№ 911/3897/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 911/3897/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,

за участю представників:

прокурора - Баклан Н.Ю. (прокурор Офісу Генерального Прокурора),

позивача - не з`явився,

відповідача - Діброва А.І. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (колегія суддів Сулім В.В., Чорногуз М.Г., Коротун О.М.)

та рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2018 (суддя Рябцева О. О.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національний природний парк "Голосіївський"

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.

1.1. Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна" (далі - ТОВ "Лоджик Україна") про витребування з незаконного володіння земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0104.

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішення Коцюбинської селищної ради № 2194/25-5 від 25.12.2008, яким земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0104, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було передано у приватну власність ОСОБА_4., яким на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки дану земельну ділянку було продано ОСОБА_2 , було визнано недійсним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.10.2013, а відтак набуття відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 21.01.2011, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Лоджик Україна", у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим прокурор в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ "Лоджик Україна" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0104.

1.3. Обґрунтовуючи звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває у власності ТОВ "Лоджик Україна", витребувати її в порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким на даний час є Кабінет Міністрів України.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Рябцева О.О.) від 22.05.2018 у справі № 911 /3897/17 відмовлено повністю у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ТОВ "Лоджик Україна", за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національного природного парку "Голосіївський", про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

2.2. Рішення суду мотивоване тим, що, як вбачається з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки № 114576002 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0104 станом на 20.02.2018 за ТОВ "Лоджик Україна" не зареєстровано.

Разом з тим, прокурором, під час розгляду справи, не надано суду жодних доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ "Лоджик Україна". Посилання представника відповідача у судових засіданнях на те, що він вважає ТОВ "Лоджик Україна" власником спірної земельної ділянки не є доказом того, що відповідач нею користується.

Той факт, що спірна земельна ділянка не зареєстрована у встановленому законодавством порядку за відповідачем та те, що вона ним не використовується виключає можливість задоволення позову про витребування земельної ділянки у цієї особи, навіть у разі доведення прокурором факту приналежності спірної ділянки до земель державної власності.

2.3. Крім того, суд зазначив, що за відсутності доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення посилання в пояснювальній записці до проекту Указу Президента України на той факт, що розширення території парку відбувається, в тому числі за рахунок вищевказаних земельних ділянок не доводить тверджень прокурора, що спірна земельна ділянка має статус державної власності, у зв`язку із відсутністю доказів включення останньої до лісових масивів вищевказаного лісового господарства.

Отже, твердження прокурора, що спірна земельна ділянка є державною власністю не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду 25.03.2019 (колегія суддів Сулім В.В., Чорногуз М.Г., Коротун О.М.) апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2018 залишено без задоволення, а рішення без змін.

2.5. При цьому апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що не приймає як належний висновок суду першої інстанції, що прокурором не було доведено факту, що спірна земельна ділянка відносилася до земель лісогосподарського призначення. Суд зазначив, що з урахуванням наявних у справі доказів спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення державної власності незалежно від наявності чи відсутності у КП "Святошинське лісопаркове господарство" речового права на неї (постійного користування) у зв`язку з її розташуванням за межами населеного пункту як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час.

2.6. Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ "Лоджик Україна" на підставі ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, оскільки прокурор пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просив відповідач, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи.

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 22.05.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі №911/3897/17 Першим заступником прокурора Київської області було подано касаційну скаргу в якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що Національний природний парк "Голосіївський" є створеним з моменту прийняття Президентом України відповідного рішення, а не з моменту визначення його меж в натурі, а отже, прокурором доведено належними та допустимими доказами, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель з одночасно розташованим на їх території об`єктом природно-заповідного фонду національного значення, у зв`язку з чим повноваження її законного власника та розпорядника від імені держави на підставі ст. 13 122 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), належать саме Кабінету Міністрів України.

3.3. Також скаржник наголошує, що застосовуючи до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 256 257 261 264 267 ЦК України щодо позовної давності. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив момент обізнаності Кабінету Міністрів України, як визначеного прокурором позивача, щодо обставин порушення інтересів держави, викладених у позовній заяві, чим допущено неправильне застосування норм статей 256 261 ЦК України.

Зважаючи на це суд апеляційної інстанції помилково пов`язав виникнення права на пред`явлення позову про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки з моментом ухвалення заочного рішення Ірпінського міського суду від 11.10.2013 у справі №367/4228/13-ц, не дослідивши питання коли в дійсності останнє набрало законної сили, що призвело до неправильного визначення моменту з якого у позивача виникло право на пред`явлення позову.

4. Розгляд справи Верховним Судом.

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду від 14.06.2019 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 911/3897/17 та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду від 18.07.2019 провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 587/430/1 б-ц.

4.3. Ухвалою Касаційного господарського суду від 10.10.2019 провадження у справі №911/3897/17 було поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 30.09.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

4.4. Ухвалою Касаційного господарського суду від 31.10.2019 провадження у справі №9911/3897/17 за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі №914/3224/16.

4.5. Ухвалою Касаційного господарського суду від 15.01.2020 провадження у справі №911/3897/17 поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням 18.12.2019 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

4.6. Крім того, у судовому засіданні ухвалою від 30.01.2020 робилась перерва.

4.7. Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.07.2019 надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, яке було вирішено під час судового засідання та у задоволенні клопотання було відмовлено.

4.8. Зважаючи на вищевикладене, з огляду на неодноразове зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах, складність справи, а також необхідність опрацювання значної кількості правових позицій для прийняття законного та обґрунтованого рішення справа розглядається Верховним Судом у розумний строк.

5. Обставини встановлені судами.

5.1. Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 №2194/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 ; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

5.2. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ №922130 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0104, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

5.3. У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.06.2009, ОСОБА_4 передано дану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 , про що на державному акті серії ЯЖ № 922130 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності.

5.4. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.01.2011 ОСОБА_2 передано дану земельну ділянку у власність ТОВ "Лоджик Україна", про що на державному акті серії ЯЖ № 922130 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності ТОВ "Лоджик Україна"

5.5. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.10.2013 у справі № 367/4228/13-ц за позовом Прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ "Лоджик Україна", третя особа: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2194/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" та державний акт серії ЯЖ № 922130 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0104, виданий на ім`я ОСОБА_4 з відповідними відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 та ТОВ "Лоджик Україна", скасовано його державну реєстрацію та стягнено з відповідачів на користь держави 114,70 грн судового збору.

5.6. Вказаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття спірного рішення Коцюбинською селищною радою від 25.12.2008 № 2194/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_4, межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Таким чином, неправомірність передачі у власність земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0104, яка розташована по АДРЕСА_1 , встановлена судом та є доведеною.

5.7 Також апеляційний суд встановив, що з листа від 27.07.2009 № 1292/06-02 вбачається, що Київська обласна рада V скликання повідомила Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель у Київській області, що не затверджувала проект формування території Коцюбинської селищної ради та проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж селища Коцюбинське Київської області та не приймала рішень щодо встановлення меж такого селища.

У листі № 9946/28/4-11 від 01.07.2011 Державний комітет України із земельних ресурсів зазначив, що рішення Коцюбинської селищної ради про передачу земельних ділянок у власність 501 громадянину прийняті безпідставно та в порушення чинного законодавства, оскільки передано земельні ділянки за рахунок земель іншого адміністративно-територіального утворення, земельні ділянки передано за рахунок земель, які знаходяться у користування КП "Святошинське лісопаркове господарство" Київського комунального об`єднання "Київзеленбуд", проекти землеустрою щодо передачі у власність вказаних ділянок затверджено при відсутності земельно- кадастрової документації.

5.8. У позовній заяві прокурор зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - національного природного парку Голосіївський". Вказане також підтверджено Міністерством екології та природних ресурсів України у наданих суду письмових поясненнях.

5.9. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6 462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

5.10. Листом комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472 повідомлено, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства.

Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.

5.11. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була вкрита лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

5.12. Суд також встановив, що з урахуванням інформації ВО "Укрдержліспроект" та аналізу відповідних норм законодавства, розташована у кварталі № 110 Київського лісництва спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення державної власності незалежно від наявності чи відсутності у КП "Святошинське лісопаркове господарство" речового права на неї (постійного користування) у зв`язку з її розташуванням за межами населеного пункту як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час.

При цьому сформульовано висновок про те, що прокурором належними та допустимими доказами в розумінні статей 73 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України доведено факт знаходження спірної земельної ділянки в межах Національного природного парку "Голосіївський".

6. Позиція Верховного Суду.

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України.).

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

6.3. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлена заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.10.2013 у справі №367/4228/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.

Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 24.12.2008 №1931/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень ЗК України.

При цьому у колегії суддів у цій справі немає повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.

6.4. За змістом статей 317 319 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.5. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

6.6. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

6.7. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

6.8. Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

6.9. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

6.10. Також в усталеній практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

6.11. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

6.12. У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

6.13. За змістом статей 4 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

6.14. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

6.15. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

6.16. До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу).

Частина 2 статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

6.17. Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

6.18. Апеляційний господарський суд з урахуванням наведених норм, листів Київської обласної ради V скликання від 27.07.2009 № 1292/06-02, Державного комітету України із земельних ресурсів № 9946/28/4-11 від 01.07.2011, Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472, інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 26.03.2018 № 189, схеми розширення Національного природного парку "Голосіївський" та карти-схеми щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою у 2008 році установив, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

6.19. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

6.20. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

6.21. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Відповідно до інформації ЄДРОУ засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що, в свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

6.22. Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

6.23. Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

6.24. Із набранням чинності нової редакції ЛК України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

6.25. При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

6.26. Разом із тим, у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

У такий спосіб, з огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

При цьому Суд виходить зі загальних принципів права, зокрема nemo plus juris ad alium transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, аніж має сам).

6.27. Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

6.28. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

6.29. Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

6.30. За таких обставин Верховний Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ "Лоджик Україна" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

6.31. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

6.32. Верховний Суд погоджується, що повернення спірних земельних ділянок позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

6.33. До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 статті 52 ЗК України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).

6.34. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

6.35. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

6.36. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

6.37. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

6.38. Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (схожі висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

6.39. Зважаючи на вищевикладене, висновок Північного апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог внаслідок того, що прокурор пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просив відповідач не відповідає встановленим обставинам з урахуванням предмету та підстав позову.

6.40. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

7. Висновки Верховного Суду.

7.1. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами; які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.3. Частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

7.4. При цьому частиною третьої цієї ж статті встановлено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

7.5. Разом з тим, судами встановлено обставини справи в обсязі достатньому для ухвалення колегією суддів Верховного Суду законного та обґрунтованого рішення, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, шляхом скасування судових рішень повністю і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 22.05.2018 у справі № 911/3897/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити повністю. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна" (код ЄДРПОУ 37403470) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0104.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова