ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18889/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Іноземного підприємства «Сканди Лайн Україна» - не з`явився,
відповідача: Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» -
Наумова С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Іноземного підприємства «Сканди Лайн Україна»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 (колегія суддів: Ткаченко Б. О. (головуючий), Майданевич А. Г., Гаврилюк О. М.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 (суддя Демидов В. О.)
у справі за позовом Іноземного підприємства «Сканди Лайн Україна»
до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
про визнання недійсним одностороннього правочину,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року Іноземне підприємство «Сканди Лайн Україна» (далі - позивач, ІП «Сканди Лайн Україна») подало до господарського суду позов, в якому просило визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - відповідач, Ощадбанк, Банк), щодо відмови від договорів з позивачем шляхом їх розірвання, а саме від договорів: про відкриття та обслуговування рахунку, випуску та надання корпоративної платіжної картки від 10.05.2017 № 1029535; банківського рахунку від 15.06.2017 № 1391054-170612-144023 та від 05.07.2017 № 1391054-170505-102202; банківського обслуговування від 30.11.2017 № 1391054171129163332.
Позов обґрунтовано тим, що Ощадбанк не мав правових підстав, передбачених абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 361-IX), для відмови від ділових відносин з позивачем, оскільки причини для встановлення підприємству неприйнятно високого ризику були відсутні станом на 09.05.2023, що свідчить про недійсність односторонньої відмови Ощадбанку відповідно до ст. 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Господарський суд міста Києва у рішенні від 12.03.2024, залишеному без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 20.06.2024, у задоволенні позову відмовив.
Висновки судів мотивовані тим, що односторонній правочин відповідача про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем вчинений за наявності ґрунтовних підстав для такої відмови, відповідає приписам ст. 15 Закону № 361-IX та постанові Нацбанку України від 19.05.2020 № 65 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» (далі - Положення № 65) та внутрішнім документам Ощадбанку, які прямо наділяють Банк обов`язком на вчинення такого одностороннього правочину у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, в тому числі шляхом розірвання договору.
У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав, що:
1) суди не врахували правових висновків Верховного Суду:
у постановах від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19, від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20, від 28.02.2023 у справі №910/10855/21, від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23 щодо питання застосування ч. 6 ст. 7, ст. 11, 12, 15 Закону № 361-IX та ст. 1075 ЦК України у подібних правовідносинах;
у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо питання застосування ст. 14 73 74 77 79 ГПК України;
2) відсутній висновок Верховного Суду у подібних спорах щодо питання застосування:
п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону № 361-ІХ щодо неможливості / можливості встановлення банком неприйнятно високого ризику клієнтів на підставі внутрішніх документів;
абз. 1 ч. 1 ст. 15, ч. 6 ст. 7 Закону № 361-ІХ та п. 34-37 Положення № 65 щодо наявності / відсутності обов`язку банку прийняти та довести до відома клієнта окреме рішення про встановлення неприйнятно високого ризику, підписане уповноваженими особами, із зазначенням вичерпних правових підстав та щодо можливості встановлення банком неприйнятно високого ризику клієнту виключно на підставі обставин, які існують на момент прийняття відповідного рішення;
3) суди не дослідили зібраних у справі доказів, а саме документів, долучених позивачем до позову, до відповіді на відзив на позову заяву та до клопотання про долучення доказів від 08.02.2024, які спростовують наявність підстав для встановлення підприємству неприйнятно високого ризику станом на 09.05.2023, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Верховний Суд в ухвалі від 09.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначив розгляд справи на 17.10.2024.
23.09.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Ощадбанк заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заступник керівника апарату - керівник секретаріату Касаційного господарського суду розпорядженням від 14.10.2024 № 32.2-01/2521 призначив повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/18889/23 у зв`язку з відпусткою суддів Булгакової І. В. та Колос І. Б. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024 вказану судову справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючий, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач та відповідач уклали:
- 10.05.2017 договір № 1029535 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання корпоративної платіжної картки;
- 15.06.2017 договір № 1391054-170612-144023 та 05.07.2017 договір № 1391054-170505-102202 банківського рахунку, згідно з якими Ощадбанк відкрив клієнту поточний банківський рахунок № НОМЕР_1 в доларах США та в гривні України, відповідно.
У цих договорах, зміст яких в цілому є аналогічним, сторони погодили, що:
клієнт зобов`язаний: подавати в банк на вимогу останнього оригінали документів та/або належним чином завірені копії документів, які необхідні банку для здійснення та перевірки документів про фінансові операції та їх учасників, які є підставою, зокрема, для перерахування іноземної валюти за межі України, перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках(п. 4.3.16);
банк має право:
- витребувати від клієнта відомості, документи та інформацію, необхідні для виконання банком вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (п. 4.2.7);
- здійснити зупинення операцій клієнта за рахунком у випадку порушення клієнтом вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в тому числі у разі ненадання банку документів та інформації згідно з п. 4.2.7 (п. 4.2.8);
- здійснювати контроль за проведенням клієнтом розрахункових операцій у випадках, передбачених нормативними актами НБУ або іншими актами законодавства України (п. 4.2.16);
- відмовитись від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом їх розірвання) або проведення фінансових операцій у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», або у випадку, якщо банк на підставі документів, отриманих від клієнта, зокрема згідно з п. 4.3.16, дійде висновку, що здійснення банком фінансової операції матиме ознаки здійснення ризикової діяльності та /або наявні підстави вважати, що характер або наслідки такої фінансової операції можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (п. 4.2.21);
- рахунок може бути закритий у випадках, передбачених законодавством України ( п. 8.1.4);
- будь-яка із сторін має право розірвати договір, повідомивши завчасно іншу сторону (зміст п. 9.2).
30.11.2017 між сторонами укладено договір № 1391054171129163332 банківського обслуговування. Цей договір є додатковим договором до договорів від 10.05.2017 № 1029535, від 15.06.2017 № 1391054-170612-144023 і від 05.07.2017 № 1391054-170505-102202 та змінює умови надання банківських послуг клієнту, що були визначені вказаними договорами.
20.12.2022 позивач (покупець) та Excelsior Kem Tek Fab (Швеція; продавець) уклали договір постачання № 8 (зовнішньоекономічний контракт), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити вартість продукції торгової марки «DRYON», яку виробляє продавець. Таким чином, позивач став офіційним дистриб`ютором в Україні шведської продукції торгової марки «DRYON». Загальна сума договору складає 400 000,00 доларів США (п. 4.1). Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Excelsior Kem Tek Fab протягом дев`яноста календарних днів з дати постачання товару (п. 4.4 у редакції додаткової угоди від 20.04.2023 № 2), а за інвойсом від 26.12.2022 № 2054 на суму 25 920,00 доларів США з податками на експорт 12 % та 25 % - протягом 135 календарних днів, не пізніше 10.05.2023.
З наявного в матеріалах справи листування вбачається, що:
14.04.2023 позивач задля проведення оплати по інвойсу № 2054 на суму 25 920,00 доларів США надіслав Ощадбанку лист-звернення, в якому зазначив, що уклав зі шведською компанію, власником якої є громадянин Швеції, зовнішньоекономічний контракт щодо поставки відповідної продукції, оскільки раніше вчинений правочин з виробником аналогічної продукції, що є суб`єктом господарювання рф, розірвано на тлі непорозуміння на політичному підґрунті. Власник шведської компанії офіційно засуджує дії країни-агресора та вчинки її громадян, що було важливим для позивача у виборі нового постачальника товару (антиперспіранту довготривалої дії);
27.04.2023 Банк у листі з метою уточнення вказаної інформації попросив позивача надати: 1) актуальну інформацію щодо контрагента валютної операції: установчі документи; актуальний витяг про реєстрацію; сертифікат якості; інформацію щодо господарської діяльності нерезидента; 2) актуальну інформацію стосовно ІП «Сканди Лайн України»: опис-схему бізнесу; схему товарно-грошових потоків клієнта; санітарно-епідеміологічний висновок на продукцію; актуальний опитувальник та схематичне зображення структури власності клієнта; інформацію щодо наявності / відсутності будь-яких виробничих потужностей, обладнання, сировини тощо;
03.05.2023 позивач направив Банку два листи з додатками. В одному з них вказав відомості щодо шведської компанії, її власника, місцезнаходження, дати реєстрації / реєстраційний номер, здійснив посилання на Реєстраційний офіс компаній Швеції та надав витяг з цього реєстру в перекладі на українську мову, щодо декларації виробника або сертифіката якості послався на лист директора шведської компанії, якому підтверджено, що їхня продукція відповідає усім вимогам та стандартам, в іншому - зазначив додаткові відомості про ІП «Сканди Лайн України», повідомив назви контрагентів, з якими співпрацює, поінформував про наявність нежитлових приміщень в оренді та автомобіля у власності, вказав, що є постачальником японської та шведської продукції косметичного призначення;
09.05.2023 Банк у листі повідомив, що прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин на підставі ст. 15 Закону № 361-ІХ у зв`язку зі встановленням клієнту неприйнятно високого рівня ризику та просив звернутися із заявою про закриття рахунків;
10.05.2023 позивач звернувся до Банку з проханням надати детальну інформацію щодо відмови від ділових відносин та встановлення неприйнятно високого ризику та все ж таки провести операцію з перерахування коштів за інвойсом № 2054;
12.05.2023 Банк, посилаючись на ч. 6 ст. 7, ст. 15 Закону № 361-ІХ, ст. 1075 ЦК України, у листі вказав, що за результатами належної перевірки та аналізу операцій підприємства позивачу встановлено неприйнятно високий ризик, що в силу прямої вказівки закону зобов`язує Банк відмовитися від ділових відносин з ним;
25.05.2023 позивач направив Банку заяву, в якій просив здійснити переоцінку встановленого рівня ризику, посилаючись на те що ні підприємство, ні його власник та керівник Адамчук Т. В., а також шведська компанія та її власник не перебувають в санкційних списках, стосовно них не застосовують обмеження, заборони, не існують кримінальні провадження; Банку надано усю наявну інформацію та документи для проведення фінансової операції, підстав вважати яку сумнівною чи незаконною немає; поставлений товар не заборонений на території України, має необхідні сертифікати відповідності та не має ознак товару подвійного призначення; встановлення правовідносин зі шведською компанією немає на меті легалізацію (відмивання) доходів. Банк, відмовляючись від ділових відносин, не врахував законних економічних інтересів позивача, не провів у повному обсязі вивчення та аналізу фінансової операції підприємства, своєчасно не надав висновку із зазначенням підстав для відмови;
30.06.2023 Банк у відповіді зазначив, що підприємство 03.05.2023 надало Банку запитувані на підставі ст. 11 Закону № 361-ІХ документи, за результатами опрацювання яких встановлено розбіжності та невідповідності інформації в реєстраційних документах шведської компанії, сертифікат якості подано без офіційного перекладу та не засвідчений належним чином, не долучено установчих документів шведської компанії. Втім, за наслідками аналізу наданих документів та фінансово-господарської діяльності підприємства (на підставі відповідних звітів) Банк встановив підприємству неприйнятно високий ризик відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону № 361-ІХ та прийняв рішення про відмову від ділових відносин, яке відповідає вимогам закону та про яке було повідомлено 09.05.2023.
Отже, відмова Банку від ділових відносин не була обґрунтованою ненаданням позивачем необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
13.11.2023 позивач звернувся до Ощадбанку із заявою про переведення коштів на поточний рахунок в іншому банку, а 04.12.2023 просив закрити наявні в Ощадбанку рахунки.
Суди також з`ясували, що розбіжностями у наданих позивачем документах Банк визнав такі обставини (зі змісту відзиву на позов):
- наданий сертифікат належної виробничої практики, виданий самим контрагентом, та без офіційного перекладу;
- окрім свідоцтва про реєстрацію компанії в Швеції, установчих документів контрагента (статут, положення або інший документ) не надано;
- в договорі постачання від 20.12.2022 № 8 банком покупця було зазначено АТ «Укрексімбанк», як і в митній декларації, згідно з додатковою угодою від 12.04.2023 №1 ІП «Сканди Лайн Україна» здійснює зміну обслуговуючого банку на АТ «Ощадбанк»;
- в наданому рахунку-фактурі від 26.12.2022 № 2054 зазначено офіційний вебсайт контрагента www.excelen.se, але за цим посиланням - сайт та контакти іншої компанії, а саме торгової марки Excelen;
- позивач зазначив інформацію щодо контрагента валютної операції Excelsior Kem Tek Fab, де встановлено невідповідність дати реєстрації зміни назви компанії нерезидента та дати укладання контракту - договір постачання укладено 20.12.2022 з нерезидентом Excelsior Kem Tek Fab, тоді як в наданому витягу про реєстрацію компанії в Швеції зазначено про реєстрацію назви компанії 09.03.2023.
Окрім того, Банк встановив, що підприємство, починаючи з 2022 року, веде збиткову діяльність. Відсутній фінансовий результат для оподаткування, тобто не сплачуються податки до бюджету. Відповідно до звіту за 1 квартал 2023 року відсутні працівники.
Аналізуючи документи, які позивач раніше (у 2018 році) подавав при його обслуговуванні, Банк встановив, що:
- підприємство створене 30.08.2010 та діє за погодженням між його учасниками - двома громадянами рф, частки яких становлять 90 % та 10 %, що підтверджується витягом зі статуту ІП «Сканди Лайн Україна» від 2018 року та копією схематичного зображення структури власності клієнта;
- з дати створення підприємства та до цього часу керівником ІП «Сканди Лайн Україна» є Адамчук Т. В. (громадянка України), яка за схематичним зображенням структури власності клієнта на сьогодні є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) підприємства, оскільки колишні власники - громадяни рф передали свої частки;
- назва ІП «Сканди Лайн Україна» є ідентичною з назвою російського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сканди Лайн», яка була зареєстрована 25.09.2006 в рф, учасниками якої є громадяни рф;
- позивач протягом тривалого часу співпрацював з рф компанією ТОВ «Сканди Лайн», був її офіційним дистриб`ютором на території України, відповідно до контракту від 2012 року купував товар косметичного призначення.
Наведене вище (заснування підприємства та наявність історичного зв`язку з особами - громадянами рф, тривала співпраця та дистриб`юція товару російського виробництва, наявність в мережі «Інтернет» інформації про імпорт товарів з рф) стало підставою для виникнення у Банку за результатами належної перевірки обґрунтованої підозри, що метою укладення зовнішньоекономічного контракту між позивачем та шведською компанією було приховане виведення капіталу на користь рф, що мало своїм наслідком встановлення позивачу неприйнятно високого ризику за критерієм 232 - «неможливість виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією» (відповідно до Програми управління ризиками фінансового моніторингу АТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» від 28.12.2020 № 878), та відмову від ділових відносин із ним.
Не погодившись із зазначеними вище висновками Банку, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Зосереджуючи увагу на позиції відповідача, зазначеній у відзиві на позов, враховуючи, що положення ст. 15 Закону № 361-ІХ передбачають прямий обов`язок Банку відмовитись від ділових відносин з клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику, суди визнали доводи позивача про можливість визнання недійсним одностороннього правочину Банку про відмову від ділових відносин безпідставними, відповідно, у задоволенні позову відмовили.
Разом з тим у Законі № 361-IX, зокрема, визначено, що:
- належна перевірка здійснюється, зокрема, у разі наявності підозри; виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта (ч. 3 ст. 11);
- суб`єкт первинного фінансового моніторингу:
має право витребувати, а клієнт зобов`язаний подати інформацію (офіційні документи), необхідну для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом (ч. 7 ст. 11);
зобов`язаний: здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими є високим; проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (ч. 1, 3 ст. 12);
встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: 1) неможливості виконувати визначені законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією (на цю підставу посилається Банк у відзиві на позов); 2) наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною; 3) застосування до них спеціальних економічних або інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» (ч. 6 ст. 7);
відмовитися, зокрема, від встановлення (підтримання) ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (ч. 1 ст. 15).
У постановах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 922/1253/23, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та предметом розгляду в яких були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, вчинених банками щодо розірвання договорів з клієнтами у зв`язку із встановленням їм неприйнятно високого рівня ризику, Верховний Суд, аналізуючи положення ч. 6 ст. 7, ст. 11, 12, 15 Закону № 361-IX та ст. 1075 ЦК України, дійшов висновків, зміст яких полягає у такому.
У силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, а саме ст. 15 Закону № 361-ІХ, банк наділений правом, а не виключно обов`язком, в односторонньому порядку відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтами та розірвати відповідний договір у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Загальні посилання на норми Закону № 361-IX, відповідно до яких банк встановив клієнту неприйнятно високий ризик, не може вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.
За висновками Верховного Суду у наведених справах право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику:
- не є абсолютним, а умовним, таким що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки;
- не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, враховуючи встановлені обставини справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
У ч. 1 ст. 1 Закону № 361-IX визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (п. 39); фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (п. 66).
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням № 65 (з додатками), відповідно до якого:
- у випадках, передбачених ст. 11 Закону № 361-IX, банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (п. 1 додатку 1);
- у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону № 361-IX, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (п. 61 розділу IV Положення № 65);
- у випадках, встановлених ч. 1 ст. 15 Закону № 361-IX, банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції (п. 1 додатку 12).
У п. 34- 37 Положення № 65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
При цьому банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:
- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Нацбанку; пріоритетність / значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки / вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. 45, 46);
- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (п. 5 додатку 6);
- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом № 361-IX (підп. 8 п. 26 розділу ІІІ), що має містити:
складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону № 361-ІХ) у кожному випадку;
порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону № 361-ІХ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Отже, за змістом висновків Верховного Суду у справах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 922/1253/23 банк наділений правом на відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом у зв`язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику, однак це право не є абсолютним та є обмеженим, тому в кожному конкретному випадку банк повинен:
- підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки шляхом надання належних доказів, зокрема рішення у вигляді висновку чи у вигляді іншого документа, який згідно з внутрішніми документами банку вважається таким рішенням, із чітким зазначенням підстав відмови від ділових відносин з клієнтом або вчинення фінансової операції, дотримавшись таким чином принципу змагальності сторін (п. 13 ГПК України);
- достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.
Суди зі свого боку зобов`язані оцінити надані докази, дослідити підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику, перевірити проведення внутрішньої перевірки та прийняття рішення про відмову від ділових відносин на предмет відповідності законодавству та встановленій внутрішній процедурі.
При цьому суди мають керуватися положеннями законодавства та інформацією сторін, які були актуальні на момент виникнення спірних правовідносин, встановлення банком неприйнятно високого ризику та прийняття рішення про відмову від ділових відносин з клієнтом, оскільки законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення (для визнання правочину недійсним з огляду на приписи ст. 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору).
У справі № 910/18036/17 (аналогічні висновки містять постанови у справах № 917/1307/18, № 902/761/18, № 917/2101/17), на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначав, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах в разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Системний аналіз положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 та ч. 7 ст. 301 ГПК України свідчить, що суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій, порушивши ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 та ч. 7 ст. 301 ГПК України, не врахували неведених вище висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального та процесуального права, в результаті чого залишили поза увагою необхідність з`ясування обставин наявності або відсутності відповідного рішення компетентного органу відповідача про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, дати, підстав його прийняття та відповідність встановленій внутрішніми документами процедурі та, як наслідок, не перевірили обґрунтованості встановлення Банком позивачу у відповідному рішенні категорії ризику на рівні неприйнятно високого з урахуванням заперечень останнього проти визначення такого рівня ризику із наданням відповідних доказів.
Суди попередніх інстанцій встановили, що під час розгляду справи відповідач надав, зокрема, витяг з Програми управління ризиками фінансового моніторингу АТ «Ощадбанк», затвердженої постановою правління АТ «Ощадбанк» від 28.12.2020 № 878, щодо показників ризик-апетиту, які вважаються неприйнятними для Банку.
Суди також з`ясували, що Банк встановив позивачу неприйнятно високий ризик за кодом 232 «неможливість виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією» згідно з названою Програмою. А рішення про відмову від ділових відносин прийняв на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону № 361-ІХ, про що повідомив позивача у листах від 09.03.2023 та 30.06.2023, які долучив до матеріалів справи.
Водночас разом із листами від 09.03.2023 та 30.06.2023 Банк не надав суду рішення у вигляді висновку чи іншого документа згідно з внутрішніми правилами про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику за результатами оцінки та переоцінки ризику з чітким встановленням ідентифікаторів ризику, мотивів їх встановлення, висновків щодо фінансового моніторингу та із зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із позивачем з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону № 361-ІХ.
Також у матеріалах справи відсутній будь-який внутрішній документ Банку або витяг з нього, який встановлює процедуру проведення належної перевірки, переоцінки ризиків та прийняття відповідного рішення стосовно клієнта за результатами їх проведення, дослідивши який суди могли б зробити висновок, що відмова від ділових відносин з клієнтом може відбуватись безпосередньо шляхом складання та направлення листів, а не рішення у вигляді висновку чи іншого документа, погодженого спеціально уповноваженим органом в порядку, визначеному законом, Положенням № 65 та внутрішніми документами Банку.
Із зазначеного випливає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин наявності відповідного рішення Банку, його повноти, вмотивованості та відповідності встановленій процедурі прийняття, хоча за нормами чинного законодавства повідомленню клієнта про відмову від ділових відносин передує прийняття Банком відповідного обґрунтованого рішення у вигляді документа, передбаченого внутрішніми правилами (програмами тощо).
За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Положення ст. 237 238 282 ГПК України покладають на суд обов`язок вирішувати, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Судові рішення у справі, яка розглядається, не відповідають вказаним вимогам процесуального законодавства, адже при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Водночас Суд наголошує, що перевірка доказів та встановлення обставин не входить до визначених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Звідси висновки про правомірність прийнятого Банком рішення про односторонню відмову від ділових відносин з позивачем у зв`язку зі встановленням йому категорії ризику на рівні неприйнятно високого необґрунтовані повною мірою та з огляду на наведене - передчасні.
Ураховуючи зазначене, після відкриття касаційного провадження підтвердились підстави касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Водночас Суд відхиляє аргументи скаржника в касаційній скарзі про неврахування судами висновків Верховного Суду у справі № 910/3245/19, оскільки такі висновки стосуються питання застосування у подібних правовідносинах, зокрема ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» № 1702-VII, який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону № 361-ІХ, що свідчить про нерелевантність цих висновків до справи, яка розглядається, спір у якій виник через прийняття Банком рішення про відмову від ділових відносин на підставі ст. 15 Закону № 361-IX.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України колегія суддів, враховуючи вимоги законодавства про самостійне встановлення банками у внутрішніх документах критеріїв ризиків, процедури прийняття відповідного рішення та порядок доведення його до відома клієнта, вказує на наявність висновків Верховного Суду у справах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 922/1253/23 щодо питання застосування ч. 6 ст. 7, ст. 15 Закону № 361-ІХ, п. 34- 37 Положення № 65 в тому обсязі, що узгоджується з наведеними вимогами законодавства.
Разом з тим колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постановах від 09.10.2019 у справі № 761/28762/18 та від 21.11.2022 у справі № 757/35987/20-ц про те, що за відсутності обставин, які б свідчили, що банк під час встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику дотримався процедури, встановленої законодавством та/або внутрішніми документами банку, що підтверджується відповідними доказами, розірвання договорів є неправомірним.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивача в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
З урахуванням викладеного, а також відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції від 20.06.2024 та рішення суду першої інстанції від 12.03.2024 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, встановити обставини та підстави прийняття відповідачем оспорюваного рішення, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам учасників справи належну правову оцінку і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 296 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Іноземного підприємства «Сканди Лайн Україна» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Іноземного підприємства «Сканди Лайн Україна» задовольнити частково.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі № 910/18889/23 скасувати.
4. Справу № 910/18889/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок
Судді: І. М. Бенедисюк
А. А. Ємець