25.09.2023

№ 914/2343/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2343/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Мамалуй О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Синчук М.М.

від 20.01.2020

та на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

від 01.02.2021

за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця»

про стягнення заборгованості в розмірі 72 212,59 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення 72 212,59 грн вартості нестачі вугілля.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем як перевізником зобов?язань щодо збереження вантажу під час перевезення.

Правовою підставою позову позивач зазначає статті 20 173 174 193 224 225 306-308 Господарського кодексу України, статті 23, 26 Закону України «Про залізничний транспорт», статті 110, 113-115, 129 Статуту залізниць України.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

28.12.2017 між Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - замовник) та Публічним акціонерним товариством «ДТЕК ОКТЯБРСЬКА ЦЗФ» (далі - виконавець) укладений договір №607-ПУ-ПТП, відповідно до якого замовник зобов`язався передати (поставити) виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов`язані зі збагаченням вугілля та прийняти концентрат. Виконавець зобов`язався прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику в строки та на умовах, обумовлених дійсним договором та відповідними специфікаціями.

19.04.2019 між Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» та Публічним акціонерним товариством «ДТЕК ОКТЯБРСЬКА ЦЗФ» укладено додаткову угоду до договору №607-ПУ-ПТП від 28.12.2017 відповідно до якої продовжено строк дії договору до 23.04.2020.

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» відповідно до Технічних умов завантажило у вагони № 62086178, №63524185, №63783849 та №63813703 вугілля кам`яне марки ДГ 0-100, насипом, відповідно до заяви відправника вугілля кам`яне ДГ-100 УДК № 100. Вантаж укатано катком, марковано в формі поперечних полос, трикутної форми. Цей вантаж позивачем передано Залізниці для його доставки до станції призначення Здолбунів Львівської залізниці на адресу Приватного акціонерного товариства «ДИКЕРГОФФ ЦЕМЕНТ Україна». Наведене підтверджується накладною №50638345 від 11.07.2019 та досилочними накладними №45089331, №45089315, №45093754, №45089430.

Згідно з пунктом 1.2. Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України 08.06.2011 № 138), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 863/5084 (надалі Правила оформлення перевізних документів) накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Згідно з накладною №50638345 від 11.07.2019 та досилочними накладними №45089331, №45089315, №45093754, №45089430 Залізниця прийняла у Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОКТЯБРСЬКА ЦЗФ» на станції Покровськ Донецької залізниці для перевезення вказане вугілля і зобов`язалась доставити його на станцію Здолбунів Львівської залізниці на адресу Приватного акціонерного товариства «ДИКЕРГОФФ ЦЕМЕНТ Україна».

16.07.2019 на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці було здійснено контрольну перевірку маси вантажу у вагонах № 62086178, №63524185, №63783849 та №63813703, за результатами якої встановлено недостачу вантажу. Про даний факт складено комерційний акт № 450003/166 від 16.07.2019.

Вказаний комерційний акт свідчить про те, що згідно з актом загальної форми станції Покровськ Донецької залізниці №54547, №54548, №54549, №54550 від 13.07.2019 та станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці №5911, 5912, №5913, №5914 від 15.07.2019 проведено комісійне переважування вагонів №62086178, №63524185, №63783849, №63813703, яке здійснювалось на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах. Під час переважування вагонів виявлено, що у вагоні №62086178 вага брутто - 86500 кг, тара за документом - 23500 кг, вага нетто - 63000 кг, що менше ваги, вказаної в накладній на 4600 кг №45089430 (а.с. 15); у вагоні №63524185 вага брутто - 81800кг, тара за документом - 23400 кг, вага нетто - 58400 кг, що менше ваги, вказаної в накладній №45089331 на 6500 кг (а.с. 16); у вагоні №63783849 вага брутто - 81800 кг, тара за документом - 23500 кг, вага нетто - 58300 кг, що ваги, вказаної в накладній на 6700 кг №45089315 (а.с. 17); у вагоні №63813703 вага брутто - 82500 кг, тара за документом 23600 кг, вага нетто - 58900 кг, що ваги, вказаної в накладній на 5000 кг №45093754 (а.с. 18), навантаження вантажу на рівні бортів, вкатане катком, маркування у формі поперечних смуг трикутної форми. За рухом поїзду маються поглиблення: у вагоні №62086178 праворуч над 1-6 люками довжиною-900-950 см, шириною 280 см, глибиною 10-20см, у вагоні №№63524185 над 1-7 люками довжиною 1050-1150 см, шириною 240-280 см.

Судами встановлено, що при здійсненні розрахунку нестачі вантажу позивачем враховано пункт 27 Правил видачі вантажів, яким передбачено, що природна втрата маси вантажу для мінерального палива має застосовуватись у розмірі 1% від загальної маси.

Таким чином, нестача вантажу у вагонах становить :

№ 62086178 4600-667=3924 кг,

№ 63524185 6500-649=5851 кг,

№ 63783849 6700-650=6050 кг,

№ 63813703 5000-639=4361 кг.

Згідно з довідкою відправника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» № 1/4731 від 01.08.2019 вартість 1 тони відвантаженого вугілля по накладній № 50638345 становить 3577,36 грн з ПДВ.

З урахуванням наведеного, вартість недостачі, виявленої у вагоні №62086178 з урахуванням норми природної втрати складає 14037,56 грн із розрахунку: 3924 кг (нестача з урахуванням норми природної втрати 1%) X 3577,36 грн (вартість 1 т вугілля з ПДВ).

Вартість недостачі, виявленої у вагоні №63524185 з урахуванням норми природної втрати складає 20931,13 грн із розрахунку: 5851кг (нестача з урахуванням норми природної втрати 1%) X 3577,36 грн (вартість 1 т вугілля з ПДВ).

Вартість недостачі, виявленої у вагоні №63783849 з урахуванням норми природної втрати складає 21643,03 грн із розрахунку: 6050 кг (нестача з урахуванням норми природної втрати 1%) X 3577,36 грн (вартість 1 т вугілля з ПДВ).

Вартість недостачі, виявленої у вагоні №63813703 з урахуванням норми природної втрати складає 15600,87 грн із розрахунку: 4361 кг (нестача з урахуванням норми природної втрати 1%) X 3577,36 грн (вартість 1 т вугілля з ПДВ).

3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Львівської області рішенням від 20.01.2020, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 914/2343/19, позов задовольнив повністю. Стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця», на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ», 72 212,59 грн вартості нестачі вугілля. Стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Октябрська ЦЗФ» 1 921,00 грн судового збору.

Рішення судів обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що на станції відправлення вантаж був прийнятий до перевезення без зауважень, що підтверджено даними накладних №45089331, №45089315, №45093754, №45089430. Втрата, нестача або пошкодження вантажу під час перевезення є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне виконання зобов`язань за договором перевезення та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності для залізниці.

Відповідальність перевізника при перевезенні вантажу, в даному випадку залізниці, передбачена положеннями статті 110 Статуту залізниць України, частиною 2 статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт», статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України.

Пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 24.11.2000 №862/5083, встановлені норми природної втрати та граничного розходження у визначенні маси нетто. Так, зазначеним пунктом передбачено, що природна втрата маси вантажу для мінерального палива має застосовуватись у розмірі 1% від загальної маси.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам`яного вугілля), дійшли висновку, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки останній проведений з урахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу, що у відповідності до пункту 27 Правил перевезення вантажів, на думку позивача, складає 1% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 914/2343/19, у якій просило їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Касаційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» подана з підстав, передбачених пунктом 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у взаємозв`язку з підпунктами «а», «б», «в» пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що дана справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має виняткове значення для скаржника, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень передбачених статтями 130, 133 Статуту залізниць України в питані пред?явлення претензій та позовів у подібних правовідносинах; а також що касаційна скарга стосується питання права (статей 129, 1291 Конституції України, частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 314 Господарського кодексу України, статей 113, 114, 115 Статуту залізниць України, пункту 27 Правил видачі вантажів), яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а також має значення для залізниці, оскільки Верховний Суд у справах № 910/15076/19, №910/5280/19 висловив правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які не були враховані судами попередніх інстанцій, а різна судова практика позбавляє залізницю можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду інших справ, наприклад, № 910/15592/20, № 910/10581/20, № 910/1458/20 та інші, що знаходяться в провадженнях судів першої та апеляційної інстанцій.

6.Узагальнена позиція інших учасників справи.

Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

7. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Предметом позову у цій справі є стягнення збитків у розмірі вартості недостачі вантажу, завданих залізницею як перевізником, який не забезпечив збереження вантажу при перевезенні. Позовні вимоги заявлені вантажовідправником до перевізника.

Частиною першою статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з статтею 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 23 Законом України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Згідно із статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі іншому підприємству згідно з Правилами видачі вантажів.

Статтею 113 Статуту залізниць України передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а)невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Згідно з статтею 26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів.

Статтею 130 Статуту залізниць України передбачено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до статті 133 Статуту залізниць України передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у накладних №45089331, №45089315, №45093754, №45089430 міститься переуступний напис за підписами генерального директора та головного бухгалтера Приватного акціонерного товариства «ДИКЕРГОФФ ЦЕМЕНТ Україна», які скріплені печатками, що свідчить про передачу права на пред`явлення позову Публічному акціонерному товариству «ДТЕК ОКТЯБРСЬКА ЦЗФ», тобто, від вантажоодержувача до вантажовідправника, що відповідає приписам частини другої статті 130, статті 133 Статуту залізниць України.

Частиною першою статті 31 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Відповідно до пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у тому числі захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Згідно із статтею 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до відомостей, що містяться у комерційному акті №450003/166 від 16.07.2019, який за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, а тому є належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси вантажа, зазначеній у накладній № 50638345 від 11.07.2019, вагони, в яких перевозився вантаж, № 62086178, №63524185, №63783849, №63813703 в технічному відношенні були справними. Вагони бездверні, розвантажувальні люки з обох сторін закриті. Течії вантажу немає. При повторному зважуванні вагонів вага підтвердилась. Вантаж, якого бракує, в вагонах вміститися зміг би. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що незбереження вантажу виникло від часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Також залізницею не доведено, що нестача вантажу виникла з незалежних від неї причин.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що втрата під час перевезення є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне перевезення відповідачем вантажу позивача та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці.

Частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Відповідно до частини першої статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

За приписами частини другої статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; 1 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, для мінерального палива. Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Як свідчать матеріали справи, здійснюючи розрахунок збитків, позивач скористався коефіцієнтом 1 % норми природної втрати вантажу.

Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наданий позивачем розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам`яного вугілля), є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки останній проведений з урахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу, що відповідно до пункту 27 Правил перевезення вантажів складає 1% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах.

З посиланням на наведені встановлені обставини, господарські суди дійшли висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Проте, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості розміру заявлених до стягнення у цій справі збитків передчасними.

Суди попередніх інстанцій погодились з позивачем, що при розрахунку збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам`яного вугілля), має застосовуватись коефіцієнт норми природної втрати товару у розмірі 1% від маси вантажу.

Однак, відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах, що відноситься, зокрема, до перевезення вантажів у вологому стані.

Про таку характеристику вантажу, як стан вологи мало б бути зазначено у залізничній накладній №50638345 від 11.07.2019 за якою здійснювалась основна відправка, однак зазначена накладна, яка є двосторонньої угодою на перевезення вантажу, в матеріалах справи відсутня, при цьому судами попередніх інстанцій характеристики (властивості) вантажу - кам`яного вугілля, а саме стану (% вологи) в якому перевозилось кам`яне вугілля не встановлювались, незважаючи на те, що на необхідності застосування 2% коефіцієнту норми природної втрати з огляду на перевезення кам`яного вугілля у вологому стані наполягало Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Аналогічна правова позиція, що розрахунок вартості недостачі вантажу здійснюється з врахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу (кам`яного вугілля) відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, та безпосередньо залежить від характеристики (властивості) вантажу, зазначеній в залізничній накладній, неодноразово викладена в постановах Верховного Суду, прийнятих у подібних правовідносинах, зокрема, від 15.03.2021 у справі №910/5038/20, від 25.01.2021 у справі №910/118/20, від 07.08.2018 у справі №910/23346/16, від 16.10.2019 у справі № 910/16904/18.

Разом з тим, накладна №50638345 від 11.07.2019 у матеріалах справи відсутня, а наявні в матеріалах справи накладні №45089331, №45089315, №45093754, №45089430, які покладені судами попередніх інстанцій в обґрунтування своїх висновків, є додатковими (досильними) перевізними документами до основної відправки та не містять інформації про прийнятий до перевезення товар, тобто має місце невідповідність встановлених судами попередніх інстанцій обставин, доказам, які містяться в матеріалах справи.

У зв?язку з цим слід визнати обґрунтованими доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано частину 2 статті 114 Статуту залізниць України та пункт 27 Правил видачі вантажів, що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, без врахування висновків викладених Верховним Судом у постанові від 03.09.2020 у справі № 910/15076/19.

Щодо наведених відповідачем підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку щодо застосування положень передбачених статтями 130, 133 Статуту залізниць України в питані пред?явлення претензій та позовів у подібних правовідносинах, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту б) частини другої статті 130 Статуту залізниць України право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.

Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

Статтею 133 Статуту залізниць України передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

До претензії або позову додаються документи, які підтверджують вимоги заявника. До претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред`явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Виходячи з аналізу цих норм можна дійти висновку, що передача права на пред`явлення претензій та позовів вантажоодержувачем вантажовідправнику за переуступним написом на документі не звільняє вантажоодержувача від обов`язку виконати вимоги частини другої статті 130 Статуту залізниць України щодо надання визначених в цій статті документів, а саме накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу, які підтверджують право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Залізниця прийняла у Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОКТЯБРСЬКА ЦЗФ» на станції Покровськ Донецької залізниці для перевезення вугілля і зобов`язалась доставити його на станцію Здолбунів Львівської залізниці на адресу Приватного акціонерного товариства «ДИКЕРГОФФ ЦЕМЕНТ Україна», згідно з накладною №50638345 від 11.07.2019, яка є основним перевізним документом та надання якої в оригіналі є обов?язковою умовою, що підтверджує право на пред`явлення до залізниці позову, в розумінні статей 130, 133 Статуту залізниць України.

Наявні у матеріалах справи накладні №45089331, №45089315, №45093754, №450894300 є додатковими (досильними) перевізними документами, які не містять повної інформації про основне відправлення № 50638345, а складені станцією Нижньодніпровськ-вузол у зв`язку з проведенням комісійного переважування вагонів № 62086178, №63524185, №63783849, №63813703 за результатами якого складено комерційний акт № 450003/166 від 16.07.2019. Зазначене не було враховано судами попередніх інстанцій, тобто суди попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясували обставини справи та не в повній мірі дослідили надані позивачем докази, як необхідної передумови для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то вони є безпідставними. Посилання скаржника на необхідність доведення позивачем обставин укладення договору купівлі-продажу кам`яного вугілля та обставин оплати вартості відправленого вантажу за залізничними накладними є помилковими, оскільки позивач у цій справі не був власником майна, а виступав виконавцем за договором збагачення вугілля та вантажовідправником. Право на подання позову були передані йому отримувачем вугілля, згідно з положеннями статті 133 Статуту залізниць України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.08.2018 у справі №910/22324/16, від 16.10.2019 у справі №910/16904/18, від 05.02.2020 у справі №910/3868/19, а також у постанові від 03.09.2020 у справі №910/15076/19, прийнятих у подібних правовідносинах, підстав для відступу від яких скаржником не наведено, а суд не вбачає.

Також Верховний Суд враховує, що відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України, статті 314 Господарського кодексу України, статей 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. При визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, слід застосовувати норми Статуту залізниць України, якими встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, але не виключно, довідки про вартість вугілля (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 916/4345/14, від 05.07.2018 у справі №910/23348/16).

Суди попередніх інстанцій встановили, що вантажовідправник Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ОКТЯБРСЬКА ЦЗФ» не є власником вантажу, що був відправлений у вагонах №62086178, №63524185, №63783849, №63813703 по накладній № 50638345, у зв`язку з чим вартість вантажу була визначена на підставі довідки власника вантажу Приватного акціонерного товариства Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/16904/18

Доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2020 у справі № 910/5280/19 є необгрунтованими, оскільки дану постанову прийнято за інших, встановлених судом, обставин справи та доказів.

8. Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З врахуванням викладеного, оскільки місцевий господарський та апеляційний господарський суди припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, це відповідно є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

9. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі №914/2343/19 скасувати.

3. Справу № 914/2343/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Мамалуй