№ 911/1267/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/1267/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Приходько Я. М. (адвокат),

відповідача - Гаврин Д. В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.)

та рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 (суддя Янюк О. С.)

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АероРесторанс"

про врегулювання розбіжностей до договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2021 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "МА "Бориспіль", Позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АероРесторанс" (далі - ТОВ АероРесторанс", Відповідач), в якому просило врегулювати розбіжності до договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, виклавши п. 8 таблиці № 1 додатку № 1, п. 2.9., п. 3.2.2., п. 5.7., п. 5.8. вказаного договору в редакції ДП "МА "Бориспіль", наведеній у прохальній частині позовної заяви.

1.2. Позов мотивовано тим, що запропонована ДП "МА "Бориспіль" редакція спірних пунктів зазначеного договору, які викладені Позивачем в протоколі узгодження розбіжностей від 13.04.2021 до протоколу розбіжностей від 02.04.2021, залишились неузгодженими.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі №911/1267/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021, позовну заяву ДП "МА "Бориспіль" залишено без задоволення.

2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що укладення між Позивачем та Відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю є обов`язковим в силу вимог закону. У свою чергу, пропозиції ТОВ "АероРесторантс", викладені останнім у протоколі розбіжностей від 11.03.2019, вважаються прийнятими ДП "МА "Бориспіль", а договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю - укладеним ще з 2019 року, оскільки відповідно до положень частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) Позивач, у разі наявності розбіжностей, що залишилися неврегульованими між сторонами, зобов`язаний був у встановленому порядку та строки звернутись до суду, чого останнім зроблено не було. Водночас, за висновком судів, наявні у матеріалах справи неодноразові звернення Позивача до Відповідача із пропозиціями укласти договір та інші протоколи розбіжностей, надані ДП "МА "Бориспіль", не є належними доказами виконання наведених положень Господарського кодексу України.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі Позивач просить повністю скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 181 Господарського кодексу України, статей 86, 209, 210, 236, 237, частини дев`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 22.10.2020 у справі № 925/172/19, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 20.02.2020 у справі №911/1098/19, від 02.05.2018 у справі №5016/149/2011(17/6).

3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, ДП "МА "Бориспіль" посилається на те, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, які мають значення для правильної вирішення спору (щодо обставин, пов`язаних з процедурою укладення спірного договору, зокрема, лист Відповідача від 26.04.2021 № 216-04-21).

3.4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., ОСОБА_1) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі № 911/1267/21 та призначено розгляд вказаної справи у судовому засіданні на 23.03.2022.

4.2. Водночас 23.03.2022 судовий розгляд справи № 911/1267/21 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/927 від 19.05.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/1267/21 у зв`язку з увільненням судді ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

4.4. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2022 для розгляду касаційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у справі №911/1267/21 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. - головуючий, Берднік І. С., Суховий В. Г.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.) прийнято до провадження справу №911/1267/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 та призначено вказану касаційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 29.06.2022.

4.6. Ураховуючи наведене, а також з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.

5. Обставини, встановлені судами

5.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтераеро Україна" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1602, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частину приміщення № 1.1.4 на першому поверсі пасажирського терміналу D, загальною площею 50,0 кв. м, розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7 на 1-му поверсі термінального комплексу D, що перебуває на балансі ДП "МА "Бориспіль" (балансоутримувач).

Орендар зобов`язується на наступний робочий день, що слідує за днем підписання договору звернутися до балансоутримувача для отримання проекту договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (п. 5.18. договору).

За умовами п. 7.1. договору орендодавець зобов`язується передати орендарю за участю балансоутримувача в оренду майно згідно з договором за актом приймання-передавання майна.

У п. 6.3. договору сторони погодили, що орендар має право за згодою орендодавця здавати майно в суборенду. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати строку дії договору, а факт передачі майна в суборенду оформлюється шляхом укладення відповідного правочину у формі, що і договір.

Договір укладено строком (терміном) на 10 років, що діє з 30.07.2014 до 29.07.2024 (п. 10.1. договору).

5.2. Як встановлено господарськими судами, на виконання умов договору №1602 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування відповідне майно, що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 01.10.2014.

5.3. 20.08.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Росінтераеро Україна" змінило найменування на ТОВ "Аероресторанс", що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

5.4. 02.10.2014 між ТОВ "Аероресторанс" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термінал-алекс" (суборендар) було укладено договір суборенди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 1602/1, із відповідними додатковими угодами, згідно з умовами якого суборендарю було передано вищевказане нерухоме майно (п. 1.1. договору суборенди).

Строк (термін) дії договору складає з 02.10.2014 по 31.12.2018 (п. 10.1. договору суборенди).

5.5. Згідно з актом приймання-передавання орендованого майна від 02.10.2014, орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування вищенаведене нерухоме майно.

5.6. З огляду на зазначені обставини, між ДП "МА "Бориспіль" та ТОВ "Термінал-алекс" було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг № 80.1.-14/1-71 від 31.12.2014.

5.7. Як встановлено господарськими судами, 11.02.2019, після закінчення строку дії договору № 1602/1, суборендар повернув орендарю за актом приймання-передавання відповідне нерухоме майно.

5.8. 05.03.2019 ДП "МА "Бориспіль" звернулось до ТОВ "АероРесторанс" із листом № 19-22/1-213, в якому просило підписати договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, зокрема до договору № 1602. До вказаного листа був долучений, у тому числі, примірник відповідного договору.

5.9. 11.03.2019 ТОВ "АероРесторанс" підписало наданий ДП "МА "Бориспіль" договір на умовах протоколу розбіжностей та повернуло його балансоутримувачу.

5.10. За результатами розгляду протоколу розбіжностей, ДП "МА "Бориспіль" листом № 19-22/1-350 від 01.04.2019 повідомило ТОВ "АероРесторанс" про незгоду щодо всіх зазначених у протоколі умов, у зв`язку із чим направило орендарю, у тому числі протокол узгодження розбіжностей до вказаного договору.

5.11. При цьому суди встановили, що спірний договір фактично є укладеним з урахуванням пропозицій ТОВ "АероРесторантс", оскільки Позивач у встановлений чинним законодавством строк не передав на розгляд суду не врегульовані розбіжності до договору, який є обов`язковим до укладення.

5.12. У подальшому, незважаючи на факт укладення наведеного договору, 11.03.2021 ДП "МА "Бориспіль" повторно направило ТОВ "АероРесторанс" на підпис, зокрема, проект договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору №1602.

5.13. У свою чергу, орендарем було підписано зазначений договір на умовах протоколу розбіжностей від 02.04.2021 та повернуто його ДП "МА "Бориспіль" (лист № 213-04-21 від 02.04.2021).

5.14. Розглянувши наведений протокол, 13.04.2021 балансоутримувач надав орендарю, у тому числі, протокол узгодження розбіжностей до протоколу розбіжностей від 02.04.2021 та просив його підписати і повернути ДП "МА "Бориспіль" (лист № 19-22/1-156 від 13.04.2021).

5.15. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку ДП "МА "Бориспіль", сторони не дійшли згоди щодо усіх умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, який є обов`язковим для укладення, а відтак врегулювання відповідних розбіжностей повинно здійснюватися судом.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. У якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 181 Господарського кодексу України, статей 86, 209, 210, 236, 237, частини дев`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 22.10.2020 у справі № 925/172/19, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 20.02.2020 у справі № 911/1098/19, від 02.05.2018 у справі №5016/149/2011(17/6).

6.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.5. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

6.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

6.9. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

6.10. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

6.11. Так, у справі № 923/496/18 розглядались позовні вимоги про стягнення боргу, інфляційних втрат, річних та пені за договором про допуск до об`єктів портової інфраструктури, укладеним між сторонами, які (вимоги) були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем у вказаній справі своїх зобов`язань за спірним договором щодо внесення плати за використання проїзних доріг загального користування.

6.12. У справі № 5016/149/2011(17/6) розглядались позовні вимоги про стягнення поточної заборгованості з кредитом, простроченої заборгованість за кредитом, поточної заборгованості за відсотками, простроченої заборгованості зі сплати відсотків, пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне повернення кредиту.

При цьому предметом касаційного перегляду у вказаній справі (у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник) були судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду заяви позивача у наведеній справі про видачу дублікату виконавчого документа, з підстав втрати його оригіналу, відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження".

6.13. У справі № 911/1098/19 розглядались позовні вимоги про визнання недійсними і такими, що порушують законодавство України, умови пунктів Правил здійснення господарської діяльності на території аеропорту "Бориспіль", що є невід`ємною частиною Генеральної угоди, у частині встановлення і визначення концесії, які (вимоги) були обґрунтовані тим, що положення вказаної Генеральної угоди та спірні пункти Правил здійснення господарської діяльності на території аеропорту "Бориспіль" про умови здійснення комерційної діяльності з надання послуг з наземного обслуговування суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Водночас, у справі, яка переглядається, предметом дослідження судів при вирішенні спору було питання дотримання сторонами порядку дій при укладанні господарських договорів та врегулювання розбіжностей.

6.14. Отже, правовідносини у наведених справах та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами.

6.15. У справі № 925/172/19 розглядались позовні вимоги про врегулювання розбіжностей в редакції позивача до: повідомлення про впровадження значень економічних еквівалентів реактивної потужності (D) на певний період; договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії; додатку № 1 до договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії.

При цьому зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що позивач у вказаній справі надав відповідачу повідомлення про впровадження значень економічних еквівалентів реактивної потужності (D) на певний період та проект договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії з додатками. Проте відповідач повернув один підписаний примірник повідомлення, один примірник договору та два примірники протоколу розбіжностей. Розглянувши протокол розбіжностей, позивач у наведені справі підготував протокол узгодження розбіжностей, який направив відповідачу рекомендованим листом. Оскільки сторони не дійшли згоди щодо врегулювання розбіжностей, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням місцевого суду позов задоволено частково: визнано укладеним з моменту набрання рішенням суду законної сили у редакції, викладеній у резолютивній частині цього рішення повідомлення про впровадження значень економічних еквівалентів реактивної потужності (D), договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії та додаток до цього договору; у решті вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції була мотивована тим, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки порядок складання протоколу розбіжностей, який унормований нормами статті 181 Господарського кодексу України, не може бути застосований до договорів, укладання яких передбачено статтями 633 634 Цивільного кодексу України з урахуванням тих обставин, що Правила роздрібного ринку електричної енергії не передбачають можливості складання протоколу розбіжностей, а допускають лише наявність заперечень щодо договірних умов (пункт 1.2.15. ПРРЕЕ), і при цьому, відповідно до пункту 2 та пункту 4 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, приєднання до договору споживача про розподіл, який є публічним договором приєднання, повинно відбуватися на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії.

Погоджуючись з резолютивною частиною, однак не погоджуючись з мотивувальною частиною вказаної постанови апеляційного суду, позивач у зазначеній справі звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просив змінити мотивувальну частину вказаної постанови, виключивши з неї абзац, який стосувався дати укладення між сторонами договору про постачання електричної енергії.

Частково задовольняючи зазначену касаційну скаргу, виключаючи з постанови суду апеляційної інстанції відповідний абзац та залишаючи її без змін в іншій частині, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що з огляду на норми статей 74 76 209 210 236 Господарського процесуального кодексу України у контексті застосування статті 181 Господарського кодексу України суд апеляційної інстанції помилково вдався до встановлення договірних відносин про постачання електричної енергії між сторонами (на підставі будь-якого договору), оскільки зазначене не є предметом доказування у цьому спорі та вийшов за межі позовних вимог. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність змінити мотивувальну частину постанови апеляційного господарського суду в частині виключення з неї встановлення обставин щодо договірних відносин про постачання електричної енергії між сторонами.

6.16. З огляду на викладене судове рішення Верховного Суду у справі №925/172/19 (разом з викладеною у ньому правовою позицією) хоча і було прийняте за схожого правового регулювання, однак за відмінних підстав позову, встановлених фактичних обставин та предмету касаційного оскарження, у залежності від яких воно і було прийняте, що виключає подібність спірних правовідносин у справі, яка переглядається, та у наведені справі.

6.17. Що стосується посилання заявника на правові висновки Вищого господарського суду України, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов`язкове врахування апеляційними судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не постанові Вищого господарського суду України, на які помилково посилається скаржник.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

6.18. Таким чином, доводи скаржника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

6.19. Що стосується посилання ДП "МА "Бориспіль" у якості підстави для подання касаційної скарги на те, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, які мають значення для правильної вирішення спору (щодо обставин, пов`язаних з процедурою укладення спірного договору, зокрема, лист Відповідача від 26.04.2021 № 216-04-21), то колегія суддів зазначає наступне.

6.20. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.21. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.22. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.23. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.24. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарськими судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

6.25. За таких обставин, наведена ДП "МА "Бориспіль"підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що, у свою чергу, виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

6.26. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.27. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

6.28. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

6.29. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

6.30. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "МА "Бориспіль" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.3. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

7.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2021 у справі №911/1267/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

В. Г. Суховий