ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/7554/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019
та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019
у справі № 910/7554/19
за позовом Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта"
про стягнення 75 451, 50 грн.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2019 року Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави, а саме, Державної служби України з безпеки на транспорті (далі- Укртрансбезпека) до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Вілліта" 75451,50 грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем у строк, визначений пунктом 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, обов`язку щодо внесення вищевказаної спірної суми плати, розмір якої визначено на підставі відповідного акта посадових осіб Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.
Розглядаючи даний позов суди встановили, що 01.02.2018 Укртрансбезпеки у Миколаївській області на підставі направлення на перевірку № 010485 від 25.01.2018 на пункті габаритно-вагового контролю А/Д Н-24 "Благовіщенське-Миколаїв", 211 км +920 м, проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки MAN, модель "28.483" та причепу марки KELBERG, модель "D 24-3".
За результатами перевірки 01.02.2018 складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт № 0004007 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів, відповідно до яких транспортний засіб з напівпричепом має повну масу 57,8 т, при нормативно допустимій масі 40 т і водій відмовився від підпису та отримання копії акта.
На підставі зазначених вище довідки та акта здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 379 від 01.02.2018, та нарахована плата у розмірі 2175,60 євро, еквівалентній на день здійснення розрахунку за офіційним курсом гривні, встановленим Національним Банком України, сумі 75 451,50 грн. Зазначений розрахунок та акт надіслано листом № 274/30-1-13 від 09.02.2018 з вимогою про оплату вказаної суми.
Судами встановлено, що вказані самоскид та причеп-самоскид передані Приватному підприємству "Сільвер-Макс", як орендарю, на підставі договорів оренди транспортного засобу.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілліта" отримало вказані самоскид та причеп-самоскид на підставі укладеного з ПП "Сільвер-Макс" договору суборенди транспортного засобу від 17.05.2017.
Таким чином, судами встановлено, що перевізником у спірних правовідносинах є Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілліта", яке зазначену в актах Укртрансбезпеки плату за проїзд не сплатило, у зв`язку з чим прокурор звернувся з цим позовом.
За доводами прокурора повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати, не наділено правом звернення саме до суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.
Суд першої інстанції повністю погодився з доводами прокурора, визнав позов обґрунтованим, а підстави представництва інтересів держави прокурором у даній справі - доведеним, тому рішенням від 24.09.2019 (суддя Турчин С.О.) позовні вимоги задовольнив.
Суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку стосовно підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі, прийняв до уваги зміни чинного законодавства, якими Укртрансбезпеці надано право вживати заходи щодо стягнення нарахованої плати з перевізників, однак, зважаючи на не здійснення вказаних заходів, визнав звернення прокурора з цим позовом обґрунтованим.
Зважаючи на правильність висновку місцевого суду стосовно наявності підстав для стягнення з відповідача нарахованої плати, постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 залишено рішення місцевого суду без змін.
Не погоджуючись з висновками судів, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій стверджує про помилковість обох позицій щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі, вважає, що належним позивачем у справі є Укратрансбезпека, яка наділена відповідними повноваженнями, тому позов прокурора, поданий за відсутності необхідних повноважень, має бути залишений без розгляду.
Заперечуючи проти задоволення скарги, прокурор у відзиві на неї стверджує, що Укртрансбезпека неналежним чином здійснює захист інтересів держави, і це має наслідком ненадходження коштів до Державного бюджету, у зв`язку з чим наявні підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру, передбачених статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів; листами позивач звертався до прокуратури з метою вжиття заходів прокурорського реагування у зв`язку з неможливістю самостійного звернення до суду з даним позовом; доцільність застосування представницьких повноважень прокурором обумовлена актаальністю питань щодо розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, їх збереження, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Конституцією України у пункті 3 частини 1 статті 131-1 закріплено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що "відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Разом з цим слід зазначити, що відповідно до абзаців 1-2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 цієї ж статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
При цьому колегія суддів враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
В обґрунтування підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті прокурором зазначено про відсутність у Укртрансбезпеки необхідних повноважень, а в подальшому, про те, що вказаним органом, який має необхідні повноваження у спірних правовідносинах, самостійно не вчинялися дії, спрямовані на захист економічних інтересів держави в частині надходження коштів до Державного бюджету України, що були порушені внаслідок несплати відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.
Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури та який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пунктом 27 Положення (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №320, які набрали чинності 03.05.2018), Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює нарахування та вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Отже, правильним є висновок апеляційного суду, що з моменту набрання чинності вказаними змінами, Державна служба України з безпеки на транспорті набуло відповідні повноваження щодо стягнення нарахованої плати.
Між тим, як з`ясовано судами під час розгляду даної справи, Укртрансбезпекою та її територіальними органами з часу нарахування відповідачеві плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом (з лютого 2018 року) заходів щодо стягнення такої плати не вжито.
У зв`язку з цим 12.02.2019 Звенигородською місцевою прокуратурою направлено Управлінню Укртрансбезпеки в Миколаївській області лист №31/4/140-195вих.19, в якому ініціювалося питання щодо вжиття відповідних заходів реагування, у відповідь на який листом вих. №023/31/1-191 від 14.02.2019 останнє повідомило, що Управлінням Укртрансбезпеки в Миколаївській області заходів щодо стягнення вищевказаної плати в судовому порядку не проводилось.
Після чого, 09.04.2019 Укртрансбезпека звернулася до Звенигородської місцевої прокуратури з метою вжиття заходів прокурорського реагування у зв`язку з неможливістю самостійного звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Таким чином висновки судів про доведеність прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивачів за поданим позовом зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вищезазначених постановах.
З огляду на викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками судів, як щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, так і щодо обґрунтованості його вимог, задоволених оскарженими відповідачем рішенням та постановою.
Оскільки за наслідком касаційного перегляду колегія суддів не знайшла підстав для скасування оскаржених рішень та задоволення вимог скаржника, суд залишає без змін оскаржувані судові рішення та відносить судові витрати на заявника касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілліта" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019у справі № 910/7554/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.