ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/22979/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Хахуди О.В.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом - публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - Таболін О.С.,
відповідача за первісним позовом - товариства з обмеженою відповідальністю "Кавицький" - Новак А.І.,
третіх осіб:
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з`яв.,
Національного банку України - Гузієнко Я.М.,
ОСОБА_1 - не з`яв.,
Міністерства культури України - не з`яв.,
Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - не з`яв.,
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Банк)
на рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015
(суддя Зеленіна Н.І.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019
(головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю. і Руденко М.А.)
зі справи № 910/22979/15
за первісним позовом Банку
до товариства з обмеженою відповідальністю "Кавицький" (далі - Товариство)
про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд);
Національний банк України (далі - НБУ),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 );
Міністерство культури України (далі - Міністерство);
Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент), та
за зустрічним позовом Товариства
до Банку
про визнання договору недійсним.
РУХ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Первісний позов було подано про:
- звернення стягнення шляхом визнання права власності за Банком на нерухоме майно, що є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 13.05.2010 (далі - Іпотечний договір), у рахунок часткового погашення заборгованості в розмірі 36 756 082,09 грн. (у т.ч. заборгованості за кредитом - 29 835 084,48 грн., заборгованості за відсотками 4 349 383,15 грн., пені 2 448 988,93 грн., 3% річних - 122 625,53 грн.);
- про визнання за Банком права власності на нерухоме майно, а саме нежилі приміщення (в літ. А) з №1 по №9 (групи приміщень №42) загальною площею 125,20 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Нерухоме майно, Приміщення).
2. Первісний позов було обґрунтовано невиконанням позичальником - ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, на забезпечення якого між позивачем та відповідачем укладено Іпотечний договір.
3. Зустрічний позов було подано про визнання Іпотечного договору недійсним.
4. Зустрічний позов було обґрунтовано тим, що предмет іпотеки - Приміщення, які належать Товариству, віднесено до переліку пам`яток архітектури та монументального мистецтва на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 22.11.1982 №1804 (охоронний № 62; далі - Рішення №1804), а також їх віднесено до пам`яток історії на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1975 № 840.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015; первісний позов задоволено; звернуто стягнення на Нерухоме майно, а саме Приміщення, що належать Товариству на праві приватної власності та є предметом іпотеки відповідно до Іпотечного договору (який посвідчено нотаріально), у рахунок часткового погашення заборгованості в розмірі 36 756 082, 09 грн. (включаючи заборгованість за кредитом, заборгованість за відсотками, пеню і 3% річних); визнано за Банком право власності на Нерухоме майно, а саме Приміщення; у зустрічному позові відмовлено.
6. Рішення було мотивовано тим, що:
- вимоги за первісним позовом є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими наявними доказами та не спростовані відповідачем за цим позовом;
- оспорюваний за зустрічним позовом Іпотечний договір відповідав вимогам законодавства, чинного на момент укладення цього договору, зокрема, у зв`язку з його укладенням до моменту внесення будинку за адресою: АДРЕСА_1 до Державного реєстру національної культурної спадщини (далі - Державний реєстр) за наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 №706/0/16-10.
7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019: апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення первісного позову та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у первісному позові відмовлено; у решті відповідне рішення місцевого господарського суду залишено без змін; повернуто Товариству з державного бюджету України 80 388 грн. судового збору.
8. Постанову мотивовано тим, що: суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, і відповідна правова позиція вже неодноразово викладалася у судових рішеннях Верховного Суду; водночас місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відповідність умов Іпотечного договору вимогам законодавства, чинного на момент укладення цього договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У касаційний скарзі до Верховного Суду Банк, зазначаючи про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і направити останню на новий розгляд до господарського суду міста Києва, а судові витрати покласти на відповідача за первісним позовом.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час прийняття рішення місцевого господарського суду в даній справі) Цивільного кодексу України.
11. У мотивувальній частині оскаржуваної постанови вміщено висновок про суперечність нарахування Банком процентів за користування кредитом, який (висновок) не відповідає нормам цивільного законодавства і нормам банківського права.
Доводи інших учасників справи
12. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, невідповідність вимогам чинного законодавства та усталеній судовій практиці Верховного Суду, і просить відмовити в задоволенні скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін.
13. НБУ у відзиві на касаційну скаргу виклав свої аргументи стосовно допущених, на його думку, попередніми судовими інстанціями порушень норм процесуального права у зв`язку з тим, що рішення в даній справі впливає на права та інтереси НБУ (який є кредитором Банку), зокрема, стосовно того, що місцевий господарський суд не звернув уваги на особливий статус позивача (перебування його у ліквідаційній процедурі), невстановлення судом апеляційної інстанції НБУ строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, ненадання йому можливості забезпечити явку свого представника в судове засідання, порушення строку розгляду апеляційної скарги. НБУ просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
14. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.
15. Товариством надало також письмові пояснення щодо відзиву НБУ на касаційну скаргу, в яких заперечує проти доводів НБУ, зазначаючи про те, що вони не ґрунтуються на нормах ні матеріального, ані процесуального права, а також НБУ не наведено будь-яких процесуальних норм, які дозволили б скасувати оскаржувані судові рішення із зазначених у відзиві підстав; крім того, НБУ у відзиві фактично не надає пояснень з приводу касаційної скарги Банку, а лише наводить нові, на його (НБУ) думку, підстави для скасування рішення судів, не звертаючись при цьому з окремою касаційною скаргою. У зв`язку з наведеним Товариство просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк" (банк), правонаступником якого в подальшому було публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Сведбанк", та громадянином ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір від 27.07.2005 № 377-Ф (далі - Кредитний договір) з подальшими змінами та доповненнями.
17. У подальшому ПАТ "Сведбанк" (банк) і ОСОБА_3 (первісний позичальник) укладено з ОСОБА_1 (третьою особою у цій справі) як новим позичальником договір про переведення на нового позичальника боргу за Кредитним договором.
18. Згодом ПАТ "Сведбанк" було перейменоване на публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Омега Банк".
19. ПАТ "Омега Банк" (продавець) і Банк (позивач за первісним позовом у даній справі, він же покупець) уклали договір купівлі-продажу прав вимоги від 18.06.2013 № 1 (далі - Договір №1), яким, зокрема, передбачено, що: продавець надав позичальникам кредити за кредитними договорами; продавець бажає продати (відступити), а покупець - купити (прийняти) права вимоги за винагороду.
20. Відтак Банк набув, серед іншого, права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором.
21. Кредитним договором (з подальшими змінами) встановлено, що забезпеченням позичальником виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат за цим договором виступає забезпечення, про що укладаються відповідні договори, зокрема договір іпотеки Приміщень, які належать Товариству.
22. ПАТ "Сведбанк" як іпотекодержателем і Товариством як іпотекодавцем було укладено Іпотечний договір, за умовами якого, зокрема, Товариство виступає як майновий поручитель за виконання, серед іншого, ОСОБА_1 зобов`язань, передбачених Кредитним договором.
У подальшому до Іпотечного договору неодноразово вносилися зміни. За умовами цього договору (з урахуванням договору про внесення змін до нього від 24.07.2015 № 5 між Банком і Товариством) іпотекою за даним договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору, згідно з яким іпотекодержатель надав позичальнику-1 ( ОСОБА_1 ) кредит у сумі 29 835 084,48 грн.
23. Іпотечним договором передбачалося, зокрема, що:
- на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю Приміщення, належні іпотекодавцеві на праві власності;
- іпотекодержатель має право у разі невиконання іпотекодавцем та/або позичальниками умов основного зобов`язання та/або цього договору звернути стягнення на предмет іпотеки (Нерухоме майно) і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги;
- за вибором іпотекодержателя застосовується один з таких способів звернення стягнення на предмет іпотеки й задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в цьому договорі;
- задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
24. Як вказано Банком у позовній заяві, в зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за Кредитним договором Банком 23.01.2015 направлено претензію з вимогою про усунення порушень цього договору. Зокрема, в претензії вказано, що позичальник надав письмову відмову від внесення змін до Кредитного договору в частині зміни процентної ставки, а тому з 01.11.2014 строк користування кредитом вважається таким, що закінчився, а позичальник зобов`язаний погасити наявну заборгованість за кредитом й сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції.
25. Оскільки ОСОБА_1 , на думку Банку, допустила прострочення сплати кредитних коштів та процентів за Кредитним договором, то він й звернувся з позовом у даній справі.
Натомість Товариство (відповідач за первісним позовом), вважаючи, що на момент укладення Іпотечного договору було відсутнє погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, оскільки предмет іпотеки - Приміщення, належні Товариству, віднесені до переліку пам`яток архітектури та монументального мистецтва на підставі Рішення № 1804, просило суд визнати недійсним Іпотечний договір (з подальшими змінами та доповненнями).
26. Судом не встановлено, щоб сторони Іпотечного договору передбачили в ньому можливість звернення іпотекодержателя до суду з позовом (вимогою) про визнання за ним права на предмет іпотеки.
27. Предмет іпотеки за Договором іпотеки віднесений до об`єктів культурної спадщини та є пам`яткою історії, архітектури та містобудування місцевого значення на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 № 706/0/16-10 і внесений до Реєстру об`єктів культурної спадщини. Судом у зв`язку з цим зазначено, що, оскільки майно, яке є предметом іпотеки, залишалося у володінні і користуванні іпотекодавця - власника архітектурної спадщини, то сам по собі факт відсутності відповідного погодження не є безумовною підставою для визнання Іпотечного договору недійсним.
Крім того, листом від 27.01.2012 № 531 Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомило Товариство про те, що не заперечує проти передачі в іпотеку ПАТ "Сведбанк" Приміщень.
При цьому будинок за адресою: АДРЕСА_1 було внесено до названого Реєстру згаданим наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010, тоді як Іпотечний договір укладено 13.05.2010.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
28. Цивільний кодекс України:
частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
частина перша статті 215:
- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;
частина перша статті 328:
- право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів;
стаття 392:
- власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
29. Закон України "Про іпотеку":
частина перша статті 12 (у редакції, чинній на час розгляд справи судом першої інстанції):
- у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки;
частини перша, третя статті 33 (у тій же редакції):
- у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону;
- звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя;
стаття 36 (у тій же редакції):
- сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки;
- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки;
- договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону;
частини перша, друга статті 37 (у тій же редакції):
- іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
30. Суд апеляційної інстанції у розгляді даної справи, на відміну від суду першої інстанції, дійшов зокрема, таких висновків, покладених в основу його рішення про відмову в первісному позові:
- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі;
- з урахуванням вимог, зокрема, статей 328 335 392 Цивільного кодексу України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки саме шляхом (у спосіб) визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Суд касаційної інстанції з даними висновками апеляційного господарського суду погоджується. Вони відповідають й правовим висновкам, що містяться в постановах Верховного Суду, зокрема в постановах Великої Палати у складі Верховного Суду від 21.03.2018 № 760/14438/15-ц, від 23.05.2018 № 916/5073/15.
31. Водночас і доводи скаржника цих висновків не спростовують.
Наводячи в тексті скарги посилання на норми Цивільного кодексу України і Закону України "Про іпотеку", Банк фактично вдається до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та здійснення ним оцінки доказів, у тому числі умов (пунктів) Іпотечного договору, зміст яких вже з`ясовано, зокрема, названим судом.
32. Проте згідно з частинами першою і другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
33. Наведене в пункті 30 цієї постанови було єдиною і достатньою підставою для відмови в первісному позові, безвідносно до того, чи припинилися, чи не припинилися відносини за Кредитним договором. Тому пов`язані з цим обставини не впливали на результат вирішення спору за зазначеним позовом, а питання дослідження та оцінки судами відповідних доказів не можуть вважатися підставою для направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, як про те просить скаржник.
34. В оскаржуваній постанові має місце описка: в ній зазначено, що "позивач (за первісним позовом) не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього". Цілком очевидно, що в даному контексті йдеться про статті 38, 39 Закону України "Про іпотеку", а не про норми Цивільного кодексу України. Втім, відповідна описка може бути виправлена самим судом апеляційної інстанції в порядку статті 243 Господарського процесуального кодексу України. У решті ж даний висновок є по суті правильним.
35. Поряд з тим обома попередніми судовими інстанціями з`ясовано обставини та оцінено докази, пов`язані з відсутністю для застосування до спірних правовідносин наведених у цій постанові положень статей 203 215 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, тобто для визнання Іпотечного договору недійсним за зустрічним позовом у даній справі. Зроблені названими судовими інстанціями з цього приводу висновки не заперечуються жодним з учасників справи.
36. Водночас Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються із законодавчими приписами та встановленими обставинами справи.
37. У свою чергу, доводи відзиву на касаційну скаргу, поданого НБУ, не спростовують висновків, викладених у пунктах 30, 33, 34 цієї постанови (у пункті 34 - з урахуванням потреби у виправленні описки). Вони також не містять мотивів, які, з урахуванням положень частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, могли б стати підставою для передачі справи на новий розгляд. У разі якщо НБУ вважав порушеними свої права та інтереси у зв`язку з процесуальними діями апеляційного господарського суду, він (НБУ) не позбавлений був права на подання у зв`язку з цим касаційної скарги у встановленому законом порядку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Звертаючись з касаційною скаргою, позивач за первісним позовом не спростував наведених висновків апеляційного господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.
39. Таким чином, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для її скасування.
Судові витрати
40. Понесені позивачем за первісним позовом у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на названого позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 910/22979/15 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов