09.04.2023

№ 910/978/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/978/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі: Скаржника (представник ТОВ "Чернігівгаз Збут") - Тітов І.С. (дов. від 15.12.2021); Відповідача (представник НАК "Нафтогаз України") - Когутенко М.Г. (дов. від 22.06.2021); Третьої особи (представник АТ "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" - Богдан С.В. (дов. від 02.12.2021)

розглянувши у відкритому судовому засіданні Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут"

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"

про стягнення 1 137 270 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (ТОВ «Чернігівгаз збут» позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (АТ «НАК «Нафтогаз України», відповідач) про стягнення частини суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1 137 270 грн.

2. Позов мотивовано тим, що сторонами укладено договори купівлі-продажу природного газу: від 30.06.2015 №15-825-Н; від 30.12.2015 №16-206-Н; від 28.10.2016 №16-461-Н; від 14.04.2017 №17-260-Н; від 27.09.2017 №17-460-Н; від 05.11.2018 №18-508-Н, на підставі яких позивачем в періоді з липня 2015 року до лютого 2019 року було придбано газу на загальну суму: 6 491 633 841,95 грн; разом з тим, враховуючи врегулювання постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 27.02.2019 №143 «Питання споживання природного газу» (далі - Постанова №143) порядку обліку заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, у позивача утворилася переплата у сумі 163 168 372,69 грн, частину якої просить стягнути позивач в межах заявленого позову.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанції за результатами нового розгляду

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/978/21, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (Далі - позивач, Товариство) до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Далі - відповідач, Компанія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» про стягнення 1 137 270 грн.

3.1.Приймаючи наведені судові рішення про відмову в позові, суди попередніх інстанцій, посилаючись на позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 12.11.2020 зі справи №904/3173/19, виходили з того, що Постанови №63 і №143 не покладають на Компанію зобов`язання повернути Товариству чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, зокрема за виконаними господарськими договірними зобов`язаннями; вказані постанови не наділяють суб`єктів господарювання правом вимоги до Компанії, у зв`язку з чим посилання Товариства і третьої особи на те, що у позивача виникло право вимоги до відповідача безпосередньо з актів цивільного законодавства з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов`язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні Товариством змісту Постанов №63 і №143, що не відповідає їх дійсному змісту, оскільки ні Постановою №63, ані Постановою №163 не врегульовано питання щодо здійснення коригування вартості поставленого Компанією та прийнятого Товариством природного газу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Скаржник зазначив, що підставою для звернення до суду касаційної інстанції є п. 1 ч. 2 ст. 287, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права в оскаржуваному судовому рішенні, без урахування висновку щодо застосування норми права (положень статті 1212 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 24.07.2020 у справі № 922/2216/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19. Крім того, скаржник як на підставу касаційного оскарження рішень попередніх інстанцій посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

4.1. Позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів (судової практики)

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

5. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Провадження у Верховному Суді

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи

№ 910/978/21 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М, Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.01.2022.

7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 (прийнятою у складі колегії суддів: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/978/21 та призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" на 02 березня 2022 року о 12 : 15 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

8. У зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням воєнного стану судове засідання у справі № 910/978/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 не відбулося 02 березня 2022 року о 12 : 15 год. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2022 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 910/978/21 на 25 травня 2022 року о 12:30 у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, зал № 330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін, виходячи з такого.

11. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

12. Під час розгляду цієї справи судами встановлено:

12.1. Упродовж 2015 - 2019 років позивач закуповував у відповідача природний газ для потреб населення на підставі укладених Договорів купівлі-продажу природного газу.

12.2.На виконання Договорів купівлі-продажу природного газу відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято без будь-яких зауважень природний газ на загальну суму 6 491 633 841,95 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі.

12.3.Спір про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №18-560-Н від 05.11.2018 в розмірі 365 372 347,52 грн за позовом відповідача до позивача розглядається в судовому порядку.

12.4. За доводами позивача вартість придбаного у відповідача природного газу для потреб населення без лічильників газу склала 273 497 754,59 грн та сплачена товариством повністю.

12.5. 08.02.2019 набрала чинності Постанова №63, пунктом 2 якої встановлено, що:

- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09.08.2018;

- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами КМУ від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 №203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»;

- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

Пунктом 4 постанови №143 визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови №63.

Відповідно до пункту 2 Постанови №143 встановлено, що:

12.6. За доводами позивача, оскільки на час виникнення спірних правовідносин відсутня заборгованість перед відповідачем за природний газ для потреб побутових споживачів, то виконання умов Постанови №143 відбувалося шляхом вирахування з загального обсягу раніше сплачених на користь відповідача коштів суми сплаченого конкретно за норми споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою №619, в редакції, що діяла до 01.10.2014.

12.7. Листом від 10.04.2019 №14703-Сл-9942-0419 позивачем надіслано відповідачу коригуючі акти приймання-передачі природного газу.

12.8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 зі справи №640/13591/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци другий і третій пункту 2, пункт 3, абзац другий пункту 4 Постанови №143 та Додаток до Постанови №143.

12.9. Позивачем на підставі Постанови №143 визначено переплату у сумі 163 168 372,69 грн, та оскільки така переплата виникла в період дії договору купівлі-продажу природного газу №18-560-Н від 05.11.2018, вона підлягає відображенню в бухгалтерському обліку саме по наведеному договору купівлі-продажу.

12.10. Листом відповідача від 25.04.2020 №26-3536/1.17-19 повернуто надіслані Товариством коригуючі акти приймання-передачі без їх підписання, із посиланням на те, що Постановами №63 і №143 не встановлено та не визначено механізм коригування використаних побутовими споживачами обсягів природного газу; обсяги природного газу, передані Компанією Товариству для потреб побутових споживачів, були оформлені на підставі наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу (у яких зазначено обсяги, ціни та вартість використаного природного газу); при цьому відповідачем були виписані податкові накладні та сплачені податки до державного бюджету України на всі суми та обсяги газу, наведені в таких актах приймання-передачі природного газу; також ці обсяги були включені до балансу природного газу та звітів Операторами ГРМ Оператору ГТС за минулі періоди; таким чином, коригування лише вартості (заборгованості, штрафних санкцій) неможливо без коригування ціни або обсягу природного газу.

12.11. У вимозі від 03.07.2020 №14703-Сл-7802-0720 позивач наполягав на перерахуванні грошових коштів у сумі 160 962 145,57 грн (за договорами від 30.06.2015 №15-825-Н, від 30.12.2015 №16-206-Н, від 28.10.2016 №16-461-Н, від 14.04.2017 №17-260-Н та від 27.09.2017 №17-460-Н) у семиденний строк з дня пред`явлення даної вимоги.

12.12. Позивачем зазначено, що у зв`язку з тим, що протягом 2015 - 2019 років Товариство закуповувало природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у Компанії, а тому із прийняттям Постанов №63 і №143 виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими Постановою №619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з Постановами №63 і №143. Таким чином у позивача виникла переплата перед відповідачем за договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу.

Відповідач повернув надіслані Товариством коригуючі акти приймання-передачі без їх підписання та зазначив про відсутність підстав для їх підписання.

13. Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення частини суми вказаної переплати у сумі 1 137 270 грн, яка виникла у зв`язку з проведеним коригуванням на підставі постанови КМУ № 143 від 27.02.2019 і така переплата відображена позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №18-560-Н від 05.11.2018, оскільки постанова КМУ № 143 від 27.02.2019 набула чинності в період дії цього договору (07.03.2019) та заявлена до стягнення з відповідача з підстав визначених ст. 1212 ЦК України.

14. Урядом було затверджено норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 237 «Про змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», що діяли у період 2014-2018 та втратили чинність.

15. 08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», згідно п. 2 якої передбачено, що не допускається нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

16. Також, Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року (якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови № 63 від 30.01.2019 року), проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, а саме не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, в редакції яка діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

17. Позивач вважає, що у зв`язку з тим, що протягом 2015-2019 років він закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у відповідача, тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 № 63 та від 27.02.2019 № 143.

18. Судовими рішеннями в адміністративних справах № 826/16447/15 та № 826/2507/18 було визнано протиправними та нечинними постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 та від 23.03.2016 № 203 з моменту їх прийняття, окрім того, згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі № 640/13591/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци 2 і 3 пункту 2, пункт 3, абзац 2 пункту 4 постанови № 143 та додаток до постанови № 143.

19. Позивач вважає, що абзац 4 пункту 2 постанови № 143, яким передбачено, що не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 № 619, у редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість, залишився чинним.

20. Отже, причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами змісту постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу".

21. Так, позивач вважає, що внаслідок проведення коригування (на підставі зазначених постанов Кабінету Міністрів України) товариство набуло право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" на загальну суму 1 137 270 грн з підстав, передбачених частиною третьою статті 11 ЦК України та частиною четвертою статті 4 ЦК України (цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у тому числі постанов Кабінету Міністрів України).

22. АТ "НАК "Нафтогаз України", у свою чергу, зазначало про те, що не встановлено та не визначено механізм коригування використаних побутовими споживачами обсягів природного газу; обсяги природного газу, передані Компанією Товариству для потреб побутових споживачів, були оформлені на підставі наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу (у яких зазначено обсяги, ціни та вартість використаного природного газу); при цьому відповідачем були виписані податкові накладні та сплачені податки до державного бюджету України на всі суми та обсяги газу, наведені в таких актах приймання-передачі природного газу; також ці обсяги були включені до балансу природного газу та звітів Операторами ГРМ Оператору ГТС за минулі періоди; таким чином, коригування лише вартості (заборгованості, штрафних санкцій) неможливо без коригування ціни або обсягу природного газу.

23. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, відповідно до якого постанови від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" не покладають на АТ "НАК "Нафтогаз України" зобов`язання повернути позивачу чи іншим суб`єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов`язаннями. Крім того, вказані постанови не наділяють суб`єктів господарювання правом вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" . (Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19

24. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

25. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

26. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

27. Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

28. Договори укладені між сторонами є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

29. Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

30. Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

31. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

32. Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору, його умови визначаються сторонами на їх розсуд і є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

33. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

34. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

35. Як встановлено судами під час розгляду справи, вартість та об`єм газу були встановлені за взаємною згодою сторін, відображені у відповідних договорах купівлі-продажу газу, і такі договори були виконані обома сторонами, про що свідчать акти приймання - передачі природного газу та позивачем проведена оплата поставленого газу. При цьому, при прийнятті газу за договорами позивачем не було заявлено ні про порушення обсягу поставленого газу, ні про порушення положень договору щодо вартості газу.

36. Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладеного між сторонами договору недійсним матеріали справи не містять.

37. Тобто, неприпустимі будь-які перерахунки у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов`язань; вимога щодо проведення коригування вартості природного газу придбаного на умовах договорів, які вже виконані, фактично спрямована на визнання юридичного факту (встановлення нової ціни на природний газ) та внесення змін до договорів у спосіб, не передбачений нормами чинного законодавства. Такий спосіб захисту не призведе до поновлення права позивача та, у разі його задоволення, не зможе бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № Б-23/75-02, від 20.05.2020 року у справі № 915/1865/19.

38. З огляду на викладене, Суд погоджується із висновками попередніх судових інстанцій, що у цьому випадку не допускається зміна умов договору, в тому числі щодо вартості поставленого газу за договорами після їх виконання на умовах погоджених сторонами за відповідного правового регулювання у період їх чинності.

39. Посилання позивача про виникнення зобов`язання відповідача безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов`язань, - є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні позивачем змісту наведених постанов Кабінету Міністрів України, що не відповідає їх дійсному змісту.

40. При цьому, позивач у своїй касаційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції у цій справі щодо застосування ст. 1212 ЦК України, винесені без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 24.07.2020 у справі № 922/2216/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

41. Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).

42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносин необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

43. Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

44. У цьому випадку висновки у судових рішеннях, на які посилався скаржник не стосуються правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог і встановлених судами фактичних обставини, а також за відсутності тотожного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

45. Відповідно до положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. Доводи касаційної скарги не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

47. Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки є законними та обґрунтованими.

48. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає. Суд відхиляє доводи касаційної скарги як безпідставні, з огляду на неспростування скаржником в межах доводів касаційної скарги висновків судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

49. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Відповідно до положень статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

52. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Розподіл судових витрат

53. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у цій справі судові рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021у справы №910/978/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Г. Пєсков