№ 910/8502/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/8502/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. головуючого, Погребняка В. Я., Стратієнко Л. В.

за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.

за участю представників: Міністерства оборони України Панька В. М., ГБК «АКАЦІЯ» - Дзецько Д. А., Київського квартино-експлуатаційного управління Гатілова А. Г., в/ч НОМЕР_1 Кальмука Д. В., Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора Толстореброва О. О.

розглянув у закритому судовому засіданнів, якому відомості, що становлять державну таємницю не оголошувались, касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу АКАЦІЯ

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020

у справі №910/8502/17

за позовом Міністерства оборони України

до відповідачів: 1) Київської міської ради; 2) Гаражно-будівельного кооперативу АКАЦІЯ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Фонд державного майна України; 2) Київське квартино-експлуатаційне управління; 3) військова частина НОМЕР_1 ;

про визнання недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності, зобов`язання повернути земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Гаражно-будівельного кооперативу «Акація» про визнання недійсним рішення Київської міської ради «Про передачу гаражно-будівельному кооперативу «АКАЦІЯ» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів без права будівництва будь-яких будівель і споруд на вул. Бориспільській, 19-б у Дарницькому районі м. Києва» від 20.11.2014 № 405/405; скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.01.2015 індексний номер 32483432, видане державним реєстратором реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Кендзьорою В. Я., про реєстрацію права власності за Гаражно-будівельним кооперативом «АКАЦІЯ» земельної ділянки площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) для колективного гаражного будівництва, для експлуатації та обслуговування гаражів по вул. Бориспільській, 19-б у Дарницькому районі м. Києва; зобов`язання Гаражно-будівельного кооперативу «АКАЦІЯ» повернути Міністерству оборони України земельну ділянку площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) по вул. Бориспільській, 19-б у Дарницькому районі м. Києва та забезпечити можливість Міністерству оборони України користуватися вказаною земельною ділянкою.

В обґрунтування позову Міністерство оборони України посилається на те, що прийнявши рішення «Про передачу гаражно-будівельному кооперативу «АКАЦІЯ» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів без права будівництва будь-яких будівель і споруд на вул. Бориспільській, 19-б у Дарницькому районі м. Києва» від 20.11.2014 № 405/405, Київська міська рада незаконно розпорядилась земельною ділянкою державної форми власності, що належить до земель оборони.

Крім того, Міністерство оборони України зазначало , що спірна земельна ділянка належить йому на праві постійного користування та входить до складу земель оборони відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с "О возобновлении отвода второй КЭЧ Киевского района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі 910/8502/17 (суддя Балац С. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі №910/8502/17 (колегія суддів: Іоннікова І. А. головуючий, Верховець А. А., Чорногуз М. Г.) скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з ухваленою апеляційним судом постановою, ГБК «АКАЦІЯ» 26.06.2020 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі № 910/8502/17 залишити в силі.

Підставами для скасування оскаржуваного судового рішення заявник касаційної скарги вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ГБК «АКАЦІЯ» зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що діюче на момент прийняття рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с земельне законодавство не передбачало необхідності отримання правовстановлюючих документів на право користування землею, не відповідають висновкам щодо застосування норм права, що викладені в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі 910/21468/17, у якій зазначено, що як Земельний кодекс УРСР від 29.11.1922, так і Земельний кодекс УРСР від 08.07.1970 обов`язковими умовами землекористування визначали необхідність дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, яке включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблених землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державним актами; схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі України від 18.12.1990 і в Земельному кодексі України від 25.10.2001.

На думку заявника касаційної скарги, висновки апеляційного суду у цій справі, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони не відповідає наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор Офісу Генерального прокурора просить суд касаційну скаргу ГБК «АКАЦІЯ» залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, а відтак у Київської міської ради не було законних підстав розпоряджатись нею, надаючи у власність ГБК «АКАЦІЯ».

У відзиві Міністерство оборони України просить суд касаційну скаргу ГБК «АКАЦІЯ» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного суду залишити без змін посилаючись на те, що апеляційний суд дійшов вірних висновків щодо визнання права Міноборони на користування спірною земельною ділянкою, вірно встановив належність спірної земельної ділянки до земель оборони та обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, а відтак постанова апеляційного суду прийнята у відповідності до фактичних обставин та вимог закону.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним рішення відповідача Київської міської ради про надання у власність відповідача ГБК "Акація" земельної ділянки, оскільки вважає що орган місцевого самоврядування розпорядився земельною ділянкою державної форми власності, що входить до земель оборони та на праві постійного користування належить позивачу.

Відмовляючи у задоволенні позову Міністерства оборони України, суд першої інстанції виходив з того , що у матеріалах справи відсутні докази, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває на праві постійного користування у позивача, а відтак дійшов висновку про недоведеність того, що спірна земельна ділянка належить чи коли-небудь належала позивачу, оскільки позивачем не надано доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог як раніше діючого, так і чинного на даний час земельного законодавства.

Крім того, Господарський суд міста Києва виходив з того, що відповідач ГБК «АКАЦІЯ» є суміжним землекористувачем із військовою частиною НОМЕР_1 , однак протягом тривалого часу позивач в особі військової частини НОМЕР_1 жодних вимог чи претензій щодо повернення спірної земельної ділянки не пред`являв; більше того у 2001 році військова частина НОМЕР_1 погодила межі цієї ділянки із ГБК «АКАЦІЯ» як суміжному землекористувачу.

Також судом першої інстанції було зазначено , що матеріали справи підтверджують, що на спірній земельній ділянці з 1990 років розташовані будівлі (гаражні бокси), на більшість з яких зареєстровано право власності членів ГБК «Акація», відтак задоволення позовних вимог фактично вимагатиме знесення цих споруд, що є порушенням права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, Північний апеляційний господарський суд виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та є частиною земельної ділянки по вул. Бориспільській у Дарницькому районі м. Києва, яка у 1948 була виділена для розміщення військових містечок та належить позивачу на праві постійного користування.

Також Північний апеляційний господарський суд виходив з того, що доказами, які підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель оборони є рішення комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с "О возобновлении отвода второй КЭЧ Киевского района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе", а також відповідна технічна документація.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийнявши рішення від 20.11.2014 № 405/405, Київська міська рада з перевищенням повноважень розпорядилась землями оборони, порушивши при цьому права позивача як законного землекористувача.

Але з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих 09.08.1948 було прийнято рішення № 17-с «О возобновлении отвода второй КЭЧ Киевского района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе» (Рішення від 09.08.1948 № 17-с), зокрема, про поновлення відводу земельних ділянок у Дарницькому районі, другій КЕЧ Київського району МВС СССР під розміщення військових містечок № 87, 147, 159, 182, 183 та 193 в межах та на умовах, згідно проекту управління по справам архітектури м. Києва від 21.07.1948;

- доручено сільгоспвідділу міськвиконкому оформити поновлення відводу у встановленому порядку;

- зазначено , що остаточні межі ділянки військових містечок будуть встановлені після надання другою КЕЧ генеральних планів військових містечок.

При цьому, в рішенні виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с була зазначена загальна площа земельних ділянок, без визначення розміру окремих земельних ділянок, відведення яких підлягало поновленню, їх точне розташування та межі.

Управлінням в справах архітектури в м. Києві на виконання рішення виконавчого комітету від 09.08.1948 № 17-с затверджено план земельної ділянки в м. Києві по вул. Бориспільській за проектом Управління в справах архітектури в м. Києві від 21.07.1948.

Відповідно до вказаного плану, по вул. Бориспільській Дарницького району відведено в користування Дарницької КЕЧ під військові містечка № № 87, 147, 159, 182, зокрема, земельну ділянку I площею 84 га 9908 кв. км.

Станом на момент прийняття рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с відповідні відносини регулювались Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, який діяв до 1971 року.

Згідно ст. 158 Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, відвід земель спеціального призначення, до яких цей кодекс відносив землі під військовими спорудами, здійснювався за загальними правилами землеустрою.

Відповідно до ст. 168 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 землеустрій мав на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових відповідно до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності.

До землевпорядних дій ст. 169 цього Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, які надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо.

Відповідно до вимог ст. 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред`явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.

Складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою (ст. 187 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922).

За змістом ст. ст. 192 194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після остаточного затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи, в яких повинні бути означені межі, місцезнаходження, місцевість і склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов`язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування.

Відповідно до ст. 195 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, такі як: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов`язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості.

Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18 Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Тобто діюче, на момент ухвалення рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-с від 09.08.1948 , земельне законодавство визначало порядок проведення обов`язкової процедури оформлення права на землю із видачею правопідтверджуючих документів, якої як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, дотримано не було.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було прийняте рішення № 17-с від 09.08.1948 саме про поновлення відводу земельних ділянок другій КЕЧ Київського району Міністерства Збройних Сил СРСР під розміщення військових містечок у Дарницькому районі.

Зокрема, у пункті 7 Рішення № 17-с від 09.08.1948 зазначено, що остаточні межі ділянки військових містечок будуть встановлені після надання другою КЕЧ генеральних планів військових містечок.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів надання генеральних планів.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Рішення від 09.08.1948 № 17-с не може слугувати підтвердженням наявності у другої КЕЧ Київського району Міністерства збройних сил СРСР (або її подальших правонаступників) прав на спірну земельну ділянку, оскільки право користування земельними ділянками другою КЕЧ Київського району МЗС СРСР не набувалося та не було оформлене у встановленому законом порядку.

Постановою Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ, зокрема, прийнято рішення про проведення інвентаризації земель усіх категорій, з визначенням ділянок, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки та розглянути обгрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які станом на 1 листопада 1990 року мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

Надалі, згідно розпорядження Дарницької районної державної адміністрації від 02.09.1993 № 762 було проведено інвентаризацію земель по вул. Бориспільській 15, що підтверджується актом інвентаризації земель від 19.06.1995.

Матеріали інвентаризації затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406.

Наказом позивача від 28.01.1998 № 7 за військовою частиною НОМЕР_1 закріплена земельна ділянка площею 17,0126 га, що розташована за адресою: вул. Бориспільська, 17 у м. Києві.

Відповідно до технічного звіту про інвентаризацію земель Міністерства оборони України в Дарницькому районі м. Києва на час проведення інвентаризації в межах військового містечка № 159, яке знаходиться по вул. Бориспільській 15 на площі 24,4992 га розташовані: в/ч 29264 (А 0476) /№ 159/1-17,0126 га; хімчистка / №159/2/- 0,3796 га; Київський комбінат по ремонту речового майна /№159/3/-0,5932 га; 70 управління начальника робіт /№159/4/-5,1097 га; 70 управління начальника робіт/№159/5/-1,4581 га. Земельні ділянки використовуються за цільовим призначенням, за винятком в/ч № 159/1, № 159/4, а земельні ділянки загальною площею 5.6447 га - не використовуються для потреб оборони.

Відтак, судом було встановлено, що в межах військового містечка № 159, зокрема, була розташована військова частина А 0476 на земельній ділянці площею 17,0126 га, яка була закріплена за військовою частиною відповідно до наказу№ 7 від 28.01.1998 та яка межує із спірною земельною ділянкою.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що ні матеріали вказаної вище інвентаризації , ні наказ позивача від 28.01.1998 № 7 не може бути належним підтвердженням прав позивача на спірну земельну ділянку, враховуючи те, що останнім, як до прийняття постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ так і після її пряйняття не вчинено дій щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою (остаточне затвердження проекту землеустрою землевпорядною установою, отримання позивачем після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації) належним чином засвідченого документа на користування спірною земельною ділянкою), а тому у Міністерства оборони України, на виконання постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ, не виникло обов`язку щодо вилучення та закріплення прав власності або користування спірною земельною ділянкою, в порядку, встановленому Земельним кодексом України

Як також вбачається із матеріалів справи, доказів того, що спірна земельна ділянка входила до території земельної ділянки 17.0126 га, яка була закріплена за військовою частиною А 0476 відповідно до наказу від 28.01.1998 № 7 позивачем до суду не подано.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлена судом відсутність у позивача належних та допустимих доказів оформлення права користування спірною земельною ділянкою є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом першої інстанції , на спірній земельній ділянці загальною площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) по вул. Бориспільській 19-б у Дарницькому районі м. Києва розташовані гаражні бокси ГБК "Акація", збудовані у 1990-х роках, на частину із яких зареєстроване право приватної власності за членами цього кооперативу.

ГБК "Акація" з 2011 року здійснює використання спірної земельної ділянки на підставі технічного звіту по встановленню меж землекористування, розташованого на вул. Бориспільській , 19б .

Відповідно до акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 03.05.2001, межі земельної ділянки були встановлені в натурі в присутності представників суміжних землекористувачів, підписи, який містяться у вказаному акті, а саме командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , начальника РКМ "ЛІВОБЕРЕЖНИЙ" Острового Г.П., голови правління ГБК № 13 та начальника 7/6 ЦРБ Гончаренка М.А.

Таким чином, судом встановлено, що із вказаного акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 03.05.2001 вбачається, що суміжним землекористувачем є військова частина НОМЕР_1 , а відтак позивачу, в особі військової частини НОМЕР_1 , було відомо про користування ГБК "Акація" спірною земельною ділянкою, а претензій або заперечень щодо встановлення меж землекористування та вимог про її звільнення від суміжних землекористувачів не надходило.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 28.10.2015, який складений та підписаний товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ", позивачем у присутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок: голови ГБК "Акація" , відповідно до якого межа земельної ділянки (кадастровий номер 8 000 000 000:63:332, яка знаходиться на вул. Бориспільській, 17 у Дарницькому районі м. Києва, площею 15.5834, га, що надається Міністерству оборони України для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд військового містечка № 159, має 114 точок повороту, з яких 52 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка, решта співпадають з твердими контурами місцевості, тому, за бажанням користувача земельної ділянки, межові знаки не встановлюються. Користувач земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має.

Крім того судом першої інстанції було встановлено , що для впорядкування та приведення у відповідність меж спірної земельної ділянки ГБК «Акація» було повідомлено військову частину А 0476 про перенесення паркану відповідно до встановлених на місцевості межових знаків.

В свою чергу , головне квартирно-експлуатаційне управлінням ЗСУ направило на адресу ГБК «Акація» лист від 12.08.2016 № 303/6/27/1213 про те, що "Київське квартирно-експлуатаційне управління підтверджує факт передачі земельної ділянки площею 1,459 га ГБК «Акація» з подальшим оформленням за останнім свідоцтва про право власності (кадастровий номер 8000000000:63:322:0022);

-відповідно до плану заходів по формуванню земельних ділянок у 2015 році було розроблено проект землеустрою щодо відведення Міністерству оборони України для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд земельної ділянки військового містечка № 159 по вул. Бориспільській у Дарницькому районі міста Києва, отримані витяги з державного земельного кадастру, сформована ділянка межує з земельною ділянкою ГБК «Акація»;

-з метою уточнення на місцевості меж зазначених земельних ділянок, в тому числі території військового містечка № 159, пропонується провести робочу зустріч під головуванням Київського КЕУ та уповноважених представників від військової частини НОМЕР_1 і ГБК «Акація».

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, роботи по впорядкуванню меж були здійснені за участю представників військової частини НОМЕР_1 силами та засобами ГБК «Акація» відповідно до встановлених на місцевості межових знаків.

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що після набуття ГБК «Акація» права власності на спірну земельну ділянку, головним квартирно-експлуатаційним управлінням, Київським КЕУ та військовою частиною А 0476 вчинено дії, які свідчать про визнання останніми права власності ГБК «Акація» на спірну земельну ділянку.

Крім того , нормативно-правовими актами, які регулювали порядок безоплатної приватизації земельних ділянок гаражно-будівельними кооперативами є Земельний кодекс України, тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, затверджений рішенням Київради від 15.07.2004 № 457/1867 та тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності у місті Києві, затверджений рішенням Київради від 28.02.2013 № 63/9120.

Передача земельних ділянок із земель державної і комунальної власності безоплатно у власність юридичним особам або громадянам здійснюється на підставі рішення Київської міської ради за результатами розгляду документації із землеустрою.

Рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність приймається на підставі погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, ГБК «Акація» звернувся до Киівської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та із наданням встановленого переліку документів.

При вказаному зверненні, дії ГБК «Акація» свідчать про майбутнє правомірне користування спірною земельною ділянкою та правомірне очікування щодо певного стану речей (у майбутньому) у вигляді звернення до Киівської міської ради, як належного власника спірної земельної ділянки.

Рішенням Киівської міської ради від 29.12.2011 № 1054/7290 ГБК «Акація» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та видано вихідні дані на підготовку документації із землеустрою, на підставі яких ГБК «Акація» розроблено проект землеустрою, погоджений, зокрема, з головним управлінням містобудування та архітектури та головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.

Таким чином, судом встановлено, що оскаржуване рішення № 405/405 від 20.11.2014 Київською міською радою прийняте на пленарному засіданні за наявності розробленого проекту землеустрою, необхідних погоджень та з дотриманням вимог закону.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації таких прав.

Як вбачається із матеріалів справи , на підставі оскаржуваного рішення № 405/405 від 20.11.2014, ГБК «Акація» 2 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно (на спірну земельну ділянку) від 21.01.2015 індексний номер: 32483432.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.06.2013 (індексний номер витягу 4534929) право власності на спірну земельну ділянку належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва із цільовим призначенням: для колективного гаражного будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів.

Водночас, як було встановлено судом першої інстанції, рішення Київської міської ради, на підставі якого здійснено реєстрацію права власності, позивачем оскаржено не було.

Судом першої інстанції також було встановлено, що віднесення спірної земельної ділянки до комунальної власності фактично визнає і сам позивач , оскільки позивач, звернувся до Київської міської ради із клопотанням про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за кадастровими номерами 8000000000:63:322:0047 та 8000000000:63:332:0005, за результатами розгляду якого рішенням Київської міської ради від 06.10.2011№ 262/6478 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 16,08 га та 0,74 га в постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель та споруд військового містечка № 159 за вказаними вище кадастровими номерами.

Судом також встановлено , що із змісту підготовленого департаментом земельних ресурсів проекту рішення та пояснювальних записок до нього, з клопотанням про відведення земельних ділянок в користування позивач звернувся ще 08.04.2010, тобто більш ніж за півроку до того, як ГБК « Акація» було розпочато процедуру відведення спірної земельної ділянки. При цьому клопотання було подано щодо земельних ділянок, які з обох сторін межують із спірною земельною ділянкою та за виключенням самої спірної земельної ділянки, що свідчить про те, що позивачу було відомо про відсутність у останнього прав на спірну земельну ділянку, а також про відсутність наміру на її відведення на свою користь у користування, а відтак позивачем не суду належних і допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням здійснено розпорядження саме землями оборони.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу УРСР, від 29.11.1922, всі землі в межах УРСР, в чиєму б віданні вони не перебували, складають власність Робочо-селянської держави. Всі землі сільськогосподарського призначення, а також ті, які можуть бути використані для сільськогосподарського призначення, складають єдиний державний земельний фонд, який знаходиться у віданні Народного Комісаріату Землеробства та його місцевих органів.

Відтак Земельним кодексом УРСР не було передбачено такої категорії земель, як землі оборони, тому рішенням№ 17-с від 09.08.1948 спірну земельну ділянку не було віднесено до категорій земель оборони.

Така категорія земель за цільовим призначенням як "землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення" була передбачена у ст. 3 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ, а надалі була передбачена у ст. 2 нової редакції Земельного кодексу України, прийнятої Законом України від 13.03.1992 № 2196-ХІІ.

Відповідно ст.2 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990) , віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої здійснюється органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках органами, які затверджують проекти землеустрою та приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення, а стаття 30 вказаного кодексу визначає, що у разі зміни цільового призначення, надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Таким чином, віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони могло бути здійснене виключно за рішенням відповідного органу виконавчої влади, або органу місцевого самоврядування на підставі розробленого і погодженого проекту відведення земельної ділянки.

Водночас, в матеріалах справи відсутній проект відведення спірної земельної ділянки та будь-які рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель оборони.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, технічний звіт розроблено саме для експлуатації та обслуговування гаражів, який, в свою чергу, не містить відомостей про необхідність здійснення зміни цільового призначення.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про те, що оскаржуване рішення прийняте щодо земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності з посиланням на рішення КСУ у справі 1-17/2005 від 22.09.2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) в тій частині, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою , не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки, позивачем не доведено того факту, що спірна земельна ділянка була передана (виділена в натурі із зазначенням меж) останньому у постійне користування на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-с від 09.08.1948 .

Як вбачається із матеріалів справи , рішення про віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності, зобов`язання ГБК «Акація» повернути Міністерству оборони України спірну земельну ділянку та забезпечити можливість позивачу користуватися вказаною земельною ділянкою задоволенню не підлягають, оскільки на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення позивач не був ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Північний апеляційний господарський суд наведеного не врахував та не спростував встановлених судом першої інстанції обставин та здійснених висновків.

Поряд з цим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Отже, таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Касаційний господарський суд у складі Верховного суду, погоджується із висновками суду першої інстанції , щодо відсутності підстав для задоволення позову Міністерства оборони України , оскільки на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення позивач не був ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки, а також враховує і те, що ще у 2001 році військова частина НОМЕР_1 узгодила із ГБК «Акація», як суміжним землекористувачем межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) і протягом тривалого часу, впродовж якого спірна земельна ділянка перебуває у користуванні членів ГБК «Акація», аж до 2017 року позивач не вчиняв жодних дій, які б свідчили про заперечення права користування вказаною земельною ділянкою власниками- членами ГБК «Акація» розміщеного на ній нерухомого майна (гаражних боксів).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

Доводи заявника касаційної скарги про невідповідність оскаржуваної апеляційної постанови вимогам чинного законодавства та законність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження і колегія суддів погоджується з ними.

За таких обставин, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним у справі і дослідженим судом доказам, доводам та запереченням сторін і прийняв рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Відтак, постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі 910/8502/17 - залишенню в силі.

Аргументи, викладені у відзивах Офісу Генерального прокурора та Міністерства оборони України, щодо законності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, не відповідають вимогам закону та спростовуються зібраними у справі і дослідженими судом першої інстанції доказами.

Керуючись ст. ст. 300 301 312 314 315 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу АКАЦІЯ задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі №910/8502/17 - скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі 910/8502/17 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя-Ткаченко Н. Г.

Судді-Погребняк В. Я.

Стратієнко Л. В.