№ 910/3501/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/3501/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кролевець О.А., Чумак Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - Ізвєкова К.В.,

відповідача - 1 - Волощука П.Ю.,

- 2 - Важинської Ю.І.,

прокурора - Томчук М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Грєхова О.А.)

від 03.09.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Зубець Л.П., судді - Буравльов С.І., Мартюк А.І.)

від 28.05.2020,

у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", Міністерства енергетики України

про визнання недійсним договору та стягнення 73 416 533,01 грн,

В С Т А Н О В И В:

у березні 2018 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (змінено найменування на АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз") та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання недійсним договору №31/11 від 22.11.2012, додаткової угоди №1 від 24.05.2017 до нього та стягнення 73 416 533,01 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір №31/11 від 22.11.2012, додаткова угода №1 від 24.05.2017 укладені з порушенням порядку передачі в користування державного майна - газорозподільних систем, встановленого приписами ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", п. п. 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України від 19.05.1999 №908/68 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.

Стягнення грошових коштів у розмірі 73 416 533, 01 грн обґрунтовано безпідставним та безоплатним використанням відповідачем-1 спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, в зв`язку з чим держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна відповідачем-1 в період з 2013 по 2017 роки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що укладення оспорюваного правочину відповідачами спрямоване на виконання постанов Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 та № 95 від 21.02.2017, що свідчить про відсутність будь-яких протиправних дій відповідачів.

Позивачем було схвалено умови договору щодо безоплатного користування спірним державним майном, оскільки примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, затверджено спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України №882/3812 від 09.11.2012.

Прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.

У червні 2020 року заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження вказує пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній.

За твердженням прокурора суди безпідставно вказали про схвалення Фондом державного майна України умов спірного договору, оскільки позивач з оспорюваним договором ознайомлений не був. Постанова Кабінету Міністрів України №770 від 20.08.2012 є незаконною та не може бути підставою безоплатного використання відповідачем-1 державного майна.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що газорозподільні системи, власником яких є держава, не підлягають приватизації та не можуть бути об`єктом оренди. Укладаючи оспорювані правочини (договір, додаткова угода до договору), відповідачі вчиняли дії на виконання постанов Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 та № 95 від 21.02.2017.

Під час касаційного розгляду до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача-2 про заміну сторони у справі, в якому він зазначає, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» № 425 від 27.05.2020 прийнято рішення про перейменування Міністерства енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України та просить, замінити відповідача-1 на Міністерство енергетики України.

Розглянувши вказане клопотання, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 52 ГПК України в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

У цьому випадку заміна особи у відносинах, щодо яких виник спір, не відбулася. З копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ідентифікаційний код юридичної особи - відповідача-2 не змінювався, а станом на 08.07.2020 його найменуванням є Міністерство енергетики України. Враховуючи викладене, відсутні підстави для залучення до справи правонаступника в розумінні ст. 52 ГПК України, проте Верховний Суд вважає за можливе змінити найменування відповідача-1 з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, Указом Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" №151/98 від 25.02.1998 доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, перетворити підприємства нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, у державні акціонерні товариства та передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 100 відсотків акцій таких державних акціонерних товариств, затвердити перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 747 від 25.05.1998 затверджено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів і природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, згідно з додатком 3.

Також вказаною постановою затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України". До переліку включено, зокрема, Рівнегаз.

Додатком № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 визначено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів, природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, а саме: магістральні газонафтопроводи та споруди на них; розподільні газонафтопроводи та споруди на них; газонафтосховища; транспортні засоби спеціального призначення.

На підставі зазначеної постанови, а також Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 №508 підприємство "Рівнегаз" було перетворено у ВАТ з газопостачання та газифікації "Рівнегаз".

Судами встановлено, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (відповідач-1) є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" та Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз".

20.08.2012 Кабінетом Міністрів України видано постанову "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" №770, якою установлено, що державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарських товариств із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, використовується зазначеними товариствами на праві господарського відання.

У пункті 3 вказаної постанови доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з примірним договором, що затверджується зазначеним Міністерством разом з Фондом державного майна.

Також, постановою №770 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"" та у додатку 3 до постанови у позиції "Розподільні газонафтопроводи та споруди на них" слово "газонафтопродукти" замінено словом "нафтопродукти". Тобто газорозподільні трубопроводи та споруди на них виключені зі складу майна, що передається у користування Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".

Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України №882/3812 від 09.11.2012 затверджено Примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва.

22.11.2012 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" укладено договір №31/11 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва (надалі - договір), який укладено з метою забезпечення ефективного використання, збереження та відновлення державного майна, яке не підлягає приватизації, його цільової безаварійної експлуатації, покращення/відновлення, реконструкції і модернізації, а також надійності розподілу природного газу на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770 "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" та предметом якого є надання підприємству на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі підприємства і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - державне майно).

Відповідно до п. 1.2 договору перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, зазначається у додатку 1, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1 договору наявність державного майна на балансі підприємства на праві господарського відання не означає набуття підприємством права власності на це майно. Власником державного майна, право господарського відання щодо якого має підприємство за цим договором, є держава в особі органу управління.

У відповідності до п. 2.2 договору протягом строку дії договору підприємству забороняється відчужувати державне майно, здавати його в оренду, в оперативний або фінансовий лізинг, концесію, позичати, передавати речові права (користування та/або володіння) щодо нього у заставу, передавати його в управління та вчиняти будь-які інші дії, що пов`язані із зміною його цільового призначення.

Пунктом 3.2.3 договору визначено, що орган управління зобов`язаний здійснювати контроль за належним виконанням підприємством умов договору та ефективним використанням і збереженням державного майна згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.3.1 договору підприємство має право використовувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в обсязі, визначеному цим Договором, відповідно до мети, визначеної у преамбулі.

Договір є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до моменту відчуження майна, зазначеного у п. 1.2 договору, з державної власності (п. 7.1 договору).

21.02.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових» № 95, якою затверджено типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових та примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових, визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими (газорозподільні системи); внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770 та від 30.09.2015 № 796; доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості разом з операторами газорозподільних систем з метою врегулювання питання використання газорозподільних систем до набрання чинності абзацом другим пункту 1 цієї постанови вжити заходів для укладення до 10 березня 2017 року договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових, які набиратимуть чинності з 01.04.2017, а також розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання зазначеного майна.

Постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017 у вищевказану постанову внесено зміни та виключено вимогу про розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання відповідного майна.

24.05.2017, керуючись постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових" № 95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017) Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (орган управління) та Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (оператор) уклали додаткову угоду №1 до договору від 22.11.2012 №31/11 "Про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва" щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017) (надалі - додаткова угода №1).

02.06.2017 сторонами погоджено протокол розбіжностей до додаткової угоди №1 до договору від 22.11.2012 №31/11 "Про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва" щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017).

Пунктом 3 протоколу розбіжностей до додаткової угоди №1 до договору від 22.11.2012 №31/11 сторонами узгоджено, що протокол розбіжностей прийнятий сторонами в редакції оператора.

Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №1) предметом цього договору є надання оператору права на експлуатацію державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі оператора та не може бути відокремлене від його основного виробництва, згідно з переліком, що є додатком №1 до цього договору (далі - майно), до яких підключені (приєднані) інші газові мережі.

Згідно з п. 4 договору (в редакції додаткової угоди №1) право на експлуатацію майна надається з метою провадження оператором ліцензованої діяльності з розподілу природного газу та безаварійного розподілу природного газу його споживачам, ефективного використання майна, його збереження, відновлення, поліпшення, реконструкції та модернізації.

Відповідно до пункту 5 договору (в редакції додаткової угоди №1) право власності на майно, надане за цим договором, належить державі.

Укладення цього договору не змінює права власності на майно, надане оператору в експлуатацію (п. 6 договору (в редакції додаткової угоди №1).

Пунктом 7 договору (в редакції додаткової угоди №1) узгоджено, що надане в експлуатацію майно обліковується на балансі оператора.

Відповідно до п. 8 договору (в редакції додаткової угоди №1) оператору забороняється будь-яким чином відчужувати чи обтяжувати майно, а також здавати його в оренду, надавати в оперативний або фінансовий лізинг, передавати речові або будь-які інші права щодо нього, передавати його у заставу, в управління та вчиняти будь-які дії, пов`язані із зміною його цільового призначення.

За умовами п. 13 договору (в редакції додаткової угоди №1) оператор зобов`язується виконувати роботи, пов`язані із поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням майна, відповідно до вимог законодавства, цього договору, а також створювати умови для безпечної та безаварійної його експлуатації.

Оператор забезпечує фінансування за рахунок власних коштів робіт, передбачених в абзаці першому цього пункту, в розмірі не менш як 100 відсотків амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на послуги з розподілу природного газу. Амортизаційні відрахування, які визначають розмір фінансування зазначених робіт, розраховуються як сума амортизації, передбаченої в тарифах на розподіл природного газу, затверджених НКРЕКП, зменшена на розмір амортизації, яка віднесена на майно оператора, побудованого (отриманого) за власні кошти оператора або отриманого від третіх осіб, крім держави.

Пунктом 15 договору (в редакції додаткової угоди №1) передбачено, що оператор щороку здійснює відрахування плати за надане відповідно до цього договору право на експлуатацію майна, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 відсотків його залишкової балансової вартості, з урахуванням умов, визначених абзацом третім цього пункту. Плата за експлуатацію сплачується оператором до державного бюджету протягом року рівними частинами щокварталу до 25 числа наступного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок у Казначействі. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Оператор, протягом 30 днів з моменту підписання цього договору зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації майна до структури тарифу на розподіл природного газу.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі наявності) і діє до його припинення з підстав, передбачених п. 32 цього договору (п. 31 договору в редакції додаткової угоди №1).

За умовами п. 32 договору (в редакції додаткової угоди №1), дія цього договору припиняється у разі:

- укладення сторонами іншого договору, предметом якого є використання відповідного державного майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства оператора - з дати визнання оператора банкрутом;

- прийняття рішення про ліквідацію оператора за рішенням учасників - з дати прийняття такого рішення.

Додатком №1 до договору викладено перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, у кількості 12 273 шт, первісною вартістю - 151 012 124,71 грн та залишковою вартістю - 97 888 710,68 грн.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Згідно з статтею 113 та статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" №1085/2010 від 09.12.2010 утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, реорганізувавши Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України.

Згідно з Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом президента України №382/2011 від 06.04.2011, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

Відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №208 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах (паливно-енергетичний комплекс), а також забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України "Про трубопровідний транспорт".

Статтею 2 зазначеного закону унормовано, що систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.

У статті 1 Закон України "Про трубопровідний транспорт" визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Досліджуючи обставини правовідносин сторін, господарські суди встановили, що оспорюваний договір №31/11 від 22.11.2012 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу укладений відповідачами на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 № 770.

При укладенні додаткової угоди №1 від 24.05.2017 сторони керувались постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових» № 95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 188 від 29.03.2017).

В силу положень ст. 117 Конституції України акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 доручено саме Міністерству енергетики та вугільної промисловості України укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з відповідним примірним договором.

Також Міністерство енергетики та вугільної промисловості постановою Кабінету Міністрів України № 95 від 21.02.2017 визначено органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими.

Тобто, на момент укладення спірного договору, так і на час розгляду справи органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складових є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 та № 95 від 21.02.2017 є чинними, будь-яких доказів на підтвердження їх скасування у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять, а сторонами не надано.

Надавши власну оцінку оспорюваним правочинам, суди дійшли висновку, що вони не суперечать умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурором та позивачем, належними та допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Верховний Суд не бачить жодних підстав вважати інакше.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача-1 збитків у сумі 73 416 533,01 грн необхідно зазначити таке.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача-1 збитків (упущеної вигоди) прокурор вказував, що у зв`язку з безпідставним та безоплатним використанням АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна відповідачем-1 з 2013 по 2017 роки у заявленому до стягнення розмірі.

Проте, користування спірним майном здійснюється відповідачем на підставі договору №31/11 від 22.11.2012 та додаткової угода №1 до нього, укладених між відповідачами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність протиправних дій відповідачів у спірних правовідносинах.

Судами встановлено, що позивачем та прокурором не доведено всіх необхідних складових цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для настання такої міри відповідальності, як стягнення збитків, а в касаційній скарзі таких висновків судів не спростовано, тому підстави для скасування оскаржуваних судових актів в цій частині також відсутні.

Щодо поданої відповідачем-1 заяви про пропуск строку позовної давності, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що оскільки у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості, заява відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних правовідносин положення ст. ст. 22 203 215 Цивільного кодексу України необхідно застосовувати таким чином.

Укладення між суб`єктом господарювання та центральним органом виконавчої влади договору про надання на праві господарського відання державного майна на виконання приписів чинної та обов`язкової до виконання постанови Кабінету Міністрів України, свідчить про відсутність протиправних дій сторін договору та про недоведеність підстав для визнання такого правочину недійсним за ст. ст. 203 215 Цивільного кодексу України. Відсутність протиправних дій учасника правовідносин як одного з обов`язкових елементів цивільної відповідальності виключає застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків за ст. 22 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 у справі за № 910/3501/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кролевець

Ю. Чумак