ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/19426/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Галактика-тест" (далі - Товариство, позивач) - не з`явився,
відповідача - акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця, відповідач, скаржник) - Становова Ю.В. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Залізниці
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 (головуючий - суддя Комарова О.С.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 (головуючий - суддя Корсак В.А., судді Алданова С.О., Євсіков О.О.)
у справі №910/19426/21
за позовом Товариства
до Залізниці
про визнання договору укладеним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання договору поставки укладеним.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулася до суду із позовною заявою до Залізниці про визнання укладеним договору на закупівлю, оголошену в електронній системі закупівель Prozorro, в запропонованій редакції.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно ухиляється від підписання договору на закупівлю за результатом тендеру, в якому тендерна пропозиція позивача визнана найбільш економічно вигідною й за наслідками якого Залізницею оприлюднено повідомлення про намір укласти договір з позивачем.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №910/19426/21, позов задоволено повністю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Залізниця, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №910/19426/21, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, та стягнути з позивача суму, понесених відповідачем судових витрат.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Так, у заяві про усунення недоліків та касаційній скарзі (нова редакція) скаржник з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема, в зв`язку з відсутністю узгодження позивачем і відповідачем істотних умов договору через наявність порушень у документах, які надані у складі тендерної пропозиції учасника та не відповідають умовам викладеним у тендерній документації.
4.2. Підставою щодо неправомірного визнання договору укладеним скаржник вважає висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 щодо застосування статей 179 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц та від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.
4.3. Також скаржник зазначає, що в основу касаційної скарги, стосовно оскаржуваних судових рішень, покладені висновки Верховного Суду щодо застосування статей 179 180 ГК України, статті 638 ЦК України, викладені в постанові від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 (відсутність узгодження сторонами істотних умов договору), а також постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, в якій зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від Товариства відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.07.2021 Залізницею в електронній системі закупівель "Prozorro" оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів №UA-2021-07-12-004354-a (оголошення розміщене за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-07-12-004354-a), відповідно до якого:
1) предметом закупівлі є дефектоскопи (ДК 021:2015:38340000-0 прилади для вимірювання величин), а саме:
- дефектоскоп ультразвуковий для контролю зварних стиків рейок - 6 шт.,
- дефектоскоп ультразвуковий однонитковий для контролю стрілочних переводів - 5 шт.,
- дефектоскоп ультразвуковий суцільного контролю рейок - 34 шт.;
2) очікувана вартість предмета закупівлі 23 664 000 грн;
3) строк поставки товарів - до 31.12.2021;
4) кінцевий строк подання тендерних пропозицій - 10:00 год 15.08.2021;
5) дата та час проведення аукціону - 15:57 год 16.09.2021.
6.2. Судами попередніх інстанцій вказано, що процедура закупівлі оголошена в порядку, передбаченому Законом України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон).
6.3. Суди першої та апеляційної інстанції вказали, що Товариство взяло участь у процедурі закупівлі №UA-2021-07-12-004354-a, підготувало та подало тендерну пропозицію у встановленому порядку.
6.4. Відповідачем 10.09.2021 оприлюднено протокол розгляду тендерних пропозицій, яким допущено до аукціону пропозиції Товариства, ТОВ "ІНОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ" та відхилено пропозицію ТОВ "НТП "ТРАНСІНВЕСТ".
6.5. Залізницею 16.09.2021 оприлюднено протокол розкриття тендерних пропозицій учасників і повідомлення про намір укласти договір з Товариством на закупівлю 45 дефектоскопів за ціною 20 011 680 грн (повідомлення від 16.09.2021 №4508/234-21Т, №ЦЗВ1668/4508/4354-а).
6.5.1. Суди попередніх інстанцій виснували, що за результатами проведення процедури закупівлі №UA-2021-07-12-004354-a, переможцем процедури закупівлі обрано Товариство.
6.6. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що:
- позивачем 22.09.2021 у відповідності до вимог пункту 3.6.2 та додатку №5 тендерної документації в електронній системі закупівель оприлюднені документи та інформація, що підтверджують відсутність підстав, установлених статтею 17 Закону [довідка МВС України про відсутність судимості, довідка ДПС про відсутність заборгованості із сплати податків і зборів, (обов`язкових платежів), довідка про відсутність невиконаних зобов`язань за раніше укладеними договорами];
- Товариством 22.09.2021 у відповідності до вимог пункту 7.1 і додатку №6 тендерної документації в електронній системі закупівель оприлюднені документи для укладення договору [довідка МВС серії ААА №1182768; довідка ГУ ДПС у м. Києві від 22.09.2021 №164839; довідка Товариства від 20.09.2021 №154/9; статут позивача; опис документів, що подаються заявником для проведення державної реєстрації; рішення учасника №01/09-21 Товариства; витяг з ЄДР щодо Товариства; копія паспорта директора позивача; довідка від 20.09.2021 №201920SU16340502 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про відкриття рахунку Товариства; корегована цінова пропозиція];
- листом від 22.09.2021 №ЦЗВ-20/3220 відповідач повідомив позивача, що за результатом проведених торгів його визнано переможцем, також запропоновано розглянути можливість зниження ціни на продукцію, на що позивач листом від 22.09.2021 № 55/9 відмовив;
- як зазначає позивач, 23.09.2021 ним у відповідності до вимог пункту 7.1 і додатку №6 тендерної документації, документи для укладення договору відповідно розділу II додатку №6 подані особисто за адресою: 03049,м. Київ, проспект Повітрофлотський, 17Б;
- позивачем 27.09.2021 на виконання вимог пункту 7.5 тендерної документації надіслано електронною поштою на адресу 212ukrzal@ukr.net документи, що підтверджують забезпечення виконання договору на закупівлю [гарантія АТ "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" від 27.09.2021 №18555/21-ГВ; банківська ліцензія АТ "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" від 24.10.2011 №221; довіреність АТ "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" від 27.12.2020 №05-1/07-225];
- директор Товариства Поліщук С.В. 04.10.2021 у приміщенні відповідача за адресою 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15, особисто підписала та передала представнику відповідача - юристу Некрутенко Наталії Василівні два примірники договору поставки за результатами проведеної процедури закупівлі №UA-2021-07-12-004354-a;
- однак, договір на закупівлю за результатами процедури закупівлі №UA-2021-07-12-004354-a зі сторони відповідача підписаний не був.
6.7. Беручи до уваги те, що оприлюднене відповідачем оголошення про проведення відкритих торгів №UA-2021-07-12-004354-a щодо закупівлі приладів для вимірювання величин (дефектоскопи) та тендерна документація за своєю суттю є пропозицією з визначенням всіх істотних умов та представленням проекту договору, а тендерна пропозиція позивача - згода на укладення договору на умовах та в порядку, визначених відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції виснувала, що визначення відповідачем переможця процедури закупівлі - позивача, та оприлюднення повідомлення про намір укласти з ним договір є фактичним узгодженням сторонами усіх істотних умов правочину та досягнення згоди на його укладення за цих умов.
6.8. Зважаючи на те, що позивач як переможець торгів у повному обсязі надав документи, що вимагалися від переможця торгів положеннями статті 17 Закону та умовами тендерної документації, а, отже, висловив своє бажання оформити правовідносини сторін шляхом підписання договору, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції, що в силу імперативних приписів статті 33 Закону відповідач зобов`язаний був укласти договір з Товариством у встановлений законом строк, тобто до 06.10.2021.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.06.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/19426/21 за касаційної скаргою Залізниці на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
7.5. В силу приписів частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
7.6. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.
8.4. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі відкрито за касаційною скаргою Залізниці на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
8.5. Відповідно до приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в такому випадку: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
8.6. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.13. Залізниця у касаційній скарзі посилалася на низку постанов Верховного Суду, які наведені у пунктах 4.2 та 4.3 цієї постанови.
8.14. Предметом розгляду у даній справі є визнання договору поставки укладеним.
8.15. Предметом розгляду у справі №916/2090/16 є:
- стягнення заборгованості за надані послуги балансування обсягів природного газу по договору транспортування природного газу [первісний позов];
- визнання недійсним договору транспортування природного газу [зустрічний позов]. Зустрічний позов мотивовано невідповідністю договору вимогам закону через неузгодженість сторонами умов по розподілу потужності, послуг транспортування, а саме: кількості, обсягів, ціни, що є порушення вимог статей 180 184 ГК України, статті 638 ЦК України. Також, позивач за зустрічним позовом зазначав, що відповідач за зустрічним позовом звернувся з вимогою укласти спірний договір, погрожуючи відключити від газопостачання, що порушує його права на вільне укладення договору, передбачене статтями 203 627 ЦК України.
8.16. Предметом розгляду у справі №674/461/16-ц є визнання недійсним договору поруки. Позивач вказував, що договір поруки не підписував, волевиявлення на вчинення цього договору не виявляв, йому не було відомо про його існування, а тому договір поруки, укладений від його імені із відповідачем є недійсним.
8.17. Предметом розгляду у справі №145/2047/16-ц є визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Позивач стверджував, що жодних договорів оренди він не укладав і не підписував, волевиявлення та наміру на їх укладення він не мав, а підписи в зазначених договорах та актах приймання передачі земельних ділянок вчинені іншою особою.
8.18. Предметом розгляду у справі №338/180/17 є:
- стягнення безпідставно одержаних коштів, 3 % річних та інфляційних втрат [первісний позов];
- визнання укладеним договору підряду та стягнення боргу за поставлені будівельні матеріали [зустрічний позов].
8.19. Враховуючи викладене, дана справа та справи №916/2090/16, №674/461/16-ц, №145/2047/16-ц та №916/2090/16 не є подібними у розумінні змістовного критерію ні за предметом спору, ані за нормативно-правовим регулюванням правовідносин.
8.20. Що ж до справи №338/180/17 і даної справи, то вони є схожими за предметом спору (визнання договору укладеним) та за нормативно-правовим регулюванням таких правовідносин (зокрема, стаття 181 ГК України), а тому є подібними у контексті змістовного критерію.
8.21. Втім касаційна скарга не містить ні правових висновків від яких скаржник просив би відступити Суд, ні вказівок на такі постанови, ані жодних мотивованих обґрунтувань необхідності відступлення від таких висновків.
8.22. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства [зокрема, верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 3 ГПК України), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 3 ГПК України), змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 3 ГПК України)], яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
8.23. Разом з тим, у даному випадку суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та порушили норми процесуального права, виходячи з такого.
8.24. Відповідно до частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
8.25. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанції було застосовано статтю 181 ГК України у такій редакції:
"Згідно частин 1-3 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору".
8.26. Втім станом на момент виникнення спірних правовідносин і станом на дату ухвалення оскаржуваних рішень вказана норма матеріального права була такого змісту:
"Стаття 181. Загальний порядок укладення господарських договорів
1. Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом".
8.27. Отже, суди попередніх інстанцій допустили очевидне порушення норми матеріального права, а саме застосували статтю 181 ГК України у редакції, яка не діяла ні на момент виникнення спірних правовідносин, ані на дату прийняття оскаржуваних судових рішень, що зумовило і порушення норм процесуального права, з огляду на таке.
8.28. Відповідач послідовно вказував на те, що Залізницею і Товариством не погоджено істотні умови договору поставки, що, на думку скаржника, підтверджується тендерною документацією і листом від 20.08.2021 №ЦП-7/2540, в якому зазначено, що пропозиція позивача не відповідає технічним вимогам і характеристикам.
8.29. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.30. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
8.31. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
8.32. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.33. Верховний Суд виходить з того, що:
- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;
- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;
- в даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
8.34. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.35. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не перевірили доводи відповідача стосовно того, що пропозиція позивача не відповідає технічним вимогам і характеристикам та як наслідок є свідченням того, що сторонами не було погоджено істотні умови договору, а також доводи стосовно пропозиції і оферти.
8.36. Так, суд першої інстанції вказав, зокрема, таке:
- суд відхиляє доводи відповідача, з огляду на те, що згідно пунктом 2 частини першої статті 31 Закону невідповідність тендерної пропозиції учасника умовам технічної специфікації та іншим вимогам щодо предмета закупівлі тендерної документації є підставою для відхилення такої пропозиції;
- натомість, отримавши 25.08.2021 лист №ЦП-7/2540 від 20.08.2021, відповідач не тільки не відхилив тендерну пропозицію позивача, а 10.09.2021 оприлюднив протокол розгляду тендерних пропозицій, яким допустив пропозицію позивача до аукціону й 16.09.2021 оприлюднив протокол розкриття тендерних пропозицій учасників та повідомлення про намір укласти договір з Товариством, що, з огляду на незворотність етапів закупівлі, не може бути підставою не укладати договір із переможцем;
- статтею 32 Закону передбачені випадки, за яких замовник може відмінити тендер або визнати його таким, що не відбувся;
- у даному ж випадку, замовник відповідних рішень не приймав, у зв`язку з чим єдиним варіантом правомірної поведінки для відповідача є укладення договору з позивачем за наслідком проведеної процедури закупівлі.
8.37. Разом з тим, вказані висновки без дослідження тендерної документації та інформації, наведеної у листі від 20.08.2021 №ЦП-7/2540, носять передчасний характер.
8.38. Що ж до акцепту та оферти у даному випадку, Верховний Суд, вважає за необхідне вказати таке.
8.38.1. Відповідно до частини першої статті 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
8.38.2. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1).
8.38.3. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
8.38.4. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
8.38.5. Частиною першою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
8.38.6. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 641 ЦК України).
8.38.7. Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
8.38.8. Згідно зі частинами першою та другою статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2).
8.38.9. Слід зазначити, що оголошення про проведення торгів за своєю природою є по суті запрошенням, у відповідь на яке учасники подають свої заявки (тендерні документації) - оферти.
8.38.10. Відповідач послідовно вказував на те, що саме подання позивачем тендерної документації є офертою, а не саме оголошення Залізницею про проведення торгів. Втім суд апеляційної інстанції залишив вказані доводи поза увагою та дійшов протилежних висновків.
8.39. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.04.2023 у справі №909/952/21, такого змісту:
"8.39. Верховний Суд висновує, що відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи з умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов`язковим для відповідного суб`єкта господарювання (стаття 183 ГК України), або б) існує публічне зобов`язання суб`єкта господарювання (стаття 178, частина шоста статті 179 ГК України), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 НК України), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом [такий же правовий висновок, викладений в пункті 5.7 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №46/606].
8.40. Верховний Суд також виходить з того, що у розумінні статті 187 ГК України, статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).
8.41. У справі, що розглядається, виник переддоговірний спір, водночас, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили підстави виникнення вказаного спору, у зв`язку з чим такий спір виник, зокрема, який саме та чому учасник спору ухилявся від укладання договору, що, на думку позивачів за первісним і зустрічним позовами, є обов`язковим для укладення, та чи є підстави у розумінні статті 187 ГК України та статті 649 ЦК України для передання даного спору на вирішення суду.
8.42. Слід зазначити, що з`ясування вказаних вище обставин є ключовим для вирішення питання щодо правильного застосування норм статей 6 627 649 ЦК України, статей 179 187 181 ГК України.
8.43. Також у справах щодо укладення договорів необхідним є з`ясування їх правової природи та чітке встановлення приписів закону, який регламентує укладення такого правочину".
8.40. Втім оскаржувані судові рішення не містять дослідження судами попередніх інстанцій означених вище питань, що обумовило те, що суд дійшли передчасних висновків, зокрема, стосовно узгодження всіх істотних умов договору та наявності підстав для визнання його укладеним.
8.41. Також, у даному випадку поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося таке.
8.41.1. Зі змісту резолютивної частини рішення вбачається, що виробником продукції є АТ "Фірма ТВЕМА", м. москва, російська федерація.
8.41.2. Постанова прийнята судом апеляційної інстанції 10.04.2023, тобто після початку повномасштабного вторгнення та розриву зав`язків з країною-агресором (російська федерація).
8.41.3. Втім судом апеляційної інстанції не з`ясовувалося питання можливості/неможливості виконання договору поставки, враховуючи виробника продукції.
8.42. Також, у контексті принципу верховенства права необхідним є дослідження наявності/відсутності підстав для застосування у даному випадку Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" (зі змінами), відповідно до якої для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на вчинення низки дій, зокрема, виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації.
8.43. Суд вважає за необхідне звернути увагу, що суд першої інстанції розглянув даний спір у порядку спрощеного позовного провадження, а суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не врахував правову позицію, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №910/74/19, відповідно до якого аналіз приписів частин першої, третьої та четвертої статті 12, частин першої та другої статті 247 ГПК України дозволяє дійти висновку, що спрощене позовне провадження, як одна із форм господарського судочинства, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, тоді як у загальному позовному провадженні розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному провадженні. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені частиною третьою статті 247 ГПК України. Частина перша статті 247 ГПК України є нормою прямої дії щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження малозначних справ, до яких віднесено справи за наявності у них ознак, передбачених частиною п`ятою статті 12 цього Кодексу, тоді як інші справи, віднесені до юрисдикції господарського суду та відсутні в переліку частини четвертої статті 247 ГПК України, можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача, що подається до суду в письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній (частина перша статті 249 ГПК України). Таке клопотання позивача розглядається судом, а результат його розгляду викладається в ухвалі суду про відкриття провадження у справі (частини перша та друга статті 250 ГПК України).
8.44. Отже, суд може розглянути у порядку спрощеного позовного провадження малозначну справу, справу незначної складності, визнану судом малозначною, а також за клопотанням позивача іншу справу, яка відсутня в переліку частини четвертої статті 247 ГПК України.
8.45. Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство просило суд розглядати дану справу в загальному порядку з повідомленням (викликом) сторін, тобто було відсутнє клопотання позивача, в якому б він просив розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження.
8.46. Натомість суд першої інстанції, посилаючись на карантин і вказуючи про те, що позивачем необґрунтовано клопотання дійшов висновку про розгляд даного спору у порядку спрощеного позовного провадження, що не узгоджується вказаній вище правовій позиції.
8.47. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою ту обставину, що загальна сума договору, який просить визнати укладеним позивач, складає 20 011 680 грн.
8.48. Ураховуючи зазначені вище міркування, Суд вважає, що викладені вимоги у касаційній скарзі частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.49. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.50. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.51. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.52. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають і впливають на кваліфікацію спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.
9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 129 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №910/19426/21 скасувати.
3. Справу №910/19426/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова