ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/4770/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Котягіна Андрія Сергійовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 (колегія суддів у складі: Разіна Т.І. - головуюча, Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 (суддя Павленко Є.Ю.)
у справі №910/4770/22
за позовом Фізичної особи - підприємця Котягіна Андрія Сергійовича
до 1) Управління Служби безпеки України у Волинській області, 2) Головного управління Національної поліції у Волинській області, 3) Державної казначейської служби України
про стягнення 867988,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Фізична особа - підприємець Котягін Андрій Сергійович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі - Відповідач-1), Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - Відповідач-2), Державної казначейської служби України (далі - Відповідач-3) про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.07.2022): з Відповідача-1 - 279129,72 грн від реалізації майна; з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 488858,28 грн на відшкодування збитків, завданих Відповідачем-1 і Відповідачем-2; з Державного бюджету України (через Відповідача-3) 100000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої Відповідачем-1 і Відповідачем-2.
2. Позов мотивований посиланням на обставини неповернення Відповідачем-1 коштів після реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження, право на яке перейшло до Позивача від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Мото" на підставі укладеного між ними договору.
3. Крім того, Позивач доводив наявність підстав для стягнення на його користь на підставі статей 22 1174 1176 Цивільного кодексу України різниці між вартістю конфіскованого товару та сумою коштів після його реалізації, а також на підставі статті 23 зазначеного Кодексу та положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон №266/94-ВР) - моральної шкоди, завданої йому внаслідок тривалого кримінального та адміністративного переслідування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. 3 листопада 2017 року між Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина) та ТОВ "Волинь Мото" оформлено рахунок-фактуру (invoice) №ODN 2017000000101 на товар зальною вартістю 26256,00 доларів США.
5. 24.11.2017 між Позивачем та ТОВ "Волинь Мото" укладено договір (далі - Договір відступлення), за умовами якого ТОВ "Волинь Мото" відступило Позивачу, а Позивач набув право вимоги, належне ТОВ "Волинь Мото" на підставі контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101 (пункт 1 Договору відступлення).
6. Згідно з пунктом 2 Договору відступлення у зв`язку з уступкою права вимоги за цим правочином Позивач набуває право власності на товар, що був предметом контракту від 01.08.2017 №02/08, а також рахунку-фактури (invoice) від 03.11.2017 №ODN 2017000000101, а саме: клеї (адгезиви) не в аерозольній упаковці в асортименті торговельної марки "Denlaks": Inter - 500\19, у металевих ємностях по 13 кг, 702 шт.; Denlaks Inter - 333\19, у металевих ємностях по 13 кг, 128 шт.; Denlaks Inter - 49\19 PU 21, у металевих ємностях по 14 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - 49\19 TP36, у металевих ємностях по 14 кг, 30 шт.; Denlaks T-28\19 Standart, у металевих ємностях по 14 кг, 70 шт.; Denlaks F-30 EXPO, у пластикових ємностях синього кольору по 17 кг, 281 шт.; Gallus solution, у пластикових ємностях білого кольору по 17 кг, 189 шт.; Denlaks DENTEKSLATEKS, у пластикових ємностях білого кольору по 19 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 E97, у металевих ємностях по 0,8 кг, 107 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 P2, у пластикових ємностях по 0,8 кг із розчинником у виді порошку в пакетиках з написами Denlaks Primer 280T, 142 шт.; Denlaks DensolV (Inter - F-60\1 D), у пластикових ємностях по 0,8 кг, 76 шт.; Desmodur RFE (Denlaks F-30 DF), в алюмінієвих ємностях по 0,75 кг, на кришці наявний напис "covestro", 38 шт.
7. Відповідно до пунктів 4-6 Договору відступлення документи, які підтверджують виникнення у ТОВ "Волинь Мото" права вимоги, передаються ним Позивачу в момент підписання цього договору і факт передачі таких документів підтверджується підписанням сторонами цього договору. Сторони підтверджують, що ТОВ "Волинь Мото" повідомило Позивачу всю інформацію, яка є необхідною та важливою для здійснення права вимоги, що відступається за цим договором. Право вимоги ТОВ "Волинь Мото", що уступається за цим договором, переходить до Позивача в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
8. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018 у справі №161/2168/18 (яка набрала законної сили 22.02.2018) у кримінальному провадженні №22018030000000006 накладено арешт на майно - клейові системи виробництва Denlaks (Туреччина) в асортименті, а саме: Denlaks Inter - 500\19, у металевих ємностях по 13 кг, 702 шт.; Denlaks Inter - 333\19, у металевих ємностях по 13 кг, 128 шт.; Denlaks Inter - 49\19 PU 21, у металевих ємностях по 14 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - 49\19 TP36, у металевих ємностях по 14 кг, 30 шт.; Denlaks T-28\19 Standart, у металевих ємностях по 14 кг, 70 шт.; Denlaks F-30 EXPO, у пластикових ємностях синього кольору по 17 кг, 281 шт.; Gallus solution, у пластикових ємностях білого кольору по 17 кг, 189 шт.; Denlaks DENTEKSLATEKS, у пластикових ємностях білого кольору по 19 кг, 20 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 E97, в металевих ємностях по 0,8 кг, 107 шт.; Denlaks Inter - F-60\1 P2, у пластикових ємностях по 0,8 кг із розчинником у виді порошку в пакетиках з написами Denlaks Primer 280T, 142 шт.; Denlaks DensolV (Inter - F-60\1 D), у пластикових ємностях по 0,8 кг, 76 шт.; Desmodur RFE (Denlaks F-30 DF), в алюмінієвих ємностях по 0,75 кг, на кришці наявний напис "covestro", 38 шт.
9. При постановленні зазначеної ухвали встановлено, що 07.11.2017 для митного оформлення до відділу митного оформлення №5 митного поста "Ягодин" подано митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ за №UA205020/2017/13233. У вказаній декларації зазначено товари: "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" в асортименті, торговельної марки "Denlaks", вага нетто: 20650,00 кг, загальною вартістю 26256,00 доларів США, відправник - Oynurden Kimya Sanayi Ticaret A.S. (місто Стамбул, Туреччина), покупець - ТОВ "Волинь Мото". У супровідних документах було зазначено, що вказані товари не містять в собі наркотичних речовин і прекурсорів. Однак відповідно до висновку про дослідження зразків товарів, що декларуються як "Клей (алгезиви), не в аерозольній упаковці…" від 29.12.2017 №142008600-0370, проведеного Львівським відділом з питань експертиз та досліджень ДПМЕ ДФС України, надані на дослідження зразки у своєму складі містять більше 50% таких прекурсорів як ацетон та толуол. У ході проведення митного оформлення вантажу "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці…" встановлено, що заявлений товар у графі 31 МД ІМ 40 ДЕ від 07.11.2017 №UA205020/2017/013233 не відповідає встановленому складу відповідного артикулу. За результатами митного оформлення інспекторами УПМП та МВ Волинської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил №621/20500/18 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 483 Митного кодексу України, та вилучено відповідний товар. Постановою старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Волинській області від 07.02.2018 вилучену продукцію визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №22018030000000006 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України.
10. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.05.2018 у справі №161/6757/18 відповідну продукцію як речові докази у кримінальному провадженні №22018030000000006 передано для реалізації ТОВ "Волинь-Євробізнес".
11. У зазначеній ухвалі встановлено, що з метою забезпечення необхідних умов зберігання указаного майна, воно передано на відповідальне зберігання ТОВ "Волинь-Євробізнес", що входить до Єдиного реєстру організацій, яким надається право на реалізацію та зберігання такого майна, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №1340. За висновком експерта Волинської торгово-промислової палати України від 10.04.2018 №О-13, ринкова вартість усієї партії товару "Клей (адгезиви), не в аерозольній упаковці" торговельної марки "Denlaks" в асортименті, у кількості 1791 одиниць на момент проведення експертизи становила 408482,50 грн. Термін зберігання вказаної продукції - до серпня 2018 року. Тривале зберігання призведе до знецінення товару.
12. На підставі вказаної ухвали 22.05.2018 між Відповідачем-1 (комітент) та ТОВ "Волинь-Євробізнес" (комісіонер) укладено договір комісії про продаж майна №73 1-СВ, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента та в його інтересах укласти від свого імені угоду про реалізацію спірної продукції, переданої комітентом, загальною вартістю 408482,50 грн.
13. Згідно з довідкою Відповідача-1 від 08.08.2022 №54/16/1141 переданий на реалізацію товар продано за ціною 279129,72 грн, які надійшли та знаходяться на депозитному рахунку Відповідача-1 №UA798201720355239006000006148.
14. Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.07.2019 у справі №908/556/19 ТОВ "Волинь Мото" визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.10.2019 у справі №908/556/19 ТОВ "Волинь Мото" ліквідовано та закрито провадження у справі.
15. Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 30.01.2020 (яка набрала законної сили 11.02.2020) провадження у справі за протоколом про порушення митних правил від 07.02.2018 №0621/20500/19 щодо директора ТОВ "Волинь Мото" Баркова О.В. за ознаками частини 1 статті 483 Митного кодексу України закрито за відсутністю в його діях складу правопорушення. Питання про долю коштів у сумі 279129,72 грн, одержаних від реалізації вилучених за вказаним протоколом предметів, віднесено до компетенції органу, що здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні №22018030000000006.
16. Зі змісту постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 та ухали Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 вбачається, що першочергово відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄДРДР) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України, внесені 09.01.2018 за № 22018030000000006.
17. 1 жовтня 2019 року до ЄДРДР внесені відомості за ознаками частини 1 статті 320 Кримінального кодексу України за №22019030000000082.
18. Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області від 02.10.2019 матеріали досудового розслідування за №22019030000000082 об`єднано в одне провадження з матеріалами кримінального провадження №22018030000000006.
19. Кримінальне провадження №22018030000000006 за частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України було відкрито щодо водія ОСОБА_2 , а за частиною 1 статті 320 зазначеного Кодексу - щодо директора ТОВ "Волинь" Баркова О.В.
20. 03.10.2019 кримінальне провадження від 09.01.2018 №22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 305 Кримінального кодексу України, старшим слідчим ОВС СВ УСБУ у Волинській області закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки була встановлена відсутність в діях цієї особи складу кримінального правопорушення.
21. Водночас 03.10.2019 прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Волинської області визначено підслідність кримінального правопорушення, внесеного до ЄДРДР за №22018030000000006, за ознаками кримінального правопорушення за частиною 1 статті 320 Кримінального кодексу України за слідчими слідчого відділення Любомльського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області.
22. Постановою слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 кримінальне провадження №22018030000000006 за ознаками кримінального правопорушення за частиною 1 статті 320 Кримінального кодексу України було закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Згідно з пунктом 4 вказаної постанови грошові кошти в сумі 279129,72 грн, виручені від реалізації вказаних арештованих речових доказів, вирішено передати власнику або його правонаступнику після вирішення питання про скасування арешту на спірне майно.
23. Позивач звернувся до Любомльського районного суду Волинської області з клопотанням про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2018, а також просив зобов`язати Відповідача-1 і Відповідача-2 виплатити на його банківський рахунок кошти в сумі 279129,72 грн, отримані від реалізації арештованого майна.
24. Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 26.03.2021 у справі №163/2243/20 зазначене клопотання Позивача задоволено в частині зняття арешту, а також роз`яснено, що вирішення питання про зобов`язання вказаних осіб сплатити кошти не входить до дискреційних повноважень слідчого судді, а тому клопотання не підлягає задоволенню в цій частині.
25. 19.04.2021 Позивач звернувся до Відповідача-1 з вимогою повернути йому 279129,72 грн, отримані від реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження №22018030000000006.
26. Відповідач-1 у своїй відповіді від 17.06.2021 №54/16-2041 відмовив у поверненні Позивачу вказаних коштів у зв`язку з тим, що у вищезазначених ухвалах слідчих суддів його не визначено власником спірних коштів та відсутні приписи про їх передачу саме Позивачу. Водночас Відповідач-1 вказав, що він не наділений повноваженнями самостійно визначати особу, яка має право на повернення коштів після реалізації даного арештованого майна чи встановлювати факт права власності на спірні кошти.
27. 16.07.2021 Позивач повторно звернувся до Відповідача-1 з вимогою повернути йому кошти, яка була залишена без відповіді та задоволення.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
28. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, у задоволенні позову відмовлено.
29. Судові рішення мотивовані тим, що Позивач не довів наявність складу правопорушення для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, зокрема, протиправність поведінки посадових осіб відповідачів, наявності причинного зв`язку між такими діяннями та заподіяною Позивачеві шкодою, а також самого факту заподіяння моральної шкоди. При цьому суди зауважили, що заявлені Позивачем до стягнення грошові кошти в сумі 279129,72 грн визначені ним як збитки, але збитками в розумінні чинного законодавства не є.
30. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що дія Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не поширюється на Позивача, адже щодо нього не було відкрито ні кримінального провадження, ні справи про адміністративне правопорушення, а факт заподіяння йому душевних чи фізичних страждань доказами не підтверджений.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
31. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позову.
32. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
33. Позивач вважає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права (статті 1166 1167 Цивільного кодексу України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 26.01.2022 у справі №953/6561/20, від 09.06.2021 у справі №726/837/20, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20, від 10.11.2021 у справі №346/5428/17.
34. Позивач зазначає, що позовна вимога про стягнення 279129,72 грн від реалізації майна з Відповідача-1 заявлена ним не як відшкодування шкоди, а стосується саме про повернення коштів, які перебувають на депозитному рахунку Відповідача-1.
35. Водночас Позивач наголошує на наявності підстав для відшкодування йому збитків у розмірі 488858,28 грн та моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн, заподіяних відмовою Відповідача-1 повернути грошові кошти в сумі 279129,72 грн, на які Позивач має право згідно з Договором відступлення, та у сумі різниці між вартістю майна і вартістю, за якою майно було реалізовано.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
36. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
37. Відповідач-1 вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, не спростовують правової позиції судів та їх висновку про безпідставність посилання на вимоги Закону №266/94-ВР для правового обґрунтування вимог позову.
38. На думку Відповідача-1, суди на підставі об`єктивно встановлених обставин дійшли обґрунтованого висновку про те, що Позивач не є суб`єктом та не має права на відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону №266/94-ВР.
39. Зокрема, Відповідач-1 посилається на те, що Позивач не володів жодним правовим статусом у кримінальному провадженні №22018030000000006, слідчі та інші процесуальні дії до нього не застосовувались, майно в нього не вилучалось, а факт протиправності дій Відповідача-1 при розслідуванні кримінального провадження та при прийнятті рішення про відмову в перерахуванні коштів на рахунок Позивача не встановлений.
40. Відповідач-1 зауважує, що в постанові слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 вирішено грошові кошти, виручені від реалізації арештованих речових доказів, передати власнику або його правонаступнику після вирішення питання про скасування арешту на спірне майно, але не визначено, хто є правонаступником власника майна. А в судових рішеннях у справі №908/556/19 про банкрутство ТОВ "Волинь Мото" також не зазначено про наявність правонаступника цієї особи.
41. Також Відповідач-1 вважає, що постанови Верховного Суду, на які посилається Позивач у касаційній скарзі, ухвалені у правовідносинах, не подібних до правовідносин у цій справі.
Позиція Верховного Суду
42. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
43. У силу частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
44. З огляду на наведені вимоги процесуального законодавства Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справ. Зокрема, у постанові від 19.04.2023 у справі №910/15551/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, зважаючи на положення статей 14 162 Господарського процесуального кодексу України, що суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.
45. Як вбачається зі змісту позовної заяви в цій справі, звертаючись до господарського суду, Позивач заявив вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих Відповідачем-1 і Відповідачем-2, а також про стягнення коштів від реалізації майна, право на які перейшло до Позивача за Договором відступлення.
46. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
47. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.
48. Статтями 22 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
49. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).
50. Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 (на яку посилається Позивач, у касаційній скарзі) визначила, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
51. Водночас моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).
52. Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 у справі №166/122/20 (на яку посилається Позивач у касаційній скарзі) зауважив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
53. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду також врегульований Законом №266/94-ВР.
54. Однак перелік незаконних дій, які охоплюються частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України та Законом №266/94-ВР, є вичерпним. За відсутності ж підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону №266/94-ВР в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 зазначеної статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
55. Так, згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
56. Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
57. З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування) при здійсненні ними своїх повноважень, настає незалежно від вини цього органу. Водночас для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб). Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
58. При цьому щодо питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади тощо під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 виснувала, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
59. Відшкодування шкоди за своєю правовою природою є деліктним зобов`язанням, підставою для виникнення якого є протиправне шкідливе винне (з урахуванням особливостей, встановлених статтями 1173 1174 Цивільного кодексу України) діяння особи, що завдала шкоду.
60. Разом з тим главою 83 Цивільного кодексу України передбачено окреме регулювання іншого виду недоговірних зобов`язань - кондикційних, які виникають у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
61. Так, відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
62. З аналізу наведеної норми для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов`язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
63. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
64. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
65. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
66. За приписами статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
67. За змістом статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
68. Згідно з частиною 1 статті 169 Кримінального процесуального кодексу України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
69. З огляду на положення наведених норм, а також статей 16 168 174 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 за №1104, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зауважила, що обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
70. Крім того, Верховний Суд у постанові 10.11.2021 у справі №346/5428/17 (на яку посилається Позивач у касаційній скарзі) зауважив, що суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
71. При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
72. Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
73. Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
74. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не в повній мірі врахували наведені норми законодавства, а також висновки Верховного Суду щодо їх застосування з огляду на таке.
75. Так, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що звертаючись з вимогою про стягнення 279129,72 грн грошових коштів, отриманих внаслідок реалізації арештованого майна в межах кримінального провадження №22018030000000006, Позивач вказав, що ці кошти незаконно утримуються Відповідачем-1, який неправомірно відмовляється повертати їх Позивачу. Водночас при вирішенні спору в зазначеній частині суди виходили з того, що Позивач просив стягнути 279129,72 грн як збитки, оскільки в позовній заяві він послався на приписи Закону №266/94-ВР.
76. Тобто, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення 279129,72 грн з тієї підстави, що вказана сума коштів за своєю правовою природою не є збитками в розумінні чинного законодавства, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що викладені в позовній заяві аргументи щодо підстав позову в цій частині мають ознаки кондикційного зобов`язання, адже Позивач наголошував саме на необхідності повернення йому коштів, отриманих від реалізації майна у межах кримінального провадження №22018030000000006, що зберігаються на депозитному рахунку в ГУ ДКУ у Волинській області. І такі доводи обґрунтовані, зокрема, безпідставністю утримання зазначених коштів після закриття відповідного кримінального провадження та скасування арешту.
77. Керуючись завданням господарського судочинства та принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суди при вирішенні спору повинні були виходити саме зі змісту заявлених Позивачем вимог та, попри відсутність посилання у позовній заяві на положення глави 83 Цивільного кодексу України, які регулюють недоговірні зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна, мали встановити фактичні обставини щодо наявності чи відсутності підстав для повернення спірних грошових коштів (у сумі 279129,72 грн), на які посилається Позивач.
78. Дослідивши надані сторонами докази, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які свідчать про накладення в межах кримінальної справи арешту на відповідне майно, реалізацію цього майна зі зберіганням коштів від такої реалізації на депозитному рахунку Відповідача-1, закриття у подальшому кримінальної справи та скасування арешту, у зв`язку з чим згідно зі статтею 169 Кримінального процесуального кодексу України та пунктом 4 постанови слідчого Слідчого відділу Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 24.11.2020 зазначені грошові кошти в сумі 279129,72 грн мають бути передані власнику або його правонаступнику.
79. Відмовляючи Позивачу в поверненні вказаних грошових коштів, Відповідач-1 послався на відсутність у нього повноважень самостійно визначати особу, яка має право на повернення коштів після реалізації арештованого майна, чи встановлювати факт права власності на спірні кошти, тоді як в ухвалах слідчих суддів Позивач не визначений власником спірних коштів тощо.
80. Тобто спір у зазначеній частині стосується питання наявності чи відсутності у Позивача прав на відповідні грошові кошти від реалізації арештованого майна. А отже, для вирішення такого спору суди повинні були з`ясувати питання правосуб`єктності Позивача у відповідних кондикційних правовідносинах, виходячи з обставин щодо його правонаступництва стосовно ТОВ "Волинь Мото" з урахуванням того, що цивільне законодавство передбачає, окрім загального правонаступництва (в разі реорганізації), також перехід прав у окремих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 512 Цивільного кодексу України.
81. Залишивши поза увагою наведене, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не надали правової оцінки доводам Позивача про набуття ним прав на відповідне майно на підставі Договору відступлення, не дослідили належним чином умови Договору відступлення, не з`ясували його правову природу, законність та наслідки його укладення.
82. Натомість суди послались на відсутність доказів оскарження Позивачем відмови Відповідача-1 у поверненні йому спірних грошових коштів та помилково зазначили, що встановлення факту неправомірної поведінки в діях Відповідача-1 та його посадових осіб не є предметом розгляду цієї справи, оскільки вирішення цього питання не належить до компетенції господарських судів, а належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідної посадової особи є, як правило, судове рішення (вирок) суду, відповідне рішення вищестоящих посадових осіб тощо.
83. Верховний Суд вважає недоречним наведені твердження судів саме у контексті наведеної позовної вимоги, адже зобов`язання повернути відповідне майно потерпілій особі у кондикційних зобов`язаннях пов`язано не з фактом неправомірної поведінки набувача, а саме з відсутністю правової підстави його набуття, або подальшого утримання.
84. Водночас, оскільки предметом судового розгляду в цій справі є також вимоги про стягнення 488858,28 грн збитків та 100000,00 грн моральної шкоди, Верховний Суд зауважує, що зазначений висновок судів попередніх інстанцій не відповідає, зокрема, правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, щодо необхідності встановлення складу цивільного правопорушення на підставі оцінки наданих сторонами доказів у межах розгляду господарської справи, адже питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності перебуває у площині цивільних правовідносин.
85. Без належного встановлення відповідних обставин щодо наявності у Позивача певного права на грошові кошти, отримані від реалізації майна у межах кримінального провадження, передчасними є будь-які висновки про правомірність чи неправомірність відносно Позивача поведінки Відповідача-1 і Відповідача-2 щодо арешту відповідного майна та неповернення зазначених коштів після скасування арешту, а отже, й про заподіяння внаслідок таких дій певних збитків чи моральної шкоди Позивачеві. І з огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями на з`ясування таких обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, дослідження доказів тощо.
86. Верховний Суд приймає до уваги твердження судів про недоведеність того, що в ході проведення досудових розслідувань у кримінальному провадженні органами слідства, його посадовими особами допущені порушення норм кримінально-процесуального права (зокрема неправомірність відкриття кримінальних проваджень, неправомірність накладення арешту тощо), які призвели до спричинення Позивачеві майнової шкоди. Однак, не вдаючись до оцінки доказів, Верховний суд зауважує, що такі висновки не засновані на дослідженні та наданні правової оцінки правомірності дій Відповідача-1 і Відповідача-2 (їх службових осіб) з точки зору саме цивільних правовідносин, а також на з`ясуванні підстав та обґрунтованості визначення Позивачем збитків саме як різниці між вартістю конфіскованого товару та сумою коштів після його реалізації.
87. При цьому Верховний Суд відхиляє аргументи Відповідача-1 про те, що Позивач, щодо якого не було відкрито кримінальне провадження чи накладено адміністративне стягнення, не має право на відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону №266/94-ВР, адже такі доводи не спростовують висновок про можливе відшкодування в такому випадку шкоди відповідно до частини 6 зазначеної статті на загальних підставах.
88. Отже, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо їх застосування. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
89. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
90. Відповідно до положень статей 300 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
91. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
92. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Котягіна Андрія Сергійовича задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/4770/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді К. Огороднік
В. Пєсков