ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4307/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
позивача - Алхімова Д. О.,
відповідача - Мохналь М. М.,
третьої особи - Зазуляк В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 (судді: Кропивна Л. В. - головуючий, Буравльов С. І., Руденко М. А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 (суддя Кирилюк Т. Ю.)
за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
до Концерну "Техвоєнсервіс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України
про стягнення 5 481 637,93 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - ДП "Житомирський бронетанковий завод", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну "Техвоєнсервіс" (далі - Концерн, Відповідач) про стягнення 5 481 637,93 грн, з яких 4567827,96 грн інфляційних втрат та 913 809,97 грн 3% річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі № 13/127, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009, повністю задоволено позов військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" (назву змінено на Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод") до Державного господарського об`єднання "Концерн "Техвоєнсервіс" про стягнення заборгованості. Стягнуто з Державного господарського об`єднання "Концерн "Техвоєнсервіс" на користь Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" 11 673 095,05 грн основного боргу за надані послуги та 583 993,33 грн пені.
Враховуючи невиконання Відповідачем грошового зобов`язання, розмір якого підтверджено судовим рішенням, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Концерну 4 567 827,96 грн інфляційних втрат та 913 809,97 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.04.2016 по 31.03.2019.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з Концерну "Техвоєнсервіс" на користь ДП "Житомирський бронетанковий завод" 869 245,00 грн - 3 % річних, 4 154 844,50 грн - інфляційних втрат. Відмовлено в іншій частині позову.
2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що факт наявності простроченого грошового зобов`язання встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. При цьому надані Відповідачем документи (у тому числі лист слідчого від 31.05.2015, судове рішення про визнання Концерну потерпілою особою та вручення йому пам`ятки) не є належними доказами, що спростовують встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину і обов`язки Відповідача виконати свої грошові зобов`язання.
Разом з тим, суди дійшли висновку, що Позивачем було завищено інфляційні втрати та три відсотки річних, які він просив стягнути з Відповідача, оскільки пеня, що стягнута судовим рішенням у справі № 13/127, не змінює своєї правової природи та не трансформується в грошове зобов`язання на яке можливо здійснити нарахування відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
3.1. У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 203 215 235 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, від 29.03 2018 у справі № 923/333/16, від 04.03.2019 у справі № 642/4737/16-ц.
3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, заявник посилається на те, що апеляційним господарським судом було неналежним чином досліджено подані Відповідачем і Міністерство оборони України докази (щодо відсутності у Позивача будь-яких документів на підтвердження заборгованості Концерну), які мають значення для правильного вирішення спору.
3.4. 05.07.2022 від Позивача надійшов відзив на касаційну скаргу в якому ДП "Житомирський бронетанковий завод" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 та призначено розгляд вказаної справи у судовому засіданні на 30.03.2022.
4.2. Водночас 30.03.2022 судовий розгляд справи № 910/4307/19 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/926 від 19.05.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/4307/19 у зв`язку з увільненням судді Міщенка І. С. від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.
4.4. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.05.2022 для розгляду касаційної скарги Міністерства оборони України у справі №910/4307/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.
4.5. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.) прийнято до провадження справу №910/4307/19 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.07.2022.
4.6. Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2022 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Міністерства оборони України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 до 27.07.2022.
4.7. Ураховуючи наведене, а також з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.
5. Обставини, встановлені судами
5.1. Господарськими судами встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі № 13/127, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009, повністю задоволено позов військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" (назву змінено на Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод") до Державного господарського об`єднання Концерн "Техвоєнсервіс" про стягнення заборгованості. Стягнуто з Державного господарського об`єднання Концерн "Техвоєнсервіс" на користь Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" 11 673 095,05 грн основного боргу за надані послуги та 583 993,33 грн пені.
5.2. При цьому у постанові Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі № 13/127 було встановлено факт порушення господарського зобов`язання Відповідачем та наявність у нього грошової заборгованості перед Позивачем за договором № 225/К/112-06-9 від 11.08.2006 у сумі 11 673 095, 05 грн.
5.3. Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 26.10.2017 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа - судового наказу у справі № 13/127.
5.4. Під час примусового виконання судового рішення на користь Позивача стягнуто 24018,60 грн.
5.5. Спір у справі виник у зв`язку з несплатою Відповідачем заборгованості за договором № 225/К/112-06-9 від 11.08.2006, розмір якої встановлено судовим рішенням та присуджено до стягнення з Концерну у примусовому порядку.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. У якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 203 215 235 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, від 29.03 2018 у справі № 923/333/16, від 04.03.2019 у справі № 642/4737/16-ц.
6.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.5. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
6.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
6.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
6.9. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
6.10. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
6.11. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
6.12. Так, у справі № 761/26815/17 розглядались позовні вимоги про скасування рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, обґрунтовані тим, що позивач у вказаній справі відповідно до договору дарування нежитлового приміщення є власником нежитлових приміщень першого поверху. Рішенням загальних зборів членів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку йому, як власнику зазначених нежитлових приміщень, підвищено плату за утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу за 1 кв. м загальної площі нежитлового приміщення. Таке підвищення плати обґрунтоване зростанням тарифів на електроенергію, воду та водовідведення, теплову енергію, зростання мінімальної заробітної плати. На дату прийняття цього рішення позивач не був членом об`єднання, проте таке рішення є обов`язковим для виконання позивачем в силу укладеного між ним та відповідачем у наведеній справі договору. Позивач зазначав, що для власників житлових приміщень, які становлять абсолютну більшість усіх приміщень зазначеного будинку, розмір плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу з 2009 року та станом на день подання позову залишався незмінним. На думку позивача у наведеній справі, підвищення плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу відповідачем було здійснено вибірково та суперечить вимогам Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" і Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869.
6.13. У справі № 903/439/18 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, обґрунтовані тим, що рішенням суду у іншій справі (№ 903/914/15) стягнуто з одного з відповідачів у справі № 903/439/18 на користь позивача суму грошових коштів. При цьому позивач зазначав, що причиною неможливості виконання рішення суду у іншій справі (№ 903/914/15) є відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення. Позивач стверджував, що один з відповідачів, будучи ознайомлений із вступною та резолютивною частинами рішення у справі про стягнення грошових коштів, та будучи повідомленим про відкриття виконавчого провадження, здійснив відчуження об`єктів нерухомості. На переконання позивача, зазначені дії призвели до фактичної неможливості виконання рішення суду у справі про стягнення коштів. Тоді як укладений відповідачами договір купівлі-продажу нежитлового приміщення є фіктивним, оскільки його вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним. Правовими підставами позову позивач у справі №903/439/18 зазначив статті 16 203 215 234 257 Цивільного кодексу України.
6.14. У справі про банкрутство № 923/333/16 розглядались, у тому числі, вимоги за заявою ліквідатора юридичної особи про визнання недійсними правочинів, за якими боржник у процедурі банкрутства відчужив чотири автомобілі. Зазначена заява була мотивована, з посиланням на статті 202 203 234 Цивільного кодексу України, наявністю ознак фіктивності спірних правочинів, оскільки вони спрямовані на приховування справжніх намірів їх учасників та на ухилення від виконання судових рішень, якими встановлено боргові зобов`язання боржника, та виведення майнових активів з його власності.
6.15. У справі № 642/4737/16-ц розглядались позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про право на спадщину за законом, мотивовані тим, що вказаний договір є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнути звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення кредитної заборгованості, так як після його укладання позивач у наведеній справі продовжував проживати в квартирі, сплачував комунальні послуги та здійснював ремонт.
6.16. Отже, правовідносини у наведених справах та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами.
6.17. За таких обставин, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
6.18. Що стосується посилання Міністерства оборони України у якості підстави для подання касаційної скарги на те, що апеляційним господарським судом було неналежним чином досліджено подані Відповідачем і Міністерством оборони України докази (щодо відсутності у Позивача будь-яких документів на підтвердження заборгованості Концерну), які мають значення для правильного вирішення спору, то колегія суддів зазначає наступне.
6.19. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
6.20. Колегія суддів зазначає, що докази на які звертає увагу заявник з посиланням на їх неврахування апеляційним судом, не спростовують підстави нарахування суми, стягнення якої є предметом позову у цій справі, що виникла внаслідок тривалого невиконання Відповідачем судового рішення у справі №13/127.
Водночас, подання зазначених доказів фактично спрямовано на ревізію судового рішення суду касаційної інстанції у вказаній справі, яке набуло юридичної сили та має характер остаточного.
6.21. У рішенні від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", заява №24465/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі "Brumarescu v. Romania" (Брумареску проти Румунії), пункт 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, відповідно до якого жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Ryabykh v. Russia" (Рябих проти Росії), пункт 52).
6.22. Додатково колегія суддів звертає увагу на непослідовність позиції заявника у справі, що переглядається, та у справі № 13/127, позов в якій подавався Військовим прокурором Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" до Державного господарського об`єднання Концерн "Техвоенсервіс" та був задоволений. Водночас, у цій справі Міністерство оборони України, що було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Концерну), фактично заперечує як наявність правових підстав для стягнення заборгованості відповідно до судових рішень у справі №13/127, так і підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на зазначену заборгованість, які є предметом спору у цій справі.
6.23. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.24. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.25. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.26. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження апеляційним господарським судом зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
6.27. За таких обставин, наведена Міністерством оборони України підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що, у свою чергу, виключає скасування оскаржуваних судових рішень.
6.28. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.29. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.
6.30. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
6.31. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
6.32. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.3. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
7.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
7.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді І. С. Берднік
В. Г. Суховий