№ 910/18611/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/18611/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ломаки В. С.

від 26.07.2022

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Алданової С. О., Андрієнка В. В., Буравльова С. І.

від 14.11.2022

за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 695 850 665,62 грн,

за участю представників:

від позивача: Жуков А.О.,

від відповідача: Франюк А.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог, 695 850 665,62 грн, з яких: 693 224 189,83 грн - сума основного боргу з оплати електричної енергії, поставленої за Договором № 0424-0413 протягом серпня 2021 року-січня 2022 року включно; 1 145 398,24 грн - пені, 941 423,22 грн - 3 % річних, 539 654,33 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань з оплати отриманої протягом серпня 2021 року - січня 2022 року на підставі договору про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор Договору: № 0424-0413; дата акцептування 27.05.2019) електричної енергії, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 693 224 189,83 грн, а також виникли підстави для стягнення з останнього пені та компенсаційних виплат у вищевказаному розмірі.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у повідомленні від 27.05.2019 року за вих. № 01/18933 Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (яке у подальшому змінило найменування на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго») (ОСП) поставило до відома Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго» (ППБ) про приєднання останнього (акцептування пропозиції) до умов договору про участь у балансуючому ринку та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування (ідентифікатор договору - № 0424-04013, дата акцептування - 27.05.2019 року).

Згідно з пунктом 1.1 типового договору про участь у балансуючому ринку (далі - Договір) останній є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому.

Відповідно до пункту 1.2 Договору за цим Договором ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку.

За умовами пункту 2.1 цієї угоди її загальна вартість складається із суми всіх платежів, здійснених ОСП на користь ППБ та ППБ на користь ОСП протягом дії цього Договору за придбані і продані обсяги електричної енергії на балансуючому ринку відповідно до умов цього Договору.

За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, яка розраховується шляхом ділення загальної вартості балансуючої електричної енергії на загальний обсяг балансуючої електричної енергії.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил ринку.

Умовами пункту 4.1 Договору передбачено, що виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку.

За підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акту приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (пункт 4.2 Договору).

Відповідно до пункту 4.3 Договору ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Згідно з пунктом 4.4 Договору у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.

Пунктом 5.4 Договору на ОСП покладено обов`язок здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим Договором.

Водночас пунктом 7.1 Договору встановлено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Цей Договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього Договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1, 9.2 Договору).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору між уповноваженими представниками сторін було підписано та скріплено їх печатками відповідні акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 31.08.2021 року № БР/21/08-0424, від 30.09.2021 року № БР/21/09-0424, від 31.10.2021 року № БР/21/10-0424, від 30.11.2021 року № БР/21/11-0424, від 31.12.2021 року № БР/21/12-0424 та від 31.01.2022 року № БР/22/01-0424, за якими ППБ поставив, а ОСП отримав балансуючу електричну енергію вартістю відповідно 71 129 553,43 грн, 88 457 568,94 грн, 156 767 610,59 грн, 96 962 423,63 грн, 267 536 706,83 грн та 114 631 239,34 грн. Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень чи заперечень; підписанням цих актів сторони підтвердили факт купівлі-продажу балансуючої електричної енергії в обсягах і вартостях, зазначених у пунктах 1.1 та 1.2 цих актів, а також підтвердили, що не мають претензій одна до одної стосовно обсягів і вартостей купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, зазначених у пунктах 1.1 та 1.2 актів.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки балансуючої електричної енергії протягом серпня 2021 року - січня 2022 року свідчить також відсутність з боку ОСП претензій та повідомлень про порушення постачальником умов Договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 26.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022, позов задовольнив частково. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 435 678 090,19 грн основного боргу, 1 029 136,31 грн пені, 845 865,46 грн 3 % річних, 539 654,33 грн інфляційних втрат, а також 546 694,65 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 198 761 066,99 грн основного боргу закрито, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Рішення мотивовані тим, що заявлена до стягнення сума основного боргу в розмірі 214 093 820,03 грн, нарахована протягом серпня-жовтня 2021 року, не перевищує загального розміру вартості балансуючої електричної енергії, проданої відповідачу за Договором протягом вищевказаного періоду та зазначеної у відповідних актах купівлі-продажу, розмір її є обґрунтованим, підтверджений належними доказами та відповідачем не спростований.

Разом із тим, у пред`явленому позові, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго» посилалося на те, що внаслідок неналежного виконання Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» взятих на себе за Договором грошових зобов`язань з оплати отриманої протягом листопада 2021 року - січня 2022 року електричної енергії за відповідачем виникла заборгованість у загальному розмірі 479 130 369,80 грн, яка не повністю відповідає положенням закону, Правилам ринку та Договору.

Суди дійшли висновку про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором грошових зобов`язань з оплати отриманої протягом серпня 2021 року - січня 2022 року електричної енергії за Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» перед Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» виникла заборгованість в загальній сумі 634 439 157,18 грн, у тому числі: 44 971 194,88 грн за серпень 2021 року; 60 373 277,65 грн за вересень 2021 року; 108 749 347,50 грн за жовтень 2021 року; 71 141 252,65 грн за листопад 2021 року; 256 375 256,69 грн за грудень 2021 року; 92 828 827,81 грн за січень 2022 року.

Відтак, у задоволенні вимог Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» заборгованості за Договором у розмірі 58 785 032,65 грн відмовлено за необґрунтованістю.

Також судами встановлено, що після звернення Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до суду з даним позовом Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» у добровільному порядку перерахувало на користь позивача частину суми заявленого до стягнення основного боргу в розмірі 129 472 742,83 грн. Крім того, частина спірних грошових зобов`язань відповідача перед позивачем по сплаті вартості балансуючої електричної енергії за жовтень 2021 року в сумі 69 288 324,16 грн була припинена 20.07.2022 року шляхом зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог на підставі частини 3 статті 203 Господарського кодексу України та статті 601 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з цим провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу за Договором у сумі 198 761 066,99 грн було закрито відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 435 678 090,19 грн, підтверджена позивачем належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суди дійшли висновку про законність та обґрунтованість вимог Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.

Також суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок нарахованої позивачем суми інфляційних втрат, відповідно до методики наведеної у пункті 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 року в справі № 910/13071/19, а також 3% річних, дійшли висновку про те, стягненню з відповідача на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» підлягає 3 % річних у розмірі 845 865,46 грн та інфляційні втрати в сумі 539 654,33 грн, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 95 557,76 грн 3 % річних слід відмовити.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що стягненню з відповідача на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» підлягає пеня в розмірі 1 029 136,31 грн, тоді як у задоволенні вимог про стягнення 116 261,93 грн цієї штрафної санкції слід відмовити.

При цьому судами розглянуто заяву відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 99 %. За висновками судів Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» не надало суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76 77 78 79 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому доводи відповідача про зменшення розміру пені на 99 % визнано необґрунтованими, а відповідне клопотання залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 910/18611/21, у якій просило їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: - статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 № 922/175/18;

- статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського процесуального кодексу України та статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» щодо обрання належного та ефективного способу захисту прав та інтересів позивача, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 31.01.2018 у справі № 915/14/17, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц;

- неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення нарахованих пені та 3% річних, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Також зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо пунктів 69, 83 частини першої статті 1, частини п?ятої статті 33, статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпунктів 15, 43 пункту 2.3, абзацу 12 пункту 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388.

Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме не врахування висновків Верховного Суду, щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 № 922/175/18.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

У справі, що переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату придбаної балансуючої електричної енергії.

За змістом доводів касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами статті 625 ЦК України та висловлює незгоду з судовими рішеннями в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення таких нарахувань взагалі, у зв`язку з особливостями функціонування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання.

У той же час у жодній із наведених скаржником справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із розрахунками за електричну енергію з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання.

Так, у справі, що переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості, пені, 3% річних, "інфляційних втрат" та штрафу за несвоєчасну оплату придбаної балансуючої електричної енергії.

Натомість у справі № 910/19094/17 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також про відмову у стягненні пені, оскільки вона не була передбачена умовами договору.

У справі № 910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на заборгованість за невиконання рішення суду. У цій справі Верховний Суд погодився із правильністю здійсненого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, а тому залишив оскаржувані рішення без змін.

У справі № 910/15714/18 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних через порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про відступлення права вимоги. Постановою від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18 суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасував та направив справу на новий розгляд у відповідній частині, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували ряд обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування. Верховний Суд у справі № 914/1001/19 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність факту несвоєчасної оплати відповідачем наданих послуг згідно з договором від 30.12.2016 № 02/01/17, а також розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат визнав правильним.

У справі № 910/19576/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через прострочення відповідачем строку оплати послуг перевезення вантажів.

У справі № 905/305/18 спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу.

У справі № 910/5625/18 розглядався спір про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних через порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про надання послуг процесингового центру. Постановою від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасував та направив справу на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували низку обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У справі № 910/21564/16 спір стосувався стягнення боргу за договором про надання послуг процесингового центру.

У справах № 924/312/18 та № 922/175/18 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням умов договорів відповідно про закупівлю природного газу та договору комісії.

Тобто правовідносини у всіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин. Отже, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату придбаної балансуючої електричної енергії взагалі, скаржник посилається також на те, що здійснений позивачем розрахунок є арифметично невірним.

При цьому відповідач не надавав контррозрахунку відповідних нарахувань під час розгляду справи судом першої інстанції, а ґрунтував свою позицію тільки на доводах про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України у зв`язку з особливостями функціонування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання.

Доводи касаційної скарги також зводяться до цитування відповідачем правових висновків Верховного Суду щодо особливостей розрахунку заборгованості в частині інфляційних втрат, без зазначення того, у чому саме полягає помилка судів при проведені цього розрахунку.

У той же час судом першої інстанції, з огляду на доводи відповідача щодо необґрунтованості нарахованої позивачем суми інфляційних втрат, здійснено її перерахунок відповідно до пункту 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 року в справі № 910/13071/19, в якому об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Доказів того, що проведений судом розрахунок є помилковим та не відповідає визначеній методиці відповідачем не надано.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського процесуального кодексу України та статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» щодо обрання належного та ефективного способу захисту прав та інтересів позивача, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 31.01.2018 у справі № 915/14/17, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц то вони свого підтвердження не знаходять.

У судів попередніх інстанцій були відсутні підстави вважати про обрання позивачем неналежного способу захисту його порушених прав з огляду на заявлення ним вимоги про стягнення заборгованості без конкретизації рахунку, з якого така заборгованість підлягатиме стягненню, адже така вимога не суперечить ні нормам статті 16 ЦК України та статті 20 ГПК України, ні нормам наведеної статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії».

До таких висновків прийшов і Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №910/6636/21, прийнятій у подібних правовідносинах, і яка правильно врахована судами попередніх інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 525 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною другою статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції чинній на час укладення та дії договору про участь у балансуючому ринку) передбачено, що виробники зобов`язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.

Частиною третьою статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії (в редакції чинній на час укладення та дії договору про участь у балансуючому ринку) визначено, що для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.

Згідно з частиною сьомою статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції чинній на час укладення та дії договору про участь у балансуючому ринку) за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції чинній на час укладення та дії договору про участь у балансуючому ринку) розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку.

Частиною четвертою статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції чинній на час укладення та дії договору про участь у балансуючому ринку) визначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами ринку, затвердженими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 не визначені строки (терміни) виконання зобов`язання щодо оплати. В той же час, такі строки встановлені в пункті 4.3 укладеного між сторонами Договору. Зазначені Правила ринку, в свою чергу, регулюють лише питання направлення (надсилання, виставлення) рахунків і також не визначають строки (терміни) виконання зобов`язання щодо оплати.

Відповідно до пункту 7.2.1 глави 7.2 розділу VII Правил ринку, затверджених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 14.03.2018 №307, у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин, адміністратор розрахунків (АР) на щоденній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному постачальнику послуг з балансування (ППБ) із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період щодо закупівлі балансуючої енергії, та окремий платіжний документ із зазначенням суми, яка має бути сплачена ППБ щодо платежів за невідповідність. ППБ на щоденній основі надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена АР за торговий день щодо закупівлі балансуючої енергії.

Оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка (пункт 7.7.4 Правил ринку).

Відповідно до пункту 4.3 укладеного між сторонами Договору ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку не підписання та/або не направлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього Договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України.

При цьому положення Договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.

Статтею 625 Цивільного кодексу України перебачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

З огляду на умови договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.

Твердження заявника про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв`язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, до якої зупинялось провадження у цій справі.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача, що судами попередніх інстанцій неправомірно відмовлено у задоволенні його клопотання про зменшення нарахованих пені та 3% річних, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, то вони є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків.

У цій справі, суди попередніх інстанцій, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, дійшли висновку про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження його доводів про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 99%. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 69, 83 частини першої статті 1, частини п?ятої статті 33, статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпунктів 15, 43 пункту 2.3, абзацу 12 пункту 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388, слід зазначити таке.

У постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21 сформовано висновок щодо застосування норми статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», який було враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні справи.

За цим висновком, відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку.

Згідно з умовами укладеного між сторонами договору, який є типовим, ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

При цьому, положення договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та відповідно умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку та/або за умови наявності коштів на такому рахунку.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках.

Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на:

1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників;

2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників;

3) поточний рахунок оператора системи передачі.

З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.

З наведеної статті закону вбачається, що її зміст не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов`язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов`язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором.

Також у цій постанові Верховний Суд, спростовуючи твердження скаржника, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, виснував, що наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19).

У справі, що розглядається (№ 910/18611/21), суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі укладеного між сторонами договору у період з серпня 2021 року по січень 2022 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято балансуючу електричну енергію на загальну суму 634 439 157,18 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, копії яких наявні в матеріалах справи. Жодних зауважень щодо цих актів відповідачем не висловлено.

Проте, відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконував, здійснював оплату за продану балансуючу електричну енергію частково, з порушенням строків, встановлених договором, у зв`язку з чим у ПрАТ «НЕК «Укренерго» утворилась заборгованість в розмірі 435 678 090,19 грн, яка не була погашена відповідачем на момент розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи положення статті 614 625 ЦК України та висновки щодо застосування статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», сформовані у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, до сплати належить 435 678 090,19 грн основного боргу, 1 029 136,31 грн пені, 845 865,46 грн 3 % річних, 539 654,33 грн інфляційних втрат.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, до якої зупинялось провадження у цій справі, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 18.10.2022 у справі № 910/6578/21.

Правова визначеність гарантує, що однакові відносини, які склалися в один і той же проміжок часу, не будуть врегульовані у різний спосіб.

Отже, наразі існує висновок щодо застосування статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» при вирішенні спорів щодо стягнення з оператора системи передачі заборгованості за продану балансуючу електричну енергію, який правильно застосованій судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі.

Щодо посилань відповідача у касаційній скарзі на відсутність висновку щодо застосування пунктів 69, 83 частини першої статті 1, частини п?ятої статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії», підпункти 15, 43 пункту 2.3, абзацу 12 пункту 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388, то вони також не містять імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. А також не містять застережень про те, що відповідач звільняється від обов?язку виконати свої зобов?язання з оплати за договором у встановлений у ньому строк, у випадку ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку.

Більш того, відповідно до пункту 17 частини першої статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» саме оператор системи передач розробляє правила ринку, кодекс системи передачі, кодекс комерційного обліку, порядок розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів та подає їх на затвердження Регулятору.

Відповідно до частини 3 цієї статті оператор системи передачі зобов`язаний укладати договори, які є обов`язковими для провадження діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови цих договорів.

Згідно з підпунктом 43 пункту 2.3 Ліцензійних умов при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен придбавати для забезпечення загальносуспільних інтересів послуги, які надаються йому на обов`язковій основі суб`єктами ринку, визначеними відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії», на підставі договору про надання послуг для забезпечення загальносуспільних інтересів, типова форма якого затверджується НКРЕКП.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що взаємовідносини сторін виникли на підставі типового договору, шляхом приєднання позивача до умов договору про участь у балансуючому ринку та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування. Відповідно до пункту 1.1 цей Договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою Стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого Договору в цілому. Тобто позивач не мав змоги впливати на формулювання умов договору.

За умовами договору (пункт 4.3 Договору) ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП. Також договором передбачена відповідальність за порушення строків розрахунків, яка не поставлена у залежність від надходження відповідачу коштів від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Відповідно виконання умов договору у визначеному ним порядку, строки та обсягах є обов?язком відповідача.

За таких обставин, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги відповідача, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 у справі № 910/18611/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець