№ 910/4552/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4552/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) (далі - ОСОБА_1 , скаржник)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю. (головуючий), Кропивна Л. В., Шапран В. В.)

у справі № 910/4552/23

за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви (далі - Монастир, позивач)

до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" (далі - Заповідник, відповідач)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство, третя особа)

про визнання недійсним правочину.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність / відсутність підстав для закриття апеляційного провадження з розгляду апеляційної скарги, що подана особою, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2023 року Монастир звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Заповідника, в якому просив:

- визнати недійсним правочин щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником і Монастирем;

- застосувати наслідки недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов цього договору.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2013 році на підставі договору Монастирю передано в безоплатне користування зазначені в цьому договорі споруди Києво-Печерської Лаври. 10.03.2023 Монастир отримав від Заповідника лист (попередження) № 04-24/222, яким відповідач проінформував позивача про розірвання договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього договору. Спірний односторонній правочин про розірвання договору позивач вважав неправомірним, немотивованим і таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.

Короткий зміст судових рішень та рух справи в суді апеляційної інстанції

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.08.2023 в цій справі в позові відмовив повністю.

3.1. Рішення суду першої інстанції мотивоване встановленням обставин нікчемності укладеного між сторонами спору договору з огляду на його вчинення у простій письмовій формі без дотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину щодо користування будівлею / іншою капітальною спорудою строком понад три роки відповідно до статей 220 793 828 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4. Не погодившись із прийнятим рішенням суду, Монастир звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

4.1. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.11.2023 в цій справі відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Монастиря на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 та призначив розгляд апеляційної скарги Монастиря.

5. Також з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій справі звернувся ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, однак уважає, що оскаржуване судове рішення порушує його права та законні інтереси як ченця Монастиря, який на законних підставах постійно проживає на території Києво-Печерської Лаври. Скаржник доводить, що у випадку набрання законної сили оскаржуваним рішенням суду в цій справі права ОСОБА_1 на житло та на участь в богослужіннях у приміщеннях храмів Києво-Печерської Лаври будуть порушені, позаяк у нього виникне обов`язок звільнити приміщення (келію), яке він використовує як житло, та в нього не буде доступу до храмів Монастиря, в яких він здійснює богослужіння. Спірне нерухоме майно, що використовується скаржником як ченцем Монастиря, входить до переліку державного майна, переданого відповідачем у користування позивача (Монастиря) на підставі договору № 2 від 19.07.2013, а правомірність односторонньої відмови відповідача від цього договору є предметом спору в цій справі. На думку скаржника, відповідач учинив правочин щодо односторонньої відмови від спірного договору без оформлення такої відмови в письмовій формі та без підписання сторонами договору додаткової угоди про його розірвання. Скаржник уважає, що суд першої інстанції помилково встановив обставини нікчемності договору № 2 від 19.07.2013 з підстав недотримання вимог закону щодо його форми (нотаріального посвідчення), оскільки відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсність (нікчемність) правочину встановлюється виключно на момент його укладення, а договір, який виконувався, не може бути визнаний судом недійсним. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 послався на правові позиції Верховного Суду в постановах від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц та від 30.07.2020 у справі № 471/761/17-ц.

5.1. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.03.2024 у справі № 910/4552/23 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023, об`єднав апеляційні скарги ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) та Монастиря на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 в цій справі в одне апеляційне провадження та призначив їх до розгляду.

6. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.04.2024 в цій справі закрив апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

6.1. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не розглядав та не вирішував спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи і прийняття рішення судом був скаржник;

- місцевий господарський суд перевірив правомірність односторонньої відмови Заповідника від договору № 2, укладеного 19.07.2013 між Заповідником і Монастирем, та дійшов висновку про нікчемність вчиненого сторонами спору договору з огляду на недотримання вимог закону щодо його форми (нотаріального посвідчення правочину); при цьому в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного судового рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах між учасниками цієї справи (Заповідником і Монастирем).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження з розгляду його апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23, матеріали справи направити до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. У касаційній скарзі скаржник із посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України, а оскаржувана ухвала суперечить висновкам Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20 щодо алгоритму дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання про її права та інтереси. Скаржник вважає, що апеляційний суд застосував інший порядок процесуальних дій, ніж визначено Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20, а саме: після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду по суті спору в цій справі ухвалою від 25.03.2024 не вирішив питання про його залучення до участі у справі як третьої особи в порядку статті 50 ГПК України.

9. Скаржник зауважив, що в рішенні суду першої інстанції міститься судження про його права, інтереси та обов`язки, позаяк факт проживання у приміщеннях будівель і споруд державної власності, що були предметом спірного договору, осіб, зокрема, ченців Монастиря, визнано судом обставиною, що стала підставою для розірвання Заповідником в односторонньому порядку договору, укладеного із Монастирем.

10. ОСОБА_1 доводив, що суд апеляційної інстанції обмежив його в доступі до суду задля захисту порушених, на його думку, оскаржуваним судовим рішенням у цій справі гарантованих статтями 35 47 Конституції України прав скаржника, як фізичної особи, на житло (проживання у келії) та на свободу світогляду і віросповідання, що не відповідає основним засадам судочинства, визначеним статтею 129 Конституції України, і становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "право на справедливий суд". Скаржник зауважив, що в розумінні статті 8 зазначеної Конвенції тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. Отже, келія, якою користується ченець, проживаючи на території монастиря, якому він підпорядковується, вважається житлом. Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.

11. Також скаржник аргументував, що рішенням суду першої інстанції в цій справі вирішено питання про його інтерес, який він визначив для себе в тому, щоб безпосередньо, спільно з іншими ченцями Монастиря проживати на території Києво-Печерської Лаври, виконувати та дотримуватися релігійної практики і ритуальних обрядів, мати визначеність щодо своєї долі і долі чернечої громади Монастиря. Такий інтерес ОСОБА_1 , як ченець, реалізує через укладений Монастирем (позивачем), якому він підпорядковується, з відповідачем договір № 2 від 19.07.2013, а тому наявний правовий зв`язок між скаржником і стороною у справі (позивачем). Відтак, на думку ОСОБА_1 , він має процесуальне право на оскарження прийнятого в цій справі судового рішення по суті спору, що зачіпає його права, інтереси та обов`язки.

Позиція інших учасників справи

12. Від Заповідника до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити в силі.

13. Від Монастиря до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

14. Міністерство правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористалося.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Порядок і межі розгляду справи судом касаційної інстанції

15. Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/4552/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, в порядку письмового провадження без повідомлення / виклику учасників справи.

16. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

18. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

19. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

20. Предметом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23, що належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України).

21. Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправомірно застосував пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України.

22. Також скаржник доводить, що оскаржувана ухвала суперечить висновкам Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20 щодо алгоритму дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання про її права та інтереси.

23. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

24. Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

25. Відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

26. Отже, Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.

27. За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

28. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

29. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ у рішенні від 04.12.1995 зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

30. Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.

31. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

32. ОСОБА_1 не є учасником цієї справи та подав апеляційну і касаційну скарги як особа, на думку якої, суд вирішив питання про її права на житло (проживання у келії) та на свободу світогляду і віросповідання внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про відмову у визнанні недійсною односторонньої відмови Заповідника від договору, укладеного із Монастирем, щодо користування будівлями та спорудами культового призначення, та застосуванні наслідків недійсності спірного одностороннього правочину шляхом визнання за Монастирем права користування нерухомим майном.

33. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

34. Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

35. Тобто частиною першою статті 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи із предмета та підстав позову.

36. Також указана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

37. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

38. Така правова позиція послідовно та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 10.09.2020 та від 23.11.2020 у справі № 914/1643/19, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 20.09.2021 у справі № 910/6681/20, від 19.01.2023 та від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 16.10.2023 у справі № 914/794/21, від 12.03.2024 у справі № 910/6180/20, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23.

39. Також колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21 (пункт 6.4), зокрема, про таке.

39.1. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та/або обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

39.2. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та/або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та/або обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права, інтереси та/або обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги [наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г].

Така правова позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункт 108).

40. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

41. Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та/або обов`язки скаржника і які конкретно.

42. Тобто чинний ГПК України передбачає необхідність дослідження апеляційним господарським судом наявності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та/або обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

43. Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи із зазначеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

44. Відтак особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Тобто скаржник повинен підтвердити безпосередність його правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішення, а саме: чітко зазначити в апеляційній скарзі, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

45. При цьому суд апеляційної інстанції насамперед має з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов`язки скаржника та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасувати судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

46. Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та/або обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та/або обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

47. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, а також у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23.

48. Верховний Суд виходить з того, що, як свідчить зміст оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням місцевого господарського суду від 09.08.2023 не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 щодо жодної зі сторін спору та відносно предмета спору. Також у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення суд першої інстанції не навів жодних висновків про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, в тому числі це судове рішення не містить жодних посилань / вказівок на необхідність звільнення ОСОБА_1 конкретного приміщення (келії), яке використовується ним як житло, або висновків щодо обмеження скаржника у свободі вибору світогляду та віросповідання.

49. Колегія суддів зауважує, що оскаржуване судове рішення стосується виключно дослідження правомірності вчиненого Заповідником (відповідачем) одностороннього правочину щодо відмови від укладеного із Монастирем договору № 2 від 19.07.2013 внаслідок порушення його умов позивачем як орендарем спірного нерухомого майна.

50. Тобто спір у справі, що переглядається, виник стосовно прав та обов`язків юридичних осіб - Заповідника і Монастиря як сторін господарського договору щодо надання в користування нерухомого майна державної власності (культових будівель і споруд). При цьому фізична особа ОСОБА_1 , який є ченцем Монастиря (орендаря за спірним договором та позивача у справі), не є стороною цього спору, а судове рішення місцевого господарського суду про відмову в позові за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується його прав, інтересів та обов`язків.

51. Через призму застосування положень статей 17 254 264 ГПК України, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/4093/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 62/112, № 925/1600/16, № 908/1141/15-г, № 904/6084/21 та низку послідовних правових висновків Верховного Суду у справах № 914/1643/19, № 910/6681/20, № 912/837/19, № 914/1334/20, № 910/1005/23, № 914/794/21, № 910/21451/16, № 910/6180/20, № 910/5094/23, № 910/4552/23 (за результатами розгляду касаційної скарги ченця Монастиря ОСОБА_2.) щодо порядку розгляду апеляційних скарг осіб, які не брали участі у справі, однак уважають, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов`язки, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин, які не спростовані достатньо обґрунтованими доводами касаційної скарги ОСОБА_1 , правильно застосував зазначені приписи процесуального закону, оскільки дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в цій справі не стосується прав та (або) обов`язків чи законних інтересів ОСОБА_1 з огляду на відсутність безпосереднього правового зв`язку між скаржником та оскаржуваним судовим рішенням, виходячи із доводів ОСОБА_1 , викладених в апеляційній скарзі, та змісту правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі.

52. Також зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції на виконання положень процесуального законодавства, якими врегульовано порядок та алгоритм дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, з`ясував, що оскаржуване апелянтом судове рішення по суті спору у справі № 910/4552/23 безпосередньо не впливає на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , а тому ухвалив на правильному тлумаченні норм процесуального права судове рішення - ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

53. Такі процесуальні дії апеляційного суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 910/20604/20, а доводи скаржника про її неврахування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали є вільним власним тлумаченням змісту зазначеного судового рішення скаржником, а тому спростовуються колегією суддів як безпідставні.

54. З огляду на викладене підстави вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення норм права, а оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, відсутні.

55. Верховний Суд також бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені Заповідником (відповідачем) у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду.

56. Колегія суддів зауважує, що особа, яка не брала участі у справі, вправі оскаржити судове рішення, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та/або обов`язки. При цьому особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3). Тобто законодавець гарантує процесуальне право особи, яку не було залучено до участі у справі, на оскарження судового рішення, яке, на її думку, зачіпає її права, інтереси та/або обов`язки. Зазначене є гарантією реалізації права на справедливий суд у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

57. Так, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) та в пункті 23 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 "Гурепка проти України № 2" (заява № 38789/04) наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

58. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Суд наголошує, що право бути почутим є одним із ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

59. Про обов`язок суду забезпечити особі, яка звернулася за судовим захистом, право "бути почутою" шляхом належної оцінки судом доводів та аргументів такої особи, викладених в її заяві (скарзі), з метою реалізації основних принципів правосуддя, зокрема принципу змагальності, неодноразово і послідовно зазначала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.11.2023 у справі № 2610/7240/2012, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.11.2018 у справі № 1326/1314/2012.

60. Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою від 25.03.2024 апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі № 910/4552/23 та призначив її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Монастиря (позивача в цій справі) на зазначене судове рішення.

61. У судовому засіданні від 04.04.2024 суд апеляційної інстанції з`ясував обставини справи на предмет наявності / відсутності безпосереднього правового зв`язку між скаржником та оскаржуваним судовим рішенням та, виходячи із доводів ОСОБА_1 , викладених в апеляційній скарзі, та змісту правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі, дійшов висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду не стосується прав, обов`язків та інтересів ОСОБА_1 , а тому він не має права на його апеляційне оскарження. Зазначене стало підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у порядку пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

62. Отже, скаржник реалізував своє право "бути почутим" у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі, постановленій за наслідком проведення судового засідання [що відповідає правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 62/112 та № 925/1600/16], надав відповіді на усі доводи скаржника, викладені в його апеляційній скарзі.

63. Верховний Суд окремо відзначає, що в цьому випадку доводи ОСОБА_1 про єдиний спосіб захисту своїх прав з урахуванням закриття апеляційного провадження та відмовою у задоволенні касаційної скарги не свідчить про недопуск до правосуддя та/або порушення статті 6 Конвенції, адже стороною спору в цій справі (орендарем спірного нерухомого майна) є виключно Монастир як юридична особа, що увесь період дії спірного договору виступав одноосібним користувачем майна та взяв на себе відповідальність беззаперечно повернути Заповіднику майно в належному стані після припинення дії договору; при цьому апеляційний суд не встановив порушення прав, інтересів та обов`язків скаржника оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в цій справі.

64. Суд також зауважує, що юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, переданих у тимчасове користування, не є об`єктом розгляду в межах цього спору, а отже, не належать до предмета доказування в розумінні частини другої статті 76 ГПК України.

Колегія суддів виходить з того, що неврегульовані питання між Монастирем та окремими фізичними особами, що підпорядковані Монастирю або перебувають із позивачем у трудових, майнових, житлових, довірчих чи інших цивільно-правових відносинах, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.

65. ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria) вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

66. Тобто поняття "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

З огляду на таке колегія суддів зазначає, що спір щодо захисту ОСОБА_1 , як ченцем Монастиря, його права на житло та на свободу світогляду і віросповідання не може бути вирішений господарським судом, оскільки такий суд не є "судом, встановленим законом" для розгляду цієї категорії судових спорів у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

67. Верховний Суд, ураховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 50, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, статті 129 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції при ухваленні оскаржуваної ухвали про закриття апеляційного провадження за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

69. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

70. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Судові витрати

72. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 про закриття апеляційного провадження у справі № 910/4552/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова