№ 910/18951/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/18951/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» - Тітова І.С.,

Акціонерного товариства

«Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Овчарука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 (у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. (головуючий), Коробенко Г.П., Козир Т.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2022 (суддя Щербаков С.О)

у справі № 910/18951/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»

до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про припинення зобов`язання за договором,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - ТОВ «Львівгаз збут») звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») про припинення зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-530-Н, укладеним між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.08.2021 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», дія якого поширюється на відносини із врегулювання заборгованості, зокрема за придбаний позивачем у відповідача природний газ за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 № 18-530-Н, тобто державою фактично визначено інший порядок проведення розрахунків за поставлений природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений зазначеним договором, що є підставою для припинення зобов`язання за цим договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2022 року ТОВ «Львівгаз збут» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18951/21 за касаційною скаргою ТОВ «Львівгаз збут» з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.09.2022.

АТ «НАК «Нафтогаз України» у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів скаржника та вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю.

22.09.2022 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Львівгаз збут» з урахуванням відзиву на касаційну скаргу.

У цих поясненнях ТОВ «Львівгаз збут», викладаючи свої аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, у тому числі зазначив про необхідність відступити від висновків, наведених у постановах Верховного Суду, на які послався відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти доводів касаційної скарги, в частині дії Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» виключно на суб`єктів ринку природного газу, включених до Реєстру.

З огляду на зміст зазначених письмових пояснень, ТОВ «Львівгаз збут» фактично викладено вимогу про доповнення касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

За змістом статті 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки зазначені пояснення, у яких фактично міститься вимога позивача про доповнення касаційної скарги, подано поза межами строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 288 ГПК, такі пояснення залишаються судом касаційної інстанції без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 05.11.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», правонаступником якого є АТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець), і ТОВ «Львівгаз збут» (покупець) укладено договір № 18-530-Н купівлі-продажу природного газу (далі - договір № 18-530-Н), за умовами якого продавець зобов`язався передати покупцеві у 2018 році природний газ, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 3.2 договору приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформляється актом приймання-передачі.

Згідно з пунктом 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

У пункті 6.2 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця згідно з нормативами розподілу коштів, розрахованих відповідно до нормативно-правових актів України.

Також між сторонами до договору № 18-530-Н складено та підписано додаткові угоди: № 1 від 26.11.2018, № 2 від 27.12.2018, № 3 від 18.01.2019, № 4 від 21.02.2019, № 5 від 20.03.2019, № 6 від 29.03.2019, № 7 від 19.04.2019, № 8 від 15.05.2019, № 9 від 27.06.2019, № 10 від 27.06.2019, № 11 від 16.07.2019, № 12 від 29.07.2019, № 13 від 28.08.2019, № 14 від 30.09.2019, № 15 від 21.10.2019, № 16 від 22.11.2019, № 17 від 20.12.2019, № 18 від 30.01.2020, № 19 від 27.02.2020, № 20 від 23.03.2020, № 21 від 23.04.2020, № 22 від 30.04.2020, № 23 від 27.05.2020, № 24 від 25.06.2020, № 25 від 03.07.2020 та № 26 від 27.07.2020.

На виконання умов договору № 18-530-Н відповідач протягом 2018-2020 років передав у власність позивача природний газ на загальну суму 5 757 648 270, 26 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу, перелік яких наведено у судових рішеннях попередніх інстанцій та які містяться у матеріалах справи.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ «Львівгаз збут», заявлена до АТ «НАК «Нафтогаз України», про припинення зобов`язань за договором № 18-530-Н, обґрунтована тим, що у провадження Господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/2618/20 за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» до ТОВ «Львівгаз збут» про стягнення заборгованості за договором № 18-530-Н в сумі 1 534 991 476,79 грн, проте положеннями Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», який набрав чинності 29.08.2021 та поширюється на правовідносини сторін у справі, визначено інший порядок проведення розрахунків за поставлений природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачено договором № 18-530-Н, що є підставою для припинення зобов`язань за цим договором.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не надано доказів включення його до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, що передбачено положеннями Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», тому цей Закон не поширюється на спірні правовідносини; вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатися в окремій справі; позивачем обрано неефективний спосіб захисту права; питання припинення зобов`язання ТОВ «Львівгаз збут» за договором № 18-530-Н має розглядатися в межах справи № 914/2618/20 про стягнення заборгованості за таким договором.

ТОВ «Львівгаз збут» у поданій касаційній скарзі послалося, зокрема на те, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» у частині його дії виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру, при цьому судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19, Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 913/212/21, що є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК. Також скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, послався на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, застосували висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, стосовно того, що дія цього Закону не поширюється на осіб, яких не включено до Реєстру, від якого (висновку), на думку скаржника, є необхідність відступити.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частині 1 статті 175 ГК визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 7 статті 179 ГК майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК (частина 1 статті 193 ГК).

Положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 статті 598 ЦК).

Статтею 202 ГК передбачено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (частина 1). До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3).

Відповідно до статті 599 ЦК зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, відповідно до положень Глави 50 ЦК зобов`язання припиняються: переданням відступного (стаття 600 ЦК), зарахуванням (стаття 601 ЦК), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК), прощенням боргу (стаття 605 ЦК), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК), неможливістю його виконання (стаття 607 ЦК), смертю фізичної особи (стаття 608 ЦК), ліквідацією юридичної особи (стаття 609 ЦК).

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, ТОВ «Львівгаз збут» як на підставу припинення зобов`язання за договором № 18-530-Н послалося на положення Закону України від 14.07.2021 № 1639-IX «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», який набрав чинності 29.08.2021.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (тут і далі у редакції, чинній на час звернення до суду з відповідним позовом) дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. (У чинній редакції зазначеної норми також передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру).

Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр) - відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (стаття 1 зазначеного Закону).

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Для включення до Реєстру суб`єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додаються документи, перелік яких наведено у частині 2 цієї статті. Підставою для відмови у включенні до Реєстру є: неподання документів, передбачених цією частиною; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин того, що ТОВ «Львівгаз збут» у встановленому Законом порядку включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, а позивачем відповідних доказів не надано.

З огляду на те, що ТОВ «Львівгаз збут» не включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» на позивача не поширюється.

Такі висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо сфери дії цього Закону у відповідних відносинах узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, які було враховано судами при постановленні оскаржених судових рішень.

Крім того, способи захисту прав та охоронюваних законом інтересів встановлені статтею 20 ГК та статтею 16 ЦК.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що заявлені позивачем у цій справі вимоги є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатися в окремій справі. При цьому, встановлення факту може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за договором № 18-530-Н.

Також судами попередніх інстанцій правомірно зауважено, що заявлена позивачем у цій справі вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/2618/20 за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» до ТОВ «Львівгаз збут» про стягнення 1 534 991 476, 79 грн заборгованості за договором № 18-530-Н. Ці обставини підтверджуються як відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, так і ТОВ «Львівгаз збут», про що позивачем зазначено у позовній заяві у справі № 910/18951/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц навела висновок про те, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Таким чином, за встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що питання припинення зобов`язання ТОВ «Львівгаз збут» за договором № 18-530-Н має розглядатися в межах справи № 914/2618/20 про стягнення заборгованості за таким договором.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ «Львівгаз збут» підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19, Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 913/212/21.

Так, у справі № 161/11800/19 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи як побутового споживача природного газу, яка звернулася до суду за захистом своїх прав щодо зобов`язання відповідача здійснювати нарахування оплати за природний газ за фактичними показаннями лічильника та зробити перерахунок відповідно до цих показань лічильника.

Отже, спір у цій цивільній справі та у справі, що розглядається, вочевидь відрізняється за предметом доказування, суб`єктним складом та за правовим регулюванням.

У справі № 913/212/21 Верховний Суд постановою від 18.11.2021 залишив без змін судові рішення попередніх судових інстанцій та погодився з їхніми висновками про те, що за встановленими обставинами між сторонами існує спір про право, який підлягає вирішенню в позовному провадженні, тому це є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство АТ «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» на підставі частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, обставин щодо безпідставності позовних вимог, суд касаційної інстанції вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у зазначених справах, на які скаржник посилався у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас з огляду на конкретні, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи № 910/18951/21, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судами в оскаржуваних рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Як зазначалося вище, ТОВ «Львівгаз збут», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, послалося зокрема на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, застосували висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, стосовно того, що дія цього Закону не поширюється на осіб, яких не включено до Реєстру, від якого (висновку), на думку скаржника, є необхідність відступити.

Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

На розгляді об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду перебувала справа № 908/2287/17 за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» до АТ «Запоріжгаз» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову. У цій постанові Верховним Судом, зокрема наведено висновок, за змістом якого дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру. Звідси визначальною умовою для поширення норм цього Закону на заборгованість підприємства перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за придбання природного газу є включення цього підприємства до Реєстру.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК касаційна скарга (у разі посилання як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Натомість у касаційній скарзі ТОВ «Львівгаз збут» не наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного Верховним Судом у постанові від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, із чіткою вказівкою на норму права, від застосування якої у наведеній постанові і у відповідних правовідносинах вважає за необхідне відступити скаржник, а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Тим більше висновок Верховного Суду у справі № 902/368/16 узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.

Водночас необхідно зауважити, що касаційна скарга ТОВ «Львівгаз збут» загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, як це передбачено у пункті 2 частини 2 статті 287 і пункті 5 частини 2 статті 290 ГПК, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, викладені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень із цих підстав, а тому касаційну скаргу в цій частині також необхідно залишити без задоволення.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2022 у справі № 910/18951/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий