ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 912/278/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевича В. Ю.- головуючого, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2022 (головуючий суддя Іванов О. Г., судді Дармін М. О., Березкіна О. В.), рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2021 (суддя Поліщук Г. Б.) та на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2021 (суддя Поліщук Г. Б.) у справі
за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Кропивницької міської ради
до: 1) Департаменту розвитку торгівлі, побутового обслуговування, транспорту та зв`язку Кіровоградської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЗ Фінанс»; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранекс»; 4) Управління розвитку транспорту та зв`язку міської ради міста Кропивницького
про визнання недійсними підпунктів договору фінансового лізингу, визнання недійсним договору застави, визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння,
за участю представників:
прокурора - Садаєвої Е. С.,
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - Гуртового М. О. (адвокат),
відповідача-4 - не з`явився.
СУТЬ СПОРУ:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранекс» (далі - ТОВ «Гранекс», відповідач-3) набуло право власності на два тролейбуси на підставі договору застави, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Єлисаветградська транспортна компанія» (далі - ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія»), до якого право власності на ці тролейбуси перейшло на підставі договору фінансового лізингу.
2. Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури (далі - прокурор) стверджує, що вказаними договорами порушено право територіальної громади м. Кропивницького на набуття у власність електротранспорту, придбаного частково за рахунок субвенції.
3. З огляду на викладене прокурор звернувся з позовом про визнання недійсними договору фінансового лізингу у відповідній частині, договору застави, визнання права власності на тролейбуси та витребування їх з незаконного володіння відповідача-3.
4. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Апеляційний господарський суд змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а в іншій частині - судове рішення залишив без змін. Прокурор звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
5. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, виходячи з такого.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
6. У січні 2021 року до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява прокурора в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Кропивницької міської ради (далі - Кропивницька міськрада, позивач) до Департаменту розвитку торгівлі, побутового обслуговування, транспорту та зв`язку Кіровоградської міської ради (далі - Департамент, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЗ Фінанс» (далі - ТОВ «ЛАЗ Фінанс», відповідач-2) та ТОВ «Гранекс», в якій (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) прокурор просить:
- визнати недійсними підпункти 8.2, 8.3 статті 8 загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, які складають зміст та є невід`ємною частиною договору фінансового лізингу транспортних засобів від 24.12.2007 № 24/12-ФЛ (далі - договір фінансового лізингу), укладеного між ТОВ «ЛАЗ Фінанс», Департаментом та ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія»;
- визнати недійсним договір застави від 22.07.2015 (далі - договір застави), укладений між ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія» та ТОВ «Гранекс»;
- визнати право власності Кропивницької міськради на тролейбуси № 001 типу ЛАЗ моделі Е183 Б-02, заводський номер 00077 та № 002 типу ЛАЗ моделі Е183 Б-01, заводський номер 00122 ;
- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Гранекс» на користь Кропивницької міськради тролейбуси № 001 типу ЛАЗ моделі Е183 Б-02 заводський номер 00077 та № 002 типу ЛАЗ моделі Е183 Б-01 заводський номер 00122 .
7. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваними договорами порушено право територіальної громади м. Кропивницького на набуття у власність електротранспорту, придбаного частково за рахунок субвенції.
8. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 20.07.2021 залучено до участі у справі як співвідповідача Управління розвитку транспорту та зв`язку міської ради міста Кропивницького (далі - Управління, відповідач-4).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
9. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 350 затверджено Порядок використання у 2007 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв).
10. Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку субвенція надається за умови попереднього виділення з місцевого бюджету та залучення з інших джерел такого самого обсягу коштів для придбання тролейбусів і трамваїв. У разі придбання тролейбусів і трамваїв, які є предметом договору лізингу, субвенція може спрямовуватися лише на оплату вартості таких тролейбусів і трамваїв.
11. Відповідно до додатку № 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (зі змінами) для обласного бюджету Кіровоградської області передбачено надання з Державного бюджету субвенції для придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв) лише по загальному фонду в сумі 500 тис. грн.
12. Кіровоградська міська рада (далі - Кіровоградська міськрада, перейменована на Кропивницьку міськраду) 13.03.2007 прийняла рішення № 235, яким затверджено Програму розвитку міського пасажирського транспорту та зв`язку м. Кіровограда на 2007 рік (далі - Програма), пунктом 2 якої визначено, що для оновлення рухомого складу міського електричного транспорту передбачено кошти державного бюджету в сумі 1500 тис. грн, у тому числі 500 тис. грн із загального фонду та 1000 тис. грн зі спеціального фонду. Закупівлю тролейбусів буде проведено методом співфінансування такої ж частки коштів з інших джерел, не заборонених законодавством.
13. Рішенням Кіровоградської міськради від 25.12.2007 № 403 внесено зміни до Програми та викладено абзац 4 розділу 2 Програми в новій редакції, а саме: для оновлення рухомого складу міського електричного транспорту передбачити кошти загального фонду за рахунок субвенції з Державного бюджету в сумі 500 тис. грн на умовах співфінансування такої ж частки коштів за рахунок надходжень до міського бюджету орендної плати від ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія»; внести зміни до доходів і видатків міського бюджету на 2007 рік згідно з додатками 1, 2, 3; Департаменту економіки та фінансів Кіровоградської міськради включити до складу та вартості цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Кіровограделектротранс» (далі - КП «Кіровограделектротранс») вартість майна - тролейбусів, які будуть придбані за рахунок субвенції з державного бюджету та коштів співфінансування з місцевого бюджету, та внести відповідні зміни до договору оренди з ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» в частині збільшення орендної плати.
14. У результаті проведеної закупівлі у одного учасника 24.12.2007 між ТОВ «ЛАЗ Фінанс» (покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські комерційні автомобілі» (продавець), Департаментом (лізингоодержувач) та ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» (сублізингоодержувач) укладено договір поставки транспортних засобів № 24/12-П (далі - договір поставки).
15. За умовами пункту 1.1 договору поставки продавець зобов`язався передати у власність покупцю транспортні засоби - тролейбуси ElectroLAZ E-183 в кількості 2 одиниці, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар.
16. Покупець набуває товар у продавця з метою передачі його за договором фінансового лізингу лізингоодержувачу (пункт 1.2 договору поставки).
17. Одержувачем товару за даним договором є лізингоодержувач/сублізингоодержувач або інша належним чином уповноважена лізингоодержувачем особа (пункт 4.2 договору поставки).
18. 24.12.2007 між ТОВ «ЛАЗ Фінанс» (лізингодавець), Департаментом (лізингоодержувач) та ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» (сублізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу.
19. Відповідно до пунктів 4, 6.2 договору фінансового лізингу лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування, а лізингоодержувач передає предмет лізингу сублізингоодержувачу в сублізинг на строк 36 місяців, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі предмета лізингу у лізинг. Найменування предмета лізингу та його технічні характеристики вказані в специфікації, яка є додатком № 2 до договору фінансового лізингу.
20. Згідно з пунктом 6 договору фінансового лізингу загальна сума цього договору складає 2 094 126,60 грн, яка є лізинговими платежами, з яких 1 000 000,00 грн - першим лізинговим платежем, 1 064 828,65 грн - періодичними лізинговими платежами, 29 297,95 грн - останнім лізинговим платежем.
21. Невід`ємним додатком до договору фінансового лізингу є загальні правила, які доповнюють умови договору фінансового лізингу, спрямовані на встановлення господарських зобов`язань сторін цього договору, а тому складають зміст самого договору фінансового лізингу (пункт 9 договору фінансового лізингу).
22. Статтею 2 загальних правил встановлено, що лізингоодержувач зобов`язується передати предмет лізингу у сублізинг (володіння та користування) сублізингоодержувачу.
23. З моменту передачі лізингоодержувачем предмета лізингу в сублізинг, сублізингоодержувач бере на себе всі права та обов`язки лізингоодержувача за договором фінансового лізингу, за деякими виключеннями. Зокрема, й щодо сплати всіх лізингових та інших платежів, що виникають із договору фінансового лізингу та даних загальних правил, в тому числі, першого лізингового платежу. Сублізингоодержувач сплачує всі лізингові та інші платежі, що виникають із Договору фінансового лізингу безпосередньо на поточний рахунок лізингодавця - ТОВ «ЛАЗ Фінанс».
24. Моментом передачі предмета лізингу лізингоодержувачем в сублізинг вважається дата підписання договору фінансового лізингу.
25. Статтею 8 загальних правил визначено, що право власності на предмет лізингу протягом строку дії договору фінансового лізингу належить лізингодавцю. Лізингоодержувач/сублізингоодержувач протягом строку дії договору фінансового лізингу має право тимчасового володіння та користування предметом лізингу.
26. У підпункті 8.2 статті 8 загальних правил визначено, що після закінчення строку лізингу, та у разі належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем усіх умов договору фінансового лізингу, відсутності заборгованості зі сплати лізингових та інших платежів, що виникають з договору фінансового лізингу, в тому числі неустойки, предмет лізингу переходить у власність сублізингоодержувача за ціною останнього лізингового платежу, який є ціною викупу предмета лізингу. Фактичний перехід права власності на предмет лізингу оформляється підписанням між лізингодавцем та сублізингоодержувачем акта прийому-передачі.
27. Достроковий перехід права власності на предмет лізингу до сублізингоодержувача можливий за відсутності заборгованості лізингоодержувача та сублізингоодержувача зі сплати лізингових та інших платежів, що виникають з договору лізингу, в тому числі неустойки (штрафу, пені), та виконання інших зобов`язань лізингоодержувача та сублізингоодержувача за договором лізингу. Предмет лізингу переходить у власність сублізингоодержувача за сумою покриття, розрахунок якої визначений в пункті 8.4 даних правил. Фактичний перехід права власності на предмет лізингу оформляється підписанням сторонами акта про повне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу (підпункт 8.3 статті 8 загальних правил).
28. За інформацією Державної казначейської служби України та Кіровоградської обласної державної адміністрації на виконання вимог Порядку використання у 2007 році субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 350, субвенція з Державного бюджету перерахована обласному бюджету Кіровоградської області у повному обсязі в сумі 500 000,00 грн у період з 02.04.2007 по 19.12.2007, яка в подальшому перерахована бюджету міста Кіровоград. Крім цього, з міського бюджету міста Кіровограда на придбання електротранспорту було виділено співфінансування в сумі 500 000,00 грн.
29. Згідно з платіжним дорученням Департаменту від 28.12.2007 № U1751801 вказані кошти перераховані на рахунок ТОВ «ЛАЗ Фінанс».
30. 31.03.2008 ТОВ «ЛАЗ Фінанс», Департаментом та ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» підписано акт приймання-передачі предмета лізингу - двох тролейбусів ElectroLAZ E-183 номер шасі НОМЕР_3 та НОМЕР_4 вартістю 900 000,00 грн за одиницю, відповідно до договору фінансового лізингу.
31. Державним підприємством «Запорізька державна регіональна технічна інспекція міського електротранспорту» тролейбуси ElectroLAZ E-183 номер шасі НОМЕР_3 та НОМЕР_4 18.04.2008 зареєстровані за ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія».
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
32. Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 18.11.2021 в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
33. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи цільове призначення субвенції (придбання тролейбусів для комунального електротранспорту) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та рішень Кіровоградської міськради від 13.03.2007 № 235 та від 25.12.2007 № 403, укладення договору фінансового лізингу в частині підпунктів 8.2, 8.3 статті 8 загальних правил призвело до нецільового використання коштів державного та місцевого бюджетів, та, як наслідок, порушення інтересів держави та суспільства.
34. Суд першої інстанції зазначив, що укладення договору у вказаній частині має наслідком нецільове використання бюджетних коштів, порушення інтересів територіальної громади міста Кропивницького внаслідок використання бюджетних коштів не на загальносуспільні потреби.
35. Разом з тим суд першої інстанції встановив пропущення прокурором строку на звернення з даним позовом до суду, тому визнав заяву відповідача-3 про застосування наслідків спливу позовної давності обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову щодо визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 статті 8 загальних правил договору фінансового лізингу через сплив позовної давності.
36. З огляду на відмову у задоволенні позову прокурора в частині визнання недійсними вищезазначених підпунктів загальних правил, суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора в іншій частині.
37. Господарський суд Кіровоградської області додатковим рішенням від 03.12.2021 стягнув з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ТОВ «Гранекс» витрати на професійну правову допомогу в розмірі 22 376,70 грн.
38. Суд першої інстанції виходив з того, що вказані витрати є доведеними та такими, що відповідають критерію розумності і співмірності.
39. Центральний апеляційний господарський суд постановою 29.06.2022 мотивувальну частину рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2021 змінив в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2021 залишив без змін.
40. Додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2021 скасував. Ухвалив нове додаткове рішення у справі, яким стягнув з Кропивницької міськради на користь ТОВ «Гранекс» витрати на професійну правову допомогу в розмірі 22 376,70 грн.
41. Апеляційний господарський суд зазначив, що відсутність у відповідача-1 правових підстав для здійснення оплати за договором фінансового лізингу вказує на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу.
42. Крім того, договір поставки також не містить положень, які б зобов`язували Департамент здійснювати будь-які платежі на користь ТОВ «ЛАЗ Фінанс» чи ТОВ «Українські комерційні автомобілі».
43. Отже, помилковим є висновок господарського суду про те, що укладення договору у зазначеній частині має наслідком нецільове використання бюджетних коштів, порушення інтересів територіальної громади міста Кропивницького внаслідок використання бюджетних коштів не на загальносуспільні потреби.
44. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цих позовних вимогах слід відмовити через їх безпідставність та необґрунтованість, а не через сплив позовної давності.
45. Суд апеляційної інстанції також вказав, що обставина перерахування на рахунок ТОВ «ЛАЗ Фінанс» згідно з платіжним дорученням Департаменту від 28.12.2007 № U1751801 першого лізингового платежу в сумі 1 000 000,00 грн за рахунок субвенції з Державного бюджету та співфінансування з міського бюджету міста Кіровограда стосується порядку виконання договору та не є підставою для визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу.
46. Разом з тим, оскільки позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору застави від 22.07.2015, укладеного між ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» та ТОВ «Гранекс», а також про визнання права власності Кропивницької міськради на тролейбуси та витребування їх з чужого незаконного володіння ТОВ «Гранекс» на користь Кропивницької міськради ґрунтуються на недійсності правової підстави набуття ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» права власності на спірні тролейбуси, а саме: недійсності підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову прокурора в цій частині.
47. Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 10.08.2022 (головуючий суддя Іванов О. Г., судді Березкіна О. В., Дармін М. О.) стягнув з Кропивницької міськради на користь ТОВ «Гранекс» 8488,80 грн судових витрат, пов`язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, які складаються з витрат на надання правничої допомоги у розмірі 7890,00 грн та витрат, пов`язаних з надісланням процесуальних документів сторонам по справі у розмірі 598,80 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
48. У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора (скаржник), у якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2022, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2021 скасувати в частині відмови в задоволенні позову в зв`язку зі спливом позовної давності, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2021 у цій справі, ухвалити нове рішення, яким змінити рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2021 у частині відмови в задоволенні позову та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги і заперечень на неї
49. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
50. На обґрунтування підстав касаційного оскарження прокурор посилається на те, що правовий висновок Верховного Суду про застосування норм статті 3 Цивільного кодексу України та статті 8 Конституції України щодо необхідності вирішення судами цивільних справ з врахуванням принципу верховенства права, добросовісності, заборони суперечливої поведінки, справедливості та розумності цивільних правовідносин, про понесення сторонами цивільних правовідносин ризику тлумачення умов договору, які є незрозумілими, статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування стандарту доказування «вірогідність доказів» та визначення розміру судових витрат на правову допомогу у подібних правовідносинах, відсутній.
51. Прокурор також зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175цс20), Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц, від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20 та від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 викладено правові висновки щодо матеріально-правового регулювання цивільних правовідносин, яке є близьким до матеріально-правового регулювання правовідносин у справі № 912/278/21, тому такі висновки мали бути враховані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цієї справи.
52. Скаржник вказує, що місцевий господарський суд не правильно визначив дату, з якої почався перебіг позовної давності у спірних правовідносинах та застосував частину четверту статті 267 Цивільного кодексу України, яка не підлягала застосуванню.
53. Разом з тим, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував, що тролейбуси були закуплені на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 350 «Про затвердження Порядку використання у 2007 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв)», рішень Кіровоградської міськради від 13.03.2007 № 235 та від 25.12.2007 № 403, для поповнення комунального електротранспорту за рахунок державних коштів, про що свідчать дії Департаменту по проведенню закупівлі тролейбусів за процедурою закупівель за державні кошти та умови договору поставки.
54. Не погоджуючись із додатковим рішенням, скаржник вказує, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
55. При цьому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам прокурора щодо необґрунтованості обсягу наданих адвокатом ТОВ «Гранекс» послуг та витрат на проведення судової експертизи.
56. У судовому засіданні 28.09.2022 прокурор Біньковська А. В. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
57. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Гранекс» вказує, що суд першої інстанції надав належну оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, та правильно визначив початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.
58. Разом з тим, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що право чи інтерес позивача не порушені, та відмовив в позові щодо визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу з підстав його необґрунтованості.
59. Відповідач-3 вважає, що хоча судом першої інстанції правильно встановлено пропуск прокурором позовної давності, апеляційним господарським судом прийняте законне та обґрунтоване рішення про відмову в позові саме з підстав необґрунтованості позовних вимог, без застосовування наслідків спливу позовної давності.
60. З огляду на викладене ТОВ «Гранекс» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
61. При цьому відповідач-3 також просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що прокурором у касаційній скарзі не обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави.
62. У судовому засіданні представник відповідача-3 виклав заперечення проти касаційної скарги.
63. Кропивницька міськрада 27.09.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу з порушенням встановленого ухвалою від 18.08.2022 строку на його подання до 09.09.2022.
64. Оскільки причин пропуску даного строку у відзиві не наведено, клопотання про продовження строку на його подання не заявлено, суд залишає вказаний відзив без розгляду.
65. Інші учасники справи правом на подання письмових відзивів на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
66. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
67. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача-3, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
68. Предметом позову у цій справі є визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 статті 8 загальних правил договору фінансового лізингу, договору застави, визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння.
69. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на частину першу статті 203 Цивільного кодексу України.
70. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
71. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на момент укладення договору фінансового лізингу). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини друга-шоста 203 Цивільного кодексу України).
72. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
73. Згідно зі статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
74. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
75. Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
76. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18)).
77. Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 350 «Про затвердження Порядку використання у 2007 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв)», цільове призначення субвенції - придбання вагонів для комунального електротранспорту.
78. У той же час, у відповідності до Програми, передбачено кошти загального фонду за рахунок субвенції з Державного бюджету в сумі 500 тис. грн на умовах співфінансування такої ж частки коштів за рахунок надходжень до міського бюджету орендної плати від ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія» для оновлення рухомого складу саме міського електричного транспорту.
79. Поряд з тим, вказаною Програмою зобов`язано Департамент економіки та фінансів Кіровоградської міської ради включити до складу та вартості цілісного майнового комплексу КП «Кіровограделектротранс» вартість майна - тролейбусів, які будуть придбані за рахунок субвенції з державного бюджету та коштів співфінансування з місцевого бюджету, та внести відповідні зміни до договору оренди з ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» в частині збільшення орендної плати.
80. Отже, субвенцію з Державного бюджету та кошти співфінансування з місцевого бюджету було виділено на придбання міського комунального транспорту для включення до складу цілісного майнового комплексу КП «Кіровограделектротранс».
81. Проте оспорюваними підпунктами 8.2 та 8.3 статті 8 загальних правил договору фінансового лізингу передбачено перехід предмета лізингу у власність сублізингоодержувача, тобто ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» за ціною останнього лізингового платежу, який складає 29 297,95 грн. Предмет лізингу переходить у власність сублізингоодержувача за сумою покриття, розрахунок якої визначений в підпункті 8.4 даних правил.
82. Ураховуючи цільове призначення субвенції (придбання тролейбусів для комунального електротранспорту) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та рішень Кіровоградської міськради від 13.03.2007 № 235 та від 25.12.2007 № 403, суд першої інстанції зазначив, що укладення договору фінансового лізингу в частині підпунктів 8.2 та 8.3 статті 8 загальних правил призвело до нецільового використання коштів державного та місцевого бюджетів, та, як наслідок порушення інтересів держави та суспільства.
83. Суд першої інстанції вказав, що статтею 7 Бюджетного кодексу України (в редакції на час укладення спірного договору лізингу) визначено принципи бюджетної системи України, серед яких принцип цільового використання бюджетних коштів, що передбачає використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
84. Статтею 119 Бюджетного кодексу України передбачено, що нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.
85. У разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов`язковому поверненню до відповідного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно з законом.
86. З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладення договору фінансового лізингу у вказаній частині має наслідком нецільове використання бюджетних коштів, порушення інтересів територіальної громади міста Кропивницького внаслідок використання бюджетних коштів не на загальносуспільні потреби, тому наявні підстави для визнання недійсними підпунктів 8.2 та 8.3 статті 8 загальних правил договору фінансового лізингу.
87. При цьому суд першої інстанції не навів обґрунтування, яким саме чином зазначені норми Бюджетного кодексу України регулюють правовідносини, що склалися за договором фінансового лізингу, зокрема, в контексті пред`явленої позовної вимоги про визнання положень договору, що стосуються переходу права власності на предмет лізингу, недійсними.
88. Висновки місцевого господарського суду, що включення до договору фінансового лізингу оспорюваних підпунктів загальних правил призвело до нецільового використання бюджетних коштів, стосуються настання відповідних наслідків виконання договору.
89. Разом з тим, судом не зазначено в чому полягає неправомірність дій сторін, та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
90. Крім того, суд першої інстанції встановив, що у запереченнях на відповідь на відзив на позов ТОВ «Гранекс» заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
91. Обґрунтовуючи таку заяву, відповідач-3 зазначив про те, що Програма, згідно з якою було придбано тролейбуси за оспорюваним правочином, затверджена рішенням Кіровоградської міськради від 13.03.2007 № 231.
92. Відповідно до пункту 4 рішення Кіровоградської міськради від 25.12.2007 № 403, яким внесено зміни до Програми, контроль за виконанням даного рішення покладено на постійні комісії міської ради з питань бюджету, податків, фінансів, планування та соціально-економічного розвитку, з питань промисловості, енергетики, транспорту та зв`язку, охорони навколишнього природного середовища та в.о. директора Департаменту - заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Цуканова М. М.
93. Згідно з частинами першою, четвертою, десятою статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
94. Наведені обставини, за твердженням відповідача-3, свідчать про обізнаність членів вказаних постійних комісій, заступника міського голови та депутатів, присутніх на восьмій сесії п`ятого скликання 25.12.2007 про укладення договору фінансового лізингу та його умови.
95. Суд касаційної інстанції зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
96. Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
97. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
98. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
99. І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).
100. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
101. Суд першої інстанції погодився з вищевказаною позицією відповідача-3 щодо спливу позовної давності за позовною вимогою про визнання недійсним договору фінансового лізингу в частині.
102. Разом з тим, місцевий господарський суд не врахував, що за змістом наявного у матеріалах справи протоколу № 24 десятого засідання восьмої сесії Кіровоградської міськради п`ятого скликання від 25.12.2007, в ході якого прийнято рішення № 403 про внесення змін до Програми, на яке (рішення № 403) посилається ТОВ «Гранекс», на вищевказаному пленарному засіданні міськради питання щодо укладення Департаментом 24.12.2007 договору фінансового лізингу та його умови не обговорювались та до відома депутатів не доводились.
103. Отже висновки суд першої інстанції про обґрунтованість вищевказаної позиції відповідача-3 щодо спливу позовної давності за позовною вимогою в частині визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 статті 8 загальних правил договору фінансового лізингу є передчасними.
104. Крім того, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
105. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
106. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
107. За матеріалами справи у відзиві на позов з урахуванням заяви про зміну предмета позову відповідач-3 просив застосувати позовну давність до всіх позовних вимог.
108. Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши факт обґрунтованості позовних вимог в частині визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу, не надав оцінки обґрунтованості чи необґрунтованості інших позовних вимог, не дослідив питання перебігу позовної давності щодо цих вимог.
109. При цьому суд відмовив у задоволенні позову прокурора в частині визнання недійсними вищезазначених підпунктів загальних правил з підстав пропуску позовної давності.
110. Звідси висновки місцевого господарського суду про відмову в позові в частині визнання недійсним договору застави, визнання права власності Кропивницької міської ради на тролейбуси та витребування їх з чужого незаконного володіння ТОВ «Гранекс» на користь Кропивницької міськради, оскільки такі позовні вимоги ґрунтуються на недійсності правової підстави набуття ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» права власності на спірні тролейбуси, а саме: недійсності підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу, і в задоволенні цієї позовної вимоги було відмовлено саме з підстав пропуску позовної давності, є передчасними.
111. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстави їх необґрунтованості, суд апеляційної інстанції, враховуючи умови підпунктів 2.3, 3.3 загальних правил договору фінансового лізингу, дійшов висновку, що з дати підписання договору фінансового лізингу (24.12.2007) у Департаменту відповідно до умов укладеного договору взагалі був відсутній обов`язок (правова підстава) для перерахування коштів ТОВ «ЛАЗ Фінанс».
112. Крім того, договір поставки також не містить положень, які б зобов`язували Департамент здійснювати будь-які платежі на користь ТОВ «ЛАЗ Фінанс» (покупець) чи ТОВ «Українські комерційні автомобілі» (продавець).
113. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що придбання спірних тролейбусів здійснювалось на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 350, рішень Кіровоградської міськради від 13.03.2007 № 235 та від 25.12.2007 № 403 за процедурою закупівель за державні кошти, визначеною чинним на той період Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», для поповнення комунального електротранспорту, з метою можливості оптимального та раціонального використання державних коштів.
114. Замовником (розпорядником державних коштів) за такою закупівлею визначено та фактично був Департамент, який за результатами проведення закупівлі за державні кошти уклав договір поставки.
115. При цьому суд апеляційної інстанції не надав оцінки вимогам про визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу з урахуванням вимог, передбачених нормами Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
116. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що обставина фактичного перерахування Департаментом 28.12.2007 на рахунок ТОВ «ЛАЗ Фінанс» першого лізингового платежу в сумі 1 000 000,00 грн за рахунок субвенції з Державного бюджету та співфінансування з міського бюджету, стосується вже порядку виконання договору та не є підставою для визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу.
117. Разом з тим, такий висновок суперечить попереднім висновкам суду, згідно з якими у Департаменту був відсутній обов`язок по сплаті лізингових платежів уже з моменту підписання договору фінансового лізингу.
118. Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові в частині визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу з підстав відсутності у Департаменту обов`язку (правової підстави) для перерахування коштів ТОВ «ЛАЗ Фінанс», є передчасними.
119. Апеляційний господарський суд також зазначив, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору застави, визнання права власності Кропивницької міськради на тролейбуси та витребування їх з чужого незаконного володіння ТОВ «Гранекс» на користь Кропивницької міськради ґрунтуються на недійсності правової підстави набуття ТОВ «Єлисаветградська транспортна кампанія» права власності на спірні тролейбуси, а саме: недійсності підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу, тому не підлягають задоволенню.
120. З огляду на встановлену Верховним Судом передчасність висновків суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові в частині визнання недійсними підпунктів 8.2, 8.3 загальних правил договору фінансового лізингу, висновки суду щодо відмови у задоволенні інших позовних вимог є необґрунтованими.
121. Звідси Верховний Суд позбавлений можливості з`ясувати усі істотні обставини справи щодо правомірності укладення оскаржуваних договорів та набуття відповідачем-3 права власності на тролейбуси, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.
122. Згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
123. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
124. Отже, під час касаційного перегляду оскаржуваних рішення та постанови частково підтвердилися доводи прокурора щодо неправильного застосування відповідних положень процесуального законодавства. Водночас Верховний Суд вважає, що формування висновку щодо застосування інших положень законодавства, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі, є передчасним, оскільки ця справа не вирішена по суті заявлених позовних вимог.
125. Таким чином рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню.
126. Суд касаційної інстанції також зазначає, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
127. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.
128. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
129. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.
130. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
131. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21.
132. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції по суті спору у цій справі, то за правилами Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат, зокрема і витрат на професійну правничу допомогу, має бути здійснений судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
133. З огляду на викладене додаткова постанова апеляційного господарського суду та додаткове рішення суду першої інстанції також підлягають скасуванню.
134. Наведеним прокурором доводам щодо обґрунтованості, розумності та співмірності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу та проведення судової експертизи судом має бути надана оцінка під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наслідками нового розгляду цієї справи.
135. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21.
136. Звідси касаційна скарга прокурора є частково обґрунтованою, а судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
137. Доводи прокурора, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс20), Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц, від 22.02.2022 у справі № 904/6293/20 та від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 викладено правові висновки щодо матеріально-правового регулювання цивільних правовідносин, яке є близьким до матеріально-правового регулювання правовідносин у справі № 912/278/21, тому такі висновки мали бути враховані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цієї справи, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на таке.
138. Так, у вказаних справах викладені висновки щодо заборони суперечливої поведінки, ризику тлумачення правочину, застосування при вирішенні справ стандарту доказування «вірогідність доказів» та визначення розміру судових витрат на правову допомогу.
139. Разом з тим, у справах № 461/9578/15-ц, № 390/34/17, № 756/1381/17-ц, № 904/6293/20, № 607/4341/20 не розглядалося питання щодо визнання недійсними підпунктів договору фінансового лізингу, договору застави, визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння, предмет та підстави позовів, склад учасників судового процесу, у цих справах та справі № 912/278/21, не є подібними, про що також зазначає прокурор у касаційній скарзі.
140. Таким чином, правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин та унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постанові, до спірних правовідносин у цій справі.
141. Суд касаційної інстанції також зазначає, що відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що прокурором у касаційній скарзі не обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави.
142. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункти 37- 40 постанови).
143. При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).
144. Оскільки прокурор у справі, що розглядається, звернувся з позовом в інтересах держави в особі Кропивницької міськради, наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві.
145. Отже, доводи відповідача-3 щодо необхідності обґрунтування підстав для представництва інтересів держави при поданні касаційної скарги, є необґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарг
146. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
147. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
148. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
149. З огляду на направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2022, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2022, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2021 у справі № 912/278/21 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Судді: Є. В. Краснов
Г. М. Мачульський