотне порушення умов договору, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів істотного порушення умов договору відповідачем.
5.8. Також у касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" вважає, що оскаржувана постанова винесена з не правильним застосуванням статей 42 73 74 80 86 236 258 259 260 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази (додаткові документи до пояснення відповідача від 27.04.2020 №0427/1), подані в поза процесуальний спосіб.
Проте колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються виключно на підставі актів здачі-приймання робіт (надання послуг), доданих до згаданих пояснень відповідача від 27.04.2020 №0427/1.
Суд апеляційної інстанції оцінив долучені до апеляційної скарги докази, а саме роздруківки електронних листів, згідно з якими позивачу направлялись довідки щодо обороту суборендаря Дочірнього підприємства "Рітейл Центр".
При цьому такі нові докази суд апеляційної інстанції вважав за можливе прийняти до розгляду, з огляду на неможливість їх подання відповідачем до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу в спрощеному провадженні, не перевіривши, всупереч частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, що сторони належним чином повідомлялись про розгляд справи без виклику представників сторін та не заперечували проти цього. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі в день прийняття рішення (прийнято 15.01.2020), а отже не мав можливості скористатись своїм правом на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також був позбавлений можливості надати свої заперечення проти заявлених позовних вимог.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги в цій частині, оскільки оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.9. Серед іншого в касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" зазначає про те, що однією з підстав звернення товариства до суду з позовом про розірвання договору оренди нежитлового приміщення було те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Н.М.К. Коммерц" фактично стало використовувати більшу площу нерухомого майна, ніж йому було передано відповідно до договору та акта приймання-передачі. Разом з тим суд апеляційної інстанції не надав оцінки наведеним обставинам.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Предметом спору в даній справі позивачем визначено вимогу про розірвання договору, у зв`язку з тим, що відповідачем допущено істотне порушення його умов.
Отже, спірні правовідносини виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення № А17 від 19.01.2018, за яким орендодавець передав орендарю в тимчасове платне користування нежиле приміщення, площею 3 527, 00 кв.м.
Відповідно вимоги позивача у зв`язку із зайняттям відповідачем більшої площі, ніж передбачено договором, не ґрунтуються на такому договорі та відповідно не можуть свідчити про його істотне порушення.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у справі № 910/15674/19 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
Г. Вронська