№ 914/1979/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1979/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - Шниря Я.Б.,

відповідача - Стельмащука А.В., Свідла Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної агрофірми "Острів"

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипчук О.С., судді - Кордюк Г.Т., Марко Р.І.)

від 15.03.2022,

у справі за позовом Приватної агрофірми "Острів" (далі - Агрофірма)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековей Вейст Менеджмент" (далі - Товариство)

про стягнення 3 972 829,00 грн.

СУТЬ СПОРУ

1. Агрофірма за договором з Товариством взяла на себе обов`язки з організації перевезення та захоронення твердих побутових відходів (далі - відходи). Товариство, незважаючи на підписані ним акти наданих послуг, відмовилося оплачувати послуги з організації захоронення відходів за спірний період (серпень-вересень 2018 року). Стверджувало, що послуги реально не надавалися, відходи не були захоронені, а акти наданих послуг були підписані внаслідок протиправних узгоджених дій посадових осіб відповідача та позивача.

2. Справа розглядалася неодноразово. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції і відмовив у задоволенні позовних вимог. Позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

3. Перед Верховним Судом постали питання:

- чи може сторона договору після підписання нею акту приймання наданих послуг та акту звірки у спорі про стягнення заборгованості посилатися на те, що послуги реально не були надані;

- якими доказами має бути підтверджено надання послуги з організації захоронення твердих побутових відходів;

- чи були чинними ліцензійні умови провадження господарської діяльності із захоронення побутових відходів протягом серпня-вересня 2018 року;

- за яких умов матеріали кримінального провадження можуть бути використані як докази в господарській справі;

- чи може відмова суду у клопотанні про оголошення перерви для надання відповіді на нові доводи та докази апелянта бути підставою для скасування судового рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.08.2013 №683 "Про визначення ТОВ "АВЕ Львів" виконавцем послуг з вивезення твердих та негабаритних побутових відходів (крім токсичних і особливо небезпечних) з території м. Городка Львівської області" (зі змінами згідно з рішеннями виконкому №422-2014, №1233-2016, №513-2018, №929-2019) ТОВ "АВЕ Львів" (надалі перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ековей Вейст Менеджмент") визначено виконавцем послуг зі збирання, зберігання і перевезення відходів у м. Львові.

5. Для забезпечення виконання цього рішення відповідач укладав договори з різними контрагентами, які виконували перевезення зібраних відповідачем відходів з перевантажувальної станції до полігонів на території України для подальшого захоронення, надавали послуги із організації перевезення та захоронення відходів на таких полігонах.

6. 24.10.2017 ТОВ "АВЕ Львів" (за договором - замовник) та Агрофірма (за договором - виконавець) уклали договір про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів №1/10/24-2017 (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- виконавець від свого імені та за рахунок замовника зобов`язаний організувати та виконати перевезення відходів (далі - вантаж) автомобільним транспортом у приміському й міжміському сполученні та організувати захоронення отриманих до перевезення відходів (далі - послуги) (п.1.1);

- виконавець від свого імені та за рахунок замовника, зокрема, організовує захоронення отриманих до перевезення відходів та виконує такі операції (пункти 1.1, 1.2):

1) здійснює перевезення відходів;

2) у випадку неможливості самостійно виконати перевезення здійснює пошук перевізника;

3) організовує забезпечення відправлення та одержання вантажу;

4) здійснює пошук підрядника для захоронення відходів;

5) надає підготовлений автотранспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

- виконавець зобов`язаний надати замовнику інформацію щодо обсягу та вартості наданих послуг з захоронення шляхом передачі копії актів наданих послуг із захоронення, що здійснюється відповідним підрядником, оригінали податкових накладних, що передаються із кожним актом наданих послуг (п.2.5.);

- виконавець зобов`язаний забезпечити передання замовнику копій актів виконаних робіт підрядником, що здійснює захоронення (п. 3.1.6.);

- замовник оплачує фактично надані виконавцем послуги протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання належним чином оформлених оригіналів усіх необхідних документів (актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, рахунків) (п.4.1);

- оплата вартості перевезення здійснюється шляхом переказу грошових коштів замовником на поточний банківський рахунок виконавця (п.4.2);

- підтвердженням факту здійснення перевезення вантажу є оригінали товарно-транспортної накладної з відміткою одержувача вантажу і акт наданих послуг, підписаний уповноваженими особами (п.4.3);

- акт наданих послуг підписується сторонами після фактично наданих виконавцем послуг (п.4.5);

- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання їх сторонами; у разі, якщо жодна зі сторін не заявити про свій намір припинити дію даного договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік з 01 січня по 31 грудня включно (п.9.1).

7. Агрофірма та Товариство підписали акти наданих послуг з організації захоронення відходів на загальну суму 17 969 811,00 грн за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року.

8. Товариство оплатило послуги за Договором, надані Агрофірмою за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, на суму 13 996 982,00 грн.

9. Відповідно до актів наданих послуг в період серпень - вересень 2018 року позивач надав відповідачу послуги (організація захоронення відходів) на загальну суму 3 972 829,00 грн; в актах вказано, що замовник претензій щодо об`єму, якості та строків виконання робіт (надання послуг) не має.

Короткий зміст позовних вимог

10. 23.10.2018 Агрофірма звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТОВ "АВЕ Львів" заборгованості 3 972 829,00 грн за надані послуги з організації захоронення твердих побутових відходів.

11. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався з Агрофірмою за отримані послуги з організації захоронення відходів за період серпень - вересень 2018 року на підставі укладеного сторонами Договору.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12. Справа розглядалася судами неодноразово.

13. Господарський суд Львівської області рішенням від 07.02.2019 позов задовольнив та стягнув з Товариства на користь Агрофірми 3 972 829,00 грн заборгованості. Західний апеляційний господарський суд постановою від 30.05.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 07.02.2019 залишив без змін.

14. Верховний Суд постановою від 12.08.2019 рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Верховний Суд звернув увагу на те, що Договір сторони уклали ще 24.10.2017 та правовідносини між сторонами за Договором тривають, а позивач просить стягнути борг за неналежне виконання вказаного Договору у сумі 3 972 829,00 грн за окремий період, а саме, з серпня по вересень 2018 року; суди попередніх інстанцій залишили це поза увагою та не дослідили всіх обставини справи у їх сукупності з огляду на триваючий характер правовідносин між сторонами, не надали належної правової оцінки всім доводам сторін у справі (не проаналізували обсяг послуг, наданих позивачем та оплачених відповідачем за весь період дії договору).

15. Господарський суд Львівської області рішенням від 16.12.2019 позов задовольнив та стягнув з Товариства на користь Агрофірми 3 972 829,00 грн заборгованості та 59 592,44 грн судового збору. Західний апеляційний господарський суду постановою від 28.10.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2019 залишив без змін.

16. Верховний Суд постановою від 24.12.2020 рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. У постанові Верховний Суд зазначив таке:

- виключно аудиторський висновок не може бути беззаперечним доказом реальності господарських операцій, оскільки оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов їх здійснення;

- обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю;

- про неможливість здійснення господарських операцій може свідчити відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення певного виду діяльності або трудових ресурсів, транспортних засобів, які є необхідними для здійснення такого виду діяльності, недостатність часу, майна тощо;

- контрагент повинен мати право на зайняття відповідною діяльністю; відповідний вид діяльності має бути передбачений його статутом та внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за КВЕД;

- суди попередніх інстанцій обмежились виключно перевіркою наявності у позивача первинних документів, якими були оформлені спірні операції, залишили без оцінки доводи відповідача, що підписання між сторонами актів виконаних робіт та товарно-транспортних накладних за березень-травень 2018 року відбулося внаслідок протиправних дій посадових осіб відповідача, що відповідали за його фінансово-господарську діяльність, та посадових осіб позивача та Фермерського господарства "Агро Захід Буг" (далі - ФГ "Агро Захід Буг"), не перевірили доводи відповідача про наявність щодо цих осіб порушених кримінальних проваджень та не з`ясували, на якій стадії вони знаходяться.

17. За результатами нового розгляду Господарський суд Львівської області рішенням від 10.08.2021 позов Агрофірми задовольнив: стягнув з Товариства на користь Агрофірми 3 972 829,00 грн заборгованості та 59 592,44 грн судового збору.

18. Рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, таким:

- належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів наданих послуг за серпень-вересень 2018 року та копіями товарно-транспортних накладних за вказаний період; ці документи відповідають вимогам статей 1, 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а отже є допустимими доказами та підтверджують, що господарська операція між сторонами відбулася; докази фіктивності даних господарських операцій, визнання їх фіктивними компетентними органами в матеріалах справи відсутні;

- опосередкованим підтвердженням здійснення позивачем послуг за Договором є факт відшкодування Департаментом розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів на підставі договору від 20.07.2017 №20, укладеного між Департаментом та відповідачем, реєстри поданих товарно-транспортних накладних щодо відповідача, інформація про транзакції від Львівської обласної державної адміністрації на відшкодування витрат на вивіз твердих побутових відходів та розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту;

- відповідач, отримавши первинні документи за господарською операцією, провівши їх по бухгалтерському обліку, у семиденний строк не висловив заперечень щодо їх недостовірності, а в подальшому задекларував та скористався податковим кредитом з цих господарських операцій і отримав від Львівської обласної державної адміністрації відшкодування додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів на підставі договору від 20.07.2017 №20;

- не беруться до уваги твердження відповідача про те, що факт доставки позивачем твердих побутових відходів до місць захоронення спростовується витягами з системи GPS-моніторингу руху транспорту, оскільки Договором не передбачено подання витягів з системи GPS-моніторингу руху транспорту; крім того, витяги з системи GPS-моніторингу руху транспорту подавалися відповідачем для декларування податкового кредиту та відшкодування від Львівської обласної державної адміністрації додаткових витрат на вивезення твердих побутових відходів на підставі договору від 20.07.2017 №20 в підтвердження тих обставин, що послуги надавалися і господарська операція здійснювалася;

- Договором не передбачено попередню оплату за надані послуги, а отже відповідач не міг у квітні-липні оплачувати за послуги, надані у серпні-вересні 2018 року, що спростовує твердження відповідача про відповідну оплату наданих послуг;

- відхилено доводи відповідача, що підписання між сторонами актів виконаних робіт та товарно-транспортних накладних за березень-травень 2018 року, відбулося внаслідок протиправних дій посадових осіб відповідача, що відповідали за фінансово-господарську діяльність, та посадових осіб позивача та ФГ "Агро Захід Буг"; ці обставини є предметом дослідження в межах кримінального провадження №12019110100001106 від 27.06.2019, досудове розслідування у якому триває, жодній особі не повідомлено про підозру.

- докази фіктивності даних господарських операцій, визнання їх фіктивними компетентними органами в матеріалах справи відсутні.

19. Західний апеляційний господарський суд постановою від 15.03.2022, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

20. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

- враховуючи вказівки Верховного Суду у цій справі, приймаються до розгляду докази, а саме, матеріали кримінального провадження №12019110100001106 від 27.06.2019: копія постанови слідчого СВ Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області від 07.06.2021 про залучення представника юридичної особи, яка є потерпілим; копії протоколів допиту свідків від 05.03.2020, від 04.12.2020, від 25.11.2020, 24.11.2020, від 19.03.2021; копія постанови Головного слідчого управління Служби Безпеки України про відібрання зразків для проведення експертизи від 28.10.2020; копія протоколу огляду від 05.03.2021, проведеного ст. о/у Червоноградського РВ Управління Служби Безпеки України у Львівській області майором Терех Я.І.;

- позивач у судах першої та апеляційної інстанцій стверджував, що самостійно не надавав послуг захоронення, а залучав до цих послуг підрядні організації, право на що передбачено п.3.2.1 Договору; однак в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем пунктів 2.5, 3.1.6 Договору, та відсутні докази надання послуг із захоронення відходів третіми особами (відсутні копії актів наданих послуг із захоронення, що здійснювалися відповідним підрядником, податкові накладні, що передавалися із кожним актом наданих послуг, договори, укладені між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб`єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та / або захоронення побутових відходів, відповідно до Закону "Про відходи");

- підписи та печатки третіх осіб на товарно-транспортних накладних не підтверджують факт захоронення відходів, адже товарно-транспортна накладна є документом, який підтверджує факт переміщення вантажу, з неї вбачається лише, що перевізником ФГ "Агро Захід Буг" здійснювалося перевезення вантажу "безпечні побутові відходи", а не факт захоронення;

- зважаючи на ст.35-1 Закону "Про відходи" (яка передбачає, що договори про надання послуг щодо поводження з побутовими відходами мають містити інформацію про укладені договори між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб`єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та / або захоронення побутових відходів), необґрунтованими є твердження позивача про те, що він надавав відповідачу послуги з організації захоронення відходів за відсутності укладених договорів між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб`єктами господарювання, що надають послуги захоронення побутових відходів;

- підлягають врахуванню висновки Західного офісу Держаудитслужби про те, що в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації за період з 01.07.2018 по 31.05.2020 з метою підтвердження факту перевезення ТОВ "ВК-Компані", ТОВ "Терра компані плюс", позивачем, ПП "АМ-груп" відходів до місць захоронення, Західний офіс Держаудитслужби на адресу балансоутримувачів полігонів надіслав запит щодо надання інформації про прийняття відходів на територіях відповідних полігонів, заїзду транспортних засобів та обсягів захоронення відходів; за результатами отриманих відповідей на запити власники полігонів не підтвердили факт прийому відходів, вивезених з м. Львова.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи

21. 03.05.2022 до Верховного Суду від Агрофірми надійшла касаційна скарга, в якій позивач просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвалою від 16.05.2022 касаційна скарга була залишена без руху. 30.05.2022 до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, якою уточнено зміст касаційної скарги.

22. Скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 4 ч.2 ст.287, пункти 1, 3, 4 ч.3 ст.310 та п.1 ч.1 ст.310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

23. Касаційна скарга мотивована таким:

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 901 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 1, 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 07.12.2021 у справі №911/2867/20; від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15; суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що після відвантаження відходів факту їх зворотного повернення відповідачу чи доказів самостійного захоронення не було; фактичний результат, до якого прагнув відповідач як учасник такої операції досягнутий - відходи вивезено і за це отримало відшкодування з бюджету, сформовано податковий кредит; зміни майнового стану, які відбулися у відповідача в результаті господарських операції є реальними, фактичними і підтверджуються первинними документами та фактичним відшкодуванням з бюджетних коштів за їх перевезення, підписаними актами взаємозвірки, задекларованими податковими зобов`язаннями, поданою інформацією облдержадміністрацією для отримання бюджетних коштів, надані позивачем товарно-транспортні накладні підтверджують реальний рух активів; на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод;

- суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи в порушення висновків Верховного Суду у цій же справі (постанова від 24.12.2020 у справі №914/1979/18) не перевірив доводи відповідача про наявність щодо посадових осіб Агрофірми і ФГ "Агро Захід Буг" порушених кримінальних проваджень та не з`ясував, на якій стадії вони знаходяться (на відміну від суду першої інстанції у цій справі); постанова Верховного Суду від 24.12.2020 у цій справі не містила висновків долучити і дослідити матеріали самого кримінального провадження; суд долучив до справи і надав оцінку вибраній самим відповідачем частині незавірених слідчим копій матеріалів кримінального провадження; дозвіл слідчого на розголошення матеріалів кримінального провадження відповідач не отримував, що є свідченням їх недопустимості як доказу, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою ч.5 ст.310 ГПК;

- суд апеляційної інстанції неправомірно врахував лист-вимогу Держаудитслужби, оскільки він не має відношення до предмету доказування та не стосується послуг організації захоронення, для яких чинне законодавство отримання ліцензії не передбачає і для їх надання власних потужностей / полігонів не потрібно; перевірка стосувалась правовідносин відшкодування за перевезення відходів перевізниками; лист-вимога Держаудитслужби є актом індивідуальної дії, ані позивач, ані відповідач не є підконтрольною установою для Держаудитслужби відповідно до п.32 ст.7 Закону "Про ліцензування видів господарської діяльності"; такий вид господарської діяльності як захоронення побутових відходів підлягає ліцензуванню, проте законодавчо не визначено орган ліцензування та відсутні Ліцензійні вимоги; суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №820/3534/16, постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №520/2759/19 щодо застосування ч.2 ст.15, ч.17 ст.11 Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні";

- суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів - матеріалів кримінального провадження та листа Держаудитслужби (підстава касаційного оскарження, передбачена п.4 ч.3 ст. 310 ГПК);

- суд апеляційної інстанції не врахував висновки, наведені в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 та не дослідив актів звірки взаємних розрахунків, оформлених відповідно до п.4.6 Договору, чим порушив принципи змагальності та вірогідності доказів; акт взаємних розрахунків за вересень 2018 року підтверджує визнання відповідачем заборгованості у розмірі 3 983 281,00 грн станом на 30.09.2018;

- суд апеляційної інстанції застосував частини 4 та 5 ст.75 ГПК (підстави звільнення від доказування) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, в постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №820/4648/13-а та №826/1398/17; встановлені обставини щодо перевізника у справі №914/1680/18 та оцінка всіх товарно-транспортних накладних відповідача, які підтверджують реальний рух транспорту, перевезення відходів для захоронення, одержання коштів за перевезення з бюджету, отримання ПДВ за господарськими операціями мають преюдиціальне значення, однак судом апеляційної інстанції не враховані на відміну від суду першої інстанції;

- суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги були заявлені лише щодо актів виконаних робіт з організації захоронення відходів, а оцінка і дослідження обставин здійснювалась в контексті п.2.5 Договору, тобто щодо послуг перевезення, які не були предметом заявлених вимог; суд не врахував висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №9901/76/19; це є порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК;

- суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив усне клопотання скаржника про оголошення перерви для можливості викласти аргументи щодо нових доводів і обставин апелянта по контрагентах, які отримали для захоронення відходи, оскільки такі почали обговорюватись колегією суду і у попередніх засіданнях не досліджувались, чим порушив ч.4 ст.165 ГПК; відповідно до п.3 ч.3 ст.310 ГПК це є підставою для касаційного оскарження;

- справу розглянуто неповноважним складом суду апеляційної інстанції, оскільки судді підлягали відводу; стверджує про приховану упередженість колегії суддів під час розгляду справи, необґрунтоване відкладення розгляду справи поза межами встановлених строків (підстава касаційного оскарження, передбачена п.3 ч.2 ст.287, п.1 ч.1 ст.310 ГПК).

24. 27.06.2022 до Верховного Суду від Товариства надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Відзив мотивований таким:

- висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 07.12.2021 у справі №91/2867/20, від 05.05.2019 у справі №910/1389/18 не підлягають застосуванню у цій справі відповідно до п.1 ч.2 ст.287 ГПК, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається;

- акт звірки не є первинним документом, однак може вважатись доказом у справі в підтвердження певних обставин за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб (посилається на постанови від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі №905/3063/17, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17); поданий позивачем акт звірки не підписаний уповноваженою особою відповідача, а відомості, внесені до первинних документів, є недостовірними, адже не підтверджують реальну господарську операцію;

- Верховний Суд у висновках, наведених у постановах від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15, наголошує, що дослідження первинних документів є недостатнім для висновку про реальність господарської операції, однак необхідно довести також і можливість здійснення відповідних господарських операцій;

- копії матеріалів кримінального провадження є допустимими доказами, оскільки засвідчені належним чином адвокатом, правом на що останній наділений законом;

- суд апеляційної інстанції правомірно відхилив клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки справа судом апеляційній інстанції розглядалася протягом кількох судових засідань і заявлення клопотання в останньому судовому засіданні свідчило про затягування судового процесу в супереч строкам, визначеним ГПК; заявлене клопотання було необґрунтоване, адже представник відповідача не подавав ані нові докази, ані не заявляв нові доводи, що могло б потребувати додаткового часу для процесуальної відповіді позивача.

25. 06.07.2022 від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо питань, які були поставлені Верховним Судом у судовому засіданні, у яких він звертає увагу на те, що постанова від 31.08.2021 у справі №914/1725/19 містить висновки,які не є релевантними для справи, яка переглядається.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

26. Верховний Суд ухвалою від 06.06.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Агрофірми, розгляд касаційної скарги призначив на 29.06.2022; у судовому засіданні було оголошено перерву до 06.07.2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо виконання позивачем умов договору (надання послуг з організації захоронення відходів)

27. Агрофірма у касаційній інстанції зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 901 903 ЦК, статті 1, 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновків Верховного Суду, наведених у пунктах 5.15-5.17 постанови від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, у постанові від 07.12.2021 у справі №911/2867/20, оскільки не врахував, що відповідач у цій справі на виконання умов Договору передав позивачу для організації захоронення відходи; вказані відходи позивачем відповідачу після цього не повертались, відповідач після передачі відходів позивачу жодного відношення до цих відходів не мав та докази їх захоронення відповідачем самостійно, за рахунок власних коштів, відсутні.

28. Із суті касаційної скарги випливає, що скаржник вважає, що ФГ "Агро Захід Буг" було контрагентом відповідача, який перевозив відходи з перевантажувальної станції на полігони, тоді як позивач (скаржник) організовував захоронення цих відходів.

29. Зазначає, що фактичний результат, до якого прагнув відповідач як учасник такої операції, досягнутий - відходи вивезено і за це отримало відшкодування з бюджету, сформовано податковий кредит. Зміни майнового стану, які відбулися у відповідача в результаті господарських операцій, є реальними, фактичними і підтверджуються первинними документами та фактичним відшкодуванням з бюджетних коштів за їх перевезення, підписаними актами взаємозвірки, задекларованими податковими зобов`язаннями, поданою інформацією в облдержадміністрацію для отримання бюджетних коштів (посилається на неврахування висновків Верховного Суду, наведених в постановах від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 про те, що внаслідок господарської операції має відбутись реальний рух активів).

30. Також скаржник стверджує, суд апеляційної інстанції не дослідив актів звірки взаємних розрахунків, оформлених відповідно до п.4.6 Договору, оскільки після підписання актів наданих послуг і оплати за надані послуги минулого періоду (березень-червень), письмово підтвердивши у кожному акті за серпень-вересень, що "замовник претензій щодо об`єму, якості та строків виконаних робіт (наданих послуг) не має", відповідач визнав заборгованість при підписанні акту взаємозвірки. На думку скаржника, сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків за вересень 2018 року на суму 3 983 281,00 грн, що підтверджує розмір позовних вимог. Посилається на неврахування висновків Верховного Суду, наведених в постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

31. Скаржник посилається на те, що сторони підписали та скріпили печатками акти наданих послуг за спірний період, в яких зазначено господарські операції "організація захоронення відходів", що, на його думку, свідчить про підтвердження надання відповідачем позивачу відповідних послуг.

32. Верховний Суд відхиляє ці доводи скаржника, виходячи з такого.

33. Згідно з ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

34. Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

35. Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

36. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач та відповідач уклали договір про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів.

37. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК).

38. Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

39. При цьому загальне правило ст.903 ЦК передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв`язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг. За відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг (постанови Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №915/103/21 (п.21), від 03.06.2022 у справі №915/104/21 (п.7.3), від 07.06.2022 у справі №911/27/21 (п.7.6) та інші).

40. Суди попередніх інстанцій встановили, що пунктами 1.1, 1.2 спірного Договору передбачено надання позивачем комплексу послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів, а саме: (і) здійснення перевезення відходів; (іі) у випадку неможливості самостійно виконати перевезення здійснення пошуку перевізника; (ііі) організація забезпечення відправлення та одержання вантажу; (іv) здійснення пошуку підрядника для захоронення відходів; (v) надання підготовленого автотранспорту, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбачений законодавством.

41. Тобто за договором позивач взяв на себе весь комплекс послуг - і перевезення відходів, і організацію їх захоронення.

42. Позивач у судах першої та апеляційної інстанцій стверджував, що взагалі не надавав послуг перевезення, передбачених договором.

43. Позивач також стверджував, що він самостійно не надавав послуг захоронення, а залучав до їх виконання підрядні організації, право на що передбачено п.3.2.1 Договору. За послуги щодо організації захоронення позивач просив стягнути з відповідача 3 972 829,00 грн (за період серпень - вересень 2018 року).

44. Таким чином, позивач мав довести надання послуг з організації захоронення відходів.

45. Верховний Суд звертає увагу, що товарно-транспортні накладні відповідно до п.4.3. Договору є доказом надання послуги перевезення відходів, яку, як стверджує позивач, він не надавав.

46. Відповідно до п.2.5 Договору виконавець зобов`язаний надати замовнику інформацію щодо обсягу та вартості наданих послуг із захоронення шляхом передачі копії актів наданих послуг із захоронення, що здійснюється відповідним підрядником, оригінали податкових накладних, що передаються із кожним актом наданих послуг.

47. Згідно з п.3.1.6 Договору сторони віднесли до обов`язків виконавця (позивача) обов`язок щодо забезпечення передання замовнику копій актів виконаних робіт підрядником, що здійснює захоронення.

48. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що замовник оплачує фактично надані виконавцем послуги протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання належним чином оформлених оригіналів усіх необхідних документів (актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, рахунків).

49. Акт наданих послуг підписується сторонами після фактично наданих виконавцем послуг (п.4.5 Договору).

50. Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони підписали акти наданих послуг за серпень-вересень 2018 року.

51. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовою оплати відповідачем послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів є не лише підписання актів надання послуг, але і підтвердження виконавцем фактичного надання замовнику таких послуг в порядку, визначеному пунктами 1.1 та 1.2 Договору. Оплата здійснюється, зокрема, після того, як Агрофірма надасть Товариству разом із актом наданих послуг інформацію щодо обсягу та вартості наданих послуг з захоронення відповідно до зазначених пунктів 2.5, 3.1.6 та 4.1 Договору.

52. Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів за надані Агрофірмою послуги за Договором, остання як позивач повинна була довести відповідно до вимог ст.74 ГПК існування відповідних умов для оплати.

53. За приписами ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

54. Правила щодо оцінки доказів закріплено у ст.86 ГПК, згідно з ч.1 якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

55. Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів (п.62 постанови Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №910/15963/19).

56. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст.86 ГПК). Зазначене є запорукою ухвалення судом справедливого рішення, яке відповідатиме принципу верховенства права.

57. Згідно з ч.1 ст.77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

58. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив в першу чергу з того, що в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем пунктів 2.5, 3.1.6 Договору, а також відсутні докази надання послуг із захоронення третіми особами (відсутні копії актів наданих послуг із захоронення, які здійснювалися відповідним підрядником, податкові накладні, що передавалися із кожним актом наданих послуг), що, відповідно до положень Договору, є умовою оплати наданих послуг.

59. Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем послуги із організації захоронення відходів відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору, оскільки товарно-транспортні накладні перевізника ФГ "Агро Захід Буг", наявні в матеріалах справи, підтверджують лише перевезення таких відходів.

60. Водночас, як встановлено у інших справах (№914/1725/19 та №914/1680/18), ФГ "Агро Захід Буг" здійснювало перевезення відходів на підставі договорів, укладених ним з відповідачем, за що отримувало оплату. Агрофірма не має відношення до цих перевезень.

61. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що факт здійснення перевезень ФГ "Агро Захід Буг" не може підтверджувати обставину надання послуг із організації захоронення відходів саме позивачем.

62. Відповідно до ст.1 Закону "Про відходи" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

- операції поводження з відходами - збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення відходів;

- перевезення відходів - транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об`єктів оброблення, утилізації чи видалення;

- послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування;

- захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об`єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів;

- послуги із захоронення побутових відходів - послуги з остаточного розміщення побутових відходів після їх перероблення (оброблення) у спеціально відведених місцях чи на об`єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів.

63. Згідно з частинами 10, 11 ст.35-1 Закону "Про відходи" перевезення побутових відходів здійснюється спеціально обладнаними транспортними засобами. Орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах визначає виконавця послуг з перевезення побутових відходів з певної території населеного пункту.

64. Частиною 12 ст.35-1 Закону "Про відходи" захоронення побутових відходів дозволяється тільки на спеціально обладнаних для цього полігонах / звалищах.

65. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів укладає договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами із споживачами. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів зобов`язаний укласти договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб`єктами господарювання, що надають такі послуги відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту. Договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами мають містити інформацію про укладені договори між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб`єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та / або захоронення побутових відходів (ч.4 ст.35-1 Закону "Про відходи" в редакції Закону №2189-VIII від 09.11.2017, що набрав чинності 10.12.2017).

66. Тобто Закон "Про відходи" фактично розмежовує три види послуг: (1) послуги з вивезення відходів, (2) послуги з перевезення відходів, (3) послуги з захоронення відходів.

67. Умовами Договору передбачено, що до його предмету належить, в тому числі, організація захоронення відходів (п.1.1), яке полягає, зокрема, в здійсненні пошуку Агрофірмою підрядника для захоронення таких відходів (п.1.2.5).

68. Скаржник стверджує, що надані ним товарно-транспортні накладні підтверджують надання послуг з організації захоронення відходів.

69. Верховний Суд звертає увагу, що ФГ "Агро Захід Буг" укладала з відповідачем договори перевезення напряму, а товарно-транспортні накладні, у яких ФГ "Агро Захід Буг" вказане як перевізник, є доказом надання послуг з перевезення ФГ "Агро Захід Буг" за іншим договором, отже, не можуть доводити надання позивачем послуг із захоронення за Договором.

70. Позивач не надав ані контрагенту (відповідачу), ані суду договір підряду з ФГ "Агро Захід Буг" на перевезення відходів і не стверджував, що надавав послугу з перевезення.

71. Факт отримання позивачем відходів як вантажеотримувачем за товарно-транспортною накладною не підтверджує факт їх захоронення позивачем чи надання послуг з організації такого захоронення. Надання послуг із організації захоронення відповідно до Договору має бути підтверджено іншими доказами (договором та актом з підрядником, який виконав роботи із захоронення на полігоні).

72. Отже, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що підписи та печатки третіх осіб на товарно-транспортних накладних не підтверджують факт захоронення відходів, адже товарно-транспортна накладна є документом, який підтверджує факт переміщення вантажу, з неї вбачається лише, що перевізником ФГ "Агро Захід Буг" здійснювалося перевезення вантажу "безпечні побутові відходи", а не факт захоронення.

73. Позивач не надав договору підряду на виконання робіт із захоронення з жодною з юридичних осіб, які мають право виконувати такі роботи (захоронення відходів).

74. Скаржник стверджує, що діяльність з захоронення відходів підлягала ліцензуванню, але не був визначений орган ліцензування та ліцензійні умови.

75. Верховний Суд не погоджується з цим доводом.

76. Відповідно до п.32 ст.7 Закону "Про ліцензування видів господарської діяльності", такий вид господарської діяльності, як захоронення побутових відходів, підлягає ліцензуванню.

77. Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності із захоронення побутових відходів (далі - Ліцензійні умови), затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.04.2017 №467 було встановлено, що НКРЕКП здійснює ліцензування господарської діяльності із захоронення побутових відходів у разі, якщо суб`єкт господарювання провадить (має намір провадити) діяльність із захоронення побутових відходів для населених пунктів з чисельністю населення понад 100 000 осіб (сукупно) та / або суб`єкт господарювання проводить (має намір провадити) діяльність із захоронення побутових відходів на об`єктах (полігон / звалище) з потужністю понад 50 000 тонн або 200 000 куб. м побутових відходів на рік.

78. Органом ліцензування, відповідно до п.2 ст.6 Закону "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 09.07.2010 №2479-VI було визначено НКРЕКП. Проте, у зв`язку з набранням чинності 01.05.2019 Закону "Про житлово-комунальні послуги", НКРЕКП втратила повноваження щодо ліцензування господарської діяльності із захоронення та перероблення побутових відходів. У зв`язку з цим, постановою НКРЕКП "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 25.07.2019 №1565 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із захоронення побутових відходів визнані такими, що втратили чинність.

79. Таким чином, протягом спірного періоду законодавство передбачало необхідність отримання ліцензії на захоронення відходів, визначало ліцензійний орган, порядок отримання ліцензії та ліцензійні умови.

80. У податкових накладних (т.3 а.с.117-т.4 а.с.67) позивач вказав, що надавав відповідачу послуги з сортування та захоронення відходів, водночас, як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не мав відповідної ліцензії і не міг здійснювати такий вид діяльності. Позивач також неодноразово визнавав, що він самостійно не здійснював ані перевезення, ані захоронення відходів.

81. У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що надання позивачем реєстру товарно-транспортних накладних, копій товарно-транспортних та податкових накладних не свідчить про реальне надання Товариству послуги в частині організації захоронення відходів.

82. При цьому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, наведених постанові від 31.08.2021 у справі №914/1725/19.

83. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив:

"Доводи скаржника про те, що позивач не укладав договору із ТОВ "ІнвестДніпроконсалтінг 2012", яке зазначено вантажоодержувачем у товарно-транспортних накладних, а також те, що вказане товариство не захоронювало протягом всього 2018 року твердих побутових відходів, оскільки воно не подавало звіт за формою №1 - відходи (річна) "Утворення та поводження з відходами" за 2018 рік, було обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, як обґрунтовано було відмовлено і у задоволенні клопотання про витребування у ТОВ "ІнвестДніпроконсалтінг 2012" відповідних матеріалів.

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що обставини порушення законодавства при здійсненні господарської діяльності контрагентами позивача, не спростовують факту надання позивачем відповідачу послуг, передбачених договором №30/09/2016-А, з урахуванням доведеності обставин того, що відповідач передав позивачу для організації захоронення тверді побутові відходи. Суд першої інстанції встановив, що вказані відходи позивачем відповідачу після цього не повертались, відповідач після передачі відходів позивачу жодного відношення до цих відходів не мав та докази їх захоронення відповідачем самостійно, за рахунок власних коштів, відсутні. Зазначеного не спростовано відповідачем під час розгляду справи".

84. У справі №914/1725/19 між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг з перевезення, організації перевезення та захоронення відходів (тобто аналогічний за предметом договору у цій справі). Втім, позивач доводив надання послуг саме з перевезення, а не захоронення відходів і, задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач самостійно виконував перевезення відходів і надав відповідні докази, тоді як у справі, що переглядається, позивач доводив надання послуг із організації захоронення відходів та вказав, що для надання послуг із захоронення відходів користувався послугами третіх осіб, доказів чого, відповідно до умов Договору, суду не надав. Тобто не довів виконання інших послуг, передбачених договором (організації захоронення).

85. Позивач не довів, які саме підрядники, на підставі яких договорів з позивачем, на якому полігоні здійснили захоронення відходів. Не надав актів виконаних робіт та податкових накладних з такими підрядниками.

86. Отже, у справі, що переглядається, дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції встановив не факт порушення законодавства при здійсненні господарської діяльності контрагентами позивача як у справі №914/1725/19, а відсутність доказів виконання договору позивачем, а саме договорів та актів наданих послуг між позивачем та його контрагентами (підрядниками) в частині виконання робіт із захоронення відходів (при цьому надання документів виконавцем замовнику є обов`язковим відповідно до умов укладеного між ними Договору). Зазначене дало суду апеляційної інстанції підстави вважати, що обставини надання позивачем відповідачу послуги з організації захоронення за Договором (включаючи організацію захоронення відходів) не є доведеними.

87. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що фактичний результат, до якого прагнув відповідач як учасник такої операції досягнутий - відходи вивезено і за це отримало відшкодування з бюджету, сформовано податковий кредит, зміни майнового стану, які відбулися у відповідача в результаті господарських операції є реальними, фактичними і підтверджуються первинними документами та фактичним відшкодуванням з бюджетних коштів за їх перевезення.

88. Як зазначало Товариство, відповідач дійсно отримав відповідне відшкодування з місцевого бюджету як виконавець послуг з вивезення твердих та негабаритних побутових відходів відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.08.2013 №683. Разом з тим, таке відшкодування було здійснене у зв`язку з наданням послуг з перевезення відходів, а не організації їх захоронення. При цьому Агрофірма не вказана в реєстрі товарно-транспортних накладних за спірний період як перевізник таких відходів. Тому відсутні підстави вважати, що Товариство отримало таке відшкодування у зв`язку з наданням позивачем відповідачу послуг з організації захоронення відходів.

89. Крім того, відходи є річчю без індивідуально-визначених ознак, відтак перевезення зі Львова певної частини відходів одним із багатьох перевізників за жодних умов не може бути доказом їх захоронення позивачем або залученим ним підрядниками, проведеного відповідно до умов Договору та закону.

90. Верховний Суд відхиляє й доводи скаржника про те, що підписання сторонами акту звіряння взаємних розрахунків за вересень 2018 року на суму, що підтверджує розмір позовних вимог (3 983 281,00 грн), свідчить про визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу (неврахування висновків, що містяться у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18).

91. У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, на яку посилається скаржник, зазначено:

"…відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

…акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату".

92. У постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18 вказано:

"91. Однак ухвалюючи оскаржувані судові рішення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано те, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

92. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19).

93. Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства".

93. Також у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15 зазначено:

"9.9. Ухвалюючи рішення, ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами у розгляді справи не враховано те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

94. Вказані висновки Верховного Суду фактично стосуються необхідності врахування не лише первинних документів на підтвердження реальності господарської операції, однак і дослідження інших доказів у справі відповідно до ст.86 ГПК, що підтверджують "реальний рух товару".

95. У цій справі відповідач стверджував, що підписання відповідачем актів приймання послуг, актів звіряння відбувалося внаслідок протиправних дій посадових осіб позивача і відповідача, що операції із захоронення реально не здійснювалися.

96. Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, факти підписання актів виконаних робіт та товарно-транспортних накладних, пов`язані з протиправними діями колишніх посадових осіб відповідача (колишнього директора ТОВ "АВЕ Львів" Романа Демця, інших посадових осіб, що відповідали за фінансово-господарську діяльність відповідача) та посадових осіб позивача є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні №№12019110100001106 за попередньою кримінально-правовою кваліфікацією ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів). Це підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.07.2019, що міститься в матеріалах справи.

97. За таких умов, акт звірки (як і підписані відповідачем акти прийняття послуг) не є достатніми доказами надання послуги, натомість потрібно досліджувати реальність вчинених операцій.

98. Відповідні вказівки були надані Верховним Судом у цій справі відповідно до вимог ст.316 ГПК (постанова від 24.12.2020) , втім, вони були проігноровані судом першої інстанції і враховані лише судом апеляційної інстанції.

99. У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 25.06.2020 у справі №924/233/18 та від 04.11.2019 у справі №905/49/15.

100. Відповідно до частин 1, 2 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

101. Враховуючи наведене, з урахуванням меж касаційного перегляду справи згідно з ст.300 ГПК, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність надання позивачем відповідачу відповідних послуг за Договором на підставі встановлених обставив справи і оцінки доказів, наданих сторонами у справі.

Щодо преюдиціальності судового рішення

102. Агрофірма у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлені судами у справі №914/1680/18 обставини та здійснена оцінка усіх товарно-транспортних накладних підтверджують реальний рух активів та мають преюдиціальне значення у справі, що переглядається відповідно до вимог ст.75 ГПК.

103. Скаржник посилається на загальний висновок щодо застосування ст.75 ГПК, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17. У цій постанові вказано, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7 ст.75 ГПК).

104. Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №820/4648/13-а, яка стосується застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України щодо преюдиціальних фактів та висновок Верховного Суду у справі №826/1398/17, у якій Верховний Суд взагалі не ухвалював постанови (отже, Верховний Суд не бере до уваги останнє посилання як помилкове).

105. За ч.4 ст.75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

106. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлена у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

107. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

108. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доведеність фактів надання послуг з перевезення відходів ФГ "Агро Захід Буг" на підставі договору перевезення. Втім, як вже було зазначено раніше, суд апеляційної інстанції встановив відсутність будь-яких договірних зв`язків між позивачем та ФГ "Агро Захід Буг".

109. Доведеність надання послуг з перевезення ФГ "Агро Захід Буг" жодним не може свідчити про надання послуг із організації захоронення позивачем, який не мав ліцензії на захоронення, стверджував, що сам не здійснював захоронення відходів, але й не довів укладення та виконання договору іншими суб`єктами господарської діяльності (підрядниками), як це вимагає Договір, які б мали таку ліцензію.

110. У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє цей довід скаржника.

Щодо неналежності та недопустимості доказів

111. Агрофірма у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції врахував лист-вимогу Держаудитслужби, яка є неналежним доказом, а також окремі матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110100001106 від 27.06.2019 (копії), які є недопустимими доказами.

112. Агрофірма зазначає, що зміст листа-вимоги Держаудитслужби про усунення порушення особам, які не є учасниками цієї справи, не має відношення до предмету доказування та не стосується послуг "організації захоронення", для яких чинне законодавство отримання ліцензії не передбачає і для їх надання власних потужностей / полігонів не потрібно.

113. Стверджує, що перевірка стосувалась правовідносин відшкодування за перевезення відходів перевізниками, а не організації захоронення відходів. В цій частині обставини перевезення ФГ "Агро Захід Буг" відходів як у періоді що є предметом заявлених вимог (серпень-вересень 2018 року), так і у іншому періоді, що оспорює відповідач (січень-травень 2018 року), вже були предметом судового розгляду, їм надана судом належна правова оцінка.

114. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

115. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК).

116. Докази, які можуть бути враховані судом, повинні відповідати критеріям належності, допустимості та достовірності.

117. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК).

118. Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (частини 1, 2 ст.77 ГПК).

119. Враховуючи під час розгляду справи висновки Держаудитслужби, суд апеляційної інстанції встановив, що вони охоплюють в тому числі спірний період у цій справи (стосуються ревізії з 01.07.2018 по 31.05.2020), містять відомості про відсутність факту перевезення, в тому числі Агрофірмою, відходів до місць захоронення, а також відсутність прийому на територіях відповідних полігонів відходів, вивезених з м. Львова. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив порушення порядку отримання такого доказу та інших обставин, що свідчили б про порушення статей 76 77 78 ГПК.

120. При врахуванні листа-вимоги Держаудитслужби як доказу у цій справі не є визначальним той факт, що лист-вимога стосується порушення законодавства іншими особами, які не є учасниками цієї справи, оскільки, як встановив суд апеляційної інстанції, зазначений документ містить відомості про обставини, що мають значення для вирішення цієї справи.

121. Тому суд апеляційної інстанції правомірно врахував вказаний лист-вимогу Держаудитслужби як належний доказ на підтвердження відповідних обставин та оцінив його в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи відповідно до вимог ст.86 ГПК.

122. Скаржник також зазначає, що незасвідчення матеріалів кримінального провадження слідчим свідчить про порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а тому такі докази не є допустимими в розумінні ст.77 ГПК. Вказує, що постанова Верховного Суду від 24.12.2020 у цій справі не містила висновків долучити і дослідити матеріали самого кримінального провадження, тоді як суд апеляційної інстанції долучив до справи і надав оцінку вибраній самим відповідачем частині незавірених слідчим копій матеріалів кримінального провадження. Дозвіл слідчого на розголошення матеріалів кримінального провадження відповідач не отримував, що є свідченням їх недопустимості як доказу, що свідчить про наявність підстав касаційного оскарження, передбачених ч.5 ст.310 ГПК.

123. Верховний Суд частково погоджується із цими доводами скаржника, виходячи з таких мотивів.

124. Відповідно до частин 1, 2 ст.77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

125. Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).

126. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18)

127. У цій справі суд апеляційної інстанції врахував подані Товариством витяги з матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110100001106 від 27.06.2019, зокрема, копії протоколів допиту свідків від 05.03.2020, від 04.12.2020, від 25.11.2020, 24.11.2020, від 19.03.2021, відповідно до яких водії транспортних засобів засвідчили, що рейсів згідно з відомостями, зазначеними в товарно-супровідних документах вони не здійснювали, відходи до місць захоронення, які зазначені в товарно-транспортних накладних як кінцеві пункти розвантаження, не перевозили.

128. Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення передбачений ст.221 КПК; таке ознайомлення може бути забезпечене лише слідчим, дізнавачем, прокурором за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

129. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії (ч.2 ст.221 КПК).

130. Разом з тим відповідно до частин 1, 2 ст.222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

131. Отже, ст.222 КПК встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

132. Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19.

133. В матеріалах справи, як правильно зазначає скаржник, відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110100001106 від 27.06.2019 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

134. Крім того, хоча у цій справі відомості щодо кримінального провадження №12019110100001106 від 27.06.2019 були витребувані у Львівського районного управління поліції ухвалою суду від 01.06.2021 (на виконання вказівок Верховного Суду відповідно до постанови 24.12.2020 у справі, що переглядається), однак з відповідного листа районного управління не вбачається, чи була отримана згода на розголошення відомостей досудового розслідування.

135. Тобто суд апеляційної інстанції помилково врахував як доказ надані відповідачем копії матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110100001106 від 27.06.2019.

136. Разом з тим, суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову на підставі сукупності доказів, належність і допустимість яких не ставилась під сумнів, а тому помилкове врахування копій матеріалів досудового розслідування не вплинуло на правильність судового рішення.

Щодо відмови у клопотанні про оголошення перерви у судовому засіданні

137. Агрофірма як на підставу касаційного оскарження посилається на п.3 ч.3 ст.310 ГПК та зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні 15.03.2022, заявлене відповідно до ст.169 ГПК, для можливості викласти свої аргументи щодо нових доводів апелянта і обставин справи стосовно п.2.5 Договору, який регулює відносини в частині перевезення.

138. Натомість Товариство зазначає, що суд апеляційної інстанції правомірно відхилив клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки справа судом апеляційній інстанції розглядалася протягом кількох судових засідань і заявлення клопотання в останньому судовому засіданні свідчило про затягування судового процесу всупереч строкам, визначеним ГПК. Стверджує, що заявлене клопотання було необґрунтованим, адже представником відповідача не подавалися нові докази та не заявлялися нові доводи, що могло б потребувати додаткового часу для процесуальної відповіді позивача.

139. Відповідно до ч.2 ст.216 ГПК якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах, встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

140. Закон не визначає конкретні підстави для оголошення перерви, отже, вирішення цього питання відноситься до дискреційних повноважень суду.

141. Відповідно до ч.1 ст.161 ГПК при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

142. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках (частини 2, 3 ст.161 ГПК).

143. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 2, 3 ст.80 ГПК).

144. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.161 ГПК).

145. Відповідно до частин 1, 3 ст.269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

146. З матеріалів справи вбачається, що під час перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції Товариство не подавало до суду нових доказів (в тому числі під час судового засідання 15.03.2022).

147. Відповідно до відомостей з аудіозапису судового засідання 15.03.2022 під час дослідження судом доказів, які підтверджують факт надання позивачем послуг з організації захоронення, Товариство, обґрунтовуючи чому, на його думку, позивач не довів факту надання таких послуг, послалось серед іншого на п.2.5 Договору, яким передбачено перелік інформації та документів, що мають надаватись на підтвердження виконання умов Договору. Товариство також зазначило, що Агрофірма, подаючи позов, повинна була обґрунтувати свої позовні вимоги та додати докази надання послуг, в тому числі ті, що передбачені укладеним сторонами Договором.

148. Суд апеляційної інстанції надав можливість позивачу у судовому засіданні подати відповідні заперечення щодо зазначеного, а також запитував, чи укладались ці або будь-які інші документи, які, на думку позивача, підтверджують факт надання послуги з захоронення відходів. Позивач не надав заперечень по суті таких доводів, однак зазначав про те, що відповідач заявив довід, який раніше не зазначався.

149. В оспорюваній постанові суд апеляційної інстанції посилався на п.2.5 Договору в обґрунтування рішення.

150. Відповідно до ч.4 ст.43 ГПК суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

151. При цьому зловживанням процесуальними правами відповідно до ч.2 ст.43 ГПК є, в тому числі, вчинення відповідних дій, спрямованих на безпідставне затягування судового розгляду справи.

152. Верховний Суд звертає увагу, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за послуги, визначені Договором. При цьому позивач під час судового розгляду неодноразово стверджував, що фактично він виконував умови Договору та надавав такі послуги (в тому числі з організації захоронення відходів). У зв`язку з цим, відповідно до статей 73 та 74 ГПК позивач повинен був довести цю обставину. При цьому позивач був обізнаний про існування п.2.5 укладеного сторонами Договору, який визначає перелік інформації та документів, що мають бути передані замовнику під час виконання йог умов.

153. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що відповідач, посилаючись на вказаний п.2.5 Договору, не надав суду апеляційної інстанції нових доводів та / або доказів, оскільки таке посилання було зроблене в обґрунтування недоведеності надання відповідних послуг.

154. Крім того, враховуючи, що відповідно до ст.269 ГПК суд апеляційної інстанції повинен був під час перегляду справи дослідити докази, подані сторонами у справі (в тому числі зміст Договору), навіть за відсутності посилання Товариства на п.2.5 Договору, суд повинен був врахувати його положення.

155. Відповідно до п.3 ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

156. Тобто вказана норма пов`язує можливість скасування судового рішення у зв`язку з відмовою у задоволенні відповідного клопотання лише у тому разі, якщо це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що повинно бути обґрунтовано скаржником.

157. Однак скаржник не зазначив у касаційній скарзі, які саме додаткові аргументи чи докази він хотів надати, у чому полягала неможливість надати ці аргументи у позові та подати докази разом із позовом, які саме фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи було неможливо встановити саме через відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні та яким чином таке задоволення вплинуло на рішення суду і унеможливило захист прав та / або законних інтересів скаржника.

158. Тому Верховний Суд відхиляє цей довід Агрофірми.

Щодо вирішення справи неповноважним складом суду

159. Агрофірма у касаційній скарзі зазначає, що цю справу розглянуто неповноважним складом суду апеляційної інстанції, оскільки судді підлягали відводу. Стверджує, що послідовний аналіз дій викликає обґрунтований сумнів в прихованій упередженості колегії суддів під час розгляду справи, в тому числі на момент подання зауважень на протокол судового засідання за 15.03.2022, необґрунтоване відкладення розгляду справи поза межами встановлених строків (посилається на п.1 ч.1 ст.310 ГПК).

160. Відповідно до п.1 ч.1 ст.310 ГПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

161. Порядок, підстави та наслідки відводу / самовідводу суддів встановлений статтями 35-40 ГПК.

162. Відповідно до ч.2 ст.38 ГПК з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.

163. При цьому скаржник під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не заявляв відповідного клопотання про відвід колегії суддів або певному судді, якщо він вбачав, що такі судді є упередженими щодо результатів розгляду цієї справи або вважав, що є відповідні обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів.

164. Натомість доводи скаржника фактично зводяться до його незгоди з судовим рішенням.

165. У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє цей аргумент скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

166. Відповідно до частин 1 та 2 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

167. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.309 ГПК).

168. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

169. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч.14 ст.129 ГПК).

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу Приватної агрофірми "Острів" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.03.2022 у справі № 914/1979/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

О. Кібенко