№ 911/1161/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1161/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 (суддя Рябцева О. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 (Скрипка І. М. - головуючий суддя, судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України,

2) Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України»,

- на стороні відповідача:

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Оазис-ДМ»,

4) ОСОБА_1 ,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Шапка І. М., представник скаржника - Старик В. М.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, в якому він (з урахуванням пояснень, які надійшли до суду на усунення недоліків позовної заяви) просить усунути перешкоди у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора від 08.12.2020 з індексним номером 55570437 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області з одночасним припиненням речових прав Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 та усунути перешкоди у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті рішення № 55570437 щодо державної реєстрації комунальної форми власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області державним реєстратором Гаращенком В.В. в порушення вимог статей 78 116 Земельного кодексу України та його Перехідних положень, статей 10, 23, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 40, 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, за відсутності згоди Президії Національної академії аграрних наук України не встановлено невідповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, невідповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному земельному кадастрі, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, внаслідок чого державу в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» права користування земельною ділянкою площею 30 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, з огляду на що, за твердженням прокурора, інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області підлягають захисту відповідно до статей 21 152 Земельного кодексу України та статей 16 391 Цивільного кодексу України.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 17.02.1995 за № 4, Дослідному господарству «Дмитрівка» (перейменовано на Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України») надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для сільськогосподарського виробництва.

Постановою Президії Української академії аграрних наук від 26.08.2004, оформленою протоколом № 12, погоджено, як виняток, з пропозицією Інституту садівництва УААН щодо продажу основних засобів, які знаходяться на балансі дослідного господарства «Дмитрівка» Інституту садівництва УААН, насаджені та побудовані за рахунок власних надходжень, одержаних від господарської діяльності, і розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Дмитрівка.

Пунктом 2 вказаної постанови Президією Української академії аграрних наук погоджено з пропозицією дирекції Інституту садівництва УААН та враховуючи згоду землекористувача щодо вилучення з землекористування дослідного господарства «Дмитрівка» Інституту садівництва УААН, зокрема, земельної ділянки площею 400,1 га, на якій розміщені об`єкти інженерного забезпечення (гідроспоруди, зрошувальна система тощо) та передачу права користування цією землею ТЕК «Акорд».

Пунктом 3 вказаної постанови Президією Української академії аграрних наук доручено директору Інституту садівництва УААН Кондратенку П.В. та директору дослідного господарства «Дмитрівка» цього інституту Саченку А.І. здійснити продаж зазначених основних засобів, вилучення земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти відчуження, та використання коштів від їх реалізації відповідно до чинного законодавства.

На підставі біржового контракту Київської агропромислової біржі № 824 від 29.09.2004 та акта прийому-передачі гідроспоруд від 12.10.2004 ТЕК «Акорд» набуло права власності на гідроспоруди, розташовані, в тому числі, і на спірній земельній ділянці.

Постановою Президії Української академії аграрних наук від 22.06.2007, оформленою протоколом № 11, скасовано пункт 2 постанови Президії Української академії аграрних наук від 26.08.2004.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.05.2017 № 35463715 за ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії КВ від 17.02.1995 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484400:09:004:5613 площею 48,0896 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом від 05.12.2018 № 20584/0-11733/0/17-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано згоду ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5613. В результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5613 утворено дві земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 площею 30 га.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46190342 за ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848.

На вищевказаній земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна насосна станція площею 60,3 кв.м.

02.12.2020 між ТЕК «Акорд» (продавець) та ТОВ «Оазис-ДМ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передає належну йому на праві власності зрошувальну систему з санітарно-технічним будинком, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Дмитрівка, вулиця Молодіжна, будинок 1 у власність покупця, а покупець приймає вказану зрошувальну систему і сплачує за неї обговорену грошову суму. Зрошувальна система розташована на земельній ділянці, площею 30,0000 га, кадастровий номер 3222484400:09:004:5848. Опис об`єкта: насосна станція (водокачка) позначена на плані літерою «А» загальною площею 60,3 кв.м, свердловина (І), трубопровід (ІІ), дорога (ІІІ). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 28287.

Рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 08.12.2020 № 55570437 внесено виправлення до розділу про право власності, а саме: видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 - ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» та додано нового власника Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області та змінено форму власності з державної на комунальну.

06.09.2022 між ТОВ «Оазис-ДМ» (продавець) та Корніяченком Я.В. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити вартість зрошувальної системи з санітарно-технічним будинком, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, село Дмитрівка, вулиця Молодіжна, будинок 1. Зрошувальна система розташована на земельній ділянці площею 30 га кадастровий номер 3222484400:09:004:5848.

Відповідно до даних з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.09.2022 індексний номер 309117423 за Корніяченком Я.В. зареєстровано право власності на зрошувальну систему з санітарно-технічним будинком, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 площею 30 га, на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2022, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 06.04.2023 (у справі № 911/1161/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що згідно з пунктом 2 постанови Президії Верховної Ради Української РСР № 1370 від 29.07.1991 «Про статус Української академії аграрних наук» за Українською академією аграрних наук закріплено землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходяться в розпорядженні її установ. Порядок володіння та використання їх визначається виключно Президією Академії. З 1995 року Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» на підставі державного акта, зареєстрованого 17.02.1995 за № 4, є постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, до складу якої після поділу входить і земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848. За ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484400:09:004:5613 було зареєстровано рішенням державного реєстратора від 31.05.2017 № 35463715. Після поділу вказаної земельної ділянки, рішенням державного реєстратора від 28.03.2019 № 46190342 за ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848.

Відхилені доводи відповідача про те, що відповідно до рішення районної ради Києво-Святошинського району від 15.05.2016 вказана земельна ділянка з 2016 року розташована в межах населеного пункту с. Дмитрівка, а тому така ділянка правомірно перебуває у комунальній власності, оскільки положеннями ЗК України передбачено, що процедурі передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність передує процедура вилучення земельних ділянок з постійного користування. Проте, уповноваженим органом на підставі постанови Президії Української академії аграрних від 26.08.2004, оформленою протоколом № 12, не було прийнято рішення про вилучення з постійного користування ДП «ДГ «Дмитрівське» Інституту садівництва НААН України» земельної ділянки площею 400,1 га.

На момент внесення державним реєстратором виправлень до розділу про право власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 постійним користувачем спірної земельної ділянки державної власності було ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України», а власником і розпорядником, в силу положень ЗК України - Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

В матеріалах справи відсутнє рішення Головного управління Держгеокадастру в Київській про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 площею 30 га у комунальну власність, як і відсутній відповідний акт приймання-передачі такої земельної ділянки; факт перебування земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 площею 30 га в межах села Дмитрівка не може нівелювати необхідність дотримання процедури передачі такої земельної ділянки у комунальну власність.

У державного реєстратора не було правових підстав для реєстрації за Дмитрівською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, позаяк вказана земельна ділянка не вибула з постійного користування ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» у порядку, встановленому ЗК України, та навіть не була передана відповідним рішенням Головного управління Держгеокадастру у Київській області у комунальну власність.

У той же час, обраний прокурором у позовній заяві спосіб захисту прав є неналежним та не може призвести до належного поновлення прав держави в особі позивача. Земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 фактично перебуває у володінні Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, що виключає задоволення у спірних правовідносинах негаторного позову, а суперечність обраного прокурором способу захисту полягає і у тому, що він просить суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку, тоді як замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На думку скаржника, суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, та ст. 377 ЦК України, сформульовані Верховним Судом України в постановах від 11.02.2015 у справі № 6- 2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6- 253цс16, постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 360/2285/14-ц, постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17. Не враховано також висновок щодо застосування пункту 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та моменту набуття права комунальної власності на земельну ділянку, сформульований у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що відсутній правовий висновок щодо моменту припинення права постійного користування у зв`язку з добровільною відмовою постійного землекористувача на підставі пункту «а» частини першої статті 141 ЗК України, частин третьої та четвертої статті 142 ЗК України, та значення повідомлення органів державної реєстрації для такого припинення.

Також відсутній висновок щодо застосування статті 4 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», зокрема щодо повноважень президії галузевої академії наук скасовувати власні рішення ненормативного характеру.

Заявник зауважує, що відсутній висновок щодо застосування частини другої статті 77 ГПК України в контексті допустимості державного акта на право постійного користування землею як доказу у випадку, якщо в матеріалах справи містяться відомості, які вказують на відчуження земель, наданих у постійне користування за таким актом, а постійний землекористувач не обміняв такий акт у територіального органу Держкомзему у зв`язку з поділом земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено постанову Президії Української академії аграрних наук від 26.08.2004, оформлену протоколом № 12, біржовий контракт Київської агропромислової біржі № 824 від 29.09.2004 та акт прийому-передачі гідроспоруд від 12.10.2004, які з врахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01.01.2002, та статті 377 ЦК України зазначених вище, свідчать про перехід права користування спірною земельною ділянкою до набувача будівель, розташованих на таких ділянках.

Крім того, суди встановили обставини, що мають значення для справи, а саме наявність у Державного підприємства «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України права постійного користування спірною земельною ділянкою на момент віднесення спірної земельної ділянки до територіальних меж с. Дмитрівка на підставі недопустимих доказів, а саме постанови Президії Української академії аграрних наук від 22.06.2007, оформленою протоколом № 11, якою скасоване власне рішення ненормативного характеру, яке вичерпало свою дію після прийняття, та державного акта на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.94, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 17.02.95 за № 4, невнесення змін до якого про обсяг земель, що перебували у постійному користуванні, за наявності інших доказів, які свідчать про неодноразове відчуження таких земель, дає підстави вважати його недопустимим доказом.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу Київська обласна прокуратура просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 .

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Колегія суддів, зважаючи на приписи частини четвертої статті 300 ГПК України та з урахуванням особливостей спірних правовідносин, звертає увагу на таке.

Як слідує зі змісту оскаржених рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурор обрав спосіб захисту прав, який є неналежним та не може призвести до поновлення прав держави в особі позивача. Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у володінні Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, це виключає задоволення у спірних правовідносинах негаторного позову.

Колегія суддів погоджується із цим висновком та наголошує, що у справі № 488/2807/17 (постанова від 18.01.2023) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»)

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37));

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з огляду на встановлені фактичні обставини, правильно врахували вказані висновки Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, яким є витребування земельної ділянки.

5.4. У той же час, Верховний Суд зауважує, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20, керуючись послідовно сформованою практикою, зауважив, що відповідно до норм статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23 (оприлюдненій 24.06.2024, після подання касаційної скарги), звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки аналіз доказів має здійснюватися у контексті належного та ефективного способу захисту порушених прав.

Таким чином, у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним (неефективним) способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, доказів, якими вони обґрунтовані та їх оцінка має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами.

У пункті 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав позовних вимог.

5.5. Зважаючи на вказані висновки, Верховний Суд не убачає підстав для формування висновків в контексті доводів касаційної скарги, оскільки внаслідок висновку щодо відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту, відповідні аргументи щодо суті спору не є предметом оцінки в межах цього провадження.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 911/1161/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ