27.05.2024

№ 914/942/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/942/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Шекшеєвої В. С.,

Львівської міської ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Солодка вишиванка» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019

(у складі колегії суддів: Зварич О. В. (головуючий), Галушко Н. А., Кордюк Г. Т.)

у справі № 914/942/18

за позовом Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солодка вишиванка»

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - позивач, Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солодка вишиванка» (далі - відповідач, ТОВ «Солодка вишиванка») про внесення змін у договір оренди землі від 18.12.2009 № Г-829 (далі - договір оренди землі від 18.12.2009) у частині встановлення нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, загальною площею 0,0995 га, кадастровий номер 4610136600:02:002:0018, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Дорошенка, 2, у розмірі 6 490 186,00 грн (п. 5 договору оренди) та визначення нового розміру орендної плати в сумі 194 705, 58 грн на рік, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки (п. 9 договору оренди).

В обґрунтування позовних вимог прокурор, з посиланням на ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 288 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 21, 23, 30 Закону України «Про оренду землі», зазначив про необхідність приведення договору оренди у відповідність до вимог чинного законодавства у зв`язку зі зміною розміру нормативної грошової оцінки орендованої відповідачем земельної ділянки, яка впливає на розмір орендної плати.

Вказуючи на правомірність звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, прокурор зазначив, що невжиття Радою заходів щодо внесення змін до договору оренди, призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету Ради у належному розмірі. Також прокурор вказав, що Радою, її виконавчими органами та посадовими особами не вжито заходів щодо внесення у судовому порядку змін до договору оренди землі від 18.12.2009, що спричиняє порушення інтересів держави; Рада допустила бездіяльність щодо приведення договору оренди землі від 18.12.2009 у відповідність до вимог чинного законодавства, що свідчить про неналежний захист державних інтересів уповноваженим органом в особі Львівської міської ради, тому наявні підстави для представництва в суді інтересів держави прокурором.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.07.2018 позов прокурора задоволено повністю.

Внесено зміни до договору оренди землі від 18.12.2009, укладеного між Радою та ТОВ «Солодка вишиванка», шляхом викладення п. 5 (щодо встановлення нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 6 490 186,00 грн) та п. 9 (щодо визначення нового розміру орендної плати в сумі 194 705, 58 грн на рік, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) у запропонованій прокурором редакції. Стягнуто з ТОВ «Солодка вишиванка» на користь Прокуратури Львівської області 1 762,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, затвердження Радою нового розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки є обов`язковою підставою для перегляду розміру орендної плати за землю.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що надсилання відповідачеві пропозиції про внесення змін до договору оренди є правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання Радою вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не позбавляє його права звернутись до суду з позовом про внесення змін до договору оренди.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2018 скасовано. Позов прокурора, заявлений в інтересах держави в особі Ради, залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована відсутністю у прокурора законних підстав для звернення у цій справі з позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, оскільки Рада є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності та може самостійно здійснювати захист майнових інтересів територіальної громади, в т. ч. шляхом звернення з позовом до суду. Прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати собою належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави. Прокурором не наведено причин неможливості здійснення Радою захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до відповідача.

Також суд апеляційної інстанції вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягають у розгляді справи за відсутності представника відповідача, участь якого визнавалась судом першої інстанції обов`язковою.

Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019, у квітні 2019 року Заступник прокурора Львівської області звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019, а рішення Господарського суду Львівської області від 31.07.2018 - залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги Заступник прокурора Львівської області зазначив, що підставою звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Ради було невжиття Радою з 01.01.2017 заходів щодо внесення змін до договору оренди землі від 18.12.2009, що негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків держави та порушує інтереси держави. Рада є отримувачем коштів за оренду землі, тобто органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, оскільки порушені інтереси територіальної громади міста Львова.

Також Заступник прокурора Львівської області вказав, що оскільки суд першої інстанції надсилав процесуальні ухвали на адресу відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Витягу з ЄДРЮОФОПГФ, повернення суду повістки про виклик відповідача у судове засідання з вказівкою причин повернення «за закінченням терміну зберігання» свідчить про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.06.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2019 зупинено касаційне провадження у справі №914/942/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 587/430/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2019 поновлено провадження у справі №914/942/18 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.11.2019.

06.11.2019 у судовому засіданні колегією суддів оголошено перерву до 27.11.2019, про що винесено окрему ухвалу.

Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2019 зупинено касаційне провадження у справі №914/942/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 912/2385/18.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі №914/942/18 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.08.2020.

Рада та ТОВ «Солодка вишиванка» не скористалися своїм правом відповідно до ст.295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області.

У судове засідання 12.08.2020 Рада та ТОВ «Солодка вишиванка» своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», внесені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів та положення ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представників Ради та ТОВ «Солодка вишиванка».

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки Заступник прокурора Львівської області подав касаційну скаргу до набрання чинності цим Законом, зазначена касаційна скарга розглядається у порядку, передбаченому ГПК України у редакції, чинній до 08.02.2020.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.12.2009 між Львівською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Солодка вишиванка» (орендар) укладено договір оренди землі № Г-829, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 4610136600:02:002:0018, площею 0,0995 га, яка знаходиться у м. Львові, вул. Дорошенка, 2, для будівництва торгового центру (далі - спірна земельна ділянка).

Відповідно до п. 5 договору оренди землі від 18.12.2009 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 543 394, 25 грн.

У п. 8 договору оренди землі від 18.12.2009 сторони погодили, що договір укладено на 10 років до 19.03.2019. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно із п. 9 договору оренди землі від 18.12.2009 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 46 301,83 грн на рік, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (п. 10 договору оренди землі від 18.12.2009).

Пунктом 13 договору оренди землі від 18.12.2009 сторони узгодили, що розмір орендної плати переглядається відповідно до Закону України «Про оренду землі» та згідно з цим договором, у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршенням стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку (п. 36 договору оренди землі від 18.12.2009).

Договір оренди землі від 18.12.2009 зареєстровано у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.03.2010 за № 04:10:467:00002 кн. 04-1, а також зареєстрований у Львівській міській раді 18.12.2009 за № Г-829, про що вчинено запис у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2.

Ухвалою Ради від 30.06.2016 № 631 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Львова (п. 1), встановлено, що нова нормативна грошова оцінка земель м. Львова вводиться у дію з 01.01.2017 (п. 2), а також покладено на орендарів земельних ділянок у м. Львові обов`язок внести зміни до договорів оренди землі у частині розрахунку орендної плати за землю (п .5). Ухвала Ради оприлюднена у Львівській газеті «Ратуша» (число 25 (1792) 7-13 липня 2016 року).

Згідно додатку до листа Відділу у місті Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 07.05.2018 № 10-13-0.37-517/109-18, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 6 490 186, 00 грн.

Посилаючись на те, що всупереч вимогам ст. 632 ЦК України та ст. 288 ПК України, після затвердження ухвалою Ради від 30.06.2016 № 631 нової нормативної грошової оцінки земель м. Львова (яка є чинною та в судовому порядку не скасована), позивачем та відповідачем не внесено змін у договір оренди землі від 18.12.2009 в частині встановлення нової нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки у розмірі 6 490 186,00 грн (п. 5 договору) та визначення нового розміру орендної плати в сумі 194 705, 58 грн на рік, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 9 договору), прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Ради про внесення змін до п. 5 та п. 9 договору оренди землі від 18.12.2009.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов прокурора в інтересах держави в особі Ради, дійшов висновку, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а тому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 31.07.2018 в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд дійшов висновку про його скасування та залишення позову прокурора без розгляду, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Рада не може самостійно здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача. Прокурором у позові не зазначено причин неможливості здійснення Радою захисту свої прав та інтересів у судовому порядку, а тому у прокурора відсутні законні підстави для звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Ради.

Касаційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає його таким, що зроблений з порушенням норм процесуального та матеріального права з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

Так, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1, 2 ч. 4).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окрім того, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У такому випадку компетентний орган може скористатися процесуальними права, визначеними у ст. 55 ГПК України, а саме не підтримати позовних вимог або подати заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка уточнила правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, та відступила від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18.

Приймаючи постанову від 04.03.2019 про скасування рішення суду першої інстанції від 31.07.2018 та залишення позову прокурора без розгляду, суд апеляційної інстанції виходи з того, що Рада, яка є уповноваженим державою органом на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності та може самостійно здійснювати захист майнових інтересів територіальної громади, в т. ч. шляхом звернення з позовом до суду.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки прокурором не наведено причин неможливості здійснення Радою захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до відповідача, у прокурора відсутні законні підстави для звернення з цим позовом до господарського суду в інтересах держави в особі Ради.

При цьому апеляційний господарський суд застосував наведені вище норми матеріального права щодо права прокурора на звернення до суду з позовом всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду в зазначеній вище постанові у справі №912/2385/18.

Зокрема, апеляційний суд не надав правової оцінки:

діям прокурора щодо дотримання ним процедури, встановленої ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, оскільки відповідно до положень ст. 53 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті;

поведінці Ради щодо невжиття нею заходів після того, як їй стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, розумності строку, протягом якого Рада мала можливість відреагувати на такі порушення інтересів держави.

Скасувавши рішення суду першої інстанції від 31.07.2018 та залишивши без розгляду позов прокурора у справі № 914/942/18, яка розглядається, апеляційний господарський суд на обґрунтування відсутності у прокурора законних підстав для звернення до суду із цим позовом вказав на те, що прокурором у позові не зазначено причин неможливості здійснення Радою захисту своїх прав та інтересів в судовому порядку.

Така позиція апеляційного господарського суду суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 про те, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, а не повідомлення суду причин неможливості здійснення органом, в інтересах якого прокурор пред`являє позов, захисту своїх прав та інтересів в суді самостійно.

Перелік випадків залишення позову без розгляду міститься в ст. 226 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов прокурора, заявлений в інтересах держави в особі Ради, ні на одні із цих випадків не послався, вказавши в оскаржуваній постанові як правову підставу залишення позову без розгляду ст. 226 ГПК України (без визначення пункту частини 1 зазначеної статті).

За таких обставин висновок апеляційного господарського суду про залишення без розгляду позову прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Ради, є передчасним, а ухвалена судом апеляційної інстанції постанова від 04.03.2019 не відповідає вимогам ст. 236-238 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 6 ст. 310 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що в силу положень ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази та встановлювати обставини, касаційна скарга Заступника прокурора Львівської області підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції від 04.03.2019 - скасуванню з направленням справи до цього суду для продовження розгляду.

З огляду на висновок Касаційного господарського суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 08.02.2020, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 914/942/18 скасувати.

3. Справу № 914/942/18 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді:

І. С. Міщенко

В. Г. Суховий