ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/233/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Берднік І.С., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Ізвєков В.В. (адвокат),
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємства "Будинки столиці",
на рішення господарського суду Київської області від 15.12.2022,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023
за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ХШ МЕГА 19" (після зміни найменування - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "АДРЕСА_1")
до приватного підприємства "Будинки столиці",
про визнання недійсним договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ХШ МЕГА 19" (далі - ОСББ, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства "Будинки столиці" (далі - ПП "Будинки столиці", відповідач) про визнання недійсним договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018.
1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний договір про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018 та додаток від 20.06.2018 №1 до нього підписані неуповноваженими особами, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача. Позивач також зазначає про те, що з моменту підписання договору будь-яких послуг та робіт на виконання договору ПП "Будинки столиці" здійснено не було.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду Київської області від 15.12.2022 (суддя Бабкіна М.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., Руденко М.А.) у справі №911/233/22 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018, укладений між ОСББ та ПП "Будинки столиці".
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуваний правочин укладено неуповноваженими особами сторін і обставини його подальшого схвалення та виконання при цьому відсутні.
2.3. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 заяву ОСББ про розподіл витрат професійної правничої допомоги, понесених у суді апеляційної інстанції з розгляду справи №911/233/22 задоволено частково; стягнуто з ПП "Будинки столиці" на користь ОСББ 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; у задоволенні решти заяви відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ПП "Будинки столиці" (скаржник), не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 зі справи №911/233/22; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю; скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 у справі №911/233/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСББ про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.
4.1.2. ПП "Будинки столиці" в своїй касаційній скарзі зазначає, зокрема, про те, що:
- оскаржуваний Договір укладено особами, яка мали на це відповідні повноваження, який у подальшому схвалено сторонами, шляхом прийняття його до виконання, про що свідчить підписання додатку №1 до нього та актів наданих послуг;
- позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а також подано позов після спливу строку позовної давності;
- судами попередніх інстанцій невірно встановлено характер правовідносин між позивачем та відповідачем. Зокрема, невірно оцінено правочин (договір про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018);
- судами зроблено помилковий висновок стосовно первинних документів, які підтверджують факт виконання сторонами оспорюваного правочину (актів виконаних від 01.07.2018 за №1/1, від 01.08.2018 за №1/1, від 05.09.2018 за №1/1);
- судами попередніх інстанцій безпідставно проігноровано преюдиційні обставини,встановлені судовими рішеннями у справі №910/10695/21 предметом розгляду у якій було стягнення заборгованості за червень місяць 2018 року за спірним Договором. Зокрема, у даній справі було встановлено наявність та суть правовідносин між сторонами за оспорюваним Договором, а також було належним чином досліджено сам спірний правочин та додаток до нього;
- суди взагалі не взяли до уваги те, що позивач був обізнаний про факт укладання оспорюваного Договору та додатку №1 до нього, зокрема під час розгляду справи №910/12944/18, однак не висував жодних претензій щодо факту його укладання;
- судами також не було надано оцінки доказам, які підтверджують факт подальшого схвалення Договору чим фактично порушено принцип змагальності судового процесу.
4.1.3. Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, зокрема, що:
- судами попередніх інстанцій не застосовано у спірних правовідносинах положення частини четвертої статті 75 ГПК України та не враховано висновків Верховного Суду щодо суті преюдиції (звільнення осіб від доказування), які викладено у постановах від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 17.12.2019 у справі №641/1793/17, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 15.10.2019 у справі №813/8801/14, від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц;
- суди попередніх інстанцій у застосуванні положень статей 73 - 79 86 ГПК України щодо стандартів доказування не урахували висновків Верховного Суду (у контексті тлумачення положень статті 629 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України] - "кожен чинний Договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись", " укладаючи основний Договір, сторони спору мали право очікувати, що все, обумовлене укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони"), які викладені у постановах від 30.05.2022 у справі №910/14900/19, від 23.01.2019 у справі №355/385/17, від 18.04.2019 у №910/22752/17, від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, від 06.04.2021 у справі №922/2056/20;
- суди попередніх інстанцій повинні були відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, а оскаржувані судові рішення в цій частині не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.11.2022 №468/1692/18-ц , згідно з яким: "у разі, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли", водночас "правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним";
- суд апеляційної інстанції у застосуванні положень статей 92 237-239 241 ЦК України вірно послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2018 зі справи №668/13907/13-ц, однак не вірно застосував наслідки таких висновків.
4.1.4. Також з посиланням на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України скаржник також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не залучив до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-зет" (далі - ТОВ "ЗГС "Аеро-зет") у якості третьої особи на стороні відповідача, як особу на права та обов`язки якої може вплинути рішення у даній справі.
4.1.5. Не погоджуючись із додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 126 ГПК України та не врахував доводів відповідача щодо необґрунтованості і непропорційності витрат позивача до предмета спору.
4.1.6. За твердженням відповідача, суд апеляційної інстанції також не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норми статті 244 ГПК України (у контексті того, що додаткове рішення є невід`ємною складовою частиною прийнятого по суті рішення суду та відповідно до статті 287 ГПК України може бути оскаржено разом з основним судовим рішенням), викладених у постановах від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19.
4.1.7. Також відповідач зазначає про те, що додаткова постанова у справі була ухвалена з порушенням процесуальних строків.
4.1.8. ПП "Будинки столиці" 18.09.2023 через "Електронний суд" подало до Верховного Суду додаткові пояснення (відповідь на відзив на касаційну скаргу), в якому підтримує доводи касаційної скарги.
4.2 . Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу ОСББ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
4.2.2. Крім того, ОСББ у відзиві на касаційну скаргу просило Суд стягнути з ПП "Будинки столиці" судові витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 58 500,00 грн.
5. Касаційне провадження, розгляд клопотань
5.1. У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді Селіваненка В.П. та у зв`язку з відпустками суддів: Колос І.Б. та Студенця В.І. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінювався, що підтверджується Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 та від 22.09.2023, які наявні в матеріалах справи.
5.2. Від представника ПП "Будинки столиці" 05.10.2023 через "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю представника товариства у іншому судовому засіданні, яке відбудеться у господарському суді Київської області та неможливістю прибути до суду 05.10.2023.
5.3. У судовому засіданні 05.10.2023 Суд протокольною ухвалою у задоволенні клопотання відмовив, у зв`язку з тим, що: явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою; розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України. Крім того, ПП "Будинки столиці" не надано доказів, які б об`єктивно підтверджували неможливість забезпечити явку представника у судове засідання. Суд також врахував, що учасником справи є юридична особа, яка не була позбавлена права на забезпечення представництва як самопредставництва, так і кількості адвокатів або представників для забезпечення участі у судовому засіданні зі справи.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Між ОСББ (замовник) та ПП "Будинки столиці" (виконавець) 21.05.2018 було укладено договір про надання послуг на обслуговування будинку та прибудинкової території (далі - Договір), згідно з пунктом 1 якого виконавець, відповідно до рішення правління ОСББ від 21.05.2018, у межах та на умовах, визначених вказаним рішенням правління, зобов`язується надавати замовникові послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, споруд, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях (далі - об`єкт), для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень (далі - мешканці об`єкта) у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості (далі - послуги), а замовник надає право виконавцю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з обслуговуванням об`єкту, у разі, коли виконавець отримав на такі витрати письмову згоду замовника.
6.2. У відповідності з пунктом 2 Договору загальні відомості про об`єкт зазначаються в додатку №1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.
6.3. Згідно з пунктом 9 Договору виконавець зобов`язаний прийняти протягом місяця об`єкт на обслуговування та необхідну достовірну документацію у повному обсязі з оформленням акта прийняття-передачі об`єкта.
6.4. У подальшому сторонами 20.06.2018 було підписано додаток №1 до Договору "Загальні відомості про об`єкт" до Договору від 21.05.2018", згідно з пунктом 2 якого в обслуговування передається будинок та прибудинкова територія за адресою: АДРЕСА_1, що належить власникам (співвласникам) окремих приміщень на праві спільної власності. При цьому власники приміщень є фактичними кінцевими споживачами послуг, що надає виконавець замовнику, відповідно, основною складовою розрахунку вартості послуг виконавця є загальна площа приміщень, що перебуває у приватній власності членів ОСББ.
6.5. Загальна площа приміщень, що перебуває у приватній власності членів ОСББ, складає 57168,46 м2 (пункт 3 додатку №1 до Договору).
6.6. Пункт 4 додатку №1 до Договору містить таблицю, в якій зазначено структуру приміщень за поверхами, що перебувають у приватній власності членів ОСББ, та вартість послуг виконавця, що надаються замовнику.
6.7. Відповідно до пункту 6 додатку №1 до Договору замовник сплачує послуги виконавця щомісяця, в термін до 5 числа поточного місяця, на розрахунковий рахунок виконавця, за попередній місяць відповідно до рішення правління ОСББ від 21.05.2018, в якому зазначено, що вартість послуг виконавця для першого та другого поверху за 1 м2 складає 35,00 грн на місяць, для інших поверхів за 1 м2 складає 20,00 грн на місяць.
6.8. Усі умови даного додатку є невід`ємною частиною договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018 і конкретизують договірні відносини сторін з 21.05.2018 (пункт 7 додатку №1 до Договору).
6.9. Звертаючись до суду з позовом позивач вказував на те, що Договір, а також додаток №1 від 20.06.2018 до нього, як зі сторони ОСББ, так і зі сторони ПП "Будинки столиці" було підписано неуповноваженими особами.
6.10. Суди попередніх інстанцій встановили, що зі сторони ПП "Будинки столиці" Договір було підписано директором Білан Тетяною Василівною (далі - Білан Т.В.), а зі сторони ОСББ - головою правління ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.).
6.11. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.05.2018 директором і, відповідно, особою, уповноваженою на укладання без доручення договорів від імені ПП "Будинки столиці" була інша особа - Левковський Олексій Вікторович (далі - ОСОБА_1 ).
6.12. Відповідно до положень пункту 3 розділу 3 Статуту ОСББ органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Тобто, голова правління за відсутності відповідного рішення Загальних Зборів позбавлений повноважень на укладення договору щодо утримання будинку.
6.13. Судами попередніх інстанцій також встановлено відсутність у матеріалах справи відповідного рішення Загальних зборів ОСББ, яким би було обрано ПП "Будинки столиці", як управителя, та затверджено умови Договору.
6.14. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач, як на докази, щодо подальшого схвалення позивачем Договору посилався на підписання сторонами 20.06.2018 додатку №1 до Договору "Загальні відомості про об`єкт" до вказаного договору, а також на акти наданих послуг від 01.07.2018 №1/1, від 01.08.2018 №1/1, від 05.09.2018 №1/1, які від імені позивача підписано членом правління - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) із зазначенням про те, що він діє на підставі доручення голови правління ОСББ - ОСОБА_4., а з боку відповідача - директором ОСОБА_3 .
6.15. Крім того судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням загальних зборів ОСББ, яке оформлено протоколом від 02.12.2017 №2.2, було вирішено, що обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_1 , буде здійснювати ПП "Торговий-квартал", виконавцем цих послуг обрано ТОВ "Торговий-Квартал". Згідно з наявними у матеріалах справи доказами останнє фактично здійснювало обслуговування будинку до 30.06.2018 (у матеріалах справи наявні банківські виписки про оплату послуг з утримання будинку, відшкодування експлуатаційних витрат та про оплату електричної та теплової енергії).
6.16. Також наявним у матеріалах справи звітом про доходи та витрати ОСББ за період з 01.07.2018 по 30.06.2021 підтверджуються обставини, що у подальшому - з 01.07.2018 послуги з утримання будинку та прибудинкової території ОСББ не надавались, оскільки останній знаходився на самообслуговуванні.
6.17. Як встановили суди, рішенням загальних зборів ОСББ (дата відкриття - 02.12.2017, дата закриття - 14.12.2017), оформленим протоколом №2.2, вирішено обрати головою правління ОСББ - ОСОБА_4 строком на три місяці На вказаних зборах також прийнято рішення про обрання членів правління, зокрема, і ОСОБА_2 строком на три місяці.
6.18. На підставі вищевказаного протоколу загальних зборів засновників ОСББ від 02.12.2017 №2.2, рішенням ОСББ від 06.03.2018 ОСОБА_4 був призначений на посаду голови правління та з 06.03.2018 приступив до виконання своїх обов`язків. Відомості про ОСОБА_4 , як керівника ОСББ були внесені 06.03.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
6.19. Рішенням засідання правління ОСББ, яке оформлено протоколом від 24.07.2018 №1/07/18 ОСОБА_4 було звільнено з посади голови правління ОСББ з 25.07.2018, а на його посаду (голови правління ОСББ) обрано Вишнівецького А. О. з 26.07.2018.
6.20. З огляду на наведене суди встановили, що ОСОБА_4 виконував повноваження голови правління ОСББ з 06.03.2018 по 24.07.2018.
6.21. Відповідно до пункту 7 протоколу засідання правління ОСББ (початок зборів 08.06.2018, закінчення зборів 09.06.2018) ОСОБА_2 було обрано заступником голови правління ОСББ, а також надано йому повноваження представництва ОСББ в усіх підприємствах, організаціях, судах з подачею та отримання відповідних документів.
6.22. Також рішенням голови правління ОСОБА_4 від 08.06.2018 за №2 ОСОБА_2 призначено на посаду заступника голови правління ОСББ з 08.06.2018. Відповідно до цього рішення голова правління ОСОБА_4 відповідно до Статуту ОСББ також доручив ОСОБА_2 у відсутність останнього виконувати функції голови, у тому числі підписувати документи ОСББ.
6.23. У нотаріально засвідченій заяві свідка - ОСОБА_4 від 05.10.2021, яка наявна у матеріалах справи свідком зазначено, що: ним, як головою правління ОСББ не було надано повноважень та доручень члену правління ОСОБА_2 укладати від імені та в інтересах ОСББ додаток №1 до Договору.
6.24. Надавши оцінку наведеним вище рішеннням правління ОСББ, суди установили, що як установчими документами ОСББ, так і рішенням голови правління ОСОБА_4 від 08.06.2018 за №2, заступник голови правління мав повноваження на підписання документів від імені ОСББ лише за відсутності самого голови правління ОСББ. Водночас сам голова правління у спірний період виконував свої обов`язки та був присутнім. При цьому суди встановили відсутність у матеріалах справи довіреності, виданої головою правління ОСОБА_4 , якою б останні уповноважував ОСОБА_2 на підписання додатку від 20.06.2018 №1 до Договору зі сторони ОСББ.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання договору недійсним.
8.2. Як вбачається з позовної заяви у справі, позивач обґрунтовував свої вимоги, зокрема, тим, що оспорюваний Договір про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018 та додаток до нього підписані неуповноваженими особами, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача, а також зазначає про те, що з моменту підписання договору будь-яких послуг та робіт на виконання договору ПП "Будинки столиці" здійснено не було.
8.3. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив із такого:
- оскаржуваний Договір укладено особами, які не мали відповідних повноважень, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача;
- згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату підписання Договору, а також на дату підписання керівником
- додатку №1 до Договору керівником ПП "Будинки столиці" була Білан Т.В. , а не ОСОБА_3 ;
- голова правління ОСББ - ОСОБА_4 в силу положень пункту 3 Розділу 3 Статуту позивача та положень частини дев`ятої статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" не мав відповідних повноважень на укладання оскаржуваного Договору з відповідачем, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції рішень загальних зборів ОСББ;
- у матеріалах справи відповідне рішення загальних зборів ОСББ, яким би було обрано ПП "Будинки столиці", як управителя, та затверджено умови оспорюваного Договору відсутнє;
- подальшого схвалення оспорюваного Договору зі сторони позивача не було, оскільки додаток від 20.06.2018 №1 до Договору зі сторони ОСББ також був підписаний особою, яка станом на 20.06.2018 не була керівником ОСББ (у тому числі за відсутності голови правління), і не мала повноважень укладати (підписувати) від імені та в інтересах ОСББ "ХШ Мега 19" додатки до Договору. Зокрема, з 06.03.2018 по 24.07.2018 повноваження голови правління ОСББ виконував ОСОБА_4.;
- як установчими документами ОСББ, так і рішенням голови правління ОСОБА_4 від 08.06.2018 за №2, заступнику голови правління ОСОБА_2. було надано право на підписання документів від імені ОСББ лише за відсутності самого голови правління ОСББ. Водночас доказів того, що станом на час підписання додатку та актів голова правління ОСОБА_4 був відсутнім, матеріали справи не містять, як і не містять довіреності, якою б голова правління ОСББ уповноважував ОСОБА_2. на підписання додатку від 20.06.2018 №1 до Договору;
- матеріалами справи підтверджуються обставини, що до 30.06.2018 обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_1, здійснювалось виконавцем послуг ТОВ "Торговий-Квартал" на підставі рішення загальних зборів ОСББ, яке оформлено протоколом від 02.12.2017 №2.2, яке фактично здійснювало обслуговування будинку до 30.06.2018. З 01.07.2018 по 30.06.2021 послуги з утримання будинку та прибудинкової території ОСББ не надавались, оскільки останній знаходився на самообслуговуванні.
8.4. У контексті доводів касаційної скарги, підстав відкриття касаційного провадження та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
8.5. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
8.6. Водночас у силу положень статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а тому заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
8.7. Таким чином під час вирішення даного спору Суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. У спорі про визнання договорів недійсними суд обов`язково повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
8.8. Так, у даному спорі підставою позовних вимог позивачем визначено обставини вчинення оспорюваного Договору представниками сторін з перевищенням повноважень.
8.9. Верховний Суд зазначає про те, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2 80 91 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
8.10. Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
8.11. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК).
8.12. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
8.13. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
8.14. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
8.15. З огляду на приписи статей 92 237-239 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. Такий висновок застосування положень статей 92 237-239 241 ЦК України є сталим та послідовним у практиці Верховного Суду та наведено також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц (на яку посилається скаржник).
8.16. Зокрема, у постанові від 27.06.2018 зі справи №668/13907/13-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що важливою умовою при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
8.17. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, спірний Договір від імені ПП "Будинки столиці" підписані керівником товариства - директором Білан Т.В., про що зазначено в преамбулі вказаних договорів. Разом з цим, згідно даними Єдиного державного реєстру (як єдиного відкритого джерела інформації про органи управління товариства) станом на 21.05.2018 директором ПП "Будинки столиці" був ОСОБА_1 . Таким чином станом на 21.05.2018 Білан Т.В. (підписант з боку відповідача) не була директором ПП "Будинки столиці" та, відповідно, не мала повноважень на підписання вказаного Договору від імені ПП "Будинки столиці" без відповідного доручення.
8.18. З урахуванням встановлених осбтавин суди і дійшли висновку про те, що оспорюваний Договір від імені ПП "Будинки столиці" підписано неуповноваженою особою.
8.19. Стосовно наявності повноважень у голови правління ОСББ - ОСОБА_4. суди зазначили про те, що, як і в силу положень статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" так і в силу положень Статуту позивача укладання спірного Договору належить лише до виключної компетенції загальних зборів співвласників. Тобто, за відсутності відповідного рішення загальних зборів голова правління позбавлений повноважень на укладення Договору щодо утримання будинку. З огляду на те, що в матеріалах справи відповідне рішення загальних зборів ОСББ, яким би було обрано ПП "Будинки столиці", як управителя, та затверджено умови Договору з ним, відсутнє, а також обставини зазначені у нотаріально засвідченій заяві свідка від 19.01.2022суди і дійшли висновку про те, що оспорюваний Договір від імені позивача укладено головою правління голови правління ОСББ - ОСОБА_4. з перевищенням повноважень.
8.20. Крім того, у вирішенні даного спору (в контексті застосування положень статей 92 237-239 241 ЦК України) суди попередніх інстанцій також встановили, що наступного схвалення оспорюваного правочину не відбулось, а додаток №1 до Договору не є належним доказом виконання договору (його схвалення) та не свідчить про виникнення між сторонами будь-яких правовідносин та зобов`язань за цим Договором.
8.21. Зокрема, відхиляючи доводи відповідача щодо подальшого схвалення Договору, шляхом підписання 20.06.2018 додатка №1 до Договору "Загальні відомості про об`єкт", а також підписання сторонами актів наданих послуг за Договором (акт від 01.07.2018 №1/1, акт від 01.08.2018 1/1, акт від 05.09.2018 №1/1), суди зазначили про те, що: по-перше, матеріали справи не містять доказів на підтвердження складання та підписання замовником і виконавцем будь-якого акта приймання-передачі об`єкта та документації на житловий будинок.; по-друге, зі сторони ОСББ додаток №1 до Договору було підписано заступником голови правління ОСОБА_2., який станом на 20.06.2018 не був керівником позивача (у т.ч. і за відсутності голови правління) та, відповідно, і не мав повноважень укладати (підписувати) від імені та в інтересах додатки, як невід`ємні частини Договору надання послуг.
8.22. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відхилив доводи відповідача про те, що рішенням господарського міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/10695/21 (між тими самими сторонами) було встановлено обставину дії Договору від 21.05.2018, яка (обставина), на думку позивача, має преюдиціальне значення для справи №911/233/22, оскільки предметом позову в справі №910/10695/21 є стягнення заборгованості, водночас питання щодо визнання недійсними Договору надання послуг (з додатком №1 до нього) не вирішувалося.
8.23. Суди також встановили, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт протилежного, зокрема, що: до 30.06.2018 обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_1, здійснювалось виконавцем послуг ТОВ "Торговий-Квартал" на підставі рішення загальних зборів ОСББ, яке оформлено протоколом від 02.12.2017 №2.2, яке фактично здійснювало обслуговування будинку до 30.06.2018. З 01.07.2018 по 30.06.2021 послуги з утримання будинку та прибудинкової території ОСББ не надавались, оскільки останній знаходився на самообслуговуванні.
8.24. Отже, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій встановлено та скаржником не спростовано доведеність належними, допустимими та достовірними доказами факту укладання оспорюваного Договору неуповноваженими особами сторін, а також відсутність обставин, які б свідчили про подальше схвалення сторонами цього правочину.
8.25. Наведені вище установлені судами обставини в сукупності свідчать про необґрунтованість доводів скаржника в частині того, що суд апеляційної інстанції у застосуванні положень статей 92 237-239 241 ЦК України вірно послався на висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, однак не вірно застосував наслідки даного висновку.
8.26. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Суд виходить з того, що ПП "Будинки столиці" у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої цієї статті); суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310).
8.27. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.
8.28. За змістом положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.29. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
8.30. Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження в цій частині з огляду на таке.
8.31. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.32. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.33. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.34. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.35. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.36. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.37. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
8.38. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.39. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.40. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.41. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.42. Слід зазначити, що скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду.
8.43. Зокрема, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої статті 75 ГПК України (щодо необхідності врахування правила про преюдицію), викладеного в постановах від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 17.12.2019 у справі №641/1793/17, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 15.10.2019 у справі №813/8801/14, від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц, Суд зазначає таке.
8.44. Так, на переконання скаржника, судове рішення у справі №910/10695/21 має преюдиціальне значення для справи №911/233/22, оскільки у даній справі було встановлено наявність та суть правовідносин між сторонами за оспорюваним Договором та було належним чином досліджено сам спірний правочин та додатки до нього.
8.45. Верховний Суд зазначає, що дійсно, згідно з положеннями частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
8.46. При цьому, Суд зауважує про те, що положення частини четвертої статті 75 ГПК України є загальними процесуальними нормами.
8.47. У контексті наведеного вище та доводів касаційної скарги Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18) згідно з яким: "….преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення".
8.48. Преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №907/762/16).
8.49. Водночас суди встановили, що предметом спору у справі №910/10695/21 було стягнення заборгованості, у той час, як предметом спору у справі, що розглядається є обставини, з якими закон пов`язує дійсність чи недійсність оспорюваного Договору. Тобто, під час розгляду справи №910/10695/21 судами досліджувались інші обставини та було надано оцінку доводам сторін, які були предметом розгляду у цьому спорі. Водночас певні висновки суду у справі №910/106695/21 самі по собі не є преюдицією, оскільки у наведеній справі суди взагалі не досліджували питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання цього Договору недійсним, оскільки ці обставини не входили до предмета доказування.
8.50. Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 75 ГПК України як такі, що не знайшли свого підтвердження.
8.51. Проаналізувавши постанови Верховного Суду у наведених скаржником справах, Суд зазначає, що висновки у вказаних постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що скаржник посилаючись на такі висновки виокремлює їх із контексту судових рішень, без урахування викладених у цих рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору (в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин). Проте, у цій справі, що розглядається №911/233/22, у застосуванні положень частини четвертої статті 75 ГПК України суди попередніх інстанцій дійшли інших висновків, з урахуванням встановлених підстав та предмета позову, матеріально-правового регулювання, а також предмета доказування.
8.52. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
8.53. Враховуючи вище викладене, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду у справах: №520/11429/17, №902/201/19, №908/1090/18, №641/1793/17, №922/643/19, №910/6356/19, №813/8801/14 та №761/29966/16-ц не відповідають критеріям подібності.
8.54. Крім того, згідно з доводами касаційної скарги відповідач вважає , що судами попередніх інстанцій застосовано положення статей 73 - 79 86 ГПК України щодо стандартів доказування без урахування висновків Верховного Суду (в частині застосування судами положень статті 629 ЦК України), які викладено у постановах від 30.05.2022 у справі №910/14900/19, від 23.01.2019 у справі №355/385/17, від 18.04.2019 у №910/22752/17, від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, від 06.04.2021 у справі №922/2056/20.
8.55. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених вище постановах, колегія суддів зазначає таке.
8.56. Так, предметом спору у справі №911/233/22 є визнання недійсним Договору, який укладено неуповноваженими особами сторін та за відсутності його подальшого схвалення і виконання.
8.57. Водночас:
- у справі №910/14900/19 розглядався спір про стягнення заборгованості за договором поставки;
- у справі №910/22752/17 предметом розгляду були вимоги про розірвання договору підряду у зв`язку з істотним порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань;
- у справі №922/2056/20 розглядався спір про стягнення пені та штрафу у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки;
- у справі №355/385/17 предметом розгляду були вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди.
8.58. З огляду на викладене, справа №911/233/22 та справи №910/14900/19, №355/385/17, №910/22752/17, №922/2056/20 не є подібними ні за предметом розгляду, ні за підставами виникнення спірних правовідносин, ані за нормативно-правовим регулюванням.
8.59. Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача в частині посилання на висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18, оскільки у наведеній справі хоч і розглядався спір про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності. Водночас правовими підставами позову було визначено положення статті 234 ЦК України з посилання на те, що оспорюваний договір має ознаки фіктивного правочину у розумінні положень статті 234 ЦК України. Наведене у свою чергу також виключає подібність правовідносин у справі№910/4994/18 та у справі, що розглядається за змістовним критерієм.
8.60. Необґрунтованим також є посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 16.11.2022 №468/1692/18-ц, оскільки у справі, яка розглядається (№911/233/22), судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний договір підписано неуповноваженими особами та відсутні докази його наступного схвалення та виконання.
8.61. Разом з тим, за обставинами справи №468/1692/18-ц оспорюваний договір був підписаний іншою особою, що було встановлено за результатами проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи. Саме з урахуванням висновків судів попередніх інстанцій зроблених на підставі оцінки висновку складеного за результатами проведено почеркознавчої експертизи Верховний Суд і сформував наведений скаржником висновок про те, що не підписавши договір, його сторона не виявила свого волевиявлення щодо його істотних умов, а тому такий договір є неукладеним. При цьому Верховний Суд взяв до уваги правові висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц про те, що "правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено".
8.62. Таким чином у справі, що розглядається та у справі №468/1692/18-ц судами досліджувались правовідносини, які мають різну правову природу, а тому висновки Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 не є релевантними до справи №911/233/22 за змістовним критерієм та, відповідно не підлягали врахуванню судами попередніх інстанцій.
8.63. Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду (пункт 4.1.3 цієї постанови), на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються, утому числі, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.
8.64. У контексті наведеного вище Верховний Суд відзначає, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник фактично порушує питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України. Водночас перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.65. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №911/322/22 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 8 частини першої статті 310 цього Кодексу, Суд зазначає таке.
8.66. Так, у касаційній скарзі ПП "Будинки столиці" вказує, що судом апеляційної інстанції безпідставно не залучено до участі у справі ТОВ "ЗГС "Аеро-зет" у якості третьої особи на стороні відповідача, як особу на права та обов`язки якої може вплинути рішення у даній справі. Наведені доводи зводяться до того, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень можливо вирішено питання про права й інтереси осіб, які не були залучені до участі у розгляді цієї справи.
8.67. Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
8.68. З матеріалів справи вбачається, що у ході здійснення апеляційного провадження від ТОВ "ЗГС "Аеро-зет" до апеляційного суду надійшло клопотання про залучення його до участі у даній справі, як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.
8.69. В обґрунтування вказаного клопотання заявник посилається на укладений між ним та відповідачем договір взаємовідносин сторін від 11.07.2018, згідно з яким він здійснював резервне фінансування діяльності ПП "Будинки столиці" та, за його доводами, має право на повернення цих коштів відповідачем після їх сплати позивачем. За доводами заявника, визнання недійсним договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території від 21.05.2018 призведе до несплати позивачем на користь відповідача коштів за надані останнім послуги та, відповідно ПП "Будинки столиці" не поверне ТОВ "Завод готових сніданків "Аеро-зет" кошти резервного фінансування.
8.70. Разом з тим позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним Договору, укладеного між сторонами спору.
8.71. У свою чергу, апеляційний господарський суд, відхиляючи аргумент скаржника зазначив про те, що місцевим господарським судом ухвалено рішення про права, інтереси та обов`язки лише сторін у справі. Водночас наявність між відповідачем та ТОВ "Завод готових сніданків "Аеро-зет" певних договірних відносин жодним чином не свідчить про вплив рішення у даній справі на права або обов`язки заявника, який не є стороною оскаржуваного в межах цієї справи правочину.
8.72. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Подібні за змістом висновки, викладено у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі №904/6084/21.
8.73. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
8.74. Втім, Верховний Суд зазначає про те, що скаржник не наділений повноваженнями представляти інтереси ТОВ "Завод готових сніданків "Аеро-зет" у судах та замість них вирішувати питання, чи порушені їх права, інтереси або обов`язки, у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень у справі.
8.75. Близька за змістом правова позиція у питанні застосування пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України викладена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №923/965/19, від 07.07.2022 у справі №914/853/21, від 22.06.2023 у №908/119/22.
8.76. За таких обставин зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Щодо доводів касаційної скарги відповідача в частині оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, Суд виходить такого
8.77. Як встановлено апеляційним господарським судом, позивач, у порядку, встановленому статтями 123 126 ГПК України звернувся в суд апеляційної інстанції із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи №911/233/22, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 58 500,00 грн.
8.78. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 58 500,00 грн заявник (позивач) надав копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 11.11.2021 №01-11/11/21, Додатку № 25 від 31.01.2023 та Додатку №26 від 31.01.2023 до нього, Акта здачі - приймання робіт від 30.05.2023, рахунку на оплату від 31.01.2023 та платіжної інструкції від 11.04.2023 № 3510.
8.79. Згідно з пунктом 1.1 Додатку від 31.01.2023 №26 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.11.2021 №01-11/11/21, укладеного між ОСББ та адвокатським об`єднанням "ЕСКВАЙРС" розмір винагороди (гонорару), яка сплачується за надання професійної правничої допомоги, обсяг і зміст якої визначені у підпункті 1.1 Додатку №25 становить 58 500,00 грн.
8.80. Задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
8.81. Водночас, надавши оцінку усім доданим до заяви позивача доказам та запереченням відповідача, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, докази доведення реальності понесення адвокатських витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 58 500,00 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є неспівмірним із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг.
8.82. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату позивача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив містить узагальнену позицію позивача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.
8.83. Оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені ОСББ витрати на професійну правничу у розмірі 58 500,00 грн допомогу не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України), а наведений позивачем розмір витрат в сумі 30 000,00 грн є справедливим та співмірним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу.
8.84. У даному випадку Суд не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у вирішенні питання про розподіл судових витрат.
8.85. Верховний Суд також відхиляє як такі, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, припущення скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування норми статті 244 ГПК України (у контексті того, що додаткове рішення є невід`ємною складовою частиною прийнятого по суті рішення суду та відповідно до статті 287 ГПК України може бути оскаржено разом з основним судовим рішенням), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/631/15, від 23.01.2020 у справі №910/20089/17, від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19, від 19.10.2021 у справі №907/762/16 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 зі справи №161/3482/21, зокрема, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до зазначення скаржником наведених вище постанов Верховного Суду. Однак не містять будь-якого обґрунтування, яким чином неврахування судами вказаного висновку щодо права учасника справи оскаржити додаткове рішення як невід`ємну частину ухваленого по суті рішення суду взагалі може вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваної додаткової постанови та/або спростувати наведені в них висновки суду апеляційної інстанцій.
8.86. Таким чином на порушення вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України скаржник не навів жодних встановлених статтею 287 цього Кодексу підстав касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 у цій справі.
8.87. Разом з тим в силу положень частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд у даному разі позбавлений права надати самостійну правову оцінку доводам скаржника про те, що стягнутий судом апеляційної інстанцій розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 30 000,00 грн є суттєво завищеним та не є співмірним, оскільки, на думку скаржника, справа та виконані адвокатом роботи (надані послуги) не є складними, адвокат не витратив багато часу на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг не є значним.
8.88. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткову постанову від 17.07.2023 про часткове задоволення заяви ОСББ шляхом стягнення з ПП "Будинки столиці" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (із заявлених до стягнення витрат на загальну суму 58 000,00 грн) навів належне обґрунтування та мотиви такого зменшення відповідно до положень частин четвертої, п`ятої статті 126 та частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.
8.89. Верховний Суд також не бере до уваги доводи скаржника про ухвалення апеляційним судом додаткової постанови з порушенням 10-денного процесуального строку, передбаченого частиною третьою статті 244 ГПК України, оскільки відповідно до положень частини другої статті 311 цього Кодексу порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
8.90. Водночас матеріалами справи підтверджується, що зазначене скаржником недотримання апеляційним судом процесуального строку жодним чином не призвело до ухвалення незаконної додаткової постанови та навпаки надало можливість відповідачу скористатись своїм правом на подання заперечень щодо клопотання ОСББ про стягнення 58 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката щодо їх неспівмірності.
8.91. З огляду на наведене Суд зазначає, що вказане процесуальне порушення також не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваної додаткової постанови.
8.92. Ураховуючи викладене вище, доводи касаційної скарги відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження.
8.93. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.94. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.95. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.96. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.
8.97. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржниками у цій справі аргументовано не доведено.
8.98. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.99. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, від 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.100. Верховний Суд вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.101. Колегія суддів касаційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що надано відповідь на всі істотні, визначальні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи ПП "Будинки столиці" про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень по суті спору, а також судом апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.
9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Будинки столиці" у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій (по суті спору), передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій (по суті спору) - без змін. Також слід залишити без задоволення касаційну скаргу ПП "Будинки столиці" на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 17.07.2023 зі справи.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
10.2. Заяву ОСББ про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції буде розглянуто у порядку та у строки, визначені ГПК України.
Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Будинки столиці" на рішення господарського суду Київської області від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №911/322/22 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу приватного підприємства "Будинки столиці" на рішення господарського суду Київської області від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №911/322/22, з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 15.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №911/322/22 - без змін.
3. Касаційну скаргу приватного підприємства "Будинки столиці" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 у справі №911/322/22 залишити без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Берднік
Суддя Т. Малашенкова