ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/1220/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області
у складі судді Літвінова С.В.
від 17.04.2023 та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Філінюк І.Г., Аленін О.Ю., Разюк Г.П.
від 14.06.2023
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства "Дім марочних коньяків "Таврія"
про стягнення 19 024 909,04 грн.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.08.2023 № 29.2-02/2004 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 916/1220/23 у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2023 для розгляду справи № 916/1220/23 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Студенець В.І.
1. Історія справи
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дім марочних коньяків "Таврія" про стягнення 19 024 909,04 грн.
У позові ОСОБА_1 заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.03.2023 у справі № 916/1220/23 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за звернення до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дім марочних коньяків "Таврія" про стягнення 19 024 909,04 грн. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (надання доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі) - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 у справі № 916/1220/23, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Дім марочних коньяків "Таврія" про стягнення 19 024 909,04 грн повернуто ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_1 не виконано вимог ухвали Господарського суду Одеської області від 29.03.2023 у даній справі - не надано доказів сплати судового збору за подання позовної заяви.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у даній справі ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно повернуто позовну заяву ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою судового збору, оскільки позивач має право на звільнення від сплати судового збору на підставі частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Скаржник зазначає, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції недостатньо уважно здійснили оцінку майнового і соціального стану позивача, та неправильно застосували частини 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір", статтю 53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У касаційній скарзі скаржником також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин 3, 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, та з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 і постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 571/1467/19.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Позивачем до Верховного Суду також подано клопотання про врахування правової позиції Верховного Суду, з посиланням на ухвалу Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 925/615/22.
До Верховного Суду від компанії GONIKIOS WINE LTD надійшла заява повідомлення, а від фізичної особи - ОСОБА_2 надійшла відповідь. Однак, зважаючи на те, що вказані особи не є учасниками даної справи, Суд, враховуючи положення статей 169 170 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про залишення поданих документів без розгляду.
4. Позиція Верховного Суду
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дім марочних коньяків "Таврія" про стягнення 19 024 909,04 грн.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем до позовної заяви не надано доказів сплати судового збору в установленому Законом України "Про судовий збір" розмірі, а саме, 285 373,64 грн.
Водночас, у позові ОСОБА_1 заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви. Вказане клопотання мотивоване тим, що позивач є пенсіонером і сума судового збору є занадто великою для позивача. На підтвердження даних доводів позивачем надано довідку від 21.02.2023 № 54, видану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідно до якої розмір його пенсії за віком за період з січня 2022 року по грудень 2022 року склав 160 551,76 грн, та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 21.02.2023, згідно з якими інформація про доходи з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2022 року відсутня. Тому позивач вважає, що враховуючи частини 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" наявні підстави для звільнення його від сплати судового збору, оскільки сума судового збору у розмірі 285 373,64 грн становить більше ніж 5% від сукупного річного доходу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір"), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Наведеними правовими нормами Закону України "Про судовий збір" встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити, відстрочити сплату судового збору або зменшити його розмір.
Водночас, з аналізу ж статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.
У постанові Верховного Суду від 12.03.2021 по справі № 912/1061/20 наведено висновок про застосування норм права про те, що відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря тих судових витрат, яких зазнає сторона.
Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, у якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень зменшити тягар судових витрат стосовно сплати судового збору. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
При цьому Господарський процесуальний кодекс України покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 420/1582/19, від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19 тощо).
Питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.
Як зазначено у постановах Верховного Суду від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21, від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21, оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26 липня 2005 року; "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland") від 26 липня 2005 року).
Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.
Як зазначалось вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підтвердження доводів про те, що позивач є пенсіонером і сума судового збору є занадто великою для нього, позивачем надано довідку від 21.02.2023 № 54, видану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідно до якої розмір його пенсії за віком за період з січня 2022 року по грудень 2022 року склав 160 551,76 грн, та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 21.02.2023, згідно з якими інформація про доходи з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2022 року відсутня.
За оцінкою суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, надані ОСОБА_1 докази в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору, не є достатніми доказами підтвердження скрутного майнового стану позивача, зокрема, відсутності у позивача вкладів, нерухомого та рухомого майна, грошової допомоги та компенсацій, цінних паперів тощо.
При цьому, слід зазначити, що позивач ні у позові, ні в апеляційній чи касаційні скарзі не стверджує про існування у нього скрутного майнового стану, а лише наполягає на тому, що - "позивач впевнено потрапляє під дію ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір".
Крім того, позивач мав право на звернення до суду з клопотання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, або зменшення його розміру, водночас таким правом не скористався.
Таким чином не встановивши обставин, які б достеменно свідчили про існуючий скрутний майновий стан позивача, який би перешкоджав сплаті судового збору при зверненні до суду з позовною заявою, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано ухвалою від 29.03.2023 залишив позов без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (надання доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі), відмовивши при цьому у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 29.03.2023 у даній справі позивач надав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків, відповідно до якої позивач надав додаткові пояснення, обґрунтування та скрин-шот довідки переселенця, але не надав доказів сплати судового збору в установленому порядку та розмірі, доказів наявності/відсутності коштів, рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.
Частиною 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Враховуючи те, що позивачем не було усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду Одеської області від 29.03.2023 у даній справі про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі приписів статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, Суд зазначає, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (заява №28249/95) зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 60).
Отже, відмова місцевого господарського суду у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору у зв`язку з відсутністю правових підстав для такого звільнення, свідчить про дотримання судом принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та правової визначеності, і така відмова не може бути визначена як обмеження доступу до правосуддя.
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій недостатньо уважно здійснили оцінку майнового і соціального стану позивача та неправильно застосували частини 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір", статтю 53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, враховуючи приписи статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме заявник відповідного клопотання (про звільнення від сплати судового збору) повинен подати докази на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Натомість, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач такого процесуального обов`язку не виконав, та не довів наявності обставин, які б достеменно свідчили про існуючий скрутний майновий стан, який би перешкоджав сплаті судового збору при зверненні до суду з позовною заявою.
До того ж судом першої інстанції в ухвалі від 29.03.2023 зазначалось про недостатність наданих позивачем доказів на підтвердження фінансової неможливості позивача сплатити судовий збір, зокрема, судом зазначено про не надання позивачем інформації, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), яка могла б бути підтвердженням наявності скрутного майнового стану. Однак позивачем впродовж розгляду цієї справи такої інформації не надано. А доводи позивача про те, що неможливо надати таку інформацію, оскільки потрібно зібрати довідки з усіх банків України, яких близько 65, та з усіх депозитарних установ України, яких більше 200, Суд вважає неспроможними, оскільки, позивач, діючи добросовісно, мав можливість надати інформацію щодо наявності/відсутності коштів на рахунках, в тих банківських або депозитних установах, які обслуговують позивача.
До того ж, законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше: відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Щодо доводів позивача про те, що він є внутрішньо переміщеною особою, Суд зазначає те, що внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації громадяни України змушені залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків. У той же час, внутрішньо переміщена особа зобов`язана дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства (стаття 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), у тому числі Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір".
Суд відхиляє аргументи скаржника, наведені у клопотанні про врахування правової позиції Верховного Суду, з посиланням на ухвалу Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 925/615/22, оскільки: зважаючи на імперативність змісту частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах Верховного Суду; вказана ухвала Верховного Суду не міститься висновку про застосування частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір"; зазначеною ухвалою не було звільнено заявника касаційної скарги від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Наведені позивачем доводи не можна визнати такими, що унеможливлюють чи утруднюють сплату судового збору або свідчать про відсутність коштів для сплати судового збору, тому не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору, що узгоджується із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
Крім того, Верховний суд звертає увагу, що відповідно до частини 8 статті 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин 3, 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає про відсутність підстав для його задоволення, оскільки як у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, так і постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 571/1467/19 не міститься висновку про те, як зазначає скаржник, що "єдиним критерієм оцінки майнового стану позивача для застосування частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" є той факт, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік". Відтак, відсутність відповідного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах унеможливлює можливість відступу від нього.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
6. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 916/1220/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.А. Кролевець
В.І. Студенець