ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/7966/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача - Сурник В. М. (адвокат),
третьої особи - Вакуляк Ю. А. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Іоннікова І. А., Куксов В. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 (суддя Чебикіна С. О.)
за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІВЕР-БУД"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд державного майна України
про визнання недійсним інвестиційного договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У травні 2021 року Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІВЕР-БУД" (далі - ТОВ "ОЛІВЕР-БУД", Відповідач) про визнання недійсним інвестиційного договору від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008).
1.2. В обґрунтування позову Позивач зазначав, що спірний інвестиційний договір містить всі ознаки договору про спільну діяльність. На думку Позивача, згідно з положеннями Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 N 296 (далі - Порядок № 296), ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" повинно було отримати погодження Кабінету Міністрів України на укладення вказаного вище договору. Крім того, оскільки його умовами передбачалось відчуження земельної ділянки державної власності, Позивач повинен був отримати також погодження Фонду державного майна України. Враховуючи, що зазначених погоджень ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" отримано не було, оскаржуваний договір має бути визнаний судом недійсним на підставі статей 215 203 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі №910/7966/21 в позові відмовлено повністю.
2.2. Приймаючи вказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив із того, що ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" не доведено тих обставин, які є підставами позовних вимог, а також не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог статей 203 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним спірного договору. Крім того, Позивач не підтвердив факту порушення його прав з боку Відповідача.
Що стосується пропуску строку позовної давності за вищевказаними вимогами, про що заявив Відповідач, то, за висновком місцевого суду, в позові слід відмовити саме з підстав необґрунтованості позовних вимог, оскільки право та охоронюваний законом інтерес Позивача, за захистом яких той звернувся до суду, не були порушені ТОВ "ОЛІВЕР-БУД".
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 скасовано наведене рішення Господарського суду міста Києва та прийнято нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
2.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд погодився з його висновками про відсутність підстав для задоволення позову. Разом з тим, апеляційний суд дійшов власного висновку, що внаслідок не залучення Фонду державного майна України до участі у справі в якості третьої особи було порушено норми пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Позивач просить повністю скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 203 207 228 Цивільного кодексу України, положень Порядку № 296, викладених в постановах від 18.04.2018 у справі №910/4501/17, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 03.11.2020 у справі №920/611/19, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 28.02.2019 у справі №646/3972/16-ц, 07.02.2018 у справі №910/131/17, від 14.06.2018 у справі №925/1219/17, від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 05.07.2021 у справі №910/12556/20, від 12.05.2021 у справі №905/2340/19, від 10.02.2021 у справі №904/5934/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 20.01.2020 у справі №916/556/19, від 05.02.2020 у справі №924/196/19, від 30.01.2020 у справі №904/1093/19, від 20.01.2020 у справі №902/803/17.
3.3. Крім того, у якості підстави для подання своєї касаційної скарги ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" посилається на те, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення про права особи, не залученої до розгляду справи (Кабінету Міністрів України), а також належним чином не дослідили зібрані у справі докази (лист Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37-31-13/17318 від 19.09.2012), не перевірили достовірності та допустимості поданих Відповідачем доказів на підставі яких приймалися оскаржувані судові рішення (зокрема документів на підтвердження повноважень особи, яка підписувала погодження щодо укладення спірного договору). До того ж суди, на думку скаржника, безпідставно залишили без задоволення його клопотання про витребування доказів.
3.4. У відзиві на вказану касаційну скаргу ТОВ "ОЛІВЕР-БУД" просить відмовити в її задоволенні.
3.5. Фонд державного майна України, не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, також звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовної заяви в повному обсязі.
3.6. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 228 1130 Цивільного кодексу України, статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 07.02.2018 у справі № 910/131/17, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 20.03.2019 у справі № 922/1319/18, від 07.10.2018 у справі № 911/2574/18, від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012.
3.7. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання зазначеної скарги, заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1130 Цивільного кодексу України з урахування абзацу 2 частини другої статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" про те, що правова природа договору не залежить від назви, а визначається з огляду на його зміст.
3.8. Крім того, у якості підстави для подання своєї касаційної скарги Фонд державного майна України посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято судові рішення про права особи, не залученої до розгляду справи (Кабінету Міністрів України), а також не було перевірено достовірності та допустимості поданих Відповідачем доказів (зокрема листа-погодження Мінагрополітики, документів на підтвердження повноважень особи, яка підписувала погодження щодо укладення спірного договору). До того ж суди, на думку скаржника, безпідставно залишили без задоволення клопотання Позивача про витребування доказів.
3.9. У відзиві на зазначену касаційну скаргу Відповідач просить відмовити у її задоволенні.
3.10. 19.07.2022 ТОВ "ОЛІВЕР-БУД" подало додаткові письмові пояснення в яких просить відмовити в задоволенні касаційних скарг Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі № 910/7966/21 та призначено розгляд зазначеної справи у судовому засіданні на 16.03.2022.
4.2. Крім того, ухвалою Верховного Суду також від 03.02.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) поновлено Фонду державного майна України строк на касаційне оскарження та залишити без руху його касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі № 910/7966/21 у зв`язку із ненаданням доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.
4.3. Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі №910/7966/21 та призначено розгляд зазначеної скарги у судовому засіданні на 16.03.2022.
4.4. Водночас 16.03.2022 судовий розгляд справи № 910/7966/21 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся, з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
4.5. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/932 від 19.05.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/7966/21 у зв`язку з увільненням судді Міщенка І. С. від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.
4.6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2022 для розгляду касаційної скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" у справі № 910/7966/21 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.
4.7. Крім того, згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.05.2022 касаційну скаргу Фонду державного майна України передано на розгляд колегії суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.
4.8. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.) прийнято до провадження справу №910/7966/21 за касаційними скаргами Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 та призначено їх до розгляду у судовому засіданні на 22.06.2022.
4.9. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2022 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційних скарг Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі № 910/7966/21 до 20.07.2022.
4.10. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2022 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційних скарг Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі № 910/7966/21 до 27.07.2022.
4.11. Ураховуючи наведене, а також обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.
5. Обставини, встановлені судами
5.1. Господарськими судами встановлено, що 08.04.2008 між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олівер-Буд" (сторона-2) було укладено договір №0804-2-ІД/08.
5.2. 19.09.2012 зазначений договір викладено в новій редакції, відповідно до п. п. 1.1., 2.1. якого сторони визначили, що його предметом є зобов`язання та права сторін щодо їх дій з будівництва об`єкта (житлова та громадська забудова з об`єктами побутового призначення та інженерно-транспортної інфраструктури, яка має бути збудована на земельній ділянці на проспекті Правди навпроти будинку № 66-76 в Подільському районі міста Києва, з технічними характеристиками та параметрами, визначеними в проектній документації) на земельній ділянці (земельна ділянка орієнтовною загальною площею 9,7 га) з метою збереження сторони-1 як сільськогосподарського підприємства, поліпшення житлових умов працівників та отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі.
У порядку та на умовах даного договору сторона-1, як землекористувач земельної ділянки, залучає сторону-2 до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує стороні-2 забезпечити проектування та спорудження об`єкта, а сторона-2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об`єкта відповідно до проектної документації.
Згідно з п. п. 3.1., 4.1., 6.1.1. - 6.1.17. договору підготовчими діями сторони-1, направленими на створення умов Відповідачу для вчинення юридично значимих дій, за результатом чого вдасться досягти предмет договору, зокрема є: оформлення дозволу на проектування і спорудження об`єкта; ініціювання зміни цільового призначення земельної ділянки з метою подальшого здійснення будівництва об`єкта; звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення; сприяння Відповідачу у виконанні проектування та спорудження об`єкта; отримання в компетентних органах та надання генеральному підряднику, з яким Відповідачем згідно з даним договором буде укладено договір на спорудження об`єкта, дозволу на виконання будівельних робіт зі спорудженню об`єкта з лімітами і точками підключення електроенергії, води та інших необхідних комунікацій на будівельному майданчику, а також ордеру на тимчасове порушення благоустрою та ордерів на прокладення зовнішніх мереж у зв`язку із спорудженням об`єкта; надання Відповідачу будь-якої інформації та відомостей, що є необхідними для реалізації договору тощо.
Відповідно до п. 5.2. договору, розрахунки між сторонами за ним здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: за виконання своїх зобов`язань за договором Позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5% загальної площі в об`єкті (п. 5.2.1. договору); решту загальної площі в об`єкті (95%) отримує у свою власність Відповідач (п. 5.2.2. договору); за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, Позивачу можуть бути надані Відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5% від вартості майнових прав на об`єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою Позивача. В такому разі Відповідач отримує у власність об`єкт в повному обсязі (п. 5.2.3. договору).
За умовами п. п. 6.1. - 6.4. договору до прав та обов`язків Відповідача, зокрема, належать: розробка завдання на проектування об`єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об`єкта; укладення договорів на проектування та спорудження об`єкта; сприяння в отриманні погоджень та дозволів від відповідних державних органів і організацій та позитивних експертних висновків стосовно проекту; забезпечення фінансування будівництва об`єкта; забезпечення ходу процесу будівництва об`єкта.
Згідно з п. 12.4. договору, його укладення не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку.
За умовами п. 12.5. договору при його реалізації право на земельну ділянку залишається за Позивачем, земельна ділянка не є вкладом ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" у діяльність з реалізації договору і його укладення не припиняє права Позивача на земельну ділянку.
У п. 12.6. договору сторони погодили, що він є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми, відповідно до статті 67 Господарського кодексу України та статей 3 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного договору не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належить кожній з сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
5.3. Як встановлено господарськими судами, відповідно до листа № 37-31-13/17318 від 19.09.2012 Міністерство аграрної політики та продовольства України, як орган управління ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", не заперечувало щодо укладення спірного інвестиційного договору від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008), що відповідає вимогам п. 5.2.2. статуту державного підприємства та підтверджує наявність необхідного обсягу повноважень у генерального директора на його підписання. При цьому вказаний лист було надано саме на звернення Позивача.
5.4. Також згідно з постановою старшого слідчого в особливо важливих справах першого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 17.11.2017 про закриття кримінального провадження, а також згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01.06.2018 та ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09.07.2018 у справі № 757/76782/17-к, у межах досудового розслідування № 12013110000001049 перший заступник Міністра Бісюк І. Ю. визнав, зокрема, що вищевказаним листом погоджував укладання інвестиційного договору.
5.5. Водночас, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" цілісний майновий комплекс ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" за актом приймання-передачі було передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України.
5.6. Разом з тим, вважаючи, що зазначений договір було укладено без отримання погодження уповноважених органів, ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернулося до суду з цим позовом.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши доводи наведені у касаційних скаргах та відзивах на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
6.2. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008), укладеного між ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та ТОВ "ОЛІВЕР-БУД".
6.3. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
6.4. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).
6.5. Згідно з частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
6.6. При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
6.7. Як зазначалося вище, позовні вимоги ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" обґрунтовані тим, що спірний правочин, на думку Позивача, є договором про спільну діяльність, однак укладався з порушенням порядку укладення таких договорів, і його умовами передбачалось відчуження земельної ділянки державної форми власності без згоди власника.
6.8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що договір від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008) містить елементи зобов`язальних правовідносин щодо інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду), та інших елементів таких правовідносин, виникнення й існування яких не входить в суперечність з актами цивільного і господарського законодавства та, водночас, не дозволяє зробити висновок про можливість комплексного застосування до окремих частин договору №0804-2-ІД/08 інших положень чинного законодавства, ніж ті, що регламентують порядок здійснення інвестиційної діяльності та особливості виникнення, зміни і припинення правовідносин підряду.
Так, проаналізувавши положення спірного правочину, суди зазначили, що він не є договором про сумісну (спільну) діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених його предметом, фактично покладено на одну сторону - Відповідача без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі. Крім того, суди послалися на п. 12.6. зазначеного договору, згідно з яким: цей правочин є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 Господарського кодексу України та статей 3 6 Цивільного кодексу України; майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного договору не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла; частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належить кожній з сторін відповідно до положень договору; при реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
Отже, виходячи з аналізу положень спірного договору, суди дійшли висновку, що за своєю правовою природою вказаний правочин є змішаним, тобто, містить елементи різних договорів - підряду та інвестування, що в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору та нормами статей 3 6 627 628 Цивільного кодексу України. Його зміст відповідає нормам Закону України "Про інвестиційну діяльність" та положенням договору підряду, взаємовідносини сторін за яким регулюються главою 61 Цивільного кодексу України з особливостями підряду на капітальне будівництво (будівельний підряд) згідно зі статтями 875 - 886 Цивільного кодексу України та статями 317 - 323 Господарського кодексу України.
6.9. Однак, колегія суддів не погоджується з наведеними висновками місцевого і апеляційного господарських судів та вважає їх неправомірними, зробленими без належного дослідження істотних обставин справи та умов наведеного договору, виходячи з наступного.
6.10. Колегія суддів звертає увагу, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18).
6.11. Як вбачається зі змісту спірного договору, його предметом є зобов`язання та права сторін щодо їх дій з будівництва об`єкта (житлова та громадська забудова з об`єктами побутового призначення й інженерно-транспортної інфраструктури) на земельній ділянці з метою збереження Позивача як сільськогосподарського підприємства, поліпшення житлових умов працівників та отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі. При цьому ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", як землекористувач земельної ділянки, залучає ТОВ "ОЛІВЕР-БУД" до будівництва об`єкта на вказаній земельній ділянці та делегує Відповідачу забезпечити проектування і спорудження об`єкта, а ТОВ "ОЛІВЕР-БУД" зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування і спорудження об`єкта відповідно до проектної документації (п. п. 1.1., 2.1. договору).
Водночас, відповідно до п. 5.2. договору розрахунки між сторонами за ним здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: за виконання своїх зобов`язань за договором Позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5% загальної площі в об`єкті (п. 5.2.1. договору); решту загальної площі в об`єкті (95%) отримує у свою власність Відповідач (п. 5.2.2. договору); за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, Позивачу можуть бути надані Відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5% від вартості майнових прав на об`єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою Позивача. В такому разі Відповідач отримує у власність об`єкт в повному обсязі (п. 5.2.3. договору).
6.12. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
За змістом статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
Об`єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об`єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об`єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Згідно з частиною п`ятою статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
6.13. З викладеного вбачається, що інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.
При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організованих діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.
Отже, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17.
6.14. Таким чином, зосередившись на дослідженні обов`язків сторін спірного договору щодо здійснення конкретних дій, обумовлених його предметом, а також на дослідженні статусу внесків сторін на реалізацію зазначеного договору, місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної правової оцінки умовам вказаного правочину, викладеним у розділі 5, щодо розподілу часток між сторонами, зокрема стосовно їх розміру для кожної з них, у зв`язку з чим залишили поза увагою можливість порушення балансу інтересів сторін внаслідок виконання таких умов, а також фактичне позбавлення Позивача прав на новозбудований об`єкт, що згідно з вищезазначеними нормами чинного законодавства не відповідає змісту інвестиційної діяльності.
6.15. При цьому, враховуючи встановлений нормами чинного законодавства особливий порядок фінансування спорудження об`єктів житлового будівництва за рахунок коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб (стаття 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність"), умови спірного договору щодо покладення обов`язків з фінансування будівництва об`єкта (зокрема житлової забудови) в повному обсязі на Відповідача (п. п. 5.1.1., 5.1.2.1., 5.1.3.) не відповідають наведеним законодавчим положенням, що також залишено судами поза увагою.
6.16. Отже, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до необґрунтованих висновків про те, що договір від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008) за своєю правовою природою є, у тому числі, інвестиційним та помилково застосували до правовідносин, які склалися між сторонами, норми Закону України "Про інвестиційну діяльність".
6.17. Крім того, відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.
6.18. У розумінні статті 875 Цивільного кодексу України основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на замовлення замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника на створення об`єкта та його здачу. Додатковим предметом будівельного підряду можуть бути нерозривно пов`язані із місцезнаходженням об`єкта проектні та пошукові роботи щодо розробки за завданням замовника проектної або іншої технічної документації та/або виконання пошукових робіт. Така правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі №910/3362/18, у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18.
6.19. Згідно зі статтею 876 Цивільного кодексу України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
6.20. З викладеного вбачається, що характерними ознаками договору будівельного підряду є: по-перше, виконання роботи, пов`язаної з будівництвом, капітальним ремонтом, реконструкцією тощо, відповідно до завдання замовника; по-друге, ключовою є наявність обов`язків підрядника виконати роботу і передати результат замовнику (який є власником об`єкта будівництва або результату будівельних робіт чи отримує інші блага, пов`язані з виконанням підряду), а також кореспондуючі їм обов`язки замовника - прийняти результат та оплатити його; по-третє, предмет договору має завжди індивідуальний характер.
6.21. У той же час, як зазначалося вище, за умовами спірного договору Позивач хоча і залучає до будівництва об`єкта ТОВ "ОЛІВЕР-БУД", на якого покладаються обов`язки з організації, контролю та здійснення, власне, будівництва такого об`єкта, однак саме Відповідач за результатом виконання договору від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008) отримає у власність майже весь об`єкт (95% його загальної площі).
Іншими словами, предметом наведеного договору по суті є передача ТОВ "ОЛІВЕР-БУД" права на забудову земельної ділянки, що перебуває в користуванні ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", з подальшою компенсацією обмежень прав Позивача щодо вказаної ділянки у вигляді отримання незначної частки об`єкта будівництва (5% загальної площі), який фактично споруджується для власних потреб Відповідача. Зазначене побічно підтверджується і п. 5.2.3. спірного договору, відповідно до якого Відповідач отримує у власність об`єкт в повному обсязі, якщо за згодою сторін замість частини об`єкта Позивачу будуть надані нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5% від вартості майнових прав на об`єкт.
6.22. Таким чином, колегія суддів також вважає безпідставними висновки місцевого і апеляційного судів про те, що спірний договір містить, зокрема, елементи підряду, а його зміст відповідає, у тому числі, положенням статей 875 - 886 Цивільного кодексу України.
6.23. З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій, штучно виокремивши окремі частини та процитувавши вибірково пункти договору від 19.09.2012 (нова редакція договору № 0804-2-ІД/08 від 08.04.2008), безпідставно не надали належної комплексної правової оцінки його умовам у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання) у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про правову природу вказаного договору, та, як наслідок, неправильно вирішили спір по суті.
6.24. Як вже зазначалося, зі змісту умов спірного договору убачається, що його укладення фактично було спрямовано на отримання Відповідачем права на здійснення будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення й інженерно-транспортної інфраструктури на земельній ділянці на проспекті Правди навпроти будинку № 66-76 в Подільському районі міста Києва.
6.25. Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
6.26. Отже, до земельних правовідносин повинні застосовуватися норми земельного законодавства, а цивільне законодавство застосовується в субсидіарному порядку.
6.27. Так, у розділі ІІІ "Права на землю" Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право власності на земельні ділянки та право користування ними, в тому числі право постійного користування.
6.28. Господарськими судами встановлено, що земельна ділянка, яка за умовами спірного договору надавалася Відповідачу для будівництва об`єкта, перебуває у ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на праві постійного користування.
6.29. Згідно з частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, визначені у частині другій статті 92 Земельного кодексу України, зокрема ті, що належать до державної та комунальної власності.
6.30. Правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92 95 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.
6.31. Таким чином, Позивач, як постійний землекористувач, наділений правомочностями щодо володіння та користування земельною ділянкою, наданою для будівництва об`єкта нерухомого майна за спірного договору, водночас правом розпоряджатися такою земельною ділянкою, у тому числі надавати її в користування третім особам, наділений орган, уповноважений державою на здійснення відповідний функцій.
6.32. У той же час, нормами Земельного кодексу України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування.
6.33. Тому до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону слід застосовувати норми глави 34 "Право користування чужою земельною ділянкою для забудови" Цивільного кодексу України.
Так, згідно зі статтею 413 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
При цьому відповідно до частини другої статті 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
6.34. У контексті наведеного важливе значення має принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (подібну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).
Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю (близький за змістом висновок сформовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
6.35. Однак, аналізуючи зміст спірного договору, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим його умовам, з яких випливають обов`язки Позивача спрямовані на розпорядження земельною ділянкою, яка належить до державної власності, та щодо вчинення дій на виконання зобов`язань, наслідком яких може бути її відчуження. Зокрема, суди не врахували, що Відповідач за умовами спірного договору набуває після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію право власності на об`єкт нерухомого майна в цілому (за виключенням часток, які передаються Позивачу).
6.36. Крім того, відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, одночасно переходить право приватної власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта нерухомого майна, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Статтею 120 Земельного кодексу України визначено процедуру переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній, відповідно до частини 11 якої у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду.
6.37. Разом із тим, відповідно до статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6.38. Отже, з огляду на умови договору від 19.09.2012 (нова редакція договору №0804-2-ІД/08 від 08.04.2008) та визначений нормами чинного законодавства принцип правової єдності земельної ділянки і розташованого на ній нерухомого майна, суди попередніх інстанцій не з`ясували та не надали належної оцінки тому, чи не відбудеться, у зв`язку із виконанням Позивачем умов і зобов`язань за вказаним договором, вибуття зазначеної земельної ділянки із державної власності або зміна землекористувача в контексті положень статті 42 Земельного кодексу України.
При цьому, лише зазначивши, що надана ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" земельна ділянка перебуває у володінні держави та фактично не вибувала з державної форми власності, суди не надали будь-якої оцінки підставам, на яких Позивачу надавалася ця земельна ділянка у постійне користування, та умовам спірного договору щодо розподілу часток між сторонами, зокрема стосовно їх розміру для кожної з них, а відтак не надали оцінки чи не відбудеться позбавлення ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" відповідних прав на новозбудований об`єкт і земельну ділянку під ним, у зв`язку з чим залишили поза увагою, що предмет спору у цій справі може вплинути як на права держави (яка є власником земельної ділянки, що підлягає забудові за умовами зазначеного договору), так і на обов`язки відповідних органів щодо наступної передачі цієї земельної ділянки.
6.39. Статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені принципи знайшли своє відображення у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.
6.40. Згідно з частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
6.41. Таким чином, для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи до складу яких відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження відносяться сторони та треті особи.
6.42. Існування статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в господарському процесі покликане забезпечити саме дотримання права на справедливий суд тих осіб, які не є позивачем чи відповідачем, однак рішення суду може вплинути на їх права чи обов`язки. Такий статус закріплено у статті 50 Господарського процесуального кодексу України.
6.43. Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
6.44. Отже, саме на суд покладено обов`язок визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі.
6.45. Як зазначалося вище, предметом спірного договору фактично є надання Відповідачу права на забудову земельної ділянки державної форми власності, яка перебуває в постійному користуванні Позивача, з метою здійснення будівництва нерухомого майна (житлової та громадської забудови з об`єктами побутового призначення й інженерно-транспортної інфраструктури).
6.46. Згідно з частинами першою, другою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
6.47. Таким чином, укладення та виконання наведеного договору пов`язане з розпорядження спірною земельною ділянкою її користувачем - ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", яке не наділене відповідним обсягом повноважень, а відтак прийняття рішення у цій справі та вирішення спору по суті, враховуючи предмет спірного правочину, безпосередньо впливає на права та обов`язки органу влади, який наділений компетенцією реалізувати право власності на землю від імені держави.
6.48. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Позивач неодноразово зазначав про необхідність залучення до у часті в справі органу уповноважено розпоряджатися земельною ділянкою, що перебуває в постійному користуванні ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".
6.49. Колегія суддів звертає увагу, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.
Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц та постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.
6.50. Однак, місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті, не встановив істотні обставини (у тому числі щодо власника землі) та дійсний характер спірних правовідносин, не врахував вищенаведені норми чинного законодавства у зв`язку з чим залишив поза увагою те, що прийняття рішення у цій справі може вплинути на права й інтереси держави та, як наслідок, не визначився з питанням щодо наявності підстав для залучення до участі в справі третіх осіб про яких, зокрема, зазначав Позивач.
6.51. У свою чергу суд апеляційної інстанції хоча і залучив до участі в справі Фонд державного майна України (який згідно з Законом України "Про Фонд державного майна України" наділений повноваженнями розпоряджатися лише земельними ділянками державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації), однак також дійшов помилкових висновків про дійсний характер спірних правовідносин та не встановив обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
6.52. Відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.53. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
6.54. Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові фактично стосуються права, інтересів та обов`язків держави, належного представника якої не було залучено до участі у цій справі, вказані рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до місцевого суду.
6.55. За таких обставин доводи скаржників про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права знайшли своє часткове підтвердження.
Також є обґрунтованими аргументи скаржників про порушення місцевим і апеляційним судами норм процесуального права у зв`язку з прийняттям судових рішень, які стосуються прав та обов`язків осіб, незалучених до розгляду справи.
6.56. Що стосується посилання Фонду державного майна України на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1130 Цивільного кодексу України з урахування абзацу 2 частини другої статті 13 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" про те, що правова природа договору не залежить від назви, а визначається з огляду на його зміст, то колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, Верховний Суд вже неодноразово висловлювався щодо наведеного, зокрема, у постановах від 23.03.2021 у справі № 916/2380/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18.
6.57. Інші доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
6.58. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.59. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.60. Таким чином, з огляду на предмет і підстави позову у цій справі господарським судам попередніх інстанцій для правильного вирішення спору необхідно було належним чином дослідити предмет спірного договору та правові наслідки його виконання (у тому числі для осіб, які не є учасниками справи), встановити власника спірної земельної ділянки (особу (орган), якій належать правомочності щодо її надання в користування, у тому числі для забудови) та залучити зазначену особу до у часті у справі в якості третьої особи.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.2. Відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310,частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
7.3. За змістом пункту 8 частини першої статті 310 цього Кодексу судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
7.4. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
7.5. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі №910/7966/21 скасувати.
3. Справу №910/7966/21 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді І. С. Берднік
В. Г. Суховий