№ 912/855/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 912/855/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: судді: Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Кіровоградської області

(суддя - Колодій С.Б.)

від 29.07.2019

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Чус О.В., судді: Вечірко І.О., Кузнецов В.О.)

від 05.11.2019

у справі № 912/855/19

за позовом ОСОБА_1

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник"

про стягнення 314 639,29 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Галковська О.І.

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (далі - СТОВ "Гірник") про стягнення 314 639,29 грн, з яких: 284 971,52 грн інфляційні втрати та 29 667,77 грн 3% річних.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з виходом ОСОБА_1 зі складу учасників СТОВ "Гірник" 30.08.2012, відповідач в порушення вимог статті 54 Закону України "Про господарські товариства", пункту 9.4 Статуту СТОВ "Гірник", не виконав свого обов`язку щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, в строк до 12 місяців з дня виходу, тобто до 30.08.2013. Тому позивач вважає, що у нього відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України виникло право вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29.07.2019 у справі №912/855/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 20 661,58 грн інфляційних втрат, 5 410,67 грн 3% річних, 391,08 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ "Гірник" 20 555,31 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2019 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29.07.2019 у справі №912/855/19 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- ОСОБА_1 , як учасник (власник) СТОВ "Гірник" 27.08.2012 звернувся з заявою до зборів учасників товариства, якою повідомив про свій вихід зі складу учасників цього товариства;

- у зв`язку із виходом із складу учасників ОСОБА_1 просив визначити та сплатити вартість частини майна пропорційно частці у статутному капіталі СТОВ "Гірник", а також належну йому частку прибутку товариства у 2012 році, кошти просив перерахувати на власний рахунок в ПАТ "Укрсоцбанку". ОСОБА_1 просив розглянути заяву та здійснити всі необхідні юридично значущі дії у порядку та строки, передбачені статутом товариства та встановлені чинним законодавством України;

- загальними зборами засновників СТОВ "Гірник" 03.09.2012 прийнято рішення, оформлене відповідним протоколом про виведення із засновників ОСОБА_1 , повернення йому 705,00 грн внеску до статутного фонду після державної реєстрації змін до статуту, визначення вартості майна, що пропорційна частці ОСОБА_1 у статутному фонді та частини прибутку за 2012 рік із виплатою після затвердження звіту товариства за 2012 рік;

- загальними зборами засновників СТОВ "Гірник" 01.03.2013 прийнято рішення, оформлене протоколом від 01.03.2013, про затвердження річного звіту товариства за 2012 рік з балансом станом на 01.01.2013 у сумі 13 048 300,00 грн, нарахування засновникам по результатам роботи господарства за 2012 рік дивідендів у сумі 500 000 грн з виплатою їх у березні 2013 року;

- загальними зборами засновників СТОВ "Гірник" 09.09.2013 прийнято рішення, оформлене протоколом від 09.09.2013, про затвердження розрахунку виплат вибулому засновнику СТОВ "Гірник" ОСОБА_1 частки майна СТОВ "Гірник" та частини прибутку за 2012 рік без виплачених дивідендів в березні 2013 року та без повернутої частки ОСОБА_1 (705,00 грн) в статутному фонді в сумі 1 034 916,74 грн;

- платіжним дорученням № 286 від 06.09.2012 відповідач повернув позивачу 705 грн частки у статутному фонді СТОВ "Гірник", а платіжним дорученням № 590 від 06.03.2013 перерахував дивіденди у сумі 30 425,65 грн. Крім того, платіжними дорученнями № 746 від 08.08.2013, № 782 від 09.09.2013 ОСОБА_1 отримав від СТОВ "Гірник" 350 000 грн та 467 293 грн як сплату вартості частини майна, платіжним дорученням № 793 від 19.09.2013 - 217 623,74 грн як виплату прибутку за 2012 рік згідно з заявою від 27.08.2012;

- після виходу Баркара В.А. із складу учасників СТОВ "Гірник", затвердження товариством звіту за фінансовий рік, позивачем протягом вересня 2012 - вересня 2013 отримано вартість частки у статутному капіталі (фонді) юридичної особи - 705 грн, дивіденди - 30 425,65 грн, вартість частини майна - 817 293 грн, суму прибутку за 2012 рік - 217 623,74 грн, всього - 1 066 047,39 грн;

- зазначені обставини встановлено рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі № 912/1238/13 та не потребують доказування;

- до закінчення річного строку, встановленого статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", 22.08.2013 позивач подав до суду позов про стягнення недоплаченої вартості частини майна товариства, пропорційно до частки у статутному капіталі товариства, в якому посилаючись на статті 10, 54 Закону України "Про господарські товариства", пункт 3.7 Рекомендацій ВГСУ №04-5/14 від 28.12.2007 наполягав на праві вимагати від СТОВ "Гірник" проведення розрахунків, виходячи із дійсної (ринкової), а не балансової вартості майна СТОВ "Гірник" та просив стягнути з СТОВ "Гірник" недоплачену вартість 9,53% майна та недоплачену частину 9,53% прибутку товариства за 2012 рік;

- рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 у справі №912/1238/13 позов задоволено повністю, стягнуто з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 1 645 274,75 грн недоплаченої вартості частини майна та 62 800,15 грн недоплаченої частини прибутку;

- постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 змінено та стягнуто з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 275 071,47 грн недоплаченої частини прибутку. В решті позовних вимог відмовлено;

- постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 у справі № 912/1238/13 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області;

- на виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 912/1238/13, які в подальшому були скасовані Вищим господарським судом України, СТОВ "Гірник" було сплачено ОСОБА_1 недоплачену частину прибутку в сумі 275 071,47 грн у складі двох наступних платежів на загальну суму 299 144,02 грн: 19.07.2016 - 214 071,47 грн (платіжне доручення № 81 від 19.07.2016); 21.07.2016 - 85 072,55 грн (платіжне доручення № 82 від 21.07.2016);

- за результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі № 912/1238/13 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ "Гірник" позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 основний борг в сумі 304 797,86 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- в поворот виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОв "Гірник", зокрема, 275 071,47 грн основного боргу;

- після набрання законної сили даним рішенням суду видано наказ, яким стягнуто з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 основний борг в сумі 29 726,39 грн;

- позивачем зазначено, що відповідачем фактично сплачено на користь позивача 1 341 118,86 грн, з яких 959 988,21 грн виплачено після 30.08.2013, тобто несвоєчасно, а саме:

- 06.09.2012 - 705 грн - як повернення вартості вкладу (платіжне доручення № 286);

- 06.03.2013 - 30 425,65 грн - виплата дивідендів (платіжне доручення № 590);

- 08.08.2013 - 350 000,00 грн вартість частини майна (платіжне доручення № 746);

- 09.09.2013 - 467 293,00 грн - вартість частини майна (платіжне доручення № 782);

- 19.09.2013 - 217 623,74 грн - прибуток за 2012 рік (платіжне доручення № 793);

- 28.07.2016 - 275 071,47 грн - вартість частини майна (виписка банку);

- решта суми боргу в розмірі 29 726,39 грн СТОВ "Гірник" колишньому учаснику не сплачена до цього часу, тому позивач просить стягнути з СТОВ "Гірник" інфляційні втрати в розмірі 284 971,52 грн та 3% річних в розмірі 29 667,77 грн за період з 31.08.2013 по 01.03.2019;

- відповідачем у відзиві заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 31.08.2013 по 26.03.2016;

- позивач, в свою чергу, просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

2.4. Задовольняючи частково позовні вимоги та самостійно здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою. Тобто обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд визнав період з 26.03.2016 по 01.03.2019 (в межах позовної давності). При цьому місцевий господарський суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

Водночас, місцевий господарський суд, керуючись частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України визнав поважними причини пропущення позовної давності, оскільки у зв`язку з відмовою відповідача виплатити вартість частини майна товариства за ринковими цінами, позивач змушений був звертатися до суду за захистом свого права та розгляд справи тривав майже 6 років.

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29.07.2019 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі № 912/855/19, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 :

- суди першої та апеляційної інстанцій, визнавши причини пропуску строків позовної давності поважними (через те, що розгляд справи № 912/1238/13 тривав майже 6 років), дійшли помилкових висновків про стягнення 3% річних та інфляційних втрат лише за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду, у зв`язку з чим неправильно застосували статті 256 267 625 Цивільного кодексу України;

- висновок судів попередніх інстанцій є суперечливим, оскільки суди, визнавши поважними причини пропуску строку позовної давності, задовольнили позовні вимоги лише в межах строку позовної давності;

- судами попередніх інстанцій не правильно застосовано до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, оскільки у даній справі суд застосував наслідки спливу строку позовної давності без визнання поважними причини пропуску строку позовної давності.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.2. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

4.3. За змістом частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.4. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 922/4316/14).

4.5. Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

4.6. Згідно з частиною другою статті 148 Цивільного кодексу України порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

4.7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, із змісту статуту СТОВ "Гірник" не вбачається встановлення порядку визначення вартості майна товариства для визначення суми виплати учаснику частини вартості майна пропорційно його частці.

Пунктом 9.4 статуту лише передбачено, що при виході засновника з товариства він подає заяву не пізніше ніж за два місяці, при цьому йому виплачується вартість частини майна товариства, що пропорційна частці такого засновника у майні товариства, а також належна йому частка прибутку, одержана товариством у рік виходу засновника до моменту виходу засновника з товариства; виплата проводиться після затвердження звіту товариства за фінансовий рік, в якому засновник вийшов з товариства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що нотаріальну заяву позивача про вихід із товариства відповідач отримав поштою 30.08.2012. Таким чином, позивач вийшов зі складу учасників СТОВ "Гірник" 30.08.2012. Отже, відповідач мав здійснити виплату вартості частини майна товариства та прибутку пропорційно його частці у статутному капіталі до 30.08.2013 включно.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі №912/1238/13 було встановлено, що при виході з СТОВ "Гірник" ОСОБА_1 мав право на вартість частини майна товариства (з урахуванням прибутку) в розмірі 1 370 845,25 грн, проте фактично відповідач сплатив 1 341 118,86 грн, з яких 959 988,21 грн виплачено після 30.08.2013.

4.7. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

4.8. Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений законом.

4.9. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

4.10. У постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 14/214(10), викладено правову позицію про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

4.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що несвоєчасно, тобто після 30.08.2013, відповідачем сплачено на користь позивача вартість частини майна (з урахуванням недоплаченої суми прибутку) в розмірі 959 988,21 грн.

Враховуючи зазначене, встановивши, що відповідач за період з 31.08.2013 по 01.03.2019 прострочив виконання зобов`язань з виплати позивачу вартості частки майна товариства (з урахуванням недоплаченої суми прибутку), пропорційної частці позивача у статутному капіталі відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у позивача виникло право вимагати сплати частки вартості майна товариства з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми.

4.12. Водночас судами встановлено, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 31.08.2013 по 01.03.2019.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

ОСОБА_1 вказав на те, що причини такого пропуску є поважними, оскільки в зв`язку з відмовою відповідача виплатити вартість частини майна товариства за ринковими цінами, позивач був змушений звертатись до суду за захистом свого права, внаслідок чого в примусовому порядку здійснювався обрахунок ринкової вартості майна товариства, та позивач мав реальну можливість здійснити обрахунок інфляційних втрат на суму боргу (за ринковою вартістю майна) та 3% річних, лише після набрання законної сили рішення в господарській справі №912/1238/13, оскільки визначення основної суми боргу та нарахування на неї інфляційних втрат та 3% річних є нерозривним.

При цьому, ОСОБА_1 просив суд взяти до уваги що розгляд господарської справи №912/1238/13 здійснювався протягом майже 6 років.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

4.13. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності виходили з того, що позивачем пропущено строк позовної давності через розгляд справи 912/1238/13, який тривав майже шість років.

Проте, визнаючи поважними причини пропуску строку позовної давності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за три роки з 26.03.2016 по 01.03.2019, які передували моменту звернення до суду з даним позовом, тобто в межах позовної давності, що є взаємовиключним та суперечливим висновком, оскільки судами визнано поважними причини його пропуску, а тому порушене право підлягає захисту.

При цьому колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц про те, що суд касаційної інстанції не може переоцінити доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надав суд першої інстанції.

4.14. Як вбачається з оскаржуваних рішень, застосувавши позовну давність до частини даних вимог та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 5 410,67 грн 3% річних та 20 661,58 грн інфляційних, поза увагою судів залишено встановлення правомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення, правові підстави і порядок їх нарахування.

Враховуючи положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Господарський суд, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Водночас, зі змісту оскаржуваних рішень не вбачається, що судами було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат і не наведено обґрунтувань щодо способу нарахування річних та інфляційних за весь час прострочення, не зазначено, в якому порядку здійснювалось нарахування інфляційних втрат та 3% річних та з чого суд виходив, ухвалюючи рішення про стягнення 5 410,67 грн 3% річних та 20 661,58 грн інфляційних.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.15. З огляду на викладене, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме частини четверту та п`яту статті 267, частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, та як наслідок не з`ясували усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

4.16. Враховуючи, що підлягають скасуванню судові рішення по суті спору, то у даному випадку підлягають скасуванню і судові рішення в частині розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки системний аналіз положень статей 123 126 129 Господарського процесуального кодексу України дозволяє дійти висновку, що розподіл судових витрат, понесених однією із сторін спору на професійну правничу допомогу, здійснюється судом за результатами розгляду справи (вирішення спору по суті).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.4. З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.5. Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

6. Судові витрати

6.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

6.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

6.3. Враховуючи, що в даному випадку справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 29.07.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2019 у справі № 912/855/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Кролевець

Л. Стратієнко