№ 911/1600/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1600/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Управління соціального захисту населення та праці Березанської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

у справі № 911/1600/22

за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця в особі філії)

до Управління соціального захисту населення та праці Березанської міської ради (далі - Управління),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - виконавчий комітет Березанської міської ради (далі - Комітет),

про стягнення 727 749,65 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Залізниця в особі філії звернулася до суду з позовом до Управління про стягнення з відповідача 727 749,65 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, всупереч положенням норм чинного законодавства, не виконав свої зобов`язання щодо компенсації пільгового проїзду та не провів розрахунки за пільгові перевезення окремих категорій громадян за 2021 рік.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Київської області від 18.09.2023 зі справи № 911/1600/22 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Управління на користь Залізниці 66 285,79 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2021 рік та 994,29 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим, що: рішенням Березанської міської ради «Про бюджет Березанської міської територіальної громади на 2021 рік» від 22.12.2020 № 83-05-VIII затверджено Розподіл витрат місцевого бюджету на реалізацію місцевих/регіональних програм у 2021 році (додаток № 7), відповідно до якого на компенсацію виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті передбачено асигнування із загального фонду на 2021 рік у розмірі 250 000,00 грн.; це єдина сума, яка була виділена на компенсацію витрат позивача на пільгове перевезення громадян протягом 2021 року, іншого рішення Березанською міською радою, зокрема, про збільшення такої суми або про виділення додаткових асигнувань на компенсацію виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті у 2021 році, не приймалося. Враховуючи рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено видатки на компенсацію виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті на 2021 рік у розмірі 250 000,00 грн., а також умови та суму договору від 25.03.2021 № ПЗ/ДН-1-215202/НЮ (№ 16 від 18.03.2021), який укладений сторонами спору, зважаючи на здійснені відповідачем компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян за 2021 рік на загальну суму 183 714,21 грн., суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача 66 285,79 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2021 рік. Разом з тим суд зазначив про відсутність підстав для покладення на відповідача, як на розпорядника коштів місцевого бюджету, іншої частини зобов`язань щодо компенсації пільгового проїзду окремих категорій громадян за 2021 рік, боржником за якими є держава, а, отже, відсутні й підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог; ухвалено нове рішення про задоволення позову у повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача 727 749,65 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2021 рік, 10 916,24 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 16 374,37 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема, тим, що відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов`язаний належно, відповідно до вимог чинного законодавства та укладеного сторонами договору від 25.03.2021 № ПЗ/ДН-1-215202/НЮ (№ 16 від 18.03.2021) виконати обов`язок з відшкодування позивачу витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у розмірі 727 749,65 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Управління, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20 та від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 щодо питання відшкодування перевізнику його збитків, понесених у зв`язку із наданням послуг перевезення пасажирів, що мають пільги.

Доводи інших учасників справи

Залізниця у відзиві просила Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість рішення попередньої судової інстанції.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Березанської міської ради «Про бюджет Березанської міської територіальної громади на 2021 рік» від 22.12.2020 № 83-05-VIII затверджено Розподіл витрат місцевого бюджету на реалізацію місцевих/регіональних програм у 2021 році (додаток № 7), відповідно до якого на компенсацію виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті передбачено асигнування із загального фонду на 2021 рік у розмірі 250 000,00 грн.

Управлінням та Залізницею 25.03.2021 укладений договір № ПЗ/ДН-1-215202/НЮ (№ 16 від 18.03.2021; далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався надавати послуги з перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд у приміському сполученні (далі - пільгові категорії громадян), а відповідач - здійснювати компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян, які оформили пільгові проїзні документи, в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1.2 Договору при здійсненні компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян сторони керуються чинним законодавством України та постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян».

Згідно з пунктом 2.1 Договору позивач зобов`язався:

- забезпечити перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян у приміському сполученні із застосуванням пільгових тарифів за умови належним чином оформлених пільгових проїзних документів (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 Договору);

- забезпечити видачу квитків пільговій категорії громадян для проїзду в залізничному транспорті у приміському сполученні на підставі документів, що підтверджують право на пільговий проїзд залізничним транспортом (підпункт 2.1.2 пункту 2.1 Договору);

- інформувати населення про порядок і умови надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян, дотримуватися встановленого розкладу руху поїздів та видавати громадянам, які пред`явили документи, що підтверджують їх право на пільговий проїзд залізничним транспортом відповідні проїзні документи (підпункт 2.1.3 пункту 2.1 Договору);

- подавати щомісячно, не пізніше 15 числа місяця наступного звітного періоду відповідачу рахунок на суму, що підлягає компенсації за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян, облікові форми, відповідно до Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 з додаванням реєстру посвідчень громадян, які скористалися пільговим перевезенням та акти звіряння розрахунків (підпункт 2.1.4 пункту 2.1 Договору);

- у разі виявлення відповідачем розбіжностей щодо обліку пільгових перевезень і суми коштів від таких перевезень позивач, на підставі акту перевірки відповідача, в наступному місяці вносить корективи та проводить перерахунки (підпункт 2.1.5 пункту 2.1 Договору);

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що позивач має право на отримання компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2.3 Договору відповідач зобов`язався:

- щомісячно в повному обсязі здійснювати компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян у приміському сполученні згідно з поданими позивачем актом звіряння розрахунків, рахунками на суму, яка підлягає компенсації, та обліковими формами з додаванням реєстру посвідчень громадян, які скористалися пільговим перевезенням. Компенсаційні виплати здійснюються по мірі надходження коштів з місцевого бюджету та в межах затвердженого плану бюджетних асигнувань (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 Договору);

- передбачити у своєму бюджеті кошти, які будуть спрямовані на компенсацію за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян в повному обсязі з урахуванням заборгованості за попередній період по мірі надходження коштів з місцевого бюджету та в межах затвердженого плану бюджетних асигнувань (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 Договору);

- здійснювати реєстрацію додаткових зобов`язань, які виникли за надані послуги з перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян, відповідно до порядку встановленого чинним законодавством в межах затвердженого плану бюджетних асигнувань (підпункт 2.3.3 пункту 2.3 Договору);

- забезпечити протягом 3 (трьох) робочих днів перевірку поданого позивачем розрахунку суми компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян, підписання актів звіряння розрахунків (за надані послуги) та направлення одного примірника позивачу. В разі наявності зауважень відповідач протягом 3 (трьох) робочих днів повертає зазначені документи на доопрацювання разом з мотивованою відмовою від їх прийняття (підпункт 2.3.4 пункту 2.3 Договору);

- здійснювати перерахування коштів, передбачених на проведення компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян по мірі надходження коштів з місцевого бюджету та в межах затвердженого плану бюджетних асигнувань (підпункт 2.3.5 пункту 2.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна сума цього договору складається з усіх щомісячних сум, що підлягають компенсації за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян згідно з обліковими формами з додаванням реєстру посвідчень громадян, які скористалися пільговим перевезенням та актів звіряння розрахунків.

Відповідно до пункту 3.4 Договору компенсація витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського сполучення проводиться відповідачем в межах асигнувань місцевого бюджету та складає 250 000,00 грн. на 2021 рік.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності з 01.01.2021 та діє до 31.12.2021, і вважається пролонгованим до проведення остаточних розрахунків.

Відповідно до пункту 7.2 Договору умови цього договору можуть бути змінені та доповнені за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткових письмових угод, які є його невід`ємною частиною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з січня 2021 року по грудень 2021 року надавав послуги з перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян, що підтверджується: актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за рахунок місцевого бюджету; обліковими формами про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів; рахунками-фактурами на суму, яка підлягає компенсації.

Загальна сума наданих позивачем послуг за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 911 463,86 грн., обов`язок з відшкодування яких, за твердженням позивача, покладено на відповідача.

Позивачем направлялися на адресу відповідача супровідні листи з актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за рахунок місцевого бюджету, обліковими формами про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів та рахунками-фактури на суму, яка підлягає компенсації за період з січня 2021 року по грудень 2021 року із загальною сумою вартості наданих послуг на 911 463,86 грн.

У свою чергу, відповідачем здійснено компенсаційні виплати за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян за період з січня 2021 року по грудень 2021 року у розмірі 183 714, 21 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, виписками Державної казначейської служби України та банківською довідкою від 27.09.2022 № 1669.

Позивач звертався до Комітету з листом № ДН-1-16/1568, в якому просив передбачити у міському бюджеті на 2021 рік кошти на відшкодування збитків за перевезення пільгових категорій громадян у приміському сполученні у розмірі 1 160, 00 тис. грн. Згідно з листом № ДН-1-16/1789 позивач просив Комітет про додаткове збільшення надходжень до місцевого бюджету у 2021 році в розмірі 1 000, 00 тис. грн.

31.01.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 20.01.2022 № ДН-1-16/114 про сплату заборгованості за надані у 2021 році послуги за перевезення залізничним транспортом пільгових категорій громадян.

Відповідач згідно з листом від 14.02.2022 № 13-14/03/304 повідомив, що додаткові асигнування на 2021 рік не виділялися, а тому підстави для сплати зазначеної позивачем заборгованості відсутні.

Позивач стверджує, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, всупереч положенням чинного законодавства, не виконав у повному обсязі свої зобов`язання щодо компенсації пільгового проїзду та не провів розрахунки за пільгові перевезення окремих категорій громадян за 2021 рік, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що останній може здійснювати компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті лише в межах тих, що погоджені згідно з рішенням Березанської місткої ради «Про бюджет Березанської міської територіальної громади на 2021 рік» від 22.12.2020 № 83-05-VIII та Договором; додаткові асигнування на 2021 рік йому не виділялися та пропозицій щодо укладення нового договору на 2021 рік від позивача не надходило.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача завданих збитків у розмірі 727 749,65 грн. за пільгове перевезення пасажирів.

Предметом касаційного оскарження є правомірність судового рішення попередньої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 661 463,86 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2021 рік (727 749,65 грн. заявлена до стягнення сума - 66 285,79 грн. присуджена до стягнення сума як місцевим, так і апеляційним господарськими судами, яку скаржник не оспорює = 661 463,86 грн. сума, зі стягненням якої згідно з постановою суду апеляційної інстанції скаржник не погоджується).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Управління посилалося на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20 та від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 щодо питання відшкодування перевізнику його збитків, понесених у зв`язку із наданням послуг перевезення пасажирів, що мають пільги.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником у доводах касаційної скарги вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, що, на думку позивача, не були враховані судами попередніх інстанцій у розгляді справи.

Так, у постанові від 09.06.2023 зі справи № 916/3938/21 за позовом Залізниці до селищної ради про стягнення компенсації за пільгове перевезення пасажирів, на яку (постанову) посилається скаржник, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах виснував, зокрема, таке.

Залізниця є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України «Про залізничний транспорт».

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Основи організації перевезень на залізничному транспорті» перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

За частиною шостою статті 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Товариство є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України «Про залізничний транспорт»), а не Бюджетного кодексу України (далі - БК України), який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.

Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» відповідає і приписам БК України.

Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).

Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

Одночасно за підпунктом «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України», який набрав чинності 01.01.2017.

Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підпунктом «є» пункту 9 частини першої статті 87 БК України (у чинній редакції) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (стаття 48), «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).

За статтею 19 Закону «Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Що ж до підпункту «ґ» пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України, - відсутні.

Близький за змістом висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений також у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20 та від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, на які посилається скаржник.

При цьому Суд враховує, що позивач у справі № 911/1600/22 звернувся до суду з позовом про стягнення збитків, який (позов) обґрунтований з посиланням на невиконання відповідачем своїх зобов`язання щодо компенсації пільгового проїзду та не проведення розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян за 2021 рік. Отже, суть спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договором прав і обов`язків учасників зводиться до питання компенсації вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, з огляду на те, що держава (її відповідний орган) як замовник послуг має цивільний обов`язок здійснити компенсацію вартості наданих цих особам послуг.

Суд також зазначає, що у постанові від 01.02.2022 зі справи № 904/141/20 за позовом Залізниці до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян, Верховний Суд звернувся до висновку, який викладений у постанові від 02.03.2021 в адміністративній справі № 640/21817/18 за позовом Залізниці в особі філії до виконавчого комітету ради про визнання протиправною бездіяльності в частині невиділення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд, стягнення коштів за спірний період у 2018 році, та згідно з яким (висновком) Суд зазначив, що з 01.01.2017 з БК України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (стаття 102 БК України). Якщо з місцевого бюджету будуть здійснюватися видатки на фінансування пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг, то орган місцевого самоврядування обов`язково має прийняти відповідне рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою пільг з послуг зв`язку та інших пільг, до яких за певними категоріями відносяться й пільги з безкоштовного перевезення залізничним транспортом. Якщо органом місцевого самоврядування таке рішення не прийнято, підстав на укладання договору із Залізницею (її регіональними відділеннями) немає, як немає й підстав для виплати їй компенсації з місцевого бюджету. Органи місцевого самоврядування не зобов`язані передбачати своїм рішенням видатки для усіх осіб, яким право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом гарантоване державою. Вони можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету.

Верховний Суд зазначає, що в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

Проте суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 09.06.2023 зі справи № 916/3938/21 у подібних правовідносинах, залишивши поза увагою як зміст рішення Березанської міської ради «Про бюджет Березанської міської територіальної громади на 2021 рік» від 22.12.2020 № 83-05-VIII, так і умови Договору, згідно з яким компенсація витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського сполучення проводиться відповідачем в межах асигнувань місцевого бюджету та складає 250 000,00 грн. на 2021 рік.

Оскільки, як встановлено місцевим господарським судом, іншого рішення Березанською міською радою, зокрема, про збільшення такої суми або про виділення додаткових асигнувань на компенсацію виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті у 2021 році, не приймалося, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про те, що підстави для покладення на відповідача, як на розпорядника коштів місцевого бюджету, іншої частини зобов`язань щодо компенсації пільгового проїзду окремих категорій громадян за 2021 рік (окрім суми в розмірі 66 285,79 грн., правомірність стягнення якої скаржник не оскаржує), боржником за якими є держава, відсутні.

Доводи, викладені у постанові суду апеляційної інстанції зазначених висновків місцевого господарського суду не спростовують.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених вище норм права призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції, яке (рішення) відповідають закону.

З огляду на викладене, доводи Залізниці, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції Суд відхиляє.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Судові витрати

Витрати Управління зі сплати судового збору з касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції зі справи покладаються на Залізницю, у зв`язку із задоволенням касаційної скарги.

Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви Управління, що не позбавляє права Управління, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 129 300 308 312 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення та праці Березанської міської ради задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 зі справи № 911/1600/22 скасувати.

3. Рішення господарського суду Київської області від 18.09.2023 зі справи № 911/1600/22 залишити в силі.

4. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Управління соціального захисту населення та праці Березанської міської ради 21 832,48 грн. судового збору з касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова