ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/8125/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С. В., Стратієнко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,
за участю представників:
позивача - Циба Р. А.
відповідача - Наливайко Д. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 (головуючий - Шапран В.В., судді Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 (суддя - Баранов Д.О.)
у справі № 910/8125/21
за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
до Державного підприємства "Антонов"
про визнання частково недійсними окремих пунктів договору
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
1. Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Антонов" (відповідач) про визнання недійсними пунктів 6.7 та 8.1 договору комісії №-58-Д/К-18 від 07.06.2018, укладеного з Державним підприємством "Антонов", в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірні пункти договору комісії, в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі суперечать приписам частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ставлять комісіонера в таке положення, у якому він безпідставно несе відповідальність за поведінку третьої особи, адже комісіонер може нести відповідальність перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, тільки в тому випадку, коли він поручився за виконання договору (делькредере).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 910/8125/21 у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невідповідність частини договору комісії №ТЕ-1-58-Д/К-18 від 07.06.2018 статтям 203 215 ЦК України.
5. Так, місцевий та апеляційний господарські суди зазначили, що за умовами контракту, укладеного позивачем, як комісіонером з третьою особою поставка товару має здійснюватися у будь-якому випадку виключно після відкриття акредитиву, а оплата має відбуватись з безвідкличного документарного подільного акредитиву. Такий спосіб здійснення розрахунків між контрагентами покликаний захистити як покупця, так і продавця. При цьому, сторонами договору комісії чітко визначено, що строк поставки продукції (виробів) покупцю за контрактом буде відтермінований у разі не відкриття покупцем акредитиву у визначений контрактом строк, або у разі якщо відкритий акредитив не буде відповідати умовам контракту. А отже, у разі належного виконання умов договору сторонами права та інтереси позивача оспорюваними умовами договору не порушуються.
6. Суди зазначили, що позивач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи з відповідачем договір комісії №ТЕ-1-58-Д/К-18 від 07.06.2018 свідомо погоджувався з його умовами та відповідно, усвідомлював настання певних правових ризиків, пов`язаних з його виконанням, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язань у погоджені сторонами строки. Тобто позивач підписавши договір комісії, чітко виразив своє волевиявлення щодо предмету договору, його змісту та умов, зокрема, щодо порядку розрахунків та підстави, з якими пов`язане таке виконання.
7. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору на відповідність приписам чинного законодавства України суди дійшли висновку про те, що спірні пункти договору комісії (а саме, пункти 6.7 та 8.1 в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі) не суперечать чинному законодавству, адже, дані пункти договору у їх взаємозв`язку із змістом інших положень зазначеного договору, закріпили саме зобов`язання позивача щодо контролю своєчасного відкриття акредитиву, своєчасного розкриття документарного подільного безвідкличного акредитиву та перерахування цих коштів на користь відповідача у строк визначений договором комісії. За умови невиконання іноземним замовником обов`язку щодо відкриття акредитиву, термін поставки продукції автоматично переноситься на відповідний період часу, необхідний для відкриття акредитиву. Тобто, за умовами договору, поставка товару іноземному замовнику здійснюється лише у разі відкриття акредитиву, що виключає обов`язок позивача здійснювати оплату товару за власний рахунок.
8. За висновками судів, за умови дотримання комісіонером відповідних вказівок та доручень комітента, в тому числі і щодо порядку відкриття і розкриття акредитиву, своєчасність розрахунків між сторонами договору комісії є безумовною. При належному виконанні комісіонером умов договору у останнього не виникає жодних зобов`язань щодо оплати продукції, як помилково зазначає позивач, тоді як передбачено обов`язок повернути комітенту виручені від продажу продукції кошти в межах визначеного строку.
9. Так, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів 6.7 та 8.1 договору, зокрема, з огляду на те, що як на момент вчинення правочину, так і на даний час відсутні фактичні обставини з якими закон пов`язує визнання вказаних пунктів договору недійсними, відсутній факт неправомірності дій відповідача як при укладанні договору так і при його належному виконанні, оспорювані пункти договору відповідають актам цивільного законодавства, а позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невідповідність спірних частин договору комісії вимогам статей 203 215 ЦК України.
10. Також, апеляційний господарський суд зазначив, що доводи позивача стосовно того, що спірні пункти договору суперечать положенням частини першої статті 1022 ЦК України, у зв`язку з відсутністю законних підстав для перерахування відповідачу іноземної валюти до того як вона надійде на його рахунок від покупця, не впливають на предмет позову у даній справі, оскільки розраховуючи на належне виконання умов договору сторони навпаки деталізували і конкретизували обов`язок комісіонера, визначений статтею 1022 ЦК України в частині строків взаєморозрахунків та встановили наслідки неналежного його виконання в пункті 13.5 договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
11. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі № 910/8125/21 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
12. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 ЦК України у подібних правовідносинах.
Позиція інших учасників справи
13. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. 07.06.2018 між Державним підприємством "Антонов" (комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (комісіонер) було укладено договір комісії №ТЕ-1-58-Д/К-18 (договір) за умовами якого комісіонер зобов`язався від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків Ан-32.
15. Передбачене пунктом 1.1 цього договору доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента (пункт 1.2 договору).
16. Згідно пунктом 1.3 договору сторони погодили, що здійснюючи свою статутну діяльність на комерційній основі та виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє правочини з третьою особою - ВПС МО країни 356, на виконання доручення комітента за цим договором.
17. Комісіонер зобов`язаний виконати доручення комітента, визначене пунктом 1.1 цього договору, протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором (пункт 2.1 договору).
18. Пунктом 3.1.11 договору сторонами унормовано, що у випадку виникнення непередбачених обставин, що перешкоджають укладенню та виконанню контракту та вчиненню інших (допоміжних) правочинів відповідно до умов доручення комітента, визначених у цьому договорі, комісіонер зобов`язаний повідомити про це комітента як тільки це стане можливо.
19. Згідно пунктом 3.2.1 договору комітент зобов`язаний передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію, згідно із розділом 5 цього договору, протягом строків вказаних в додатку № 1.
20. Приймання-передача продукції проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акту приймання-передачі. Дата підписання акту приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за даним договором в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю (пункти 5.8, 5.9 договору).
21. Розділом 6 даного договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків. Зокрема, за умовами пункту 6.2 договору ціна продажу продукції за договором становить 1 786 344,00 дол. США.
22. У пункті 6.4 договору сторони дійшли згоди, що комітент доручає комісіонеру передбачити в контракті проведення платежів у наступному порядку:
- 100% загальної вартості продукції, поставленої за контрактом, буде сплачено з безвідкличного документарного подільного акредитиву, відкритого покупцем у державному банку Індії. Акредитив буде виконаний і авізований у АТ "Укрексімбанк" (пункт 6.4.1);
- акредитив повинен бути відкритий покупцем на загальну вартість продукції протягом 45 днів з дати отримання покупцем повідомлення про готовність продукції до відправки. Умови акредитиву повинні повністю відповідати умовам контракту (пункт 6.4.2);
- акредитив повинен мати строк дії 90 днів з дати відкриття з можливістю продовження за умови згоди між комісіонером та покупцем. Часткове постачання та часткове використання акредитиву дозволяється (пункт 6.4.3);
- оплата за продукцію буде здійснюватись покупцем після надання комісіонером у банк наступних документів (пункт 6.4.4 договору комісії, у редакції додаткової угоди № 1 від 25.04.2019 до договору комісії): коносамент (1 оригінал та 2 копії); рахунок-фактура (1 оригінал та 2 копії); пакувальний аркуш (1 оригінал та 2 копії); Сертифікат якості та поточного виробництва (1 оригінал та 2 копії); Страховий поліс на 110% інвойсної вартості (1 оригінал та 2 копії); Гарантійний сертифікат (1 оригінал та 2 копії); Сертифікат передвідвантажувальної інспекції, якщо такий є (пункт 6.4.5).
23. У пункті 6.6. договору сторони дійшли згоди, що у разі якщо акредитив не відкритий покупцем у встановлений термін або не повною мірою відповідає умовам контракту, термін доставки продукції за контрактом буде автоматично перенесено на відповідний період часу, необхідний для відкриття акредитиву та/або ліквідації розбіжностей у ньому. В даному випадку комітент не несе відповідальності за несвоєчасну поставку продукції.
24. Відповідно до пункту 6.7 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.04.2019) сторони домовились, що оплата за поставлену продукцію здійснюється через Банк покупця протягом 10 (десяти) банківських днів з дня подачі комісіонером документів в Банк і така плата буде зарахована на банківський рахунок комітента протягом 10 банківських днів з дня подачі комісіонером документів в Банк, але не пізніше 90 календарних днів після підписання Акту приймання-передачі згідно з п. 5.8.
25. Згідно пунктом 8.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 25.04.2019) отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 (дев`яноста) календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.8.
26. Відповідно до умов договору комісійна винагорода комісіонера за виконання своїх зобов`язань по даному договору складає 9% від загальної ціни продажу продукції і становить 160 770,96 дол. США.
27. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 18.1 договору).
28. Суди також встановили, що 13.03.2018 комісіонером (позивачем) був укладений контракт № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/249/ENG D3(Q)/11272/PUR/STE-1-24-K/KE-18 з Іноземним замовником (Індія), згідно якого продавець зобов`язався продати та доставити покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та сплатити на умовах, визначених в контракті, авіаційні запчастини.
29. Комісійне майно було передано позивачу 17.01.2019 згідно акту приймання-передачі першої партії продукції на суму 893 172,00 дол. США та 21.06.2019 згідно акту приймання-передачі другої партії продукції на суму 893 172,00 дол. США.
Позиція Верховного Суду
30. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
31. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
32. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
33. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
34. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
35. Аргументуючи підстави касаційного оскарження передбачені у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 ЦК України у подібних правовідносинах.
36. Так, предметом позову у цій справі є вимога Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" про визнання недійсними пунктів 6.7 та 8.1 договору комісії №-58-Д/К-18 від 07.06.2018, укладеного з Державним підприємством "Антонов", в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі.
37. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
38. За змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
39. За змістом статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
40. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
41. Відповідно до приписів статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
42. За змістом статті 1014 ЦК України, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
43. За приписами частини третьої статті 1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).
44. Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (стаття 1018 ЦК України).
45. Відповідно до частини першої статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
46. Так, відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що з аналізу змісту укладеного між сторонами договору на відповідність приписам чинного законодавства України слідує, що спірні пункти договору комісії (а саме, пункти 6.7 та 8.1 в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі) не суперечать чинному законодавству, зокрема статтям 1016 і 1018 ЦК України, адже, дані пункти договору у їх взаємозв`язку із змістом інших положень зазначеного договору (зокрема умови пунктів 6.4, 6.6 договору), закріпили саме зобов`язання позивача щодо контролю своєчасного відкриття акредитиву, своєчасного розкриття документарного подільного безвідкличного акредитиву та перерахування цих коштів на користь відповідача у строк визначений договором комісії. За умови невиконання іноземним замовником обов`язку щодо відкриття акредитиву, термін поставки продукції автоматично переноситься на відповідний період часу, необхідний для відкриття акредитиву. Тобто, за умовами договору, поставка товару іноземному замовнику здійснюється лише у разі відкриття акредитиву, що виключає обов`язок позивача здійснювати оплату товару за власний рахунок.
47. За висновками судів, за умови дотримання комісіонером відповідних вказівок та доручень комітента, в тому числі і щодо порядку відкриття і розкриття акредитиву, своєчасність розрахунків між сторонами договору комісії є безумовною. При належному виконанні комісіонером умов договору у останнього не виникає жодних зобов`язань щодо оплати продукції, як помилково зазначає позивач, тоді як передбачено обов`язок повернути комітенту виручені від продажу продукції кошти в межах визначеного строку.
48. Також, апеляційний господарський суд зазначив, що оскаржувані пункти договору не суперечать положенням частини першої статті 1022 ЦК України, оскільки розраховуючи на належне виконання умов договору сторони навпаки деталізували і конкретизували обов`язок комісіонера, визначений статтею 1022 ЦК України в частині строків взаєморозрахунків та встановили наслідки неналежного його виконання в пункті 13.5 договору.
49. З огляду на викладене суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів 6.7 та 8.1 договору, зокрема, з огляду на те, що як на момент вчинення правочину, так і на даний час відсутні фактичні обставини з якими закон пов`язує визнання вказаних пунктів договору недійсними, відсутній факт неправомірності дій відповідача як при укладанні договору так і при його належному виконанні, оспорювані пункти договору відповідають актам цивільного законодавства, а позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невідповідність спірних частин договору комісії вимогам статей 203 215 ЦК України.
50. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного суду з огляду на таке.
51. Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
52. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).
53. Відповідно до статті 217 цього Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
54. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
55. За наведених обставин, суди попередніх інстанцій з урахуванням зазначених законодавчих приписів, дослідивши зміст спірного договору, оцінивши всі докази у справі, які надано сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, встановивши відсутність порушених прав позивача оскаржуваними пунктами договору, дійшли неспростовного висновку про відповідність спірних пунктів договору положенням частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 ЦК України та про недоведеність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, у зв`язку з чим на законних підставах відмовили у задоволенні позову.
56. З огляду на викладене, зважаючи, що судом касаційної інстанції не було встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права, судові рішення у справі прийнято з дотриманням відповідних процесуальних положень, тоді як доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність правових підстав для викладення правового висновку щодо питання застосування норм права, зазначених скаржником у касаційній скарзі.
57. Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення скаржником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах.
58. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 3-837гс15 (стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором комісії стосовно передачі валютної виручки, отриманої комісіонером за продукцію, виготовлену комітентом, і за його дорученням реалізовану комісіонером), оскільки спір у наведеній справі не стосується визнання недійсним окремих пунктів договору комісії. Правовідносини у наведеній скаржником справі не відповідають терміну "подібність правовідносин" ні за змістовим (основним), ні за суб`єктним та об`єктним (додатковими) критеріями.
59. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки, що містяться у постановах Вищого господарського суду України від 28.04.2015 у справі № 5021/33/12, від 17.07.2012 у справі № 48/250(18/1538-10) та від 12.07.2012 у справі № 5024/2116/2011-5023/9935/11, оскільки наведені постанови не є тими судовими рішеннями, про які йдеться у статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частині четвертій статті 236, частині другій статті 287 та частинах першій-четвертій статті 302 ГПК України.
60. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, та спростовуються обставинами, встановленими судами у цій справі.
61. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
63. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
64. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат
65. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі № 910/8125/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді С. В. Бакуліна
Л. В. Стратієнко