12.09.2024

№ 910/9831/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9831/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй- головуючий, Л. В. Стратієнко, І. В. Ткач

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019

у складі колегії суддів: Г. Г. Якімець - головуючий, Т. Н. Бонк, О.І. Матущак

та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2019

суддя: І. М. Скапровська

за позовом публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни

до

1. Національного університету «Львівська політехніка»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору

за участю представників учасників:

позивача: не з`явилися

відповідача-1: Жбадинський В.О.

відповідача-2: не з`явилися

третьої особи-1: Мізунський А.І.

третьої особи-2: Лантух Є.С.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» (далі - АТ «Златобанк», позивач) звернулося до суду з позовом до Національного університету «Львівська політехніка» (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №102 від 12.02.2015, укладеного між ТОВ «Соларенерго», Національним університетом «Львівська політехніка» і АТ «Златобанк» та про застосування наслідків недійсності договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015, шляхом визнання відсутності відступлення права грошової вимоги на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США від первісного кредитора (Національний університет «Львівська політехніка») на користь нового кредитора (ТОВ «Соларенерго»); визнання відсутнім зобов`язання АТ «Златобанк» виконувати свої обов`язки перед ТОВ «Соларенерго» на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США за договором відступлення права вимоги від 12.02.2015.

Позов мотивовано:

- відсутністю рішення колегіального органу - кредитного комітету АТ «Златобанк», правління банку, що свідчить про відсутність волевиявлення АТ «Златобанк» на вчинення правочину та уповноваження конкретної особи на його підписання;

- відсутністю права у Харчука Ю.І . на підписання спірного договору, оскільки довіреність на його ім`я підписана головою правління АТ «Златобанк» Якіменко О.А., тоді як станом на дану підписання договору про відступлення права вимоги №102 від 12.02.2015 головою правління АТ «Златобанк» був ОСОБА_1;

- не переданням відповідачами АТ «Златобанк» оригіналів договору про відступлення права вимоги та оригіналів договорів з клієнтами банку, права вимоги за якими були відступлені;

- укладенням договору про відступлення права вимоги в переддень віднесення АТ «Златобанк» до неплатоспроможного та запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк»;

- відсутність згоди куратора на укладання спірного договору.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2019 у справі №910/9831/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що питання правомірності укладення спірного договору було предметом розгляду у справі №910/20978/15 за позовом ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» про визнання припиненими правовідносин між ТОВ «Соларенерго» та ПАТ «Златобанк» за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013. Суд у рішенні зазначив, що укладення спірного договору послужило підставою для припинення кредитних правовідносин між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «Соларенерго», про що винесено відповідне рішення суду у вищевказаній справі, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України та зазначаючи, що господарські суди в указаній справі встановили, що спірний договір є дійсним, реальним і консенсуальним, дійшов висновку про відсутність підстав для повторного дослідження підстав, причин та наслідків його укладення.

Крім того, місцевий господарський суд вказав, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки позов є необґрунтованим.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі №910/9831/18 залишено без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2019.

Постанова мотивована відсутністю підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 недійсним.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що для укладення між ТОВ «Соларенерго» (новий кредитор), Національним університетом "Львівська політехніка" (первісний кредитор) та ПАТ «Златобанк» (боржник) спірного договору про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015 не потрібно рішення кредитного комітету на укладення (підписання) позивачем спірного договору про відступлення права вимоги.

Суд зазначає, що відповідно до довіреності від 22.02.2013 головою Правління ПАТ «Златобанк» Якіменко О.А. було уповноважено Харчука Ю.І. на вчинення юридичних дій від імені Банку, вказана довіреність не була скасована (відкликана) на момент укладення сторонами спірного договору про відступлення прав вимоги.

Судом апеляційної інстанції відхилено доводи позивача щодо неотримання ПАТ «Златобанк» при укладенні спірного договору погодження куратора Національного банку України, оскільки норми гл. 5 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства не передбачають повноважень куратора банку на надання ним згоди на підписання договору про відступлення права вимоги.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що спірний договір про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015 був укладений між відповідачами за участю ПАТ «Златобанк», відповідно, ні відповідачі, ні сам Банк не були зобов`язані отримувати згоду куратора цього ж Банку на укладення спірного договору.

Суд апеляційної інстанції не погодився з доводами Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що укладення спірного договору про відступлення права вимоги без згоди Національного банку України призвело до штучного відчуження майнових прав за кредитним договором №8/33/13-KLMV (без отримання реальних коштів) та виведення їх з під застави Національного банку України, оскільки при укладені договору про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015 фактично відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, жодне відчуження майнових прав чи внесення змін умовами цього договору не передбачено.

Крім того, судом встановлено та взято до уваги, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/2184/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019, визнано протиправними та скасовано, зокрема: постанову про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації, постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк», рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку.

Судом апеляційної інстанції не застосовано позовну давність, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позову.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернулися з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2019, постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі №910/9831/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Златобанк».

Скарги мотивовані порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 92 203 215 240 574 586 587 ЦК України, ст. ст. 236 237 ГПК України.

Фонд вказує на те, що Національний університет «Львівська політехніка» звертаючись до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» з заявою про задоволення вимог кредитора, підтвердив право володіння своїми поточними/депозитними рахунками, чим визнав факт недійсності відступлення права вимоги за спірним договором.

Національний банк України в касаційній скарзі наголошує на тому, що предметом розгляду справи №910/20978/15 не був договір про відступлення права вимоги №102 від 12.02.2015 та судами не надавалася правова оцінка договору та не досліджувалося питання дійсності вказаного договору.

Також скаржники зазначають про те, що АТ «Златобанк» укладаючи спірний договір не проінформувало про це куратора та не надало йому документи для ознайомлення і погодження, що вплинуло на необізнаність куратора та відсутність його письмової згоди, у зв`язку з чим спірний договір про відступлення права вимоги є правочином, укладеним в порушення постанов Національного банку України.

Заявники вказують на відсутність рішення колегіального органу (кредитного комітету АТ «Златобанк» та/або правління банку) АТ «Златобанк» про укладення оскаржуваного договору, що свідчить про відсутність волевиявлення АТ «Златобанк» на вчинення спірного правочину та делегування повноважень конкретній особі на його підписання.

Крім того, скаржники в касаційних скаргах зазначають, що погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV, шляхом зарахування однорідних вимог, стало можливим через укладання спірного договору про відступлення права вимоги без згоди Національного банку України, що призвело до штучного відчуження майнових прав за кредитним договором (без отримання реальних коштів) та виведення їх з під застави Національного банку України.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Національний університет «Львівська політехніка» просить залишити без задоволення касаційні скарги, а судові рішення - без змін.

Національний університет «Львівська політехніка» зазначає, що для укладення відповідачами спірного договору про відступлення права вимоги не було прямої вимоги законодавства щодо узгодження кредиторами таких дій з боржником - ПАТ «Златобанк», а також ні відповідачі, ні сам позивач не були зобов`язані отримувати згоду куратора цього ж Банку на укладення спірного правочину, оскільки на момент укладення договору була відсутня законодавчо встановлена вимога на вчинення банком таких дій.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

21 січня 2013 року між ПАТ «Златобанк» (кредитор) та ТОВ «Соларенерго» (позичальник) укладено кредитний договір №8/33/13-KLMV, відповідно до умов якого, кредитор надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.

Станом на 12.02.2015 заборгованість ТОВ «Соларенерго» за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 становила 14 252 604,18 доларів США.

12 лютого 2015 року між ТОВ «Соларенерго» (новий кредитор), Національним університетом «Львівська політехніка» (первісний кредитор) та ПАТ «Златобанк» (боржник) укладено договір про відступлення права вимоги № 102, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що становить еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів у розмірі, що становить еквівалент 1 805 038,47 доларів США.

Відповідно до п. 1.7 цього договору підписанням цього договору ПАТ «Златобанк» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в п. 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі №910/20978/15 задоволено позов ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» за участю третіх осіб: ТОВ «Агрофірма сошників плюс», ТОВ "Будинок Краусса", Національний університет "Львівська політехніка". Визнано припиненими правовідносини між ТОВ «Соларенерго» та ПАТ «Златобанк» за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013; визнано припиненими правовідносини між ТОВ «Соларенерго» та ПАТ «Златобанк» за договором іпотеки від 18.02.2013, посвідченим приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О.; визнано припиненими правовідносини між ТОВ «Соларенерго» та ПАТ «Златобанк» за договором іпотеки від 31.07.2013, посвідченим приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О.

Указане рішення залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі №910/20978/15.

Постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.11.2016 відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі №910/20978/15.

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк", посилаючись на норми ст. ст. 203 215 Цивільного кодексу України, звернулося до суду з відповідним позовом, в якому просило визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №102 від 12.02.2015, укладений між ТОВ «Соларенерго», Національним університетом «Львівська політехніка» і АТ «Златобанк» та застосувати наслідки недійсності договору.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/6553/17, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19.

Встановивши, що ні Статутом ПАТ «Златобанк», ні Положенням про правління ПАТ «Златобанк» не передбачено прийняття окремого рішення про укладення договорів (угод, контрактів), в тому числі договорів про відступлення права вимоги, також, Положенням про кредитний комітет не передбачено повноважень кредитного комітету щодо надання згоди - прийняття відповідного рішення на укладення та підписання кредитором банку договорів про відступлення права вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що для укладення між ТОВ «Соларенерго» (новий кредитор), Національним університетом «Львівська політехніка» (первісний кредитор) та ПАТ «Златобанк» (боржник) спірного договору про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015 не було потрібно рішення кредитного комітету ПАТ «Златобанк».

Згідно ч. 1 ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до положень ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 246 ЦК України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Пунктом 8.20 Статуту ПАТ «Златобанк», затвердженого загальними зборами акціонерів АТ «Златобанк» від 16.05.2014, передбачено, що в межах своєї компетенції голова правління, зокрема, видає довіреності від імені Банку, підписує договори (угоди), в тому числі зовнішньоекономічні договори (контракти), встановлює порядок підписання договорів (контрактів, угод) та інших зобов`язань і документів від імені Банку.

Відповідно до положень ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Нормами ст. 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, видана Харчуку Ю.І. довіреність від 22.02.2013 не була скасована (відкликана) на момент укладення сторонами спірного договору про відступлення права вимоги.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Національного банку України від 17.08.2012 № 346, визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку, здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також у разі застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі в банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи.

Глава 5 «Призначення куратора банку» вказаного Положення не містить повноважень куратора банку щодо надання ним згоди на підписання договору про відступлення прав вимоги.

Крім того, як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладенням спірного договору про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015 фактично відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, жодне відчуження майнових прав за кредитним договором умовами цього договору не передбачено, заміна кредитора не впливає на характер і обсяг виконання боржником своїх обов`язків.

Положення спірного договору про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015 регулює правовідносини між відповідачами щодо відступлення Національним університетом «Львівська політехніка» (первісний кредитор) ТОВ «Соларенерго» (новий кредитор) права вимоги до боржника - АТ «Златобанк», а не повідомлення і не отримання згоди куратора та не отримання згоди Національного банку України Банком не є підставою для визнання договору відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015.

З огляду на встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Оскільки судами попередніх інстанцій відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог, судами правомірно не застосовано позовну давність.

Верховним Судом відхиляються доводи скаржників щодо неотримання згоди куратора і Національного Банку України та щодо відсутності рішення колегіального органу з огляду на вищевказане.

Доводи касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо звернення Національного університету «Львівська політехніка» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» з заявою про задоволення вимог кредитора, задоволенням яких, на думку Фонду, визнано факт недійсності відступлення права вимоги за спірним договором, відхиляються Верховним Судом, оскільки вказані обставини не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та підставою позову.

Верховним Судом також відхиляються доводи Національного банку України про те, що предметом розгляду справи №910/20978/15 не був договір про відступлення права вимоги №102 від 12.02.2015 та судами при розгляді вказаної справи не надавалася правова оцінка договору та не досліджувалося питання дійсності вказаного договору, оскільки при розгляді цією справи судом апеляційної інстанції надано оцінку спірному договору, досліджено питання його дійсності та оцінено доводи сторін.

Посилання Національного банку України на постанови Верховного Суду України № 3-1248гс16, № 3-1295гс16, № 3-148гс16 відхиляються Верховним Судом, оскільки предметом позову в зазначених справах є визнання недійсними договорів про внесення змін до договорів іпотеки, розірвання договорів іпотеки та Верховним Судом України висловлена правова позиція про те, що заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом, заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя. Предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 102 від 12.02.2015, відповідно до якого фактично відбулася заміна кредитора Національного університету «Львівська політехніка» (первісний кредитор) на ТОВ «Соларенерго» (нового кредитора) у зобов`язанні, жодне відчуження майнових прав за кредитним договором, відчуження предмета застави умовами спірного договору не передбачено.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги №102 від 12.02.2015 та про відмову в позові повністю, тому підстави для зміни чи скасування судових рішень відсутні.

Аргументи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, що стали підставою для відмови в задоволені позову відповідно до встановлених обставин.

8. Судові витрати

З огляду на те, що касаційні скарги задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі № 910/9831/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя Л. В. Стратієнко

Суддя І. В Ткач