23.09.2024

№ 910/24075/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/24075/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Затулко К.А.,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Перетятько С.М.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Шкурдової Л. М.

від 03.09.2019 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Владимиренко С. В., Демидова А. М., Корсак В. А.

від 11.12.2019

за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", Національного банку України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна

про визнання іпотечного договору недійсним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та Національного банку України про:

- визнання недійсним іпотечного договору від 16.02.2015, укладеного між Національним банком України, Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська Теплоелектроцентраль", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за №746;

- визнання недійсним додатку № 1 до іпотечного договору від 16.02.2015, укладеного між Національним банком України, Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська Теплоелектроцентраль", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за №746;

- визнання недійсним додатку № 2 до іпотечного договору від 16.02.2015, укладеного між Національним банком України, Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська Теплоелектроцентраль", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за №746 (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог - т. 3 а. с. 187 -192, т. 4 а. с. 107 -109).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: - в іпотечному договорі не вказано розмір кредиту, процентну ставку, не вказано строку виконання зобов`язання, що не відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про заставу"; - іпотечний договір порушує публічний порядок, оскільки фактично спрямований на знищення майна юридичної особи; - ринкова вартість переданого в іпотеку майна перевищує 25 % від вартості активів, а відтак рішення про укладення спірного іпотечного договору мало прийматися загальними зборами акціонерів позивача; - загальними зборами протиправно уповноважено наглядову раду на доповнення, зміну та уточнення переліку майна для передачі в заставу Національному банку України, оскільки було порушено порядок повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів; - іпотечний договір підписано в.о. начальника Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області Мєзєнцевою І.С., яка не надавала згоду на виконання обов`язків тимчасово відсутнього начальника, в зв`язку з чим не мала повноважень на підписання спірного іпотечного договору.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

16.02.2015 між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (позичальник) укладено генеральний кредитний договір про надання стабілізаційного кредиту №44 від 16.02.2015 (далі - генеральний кредитний договір).

Пунктом 1.1 генерального кредитного договору передбачено надання позичальнику кредиту шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у загальній сумі 700 000 000,00 грн на строк з 16.02.2015 до 10.02.2017 (включно). В рамках генерального кредитного договору укладаються окремі кредитні договори. Кредит надається частинами, шляхом оформлення окремих кредитних договорів. Розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок її зміни, графік погашення кредиту зазначається у кожному окремому договорі.

В рамках генерального кредитного договору сторони уклали кредитні договори №44/1 від 16.02.2015, №44/2 від 24.02.2015, №44/3 від 03.03.2015, №44/4 від 13.03.2015, №44/5 від 20.03.2015, №44/6 від 27.03.2015, №44/7 від 03.04.2015, №44/8 від 14.04.2015, №44/9 від 21.04.2015, №44/10 від 28.04.2015.

Пунктами 10.1, 10.2 статуту Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" передбачено, що управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів, наглядова рада, директор та ревізійна комісія. Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів.

Відповідно до пункту 10.2.6.25 статуту Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт та послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства.

Загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" була надана згода на надання в іпотеку Національному банку України єдиного майнового комплексу, устаткування, обладнання, машини, інвентар, мережі, передавальні пристрої та транспортні засоби згідно із наведеним переліком. Таке рішення було оформлено протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 28.11.2014.

16.02.2015, в якості забезпечення виконання зобов`язань за генеральним кредитним договором, між Національним банком України (іпотекодержатель), Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (позичальник) та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська Теплоелектроцентраль" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір від 16.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за №746 (далі - іпотечний договір).

Згідно із умовами іпотечного договору позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності майно:

- єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1);

- устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки-2).

В додатку №1 до іпотечного договору наведено перелік майна в кількості 1461 одиниця. В додатку №2 до іпотечного договору наведено перелік транспортних засобів в кількості 28 одиниць.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- Законом України "Про іпотеку" передбачено передачу в іпотеку підприємства, як майнового комплексу разом з усіма його приналежностями, що спростовує твердження позивача про неможливість передачі в іпотеку одночасно нерухомого та рухомого майна;

- іпотечний договір згідно із вимогами статті 18 Закону України "Про іпотеку" містить всі істотні умови, необхідні для цього виду угод, зокрема: зміст і розмір основного зобов`язання, строк та порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації;

- спірний іпотечний договір від 16.02.2015 підписано від імені позивача директором Кривенко Василем Васильовичем, який діяв на підставі статуту, протоколу засідання загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 23.04.2014 та наказу №273-к від 04.05.2001;

- аргумент позивача про проведення позачергових загальних зборів акціонерів 28.11.2014 із порушеннями законодавства та статуту Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль", за результатами рішення яких керівником цього товариства було укладено спірний іпотечний договір від 16.02.2015, не може бути підставою для визнання недійсним цього договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів;

- договір іпотеки від імені Національного банку України підписано особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності і відповідно було наявне волевиявлення Національного банку України на укладання цього правочину;

- позивачем не доведено суду, що оспорюваний іпотечний договір від 16.02.2015 порушує публічний порядок.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням статті 129-1 Конституції України, статей 186 203 215 228 628 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про заставу", та з порушенням статей 35 38 75 78 227 236 238 Господарського процесуального кодексу України;

- рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному досліджені наявних у справі доказів, та є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються матеріалами справи.

6. Доводи інших учасників справи

Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль", в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

7. Розгляд клопотань

В касаційній скарзі Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" просить зупинити провадження у справі № 910/24075/16 до вирішення Господарським судом Київської області справи № 911/554/17 за позовом Frold Projekt Limited до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів та набрання рішенням по справі № 911/554/17 законної сили, оскільки вважає, що справи № 910/24075/16 та № 911/554/17 є пов`язаними і обставини, які будуть встановлені у справі № 911/554/17 за результатами її розгляду, будуть становити преюдиційне значення для справи № 910/24075/16 та свідчити про наявність чи відсутність обґрунтованості позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та Національного банку України про визнання іпотечного договору недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що оцінка об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи повинна здійснюватися судом за результатами оцінки зібраних у справі доказів та встановлених обставин.

Разом з тим, з огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень.

З огляду на викладене та повноваження суду касаційної інстанції, клопотання Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

За положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2 80 91 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92 237 - 239 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний іпотечний договір від 16.02.2015 підписано від імені позивача директором Кривенком В.В., який діяв на підставі статуту, протоколу засідання загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 23.04.2014 та наказу №273-к від 04.05.2001.

Такими діями директор Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, передбачені пунктом 10.4 статуту Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль".

Питання недійсності рішення про призначення директором Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" Кривенка В.В., оформленого протоколом засідання загальних зборів акціонерів від 23.04.2014, у встановленому законом порядку жодним учасником товариства не порушувалося і в судовому порядку не вирішувалося.

Відомості про керівника юридичної особи внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України, є достатнім підтвердженням повноважень такої особи, зокрема перед третіми особами.

Загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" була надана згода на надання в іпотеку Національному банку України цілісного майнового комплексу, устаткування, обладнання, машини, інвентар, мережі, передавальні пристрої та транспортні засоби згідно із наведеним переліком. Таке рішення було оформлено протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 28.11.2014.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів про те, що аргумент позивача про проведення позачергових загальних зборів акціонерів 28.11.2014 із порушеннями законодавства та статуту Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль", за результатами рішення яких керівником цього товариства було укладено спірний іпотечний договір від 16.02.2015, не може бути підставою для визнання недійсним цього договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів.

Водночас, судами попередніх інстанцій не встановлено, що самі треті особи - Національний банк України та Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" як сторони за оспорюваним договором іпотеки діяли недобросовісно і нерозумно.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір іпотеки підписаний від імені Національного банку України Мєзєнцевою Іриною Степанівною (заступник начальника Головного управління Національного банку по місту Києву і Київській області) на підставі довіреності від 12.12.2014, яка видана Головою Національного банку України Гонтарєвою Валерією Олексіївною, яка діяла на підставі Закону України "Про Національний банк України", постанови Верховної Ради України від 19.06.2014 №1530-VII, та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.I. 12.12.2014 за №2922.

Довіреність, що видана на ім`я Мєзєнцевої І.С. від 12.12.2014 №2922 діяла до 12.12.2017 і містить повноваження укладати від імені Національного банку України всі види договорів, крім зовнішньоекономічних, вносити до укладених договорів зміни та доповнення, розривати договори, підписувати та виконувати всі інші дії, пов`язані з виконання вказаного повноваження.

Таким чином, судами встановлено, що спірний договір іпотеки від імені Національного банку України підписано особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності і відповідно було наявне волевиявлення Національного банку України на укладання цього правочину. Відтак, суди правомірно відхилили доводи позивача щодо відсутності повноважень представника Національного банку України на укладення спірного договору.

Крім того, перевіряючи застосування судами норм матеріального права з огляду на аргумент скаржника про те, що оспорюваний договір є змішаним і його зміст не відповідає статті 12 Закону України "Про заставу", оскільки не містить обов`язкових положень щодо розміру та строку виконання основного зобов`язання Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Господарюючі суб`єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори. Відповідно до положень статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між позивачем та відповідачами договір від 16.02.2015 за своєю правовою природою є договором іпотеки.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Відповідно до частини 4 статті 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Враховуючи ту обставину, що в іпотеку за спірним договором було передано цілісний майновий комплекс, вказані вище норми закону узгоджуються із приписами статті 191 Цивільного кодексу України, за якими до складу єдиного майнового комплексу як підприємства входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Отже, чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору.

За приписами статті 18 Закону України "Про іпотеку" одними з істотних умов, які має містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання, а також опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами було укладено договір іпотеки, умовами якого передбачена передача в іпотеку цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1) та устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки-2).

Пунктом 1 іпотечного договору від 16.02.2015 встановлено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 16.02.2015 № 44, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.

Таким чином, зважаючи на те, що Законом України "Про іпотеку" передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов`язання з посиланням на правочин у якому вказується основне зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що іпотечний договір містить всі істотні умови, необхідні для його дійсності та правомірності.

Такі правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/24073/16, прийнятій у аналогічних правовідносинах.

Колегією суддів відхиляються доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 228 Цивільного кодексу України з огляду на таке.

Надаючи правову оцінку такому доводу скаржника колегія суддів вважає за необхідне зазначити, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Спірний договір не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останній не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є такими, що порушує публічний порядок.

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не надав, всупереч приписів статей 74 76 77 Господарського процесуального кодексу України належних та допустимих доказів наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (щодо знищення чи незаконного заволодіння майном, тощо).

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують та не впливають на них, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Стосовно викладених у касаційній скарзі аргументів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі суд касаційної інстанції зазначає про таке.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4, 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Під неможливістю розгляду зазначеної справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати, як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме зумовлена неможливість розгляду справи.

Отже, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у справі № 911/554/17 розглядається позов Frold Projekt Limited до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів, оформлених протоколом від 28.11.2014, якими надано згоду на укладення договору, дійсність якого оспорюється у даній справі.

Сам факт визнання судом недійсним рішення загальних зборів товариства (у разі прийняття такого рішення судом) не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Проте такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 904/12079/16).

Судами попередніх інстанцій не встановлено, що самі треті особи - Національний банк України та Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" як сторони за оспорюваним договором іпотеки діяли недобросовісно і нерозумно.

При цьому судами правомірно зазначено, що проведення позачергових загальних зборів акціонерів 28.11.2014 із порушеннями законодавства та статуту Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль", за результатами рішення яких керівником цього товариства було укладено спірний іпотечний договір від 16.02.2015, не може бути підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів на момент укладення договору.

Отже, не встановивши обставин стосовно об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи № 911/554/17, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Так, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (стаття 35 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 39 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу, при цьому частина друга вказаної статті регламентує, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу, і задовольняє відвід якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Крім того, частина четверта статті 35 вказаного Кодексу передбачає, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає неприпустимість зловживання процесуальними правами, так частина перша статті передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 1 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до змісту частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд першої інстанції дослідив та надав належну оцінку поданій позивачем заяві про відвід судді, відповідно до наведених вище норм процесуального права, дійшов правильного висновку про зловживання процесуальними правами і у встановленому порядку залишив заяву без розгляду, що спростовує доводи скаржника про порушення судом першої інстанції положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам відповідають.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

11. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі № 910/24075/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

В.І. Студенець