ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 910/2200/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,
за участю помічника судді, який тимчасово виконує обов`язки секретаря судового засідання: Мірошниченка К. Є.,
за участю представників сторін:
позивача - Рівного Є.О. (адвоката), Вегери А.А. (адвоката),
відповідача - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Карапетяна А.Р. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корора"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 (судді: Пашкіна С. А., Зубець Л. П., Сітайло Л. Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 (суддя Бойко Р. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корора"
до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Закритого акціонерного товариства "Корвет",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шольц-Транс",
про визнання недійсним договору іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Корора" (далі - ТОВ "Корора") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"), в якому просить суд визнати недійсним укладений між сторонами договір іпотеки від 09.10.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазуром Р.Л. та зареєстрований за № 1283.
1.2. В обґрунтування позову ТОВ "Корора" посилається на частину 4 статті 6, пункт 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" та зазначає, що в оскаржуваному договору відсутні відомості про земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, зокрема, не зазначено кадастрового номеру такої земельної ділянки. Наголошує, що предметом іпотеки є об`єкт незавершеного будівництва, тому обов`язково в іпотеку мали бути передані права на земельну ділянку. Позивач вказує, що в договорі іпотеки неправильно відображено строк виконання основного зобов`язання. Крім того зазначає, що ним було укладено договір іпотеки від 09.10.2013 під впливом помилки в результати введення його відповідачем в оману, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним також на підставі статей 203 215 229 230 Цивільного кодексу України.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2019 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Корора" до ПАТ "КБ "Надра" про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено повністю.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 апеляційну скаргу ТОВ "Корора" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі №910/2200/19 залишено без змін.
2.3. Суди, з посиланням на статті 215 203 204 Цивільного кодексу України, частину 4 статті 6, пункт 3 частину 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку", статтю 120 Земельного кодексу України, виходили із того, що позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів недійсність договору іпотеки.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 та рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19, ТОВ "Корора" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційного скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019, справу № 910/2200/19 направити на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 2 86 269 282 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на неповноту апеляційного перегляду та вважає, що не на всі доводи апеляційної скарги наведено мотиви їх відхилення. Зазначає, що в суді першої та апеляційної інстанції не було належним чином здійснено повідомлення всіх учасників справи, що в силу положень частини 3 статті 277, пункту 5 частини 1, частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є безумовною підставою для направлення справи на новий розгляд. ТОВ "Корора" зазначає про порушення судами норм матеріального права, зокрема, частини 4 статті 6, пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку". Наголошує, що оспорюваний договір іпотеки не містить усіх істотних умов (відсутній кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки). Скаржник зазначає про те, що судами не взято до уваги того, що при укладенні договору іпотеки, існували вже рішення судів про стягнення заборгованості з позичальника, натомість, відповідач увів ТОВ "Корора" в оману, зазначивши кінцевий термін виконання основного зобов`язання таким чином, щоб задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
4. Касаційне провадження
4.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ТОВ "Корора" у справі № 910/2200/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Багай Н. О., суддя - Дроботова Т. Б., суддя - Зуєв В. А., що підтверджується витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2019.
4.2. Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 касаційну скаргу ТОВ "Корора" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19 залишено без руху до 29.11.2019.
4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Корора" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19, призначено розгляд у судовому засіданні на 26.12.2019.
4.4. У судовому засіданні 26.12.2019 представником ТОВ "Шольц-Транс" заявлено клопотання про повернення касаційної скарги ТОВ "Корора". Суд, з`ясувавши думку представників учасників справи, установив відсутність передбачених статтею 292 Господарського процесуального кодексу України підстав для повернення касаційної скарги, відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Шольц-Транс".
4.5. У судовому засіданні 26.12.2019 представником ТОВ "Шольц-Транс" заявлено клопотання про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу та прийняття відзиву на касаційну скаргу. Суд, з`ясувавши думку представників учасників справи, задовольнив клопотання ТОВ "Шольц-Транс".
4.6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.12.2019 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Корора" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19 до 30.01.2020.
4.7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Корора" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19 до 31.01.2020.
4.8. У зв`язку з участю судді Дроботової Т.Б. як доповідача у засіданні на тему: "Новели антирейдерського законодавства" автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ТОВ "Корора" у справі № 910/2200/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Багай Н. О., суддя - Чумак Ю. А., суддя - Зуєв В. А., що підтверджується витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2020.
4.9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ "Корора" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19 до 06.02.2020.
4.10. ТОВ "Корора" 06.02.2020 звернулося із заявою про відвід судді Чумака Ю. Я. у справі № 910/2200/19 з посиланням на сумнів щодо правильності порядку визначення судді для розгляду справи № 910/2200/19.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2019 визнано заявлений ТОВ "Корора" відвід судді Чумака Ю. Я. у справі № 910/2200/19 необґрунтованим. Справу № 910/2200/19 передано для вирішення питання про відвід в порядку частини 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України. Оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги з розгляду касаційної скарги ТОВ "Корора" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19 до 13.02.2020.
На підставі автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.02.2019 заяву ТОВ "Корора" про відвід судді Чумака Ю. Я. у справі № 910/2200/19 передано судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Львову Б.Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2020 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Корора" про відвід судді Чумака Ю. Я. у справі № 910/2200/19.
4.11. ТОВ "Корора" 13.02.2020 звернулося із клопотанням про відкладення розгляду справи. У клопотанні судом було відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 216 Господарського процесуального кодексу України.
4.12. ТОВ "Корора" 13.02.2020 звернулося із клопотанням передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на частину 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши клопотання ТОВ "Корора" про передачу справи № 910/2200/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання, враховуючи таке.
Згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
ТОВ "Корора" не наведено жодних доводів, які дають підстави для висновку про наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а Верховний Суд таких підстав не вбачає, тому клопотання ТОВ "Корора" задоволенню не підлягає.
4.13. За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням заявленого при розгляді касаційної скарги відводу, клопотань та заяв, а також, зважаючи на комплексність правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Судами попередніх інстанцій установлено, що між ТОВ "Корора" (іпотекодавець) та ПАТ "КБ "Надра" (іпотекодержатель) 09.10.2013 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазуром Р.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1283, (далі - договір іпотеки).
4.2. Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавць з метою забезпечення виконання зобов`язання з повернення ПАТ "КБ "Надра" кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами, що отримані Закритим акціонерним товариством "Корвет" (далі - ЗАТ "Корвет") від ПАТ "КБ "Надра" за кредитним договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 25/5/2007/840-К/84, укладеного 15.08.2007 між ПАТ "КБ "Надра" та ЗАТ "Корвет", та кредитною угодою №21/1/2004/840-Е/40, укладеною 12.03.2004 між ПАТ "КБ "Надра" та ЗАТ "Корвет", включаючи всі додаткові угоди (додаткові договори) до них, що укладені на дату набуття чинності цим договором та будуть укладені у майбутньому, передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно - майновий комплекс готелю "Алушта", загальною площею 7400,8 кв.м, розташований за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Жовтнева, буд. 50, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу 75/100 частин майнового комплексу від 05.09.2013 та договору купівлі-продажу 25/100 частин майнового комплексу від 05.09.2013, розташований на земельній ділянці площею 0,77913 га та складається з таких будівель і споруд: основне, матеріал - керамзитобетон, загальною площею 7 400,8 кв.м., за планом літера А; навіс, матеріал - бет.сст., за планом земельної ділянки, літера а 1; ганок (у кількості 4 одиниці); сходи; балкони; склад, матеріал - бет., за планом земельної ділянки літера Б (не прийнятий в експлуатацію).
4.3. Предметом іпотеки є майновий комплекс площею 7 400,8 кв.м, який складається із таких будівель і споруд: основне, площею 7 400,8 кв.м (літ А), ганок, ганок, ганок, ганок, сходи, балкони, склад (літ Б) (не прийнято в експлуатацію) (пункт 1.1 договору іпотеки).
4.4. Згідно з інформаційною довідкою від 08.02.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно майновий комплекс готелю "Алушта" площею 7 400,8 кв.м. зареєстровано в реєстрі під реєстраційним номером 149865701103.
4.5. Спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для визнання недійсним договору іпотеки.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
5.2. Предметом спору є вимога про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між позивачем та відповідачем.
5.3. Відповідно до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків та вад його складових елементів: незаконність змісту правочину, невідповідність та відсутність правосуб`єктності учасників правочину, неспрямовність правочину на настання правових наслідків, невідповідність волевиявлення внутрішній волі, недотримання форми правочину.
5.4. Згідно з приписами статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Тому, звертаючись із позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин відсутні підстави для задоволення позову.
5.5. У цій справі, звертаючись із позовом, позивач у якості правових підстав визнання спірного правочину недійсним зазначив: частину 2 статті 5, частину 4 статті 6, пункт 3 частини 1 статті 18, частину 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку", частину 1 статті 230, статтю 229, частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
5.6. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов:
- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;
- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;
- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Отже, вимогами щодо предмета договору іпотеки нерухомого майна законодавець визначив належність такого майна іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання; можливість іпотекодавця розпорядитися ним; наявність реєстрації права власності нерухомого майна як окремого, виділеного у натурі об`єкта права власності.
5.7. Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" об`єкт незавершеного будівництва - об`єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Відсутність можливості використання об`єкта незавершеного будівництва за призначенням, задля якого він будується, не позбавляє особу, яка здійснює його будівництво, звернутися за проведенням державної реєстрації права власності на такий об`єкт, оскільки відповідно до частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Частиною 2 статті 16 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва, об`єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них.
Частинами 3, 4 статті 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Згідно з частиною 4 статті 6 Закону України "Про іпотеку" якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.
Аналогічні положення містяться і у статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, якими передбачено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). У разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
5.8. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, спростовуючи твердження позивача про передачу в іпотеку об`єкта незавершеного будівництва та, як наслідок, обов`язковості дотримання умови щодо необхідності передачі прав на землю, встановив, що предметом іпотеки є майновий комплекс, державну реєстрацію предмета іпотеки проведено, і на земельній ділянці знаходиться не лише майно, яке не введене в експлуатацію (склад). За таких обставин, суд вказав про неможливість застосування до спірного договору приписів частини 2 статті 16 Закону України "Про іпотеку" а, відтак, - про неможливість визнання недійсним договору іпотеки з підстав невідповідності частині 2 статті 5, частині 4 статті 6, пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку".
5.9. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі передачі в іпотеку земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (частина 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку").
5.10. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що за оспорюваним договором було передано саме майновий комплекс готелю "Алушта" площею 7 400,8 кв.м, а не об`єкт незавершеного будівництва, та оспорюваний договір містить встановлені щодо нього законом істотні умови (опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та його реєстраційні дані - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 149865701103), тому з огляду на наведені положення закону, висновок про відсутність правових підстав для визнання іпотечного договору недійсним у зв`язку з невідповідністю частині 2 статті 5, частині 4 статті 6, пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" є обґрунтованим.
Отже, доводи скаржника про невірне застосування судами частини 4 статті 6, пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" є безпідставними.
5.11. Аргументи скаржника про відсутність посилань у спірному договорі на судові рішення про стягнення суми основного зобов`язання з позичальника - ЗАТ "Корвет", з посиланням на те, що в договорі іпотеки невірно відображено розмір основного зобов`язання, строк та порядок виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
5.12. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема, як зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання.
Судами встановлено, що договір іпотеки містить посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання - кредитний договір № 25/5/2007840-К/84 від 15.08.2007 та кредитна угода № 21/1/2004/840-Е/40 від 12.03.2004, які укладені між ВАТ КБ "Надра" та ЗАТ "Корвет".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника (частина 1 стаття 1 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно зі статтею 559 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, при укладенні іпотечного договору позивач, як іпотекодавець (майновий поручитель), забезпечив виконання зобов`язання боржника, яке визначене кредитним договором та кредитною угодою, за рахунок переданого в іпотеку майна і незалежно від наявності судових рішень про стягнення з ЗАТ "Корвет" заборгованості за основним зобов`язанням, майновий поручитель (позивач) несе відповідальність перед ПАТ КБ "Надра" за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
5.13. Доводи скаржника про ненадання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки доводам ТОВ "Корора" про те, що відповідач при укладенні договору іпотеки ввів позивача в оману, оскільки на момент укладення спірного договору вже мали місце обставини неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, є безпідставними з огляду на наступне.
5.14. Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14, постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 911/1382/18.
5.15. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 229 230 Цивільного кодексу України, встановили, що позивачем не доведено обставин, з якими положення чинного законодавства передбачають можливість визнання недійсним договору в силу зазначених норм Цивільного кодексу України. Позивачем не доведено ні факту обману (не вказано ким, коли, за яких обставин його введено в оману), ні факту помилки (не зазначено характер помилки, обставини за яких вона вчинена).
Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції.
5.16. Крім того, за змістом статей 3 627 Цивільного кодексу України сторони не позбавлені права у визначенні на власний розсуд умов договору, з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства, позивач, укладаючи договір іпотеки, добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб та прийняв на себе в тому числі ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків у вигляді невиконання основного зобов`язання боржником.
5.17. Доводи скаржника щодо неналежного повідомлення учасників справи про дату, час і місце засідання суду, на якому було ухвалено оскаржуване рішення, були досліджені судом апеляційної інстанції. При цьому апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові вірно зазначив, що доводи скаржника щодо неповідомлення судом першої інстанції ТОВ "Корора" про розгляд даної справи 18.04.2019, не відповідають дійсності. Адже матеріали справи свідчать про те, що 04.04.2019 представник позивача адвокат Пугач С. В. був присутнім у підготовчому засіданні та протокольно був повідомлений про закриття підготовчого засідання і призначення справи до розгляду по суті на 18.04.2019. Враховуючи те, що припинення представництва позивача адвокатом Пугачем С. В. відбулося з 17.04.2019, про що останній повідомив суд у клопотанні від 18.04.2019, та з огляду на положення статті 56 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність порушення судом першої інстанції статті 120 Господарського процесуального кодексу України, оскільки про розгляд справи по суті повноважний представник позивача - адвокат Пугач С. В. був обізнаний.
Аргументи скаржника щодо неналежного повідомлення судом апеляційної інстанції ЗАТ «Корвет» про здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не можуть слугувати підставою для скасування законного рішення суду, оскільки відповідно до пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Проте ЗАТ «Корвет» із касаційною скаргою не звертався і таких мотивів касаційного оскарження не наводив.
5.18. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.19. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про те, що позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів наявності передбачених статтями 203 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним договору іпотеки, у зв`язку з чим суд правомірно відмовив у задоволенні позову.
6 Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування оскаржених судових рішень у справі немає.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корора" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 у справі № 910/2200/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді В. А. Зуєв
Ю. Я. Чумак