ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 911/3034/15 (911/3692/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників:
позивача - арбітражного керуючого Демчана О.І. особисто,
ДПС в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Київській області - Вірчака В.Г.,
скаржника - адвоката Козловського Б.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 12.10.2021
у складі колегії суддів: Верховця А.А. (головуючого), Полякова Б.М., Доманської М.Л.
та на рішення Господарського суду Київської області
від 14.07.2021
у складі судді: Лопатіна А.В.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О. І.
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної податкової служби в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2
про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання його права власності
в межах справи № 911/3034/15
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс", -
ВСТАНОВИВ:
1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/3034/15 за заявою Києво-Святошинської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до ТОВ Фірми "Лезіс" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 12.08.2015.
2. Постановою Господарського суду Київської області від 02.12.2015 визнано банкрутом ТОВ Фірма "Лезіс" та відкрито його ліквідаційну процедуру.
3. 21.12.2020 до Господарського суду Київської області ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Демчаном О.І. подано заяву про витребування у відповідача - ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 89,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за банкрутом права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.07.2021 позов задоволено частково; витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Лезіс" об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 89,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
5. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у даній справі залишено без змін.
Рух касаційної скарги
7. 22.11.2021 ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою від 22.11.2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та на рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 911/3034/15(911/3692/20) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О. В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.11.2021.
9. Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та на рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 292 Господарського процесуального кодексу України.
10. ОСОБА_1 усунено недоліки касаційної скарги у встановлений ухвалою Верховного Суду термін.
11. Крім того, разом із касаційною скаргою скаржником подано клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) до закінчення їх перегляду в порядку касаційного оскарження.
12. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2022 поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20); відкрито касаційне провадження у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 22.11.2021; призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 від 22.11.2021 на 15 лютого 2022 року о 10:15; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
13. Не погоджуючись з вказаною постановою ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить, зокрема, скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 12.10.2021 та рішення суду першої інстанції від 14.07.2021 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю; розгляд касаційної скарги здійснювати за участі ОСОБА_1 .
14. Аргументи касаційної скарги полягають у наступному.
14.1. ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, а позивач обрав неправильний спосіб судового захисту, оскільки повинен був подати позов в порядку спеціальної норми передбаченої ч. З ст. 42 КУзПБ про зобов`язання саме кредитора та контрагента ТОВ фірма "Лезіс" - ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, повернути майно (приміщення) в натурі до ліквідаційної маси ТОВ фірма "Лезіс", а в разі, якщо це неможливо - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами за рахунок ОСОБА_2 , з якою ОСОБА_1 повністю розрахувалася за придбане в неї приміщення.
Скаржник також наводить постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/7733/13, від 04.02.2021 у справі № 911/1902/17.
14.2. На момент укладення Договору купівлі-продажу від 13.09.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідач не знав та не міг знати, що ОСОБА_2 не має права відчужувати Приміщення, оскільки у нотаріуса перед укладенням договору купівлі- продажу від 13.09.2016 проводилася перевірка та було встановлено відсутність будь-яких обмежень, обтяжень чи заборон на це приміщення. Тому Відповідач є добросовісним набувачем. Суди дійшли безпідставного висновку про недобросовісність набувача майна.
14.3. Договір купівлі-продажу приміщення від 13.09.2016, укладений між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) є відплатним, а розрахунки за продаж Приміщення на виконання вимог Договору згідно пункту 5 Договору були здійснені Покупцем на користь Продавця до моменту підписання ними Договору, що відповідає вимогам статей 6 627 628 631 ЦК України. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (12-145гс19) сформовано правові висновки про те, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір, що не було враховано судом апеляційної інстанції.
14.4. Приміщення було придбане у ОСОБА_2 , яка законно володіла та користувалася приміщенням майже півтора роки, як законний власник на підставі укладеного 07.05.2015 з ТОВ "Фірма "Лезіс" договору купівлі-продажу Приміщення. За викладених обставин перекладання на ОСОБА_1 як добросовісного набувача наслідків визнання недійсним договору від 07.07.2015, матиме наслідком порушення справедливого балансу та докладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 і таким чином становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, що є неприпустимим. Скаржник також наводить постанову Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16.
Суди не врахували правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, наведені у постановах: КЦС ВС від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц ("щодо перекладення на третіх осіб наслідків визнання недійсними договорів, що матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції"); КГС ВС від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011 та від 18.02.201 у справі № 14/5026/1020/2011 ("Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі cm. б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.").
14.5. В оскаржуваних судових рішеннях суди посилались на висновки викладені в постанові КГС ВС від 20.02.2020 у справі № 922/719/16. Однак, спірні правовідносини за своїм змістом не є подібними до фактичних спірних правовідносин у даній справі, оскільки у справі № 922/719/16 нерухоме майно витребувано у особи, яка стала його власником вже під час розгляду справи в суді, тобто була повністю обізнана про умови набуття такого майна. Відповідач же придбав у власність Приміщення ще в 2016 році тобто задовго до будь- яких судових спорів стосовно такого нерухомого майна, а отже правовідносини у справі № 922/719/16 та справі № 911/3034/15 (911/3692/20) не є подібними за змістом.
14.6. Суди безпідставно не застосували позовну давність, оскільки на момент подачі позивачем позову вона спливла, а її перебіг не переривався. Також не врахували практику Верховного Суду викладену у постановах: від 09.04 2020 у справі № 10/Б-743, від 22.01.2020 у справі № 916/521/18, від 18.01.2021 у справі № 29/5005/6325/2011, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012.
15. 16. 04.02.2022 ОСОБА_1 подано пояснення до касаційної скарги. 10.02.2020 ОСОБА_1 подано заперечення на відзив.
16. У судовому засіданні 15.02.2022 представник скаржника підтримав касаційну скаргу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
17. 04.02.2022 ліквідатором - арбітражним керуючим Демчан О.І. подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
18. У судовому засіданні 15.02.2022 арбітражний керуючий Демчан О.І. та представник ДПС в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Київській області заперечили проти касаційної скарги.
Позиція Верховного Суду
19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
20. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
21. Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги заявлені ліквідатором ТОВ Фірма "Лезіс" арбітражним керуючим Демчаном О.І. про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Лезіс" об`єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 631873032231, нежитлової будівлі загальною площею 89,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за банкрутом права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.
22. Підставою заявлених вимог стало вибуття з власності боржника нерухомого майна внаслідок укладення за 3 місяці до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс" договору купівлі-продажу від 07.05.2015, укладено між боржником та ОСОБА_2 щодо об`єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 631873032231, нежитлової будівлі загальною площею 89,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Укладення договору купівлі-продажу від 07.05.2015 призвело до безоплатного відчуження майна боржника на користь заінтересованої особи стосовно боржника, та ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2020 у справі №911/3034/15 (залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020) визнано недійсним вказаний договір. Отже, за твердженнями позивача, спірне майно має бути повернуто у власність банкрута та включено до ліквідаційної маси. Однак, на підставі договору купівлі-продажу від 13.09.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , яка є останнім набувачем та фактичним володільцем нежитлової будівлі.
23. Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
24. Аналогічне положення закріплено у статті 321 Цивільного кодексу України.
25. Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
26. Таким чином, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.09.2016 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого сторони погодили наступне:
- продавець продав, а покупець купив об`єкт нерухомості, який відповідно до правовстановлюючого документа значиться як: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , Опис об`єкта: загальна площа 89,2 кв.м. (п. 1 Договору);
- нежитлова будівля, що відчужується належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. 07.05.2015 за реєстровим №1288 (п. 2 Договору);
- оціночна вартість нежитлової будівлі згідно з Висновком про вартість майна, складеним ФОП Ковачова С.І. від 13.09.2016, що відчужується за цим договором, складає 454 940,00 грн (п. 4 Договору);
- продаж вчинено за 454 940,00 грн. Покупець здійснив розрахунок з продавцем до моменту підписання цього договору (п. 5 Договору).
28. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.09.2016 №68252960 приватним нотаріусом Мельник Мариною Володимирівною внесено запис, згідно якого власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .
29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Договір купівлі-продажу майна від 07.05.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс" та громадянкою ОСОБА_2 (далі - Договір купівлі-продажу від 07.05.2015), на підставі якого спірне майно вибуло із володіння ТОВ Фірма "Лезіс" (боржника) на користь громадянки ОСОБА_2 в судовому порядку визнано недійсним.
30. Зокрема, ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 911/3034/15, заяву Головного управління ДПС у Київській області про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна задоволено частково; визнано недійсним Договір купівлі-продажу від 07.05.2015, укладений між ТОВ Фірма "Лезіс" та гр. ОСОБА_2 щодо продажу об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м.; в іншій частині в задоволені заяви відмовлено.
31. При прийнятті вказаних вище судових рішень у справі № 911/3034/15 суди встановили такі обставини:
- оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким ТОВ Фірма "Лезіс" відчужено нерухоме майно, було укладено за три місяці до порушення провадження у справі про банкрутство 911/3034/15 (у підозрілий період);
- боржник безоплатно здійснив відчуження спірного майна, що, в свою чергу, призвело до недостатності активів у боржника для задоволення вимог кредиторів для погашення заборгованості перед, зокрема, Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області (заявник) і, як наслідок, до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс" та подальшого визнання його банкрутом;
- оплата за Договором купівлі-продажу від 07.05.2015 у розмірі 218 000,07 грн мала бути здійснена у безготівковій формі (п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148), у даному випадку доказами здійснення такої оплати є документи, видані банком або іншими фінансовими установами, в яких відкрито відповідні рахунки. Однак такі докази не було надано скаржником, так, як і докази здійснення такої оплати готівкою; викладені свідком в заяві свідчення щодо здійснення відповідних розрахунків не можуть, як самостійний доказ, підтверджувати відповідні обставини. Зазначене, відповідно до положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) є підставою для визнання правочину недійсним, саме ця норма законодавства була чинною на час виникнення спірних правовідносин, тому суд застосовує саме цю норму.
- оспорюваний Договір купівлі-продажу майна від 07.05.2015 було укладено від ТОВ Фірма "Лезіс" директором - ОСОБА_3 , який також є засновником боржника (продавець) та гр. ОСОБА_2 (покупець), тобто дочкою особи, що діяла від імені боржника, а відтак між заінтересованими особами стосовно боржника (продавця);
32. Отже, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вищевказані обставини, з урахуванням положень частини четвертої статті 75 ГПК України, є такими що підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили, а відтак, з урахуванням того, що і позивач, і відповідач приймали участь в розгляді спору у справі № 911/3034/15, такі обставини не потребують доведення.
33. З огляду на положення частини першої статті 216 ЦК України, Договір купівлі-продажу від 07.05.2015 об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м., укладений між ТОВ Фірма "Лезіс" та гр. ОСОБА_2 не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
34. Отже, судами встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника на підставі Договору купівлі-продажу від 07.05.2015, який визнано судом недійсним, безоплатно.
35. Враховуючи встановлені судами обставини щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 07.05.2015 на підставі ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, та обставини безоплатного відчуження від боржника спірного майна особою, яка не мала право на його відчуження, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для витребування майна у добросовісного набувача у порядку статті 388 ЦК України і є належним способом захисту позивача, оскільки такий спосіб захисту спрямований на ефективний захист порушеного права ТОВ Фірма "Лезіс", що забезпечить повернення майна у ліквідаційну масу та максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
36. Вищевикладеним спростовуються аргументи касаційної скарги (п. 14.1. постанови) про обрання позивачем неналежного способу захисту до неналежного відповідача. Крім того, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/7733/13, від 04.02.2021 у справі № 911/1902/17 є необґрунтованими, з огляду на те, що правовідносини у наведених справах не є подібними до правовідносин у справі № 911/3034/15 (911/3692/20), що розглядається за предметом позову, обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням.
37. Щодо аргументів касаційної скарги наведених у п. 14.4. постанови щодо порушення в оскаржуваних судових рішеннях статті 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.
37.1. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
37.2. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
37.3. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
37.4. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
37.5. Поряд з цим суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства, оскільки з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
37.6. Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.
37.7. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.
37.8. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
37.9. З огляду на сферу регулювання Закону про банкрутство загалом і за змістом норми статті 17 Закону, вона є спеціальною щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
37.10. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, при застосуванні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України щодо захисту права власності, яке є непорушним, судам слід враховувати всі обставини справи у їх сукупності і в тому рахунку норми, які є спеціальними і якими регулюються справи про банкрутство, зокрема, банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ".
37.11. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який спрямований на встановлення балансу інтересів боржника та кредиторів у справі про банкрутство та повернення в ліквідаційну масу відчуженого боржником за недійсним правочином майна, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
38. Щодо аргументів скаржника наведених у п. 14.6. постанови про те, що суди безпідставно не застосували позовну давність, колегія суддів зазначає наступне.
39. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
40. За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
41. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
42. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
43. Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно матеріалів справи, 05.03.2018 позивач звертався до Господарського суду Київської області з позовною заявою про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Лезіс" спірного майна та визнання за ТОВ Фірма "Лезіс" права власності на спірний об`єкт. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на доказ - Інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №79977533 від 09.02.2017, яка видана на ім`я арбітражного керуючого Мирутенка М.М. Отже, позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на дату отримання Інформаційної довідки - 09.02.2017.
44. Відтак, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що відлік строку позовної давності, в даному випадку, розпочинається з 09.02.2017.
45. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість тверджень суду першої інстанції щодо переривання строку позовної давності у цій справі, враховуючи наступне:
- зі змісту заявлених позовних вимог, підстав звернення з позовом, вбачається, що позовна заява подана ТОВ Фірма "Лезіс" в особі ліквідатора Мирутенка М.М. від 07.03.2018 про визнання недійсним договору від 07.05.2015 містила інші матеріально-правові підставі, ані ж позовна заява подана у грудні 2020 та за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення. Відтак, подання ліквідатором ТОВ Фірма "Лезіс" позову 07.03.2018 не перериває строк позовної давності;
- також не свідчить про переривання позовної давності подання 23.09.2019 ГУ ДФС у Київській області позову про визнання недійсним договору від 07.05.2019, визнання права власності за ТОВ Фірма "Лезіс"; витребування майна, оскільки, по-перше, вказаний позов містив інші матеріально-правові підставі, ані ж даний позов; по-друге, позивачем є не сам боржник - ТОВ Фірма "Лезіс", а його кредитор - ГУ ДФС у Київській області;
46. Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, 18.12.2020 ТОВ Фірма "Лезіс" в особі ліквідатора Демчана О.І. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування об`єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 631873032231, нежитлової будівлі загальною площею 89,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за банкрутом права власності на об`єкт нерухомого майна. Відтак, ліквідатором ТОВ Фірма "Лезіс" пропущено строк позовної давності на 10 місяців.
47. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що причини пропуску строку позовної давності є поважними та задовольнив клопотання ТОВ Фірма "Лезіс" в особі ліквідатора Демчана О.І. про поновлення пропущеного строку позовної давності.
48. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, враховуючи наступне.
48.1. Під час вирішення питання про поновлення строку позовної давності з поважних причин, колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, згідно якої: «За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.».
48.2. Попереднім ліквідатором ТОВ Фірма "Лезіс" Мирутенком М.М. вживались заходи щодо виявлення та повернення спірного майна до ліквідаційної маси майна банкрута. Хоч і без відповідного правового обґрунтування з посиланням на положення Закону про банкрутство, але ліквідатором подано позов до Господарського суду Київської області про визнання недійсним договору від 07.05.2015, укладеного між ТОВ Фірма "Лезіс" та ОСОБА_2 щодо продажу об`єкту нерухомого майна площею 89,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору від 13.09.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо продажу об`єкту нерухомого майна площею 89,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання права власності за ТОВ фірми "Лезіс" на спірний об`єкт нерухомого майна; витребування у ОСОБА_1 спірного об`єкту нерухомого майна.
48.3. Зазначені вище дії, зокрема, помилкове подання позову попереднім ліквідатором банкрута є діями, які можна вважати такими, що роблять своєчасне пред`явлення позову боржником у справі про банкрутство утрудненим.
48.4. Крім того кредитор ГУ ДПС у Київській області 23.09.2019 також звертався до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та визнання права власності банкрута на це майно. Рішення про визнання недійсним договору від 07.05.2015 про відчуження банкрутом спірного майна набрало законної сили 09.12.2020, а 18.12.2020 ліквідатором банкрута Демчаном О.І. (якого призначено ухвалою суду від 04.11.2020) подано заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння.
48.5. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що причини пропуску строку позовної давності, в даному випадку, пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Демчана О.І., а й від обставин, які знаходяться поза межами його контролю, у зв`язку з чим суд дійшов вірного висновку про задоволення клопотання ТОВ Фірма "Лезіс" в особі ліквідатора Демчана О.І. та поновлення пропущеного строку позовної давності.
48.6. Щодо неврахування судами постанов Верховного Суду, які наведені у п. 14.6., то скаржник навів вказані постанови на обґрунтування своєї позиції про те, що позовна давність за даним позовом в порядку ст. 264 ЦК України не переривалась. З огляду на те, що колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про помилковість тверджень суду першої інстанції щодо переривання строку позовної давності, колегія суддів не вбачає відступу він наведених скаржником постанов Верховного Суду та наведених в них відповідних правових висновків.
49. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що хоча Господарський суд Київської області дійшов хибного висновку про переривання строку позовної давності у даному спорі, однак дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог; крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав поважними причини пропуску строку позовної давності. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині витребування спірного майна є правомірними та обґрунтованими.
50. Щодо вимог ТОВ Фірма "Лезіс" про визнання права власності на спірне майно в порядку передбаченому положеннями ст. 392 ЦК України, суди попередніх інстанції з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 02.07.2019 у справі №48/340, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, правомірно зазначили, що коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Відтак, обґрунтовано відмовили в частині визнання права власності на спірне майно.
51. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
52. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) прийняті відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її зміни або скасування відсутні.
53. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, то судовий збір згідно статті 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240 300 301 308 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 від 22.11.2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та на рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) залишити без змін.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 14.07.2021 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) залишити без задоволення.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді О. В. Васьковський
В. Я. Погребняк