№ 913/432/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 913/432/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

представники учасників справи в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2021

та рішення Господарського суду Луганської області від 12.10.2021

у справі № 913/432/21

за позовом Керівника Сватівської окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області

до:

1) Головного управління Держгеокадастру у Луганській області;

2) Фермерського господарства "Атіс-Агро"

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року керівник Сватівської окружної прокуратури Луганської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фермерського господарства "Атіс-Агро" (далі - ФГ "Атіс-Агро") про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 26.01.2017 № 125-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 67, 1683 га з кадастровим номером 4425487000:09:001:0076, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Тимонівській сільській раді Троїцького району Луганської області; зобов`язання ФГ "Атіс-Агро" повернути Троїцькій селищній раді Троїцького району Луганської області за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 67, 1683 га (кадастровий номер 4425487000:09:001:0076).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор вказував, що на підставі договору оренди землі від 15.03.2017 № 7 відповідачу в користування передана земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 67,1683 га. Проте, частина цієї земельної ділянки в розмірі 59, 3840 га відноситься до складу земельних угідь - пасовища та використовується відповідачем для випасання худоби, у зв`язку з чим відповідна земельна ділянка не могла бути передана для цілей ведення фермерського господарства. За позицією прокурора, внаслідок цього відбулась зміна цільового виду використання землі з порушенням встановленого порядку зміни цільового призначення земель, що суперечить ст. 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.10.2021 (суддя Секірський А.В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 (колегія суддів: Россолов В.В. - головуючий, Ільїн О.В., Хачатрян В.С) у задоволенні позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень встановлено наступні обставини.

Громадянка ОСОБА_1 05.01.2016 звернулася до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства орієнтовною площею 67, 1683 га, яка розташована за межами населених пунктів та враховується за Тимонівською сільською радою Троїцького району Луганської області в оренду терміном на 7 років.

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ Держгеокадастру видано наказ від 03.02.2016 № 31-сг "Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства", яким надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 67, 1683 га в оренду терміном на 7 років для ведення фермерського господарства (01.02), розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру, враховується в Тимонівській сільській раді Троїцького району Луганської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя: пасовища, яри, піски, лісові насадження.

У подальшому громадянка ОСОБА_1 звернулася до Державного підприємства "Луганський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" з приводу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 7 років для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру, враховується в Тимонівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

На підставі заяви громадянки ОСОБА_1 від 05.01.2017 та доданого до неї проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ГУ Держгеокадастру видано наказ від 26.01.2017 № 125-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Тимонівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

Цим же наказом гр. ОСОБА_1 надано земельну ділянку загальною площею 67,1683 га (кадастровий номер 4425487000:09:001:0076) для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі (угіддя: 59,3840 га - пасовища; 4, 9417 га - з усіх лісів лісові насадження лінійного типу; 1,4937 га - яри; 1, 3489 га - піски), розташовану за межами населених пунктів, на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Тимонівській сільській раді Троїцького району Луганської області в оренду строком на 7 років.

На підставі вказаного наказу між ГУ Держгеокадастру та гр. ОСОБА_1 15.03.2017 укладено договір оренди землі № 7.

За умовами п. 1 договору ГУ Держгеокадастру на підставі наказу від 26.01.2017 № 125-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства" надає, а ОСОБА_1 приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 4425487000:09:001:0076, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Тимонівській сільській раді Троїцького району Луганської області.

Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 67, 1683 га, з яких:

- площа 59,3840 га угіддя - пасовища;

- площа 4,9417 га угіддя з усіх лісі лісові насадження лінійного типу;

- площа 1,4937 га угідді яри;

- площа 1,3489 га угіддя піски.

Договір укладено на 7 років (п. 8 договору).

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу (п. 14 договору). Цільове призначення земельних ділянок: землі сільськогосподарського призначення державної власності (п. 15 договору).

Відповідно до інформації, яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 07.04.2017, ОСОБА_1 засновано ФГ "Атіс-Агро".

В подальшому, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 10.12.2020 № 18-ОТГ передано Троїцькій селищній раді у комунальну власність 145 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1626,4579 га згідно з додатком.

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020, що є додатком до наказу від 10.12.2020 № 18-ОТГ, у комунальну власність передані земельні ділянки, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4425487000:09:001:0076 загальною площею 67,1683 га.

За даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 4425487000:09:001:0076 відноситься до комунальної форми власності.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.01.2021 № 240483239 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано 11.01.2021 за Троїцькою селищною радою Троїцького району Луганської області.

Прокурор вважаючи, що наказом ГУ Держгеокадастру від 26.01.2017 № 125-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства" та договором оренди допущено незаконну зміну цільового виду використання спірної земельної ділянки, поєднано два види використання землі - для випасання худоби та ведення фермерського господарства, а неприйняття уповноваженим органом рішення щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки порушує права та інтереси держави, звернувся до суду в інтересах держави в особі Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що під час видачі наказу від 26.01.2017 № 125-сг "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду громадянці ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства" і передачі її в оренду за договором оренди землі від 15.03.2017 № 7 ГУ Держгеокадастру діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ЗК України та іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, оскільки ЗК України передбачалася передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства громадянам, в тому числі без торгів, за рішенням відповідного органу на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник вважає, що оскаржувані рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 19, ч. 1, абз. 2 ч. 5 ст. 20, ч. 1 ст. 22, ст.ст. 31 33-37 122 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство", ч.ч. 1, 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2, ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 11 14 76- 79 86 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)); на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме, по-перше, ухвалення рішень у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 щодо зміни виду використання землі, а, по-друге, відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень абз. 2 ч. 5 ст. 20, ст.ст. 22 34 ЗК України, ч.ч. 1, 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2, ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" у правовідносинах щодо набуття в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із видом використання "пасовища" для ведення фермерського господарства та подальшого її використання у господарській діяльності такого фермерського господарства.

Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у судовому засіданні на 15.03.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 03.03.2022.

Оскільки розгляд справи 15.03.2022 не відбувся у зв`язку з введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, ухвалою Верховного Суду від 04.04.2022 розгляд справи призначено на 31.05.2022.

Учасники справи не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Дослідивши доводи, викладені в касаційній скарзі перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, переглядаючи дану справу врахували актуальну правову позицію, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 у подібних правовідносинах, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі №1-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі. Суди також визнали недоведеними прокурором обставини використання землі не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання, за яким спірна земельна ділянка надавалася в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

В обґрунтування відмови у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з такого.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33- 37 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища (ст. 34 ЗК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. (ч.ч. 1, 2 ст. 36 ЗК України).

Відповідно до ст. 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Вказаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених ст.ст. 31 33- 37 ЗК України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Наведений правовий висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, і його було враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, в якій подано касаційну скаргу.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, суди обох інстанції встановили, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надано її ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, угіддя (пасовища), відповідає вимогам закону; ГУ Держгеокадастру діяло в межах визначених законом повноважень та у відповідності до вимог ЗК України, оскільки на час звернення ОСОБА_1 ЗК України передбачалася передача земельних ділянок для ведення фермерського господарства громадянам, в тому числі без торгів, за рішенням відповідного органу на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшим наданням її у користування.

Разом з тим, як зазначено судом апеляційної інстанції законодавством України не передбачено заборони використання фермерським господарством земельних ділянок з угіддями - пасовища. Фермерське господарство використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а вид угідь залежить від типу місцевості, на якій така земельна ділянка розташована.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Отже, земельне законодавство не містить вказівок на конкретний вид угідь, що визначається для такого виду використання як для ведення фермерського господарства.

Таким чином, як зазначено апеляційним судом пасовища є видом сільськогосподарських угідь, а не видом цільового призначення земельної ділянки.

В свою чергу, ст. 24 Закону України "Про фермерське господарство" безпосередньо визначено, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зав`язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.

Норми ст. 22 ЗК України кореспондуються з нормами ст. 24 Закону України "Про фермерське господарство" стосовно цілей використання земель сільськогосподарського призначення, а саме: для виробництва сільськогосподарської продукції.

Врахувавши наведені вище норми, апеляційним судом констатовано, що як ЗК України, так і Закон України "Про фермерське господарство" не містять обмежень щодо використання видів сільськогосподарських угідь при здійсненні своєї діяльності фермерським господарством.

Отже, як свідчать зміст оскаржуваних рішення та постанови, суди надали оцінку, аргументам сторін, зокрема і доводам прокурора, навівши у своїх рішеннях аргументоване мотивування їх відхилення.

Як уже зазначалося, у касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні апеляційним господарським судом під час ухвалення рішення висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п. 1); відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, оскільки висновки щодо зміни виду використання землі, викладені у цих постановах, не відповідають актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 у спорі, що виник з подібних правовідносин, позаяк, як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків викладених, у тому числі, і в постановах Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Водночас відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Разом із тим колегія суддів також відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 як підставу для подання касаційної скарги, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 913/432/21 наведеним Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові висновкам не суперечать, а навпаки відповідають їй, вони були враховані судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, про що свідчить зміст оскаржуваних рішень. У цих справах відбулася зміна виду використання землі у межах одного цільового призначення, що не слід ототожнювати зі зміною цільового призначення земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася.

Поза тим, як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався також на положення п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги суперечливі твердження прокурора про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (зокрема, стосовно застосування положень абз. 2 ч. 5 ст. 20, ст. 34 ЗК України), з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 стосовно застосування відповідних норм матеріального права. Водночас суди попередніх інстанцій не керувалися положеннями ст.ст. 1, 2, 12 Закону України "Про фермерське господарство" під час розгляду справи, тому твердження скаржника на неправильне їх застосування судами колегією суддів відхиляються, як і його посилання на необхідність формування висновку Верховним Судом щодо застосування таких норм.

Разом із тим, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судом апеляційної інстанції інстанцій обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у позові, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові у цій справі.

Таким чином, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

Отже, з урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Згідно зі ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення та постанова у справі прийняті із дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, та Указом від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX), дана постанова винесена в межах розумних строків.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 316 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 12.10.2021 у справі № 913/432/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.