№ 910/6041/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6041/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.Б., Колос І.Б.

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення/виклику сторін

касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 (головуючий - Андрієнко В.В., судді: Сітайло Л.Г., Буравльова С.І.)

у справі № 910/6041/19

за позовом заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області (далі - Прокурор) в інтересах територіальної громади села Погреби Броварського району Київської області в особі Погребської сільської ради Броварського району Київської області

до Фонду державного майна України; Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області; ОСОБА_1

про визнання недійсним наказу (в частині), визнання недійсним договору купівлі - продажу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 10.05.2019 Прокурор в інтересах територіальної громади села Погреби Броварського району Київської області в особі Погребської сільської ради Броварського району Київської області (далі - Погребська сільська рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 21.06.2005 №1611 (далі - Наказ), в частині включення нежитлової будівлі колишнього «Будинку культури», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Будинок культури), до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу; та визнання недійсним договору купівлі-продажу Будинка культури від 21.09.2005 (далі - Договір), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ОСОБА_1 .

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що прийнятий Наказ та в подальшому укладений Договір порушують інтереси територіальної громади села Погреби, оскільки на їх підставі відбулась незаконна передача Будинку культури в приватну власність, що унеможливлює виконання Погребською сільською радою функцій у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту.

Звернення Прокурора в інтересах держави з даним позовом обґрунтовано неналежним виконанням Погребською сільською радою, як органом уповноваженим на виконання відповідних функцій, своїх повноважень щодо відновлення порушеного права.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 позовну заяву Прокурора до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним Наказу (в частині), визнання недійсним Договору купівлі-продажу - повернуто Прокурору з доданими до неї документами.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Прокурор не обґрунтував у відповідності до чинного законодавства наявність правових підстав та повноважень для звернення до суду з відповідним позовом в інтересах територіальної громади села Погреби Броварського району Київської області в особі Погребської сільської ради.

Так, на думку суду, захищати інтереси держави в даному випадку повинний, насамперед, відповідний суб`єкт - Погребська сільська рада, а не Прокурор. Прокурор виконує субсидіарну роль, та не може вважатись альтернативним суб`єктом звернень до суду. У позовній заяві Прокурор не обґрунтував, у чому полягало порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, не обґрунтував наявність виключних підстав, передбачених Законом, для звернення до суду з даним позовом, а тому позовна заява підлягає поверненню.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №910/6041/19 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/6041/19 скасовано, справу направлено для розгляду до Господарського суду міста Києва.

2.3. Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №910/6041/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2019 у справі № 910/6041/19 скасовано на підставі пункту 5 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Справу направлено до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

2.4. За результатом нового розгляду апеляційної скарги Прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 Північний апеляційний господарський суд 10.12.219 у справі №910/6041/19 ухвалив постанову, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/6041/19 скасував, а справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний Договір укладено ще у 2005 році, водночас сільський голова, незважаючи на винесення Радою рішення від 02.02.2018 №1522-45, не вчиняв жодних дій щодо звернення до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права територіальної громади. А тому, враховуючи, що орган місцевого самоврядування - Погребська сільська рада, тривалий час не здійснювала захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та не зверталась до суду з відповідним позовом, колегія суддів дійшла висновку, що Прокурор мав право звернутися до суду із цим позовом. З огляду на що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасними.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/6041/19 - залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема статі 7 131-1 140 Конституції України, статі 326 327 Цивільного кодексу України, пункт 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України, статтю 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», статтю 23 Закону України «Про прокуратуру».

4.2. Також скаржник наголосив на такому.

4.2.1. Прокурор не довів підстав звернення з відповідним позовом в інтересах суб`єкта владних повноважень у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не надав Суду відповідних доказів. В даному випадку правовідносини не зачіпають інтереси держави, а стосуються набуття спірного об`єкту нерухомого майна у приватну або комунальну власність. А тому його позов правомірно судом першої інстанції залишеною без розгляду. Водночас судом апеляційної інстанції помилково застосовано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

4.2.2. Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. У кожному конкретному випадку прокурор повинен довести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому провадженні відповідний виконавчий орган міської ради, який всупереч вимогам Закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17;

4.2.3. Окрім цього, скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції невірно встановлено орган, який уповноважений здійснювати захист порушеного права. Так, на думку скаржника, оскільки спірне майно перебувало у державній власності в особі Верховної ради, а не у власності територіальної громади села Погреби (при цьому Погребська сільська рада не була управителем чи розпорядником даного майна), то і відсутні правові підстави для звернення з даним позовом Прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади села Погреби Броварського району Київської області;

4.2.4. Скаржник відзначає і те, що у силу приписів статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування» без делегування повноважень з боку місцевої ради, органи прокуратури не мають повноважень на пред`явлення від імені територіальної громади в особі відповідної місцевої ради позовів про захист права власності територіальної громади.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позиція Прокурора

5.1.1. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить Суд залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №910/6041/19 - без змін, як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та таку, що ґрунтується на всебічному та повному дослідженні обставин та матеріалів справи.

5.1.2. У свою чергу Прокурор зазначає, що оспорюваний Договір порушує майнові інтереси територіальної громади села Погреби Броварського району Київської області, оскільки відповідно до чинного на той момент законодавства спірне майно мало відійти у комунальну власність територіальної громади, а натомість, у зв`язку із порушенням відповідачами норм Закону, перейшла у приватну власність.

5.1.3. Крім того, Прокурор наголошує, що суд апеляційної інстанції правомірно встановив наявність обґрунтованих підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом в інтересах територіальної громади, оскільки Погребська сільська рада протягом тривалого часу не вживала заходів щодо звернення до суду з позовною заявою.

5.2. Позиція Фонду державного майна України

5.2.1. Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу просить Суд задовольнити вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 , скасувати оскаржуване судове рішення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/6041/19 залишити в силі з мотивів, викладених в касаційній скарзі.

5.2.2. Також відповідач зазначає, що у Прокурора відсутні правові підстави для здійснення представництва інтересів територіальної громади села Погреби в суді, оскільки, на його думку, Погребська сільська рада не вважає дії Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області протиправними. А тому і відповідно не звернулась з позовом до суду.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 910/6041/19 та, водночас зупинено провадження у цій справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 912/2385/18.

6.5. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2020 поновлено касаційне провадження у справі № 910/6041/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. За змістом частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

7.2. Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

7.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

7.4. Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

7.5. Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 № 914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

7.6. Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду: від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

7.7. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

7.8. Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, стосовно необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах; та вказала, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону, застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18).

7.9. У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах №923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18. Та вказала таке.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

7.10. Слід відзначити і те, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Однак у наведеній статті ГПК України ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Аналогічні правові висновки викладені у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

7.11. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

7.12. Слід відзначити і те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

7.13. Так, підставою для звернення із даною позовною заявою в інтересах держави, Прокурор зазначив, що Погребська сільська рада не здійснює належний захист інтересів держави (територіальної громади) представницькими засобами та не здійснює комплекс заходів спрямованих на повернення незаконно вилученого майна у комунальну власність, а тому у Прокурора є законні підстави для звернення з даним позовом до суду.

7.14. Дослідивши матеріали справи у контексті оскаржуваних судових рішень, проаналізувавши вищенаведені положення чинного законодавства та судової практики, Касаційний господарський суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій та вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про відсутність правових підстав у Прокурора для звернення з даним позовом до суду у відповідності до статті 53 ГПК України, статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, де зазначено, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

7.15. Прокурором обґрунтовано право на подання позову тим, що сільський голова всупереч прийнятому рішенню Погребської сільської ради від 02.02.2018 №1522-45 про повернення нерухомого майна у комунальну власність (відповідно до якого сільському голові села Погреби рекомендовано звернутись до Броварського міськрайонного суду щодо питання законності Договору купівлі - продажу приміщення будинку культури та можливості повернення вищевказаного об`єкта територіальній громаді села Погреби) протягом тривалого часу, а саме з лютого 2018 року по травень 2019 року (дата звернення Прокурора до суду з даним позовом), не вчинив жодних дій на відновлення порушеного права територіальної громади (матеріали справи не містять доказів такого).

У зв`язку з чим Касаційний господарський суд погоджується з доводами апеляційної інстанції щодо того, що Прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та підтвердив бездіяльність компетентного органу, оскільки останній протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави (територіальної громади).

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

7.16. Окрім цього, слід відзначити і те, що судом першої інстанції залишені поза увагою обставини попереднього повідомлення Прокурором, до звернення до суду, відповідних суб`єктів владних повноважень про те, що Прокурором буде здійснюватись представництво інтересів держави в особі територіальної громади села Погреби, як цього вимагає стаття 23 Закону України «Про прокуратуру».

7.17. З огляду на вищевикладене Касаційний господарський суд вважає висновки суду апеляційної інстанції правомірними, вмотивованими та такими, що відповідають обставинам справи.

У свою чергу суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви Прокурору.

7.18. Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.

7.19. Що ж до доводів скаржника, що судом апеляційної інстанції невірно встановлено орган, який уповноважений здійснювати захист порушеного права, та доводів наведених у відзиві Фондом державного майна України, то такі відхиляються Верховним Судом з огляду на їх передчасність.

Верховний Суд виходить з того, що суд повинен вирішити питання чи є позивач (особа в інтересах якої поданий прокурором позов) тією заінтересованою особою, про яку йдеться в частині другій статті 4 ГПК України, розглядаючи справу по суті.

7.20. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, так, як наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (фактичні обставини у зазначених справах не є ідентичними обставинам у цій справі, а тому оскаржувані судові рішення цим висновкам не суперечать).

Інші доводи касаційної скарги, зокрема і в частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, спростовуються викладеним у тексті даної постанови.

7.21. Касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Прокурора, враховуючи мотиви викладені у цьому розділі.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого судового рішення у справі з мотивів, наведених у розділі 7 цієї постанови. Також Верховний Суд враховує положення чинного законодавства щодо того, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

9. Судові витрати

9.1. Понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №910/6041/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос