ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1423/18
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",
самопредставництво - заступник начальника юридичної служби Орєшкова Н.В. (пункт 3.11 розділу 3 Посадової інструкції заступника начальника юридичної служби, затвердженої наказом №218/19 від 20.05.2020 начальника Одеської філії ДП "АМПУ" (Адміністрація Одеського МП) у редакції наказу №307/19 від 30.06.2020)
відповідач - Одеська митниця ДФС,
представник не з`явився
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області
представник не з`явився
розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
від 20.02.2020
у складі колегії суддів: Бєляновський В.В. (головуючий), Аленін О.Ю., Богатир К.В.
та рішення Господарського суду Одеської області
від 15.10.2019
у складі судді Роги Н.В.
у справі №916/1423/18
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
до Одеської митниці ДФС
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області
про зобов`язання укласти договір
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2018 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про зобов`язання Одеської митниці ДФС укласти з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) у редакції, викладеній у позовній заяві.
1.1. Позивач обґрунтовував власні вимоги тим, що 03.12.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Одеською митницею ДФС (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №ДФ-160. За умовами договору оренди, зокрема, пункту 5.9. цього договору, відповідач зобов`язався укласти з ДП "Одеський морський торговельний порт" (правонаступником якого є адміністрація, позивач) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, однак відповідний договір у добровільному порядку між сторонами не укладено.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій до нового розгляду
2. Справа слухалась неодноразово.
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2018 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Місцевий господарський суд, застосувавши положення частин першої, другої статті 11 ЦК України, статей 509 525 530 626 629 759 ЦК України, статей 193 283 ГК України, Закону України "Про морські порти України" та врахувавши пункт 5.9. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №ДФ-160 від 03.12.2008 (зі змінами), який є чинним та обов`язковим для виконання сторонами, дійшов висновку про те, що відповідно до пункту 5.9. договору, в орендаря виник обов`язок протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Відповідачем зазначене не було виконано. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Однак, врахувавши подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, яка містилась у відзиві на позовну заяву за вх. №15886/18 від 06.08.2018 та запереченнях за вх. №17802/18 від 03.09.2018, а також положення статті 262 ЦК України, відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності.
3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 07.11.2018 скасовано, позовні вимоги задоволено частково; визнано укладеним договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання), укладений між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" і Одеською митницею ДФС в редакції, зазначеній у резолютивній частині постанови апеляційного суду.
3.1. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію, укладення якого є обов`язковим в силу умов договору (пункт 5.9. договору від 03.12.2008). Суд звернув увагу на те, що із запропонованої позивачем редакції необхідно виключити пункт 1.3. розділу 1 договору, яким визначено загальну суму договору на 2018 рік, оскільки умовами договору детально визначено порядок і терміни розрахунків за надані послуги. Також, зазначивши, що Одеська митниця ДФС тривалий час користувалася приміщеннями за договором оренди державного майна від 03.12.2008, однак не сплачувала позивачу вартість спожитих нею комунальних послуг та не виконала свого обов`язку щодо укладення з балансоутримувачем орендованих приміщень договору на компенсацію експлуатаційних витрат, суд дійшов висновку, що таке порушення є триваючим у часі, тому дія строку позовної давності на такі правовідносини не поширюється.
Короткий зміст постанови Верховного Суду, підстави направлення справи на новий розгляд
4. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, 13.03.2019 Одеська митниця ДФС подала касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2019, в якій просила постанову апеляційного суду скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.11.2018 залишити без змін.
4.1. Постановою 19.06.2019 Верховний Суд касаційну скаргу Одеської митниці ДФС задовольнив частково, рішення Господарського суду Одеської області від 07.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №916/1423/18 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
4.2. Верховний Суд направив справу на новий розгляд, зазначивши у постанові про те, що судами не досліджено всіх умов договору, не встановлено чи відповідають наведені позивачем у прохальній частині позовної заяві умови договору вимогам чинного законодавства. Верховний Суд зауважив, що суди обмежились посиланням на наявний у відповідача обов`язок щодо укладення правочину та обмежились виключенням з цього договору пункту 1.3. розділу 1 договору, не проаналізувавши спірні пункти договору (пункти 2.4.19, 7.4).
4.3. Верховний Суд звернув увагу, що місцевий суд не встановив момент початку та закінчення перебігу позовної давності, зазначивши, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядок обчислення та перебіг позовної давності відповідно до статті 262 ЦК України, а строк виконання зобов`язання з укладання договору на відшкодування експлуатаційних витрат прямо встановлений пунктом 5.9. договору. Крім того, Верховний Суд зазначив, що місцевим судом всупереч чинному законодавству ототожнено строк виконання зобов`язання із позовною давністю.
За таких обставин, Верховний Суд зауважив на передчасності висновків судів попередніх інстанцій по суті спору.
Короткий зміст рішення місцевого суду за результатами нового розгляду
5. Рішенням 15.10.2019 Господарський суд Одеської області у задоволенні позову Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) до Одеської митниці ДФС про зобов`язання укласти договір відмовив.
5.1. Місцевим судом встановлено, що 03.12.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №ДФ-160, відповідно до умов пункту 1.1. якого орендодавець за актом приймання-передачі від 03.12.2008 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно для службового використання. Суд встановив, що за умовами пункту 10.1. договору, цей Договір укладено на 2 роки 11 місяці, а відповідно до пункту 10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженого управляти об`єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
5.2. Судом встановлено, що 27.09.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ по Одеській області, орендодавець) та Одеською митницею ДФС, як правонаступником Південної митниці (орендар), укладено договір про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 нерухомого майна, що належить до державної власності, яким пункт 1.1. договору викладено у новій редакції та визначено, що балансоутримувачами об`єкта оренди є ДП "Одеський морський торгівельний порт" та ДП "Адміністрація морських портів України". Судом також встановлено домовленість сторін про те, що зміни набирають чинності з дня їх підписання сторонами та скріплення печатками, а договір регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 13.06.2013.
5.3. Застосувавши приписи частини першої статті 283 ГК України, частини першої статті 759 ЦК України, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між РВ ФДМУ по Одеській області та Одеською митницею ДФС, як правонаступником Південної митниці, є орендними.
5.4. Суд зауважив, що сторонами за договором оренди №ДФ-160 від 03.12.2008 є лише РВ ФДМУ по Одеській області (орендодавець) та Одеська митниця ДФС, як правонаступник Південної митниці (орендар), а балансоутримувачі (ДП "Одеський морський торгівельний порт" та ДП "Адміністрація морських портів України") лише погодили договір оренди №ДФ-160 від 03.12.2008 та договір від 27.09.2016 про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 і не є сторонами зазначених договорів.
5.5. Застосувавши положення частини першої статті 509, статті 626 ЦК України, статті 174 ГК України та здійснивши аналіз пункту 5.9. Договору оренди, місцевий суд дійшов висновку, що зобов`язання виникло в орендаря безпосередньо перед орендодавцем, а не перед третьою особою-балансоутримувачем, тому відсутні підстави вважати, що виходячи з умов договору оренди №ДФ-160 від 03.12.2008 в орендаря виникло зобов`язання перед балансоутримувачем щодо обов`язкового укладання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання об`єкта оренди та надання комунальних послуг орендарю. Також, місцевий суд дійшов висновку, що у ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), як балансоутримувача, виникло право звернутися до орендаря з пропозицією щодо укладання договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.
5.6. Місцевий суд встановив, що з метою реалізації свого права ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) супровідним листом від 13.09.2017 (вих. №33А/1962) направило Одеській митниці ДФС для узгодження та підписання проекти договорів на відшкодування експлуатаційних витрат з надання послуг з видачі питної води, прийом господарсько-побутових стоків у систему каналізації, утримання теплового обладнання та мереж теплопостачання, а також на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію. Також, судом встановлено, що 16.03.2018 (вих. №19-33А/492) позивач направив на адресу Одеської митниці ДФС лист з проханням погодити договори на відшкодування експлуатаційних витрат, що були направлені супровідним листом від 13.09.2017 (вих. №33А/1962).
5.7. Застосувавши положення статей 627, 628, статті 632, частини першої статті 638, частини першої статті 641 ЦК України, частини четвертої статті 179, частин першої, третьої статті 180 ГК України та здійснивши аналіз пункту 1.3 договору в редакції позивача, місцевий суд дійшов висновку, що договір не містить загальної суми договору на 2018 рік, тому Одеська митниця ДФС, як сторона за договором та замовник послуг водопостачання, водовідведення та теплопостачання, не отримала пропозиції щодо такої істотної умови як ціна договору. Також, суд зазначив, що відповідно до пункту 2.4.19. договору після підписання договору замовник зобов`язаний оплатити послуги за період з 01.01.2015 за тарифами, які діють на момент укладення договору. Разом з тим, відповідно до пункту 3.3. договору, оплата здійснюється за тарифами, що діють на момент отримання послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення, затвердженими у встановленому чинним законодавством порядку та затвердженими наказом начальника адміністрації Одеського морського порту. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що положення пункту 2.4.19. договору суперечать положенням пункту 3.3. договору, оскільки на дату набрання чинності рішенням суду (як і станом на дату розгляду справи по суті), з урахуванням матеріалів справи, існують зовсім інші тарифи на послуги, ніж ті, що зазначені в пункті 3.3 договору.
5.8. Суд погодився з позицією відповідача у справі щодо невідповідності положень пункту 2.4.19. договору частині другій статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який був чинним до 01.05.2019, та частині першій статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який за винятком окремих положень введено в дію з 01.05.2019.
6. Місцевий суд зазначив, що позивачем у справі не обґрунтовано, за яких підстав умови договору на відшкодування витрат на спожиті послуги між ДП "Адміністрація морських портів України" та Одеською митницею ДФС розповсюджуються на взаємовідносини цих сторін починаючи саме з 01.01.2015, оскільки проект договору для підписання позивачем на адресу відповідача надісланий лише 13.09.2017, а доказів існування правовідносин у вигляді документів, що підтверджують надання послуг, виставлення рахунків для оплати, здійснення оплати за надані послуги, позивачем до матеріалів справи не надано.
6.1. Місцевий суд, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зазначив, що наданий позивачем проект договору на відшкодування експлуатаційних витрат не містить розділу "Порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг та розв`язання спорів", який передбачено Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (зі змінами та доповненнями).
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача укласти з ДП "Адміністрація морських портів України" договір на відшкодування експлуатаційних витрат саме у запропонованій ним редакції, яка міститься у тексті позовної заяви, та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
7. Постановою 20.02.2020 Південно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) залишив без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 - без змін.
7.1. Апеляційний суд погодився з прийнятим судом першої інстанції рішенням про відмову у задоволенні пред`явлених ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) позовних вимог, однак вважав, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову, є іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення.
7.2. Апеляційний суд, застосувавши положення статей 3 6 12-15 20 203 626-628 638 ЦК України, дійшов висновку, що у випадку відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною, а вимога "про зобов`язання укласти договір на умовах запропонованого проекту договору" є неналежним способом захисту цивільних прав, не відповідає визначеним статтею 16 ЦК України способам судового захисту, що узгоджується з позицією Верховного Суду України у постанові 10.10.2012 у справі №6-110цс12 та постанові Верховного Суду 25.06.2019 у справі №922/1500/18.
7.3. Керуючись частиною другою статті 5 ГПК України, апеляційний суд зазначив, що якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У спірному випадку у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною).
7.4. Оскільки належний спосіб захисту порушеного права визначено законом, у суду відповідно до частини другої статті 5 ГПК України відсутні повноваження для визначення іншого способу захисту, ніж той, який обрано самим позивачем. А з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Такі висновки апеляційного суду обґрунтовано з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду 25.06.2019 у справі №922/1500/18.
Процедура касаційного провадження у Верховному Суді
8. 12.03.2020 ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" поштовим відправленням звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою з вимогами про скасування прийнятих по суті спору у справі №916/1423/18 судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.
8.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1423/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Малашенкова Т.М. - головуюча, Колос І.Б., Бенедисюк І.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2020; у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. за наслідком проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №916/1423/18 для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Малашенкова Т.М. - головуюча, Бенедисюк І.М., Булгакова І.В. (витяг з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2020).
8.2. Ухвалою Верховного Суду 02.04.2020 колегією суддів у складі Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В. відкрито касаційне провадження у справі №916/1423/18 за касаційною скаргою ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019, призначено розгляд касаційної скарги позивача у засіданні Касаційного господарського суду на 30.04.2020; ухвалою Суду 30.04.2020 розгляд справи відкладено на 21.05.2020.
8.3. У зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1423/18 визначено колегію суддів у складі Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020.
8.4. Ухвалою 21.05.2020 Верховний Суд у визначеному складі справу №916/1423/18 разом із касаційною скаргою ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 передав на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
8.5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1423/18 визначено колегію суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі: Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2020.
8.6. Ухвалою 12.06.2020 Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийнято справу №916/1423/18 разом із касаційною скаргою ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 у справі №916/1423/18 до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та призначено розгляд касаційної скарги ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 у справі №916/1423/18 у судовому засіданні на 26.06.2020 о 10:45.
8.7. Ухвалою 26.06.2020 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду відклав розгляд касаційної скарги ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 у справі №916/1423/18 у судовому засіданні на 04.09.2020 о 10:30.
8.8. У зв`язку з відпусткою суддів Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1423/18 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Пількова К.М., Ткача І.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020.
8.9. У судовому засіданні 04.09.2020 оголошено перерву до 18.09.2020 12:30.
8.10. У зв`язку з виходом з відпустки судді Львова Б.Ю. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1423/18 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2020.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
9. Не погоджуючись з прийнятими у справі №916/1423/18 постановою апеляційного суду від 20.02.2020 та рішенням місцевого суду від 15.10.2019, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
9.1. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що справа №916/1423/18 розглядалася судами різних інстанцій неодноразово. Одночасно із цією справою судом здійснювався розгляд аналогічного спору між тими ж сторонами та згідно з подібним договором оренди про зобов`язання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, запропонованій позивачем (справа №916/1422/18). Разом з тим, рішення у цих двох справах є різними. Так, у справі №916/1422/18 позов розглядався судами як переддоговірний спір, суди задовольнили позовні вимоги, керуючись господарським законодавством, а у справі №916/1423/18 судами відмовлено у задоволенні позову на підставі цивільного законодавства із зазначенням про неправильне обрання позивачем способу захисту свого права. Зазначене, на думку скаржника, унеможливлює встановлення єдиної правової позиції щодо застосування статті 16 ЦК України та інших правових норм, які підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у межах позовних вимог.
9.2. Скаржник звернув увагу, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №6-110цс12, суперечить висновкам Верховного Суду у справі №916/1422/18 (постанова від 27.02.2020), тому, на думку скаржника, питання щодо правильного застосування норм права у цій справі залишається невизначеним і створює підстави для суперечок у врегулюванні подальших відносин між позивачем та відповідачем.
9.3. Скаржник аргументував, що жодним законодавчим актом не передбачено надання будь-яким органам доходів і зборів, у тому числі митним органам, житлово-комунальних послуг на безоплатній основі, а фінансування відповідного органу за рахунок державного бюджету жодним чином не доводить факт звільнення органу від оплати наданих йому послуг і у випадку укладення сторонами відповідного договору, такий договір має бути зареєстровано у встановленому порядку та взято на облік як бюджетне зобов`язання.
9.4. Скаржник доводив, що Верховним Судом у постанові від 19.06.2019 у цій справі вже встановлено та підтверджено наявність обов`язку у відповідача, закріпленого пунктом 5.9. Договору оренди ДФ-160 від 03.12.2008, від виконання якого він ухиляється, чим у свою чергу порушує права та інтереси позивача, оскільки надання комунальних послуг здійснюється протягом дії договору оренди та по сьогоднішній день включно. Водночас, відповідач не заперечував факту споживання/отримання послуг від позивача, однак заперечує необхідність їх відшкодування. Скаржник звернув увагу, що звертаючись з позовом, він просив зобов`язати відповідача укласти саме договір на відшкодування витрат за фактично спожиті відповідачем послуги із водо-, теплопостачання та водовідведення, а метою укладення такого договору є компенсація витрат позивачу, які останній здійснив тепло-, водопостачальникам у межах спожитих відповідачем послуг.
Підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
10. Ухвала Верховного Суду від 21.05.2020 мотивована тим, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги позивача у справі №916/1423/18, спір у якій виник у зв`язку з відмовою відповідача на виконання пункту 5.9. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укласти з позивачем договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) у редакції, наведеній у позові, дійшла висновку про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду 31.10.2019 у справі №916/1134/18 щодо застосування у подібних правовідносинах статті 16 ЦК України у розгляді питання про належність обраного позивачем способу захисту прав шляхом пред`явлення до відповідача позову про зобов`язання укласти договір.
10.1. Колегія суддів Верховного Суду зауважила, що у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №916/1134/18, предметом розгляду якої були вимоги ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" про зобов`язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві, колегія суддів Верховного Суду зазначила про те, що серед способів захисту, передбачених у статті 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як зобов`язання особи до укладення відповідних договорів. Також, при розгляді справи №916/1134/18 колегія суддів Верховного Суду зауважила, що в силу частини другої статті 5 ГПК України, суд може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не суперечить закону, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права. Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав та виконання цивільних обов`язків (статей 3 6 12-15 20 ЦК України), колегія суддів дійшла висновку, що у разі відмови відповідача в укладенні договору порушене право позивача підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною. Зважаючи на заявлені позивачем у справі №916/1134/18 вимоги про зобов`язання відповідача укласти договір на умовах, наведених у позовній заяві, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, що є підставою для відмови в позові.
10.2. Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що при перегляді справи №916/1422/18 (за аналогічного суб`єктного складу сторін та предмета спору із справою №916/1423/18) у постанові від 27.02.2020 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та залишив без змін рішення місцевого та апеляційного судів про задоволення позову та зобов`язання Одеської митниці ДФС укласти з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію у редакції згідно резолютивної частини рішення. Разом з тим, при розгляді справи №916/1423/18 колегія суддів Верховного Суду зазначила, що з аналізу прийнятих Верховним Судом постанов у справах №916/1134/18 та №916/1422/18 за подібних правовідносин із справою №916/1423/18 вбачається неоднакове застосування Касаційним господарським судом положень статті 16 ЦК України при вирішенні питання про те, чи є "некоректне" зазначення позивачем способу захисту у справі безумовною підставою для відмови у позові по суті, зважаючи на те, що у позовних заявах названих справ ДП "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" зазначено бажану позивачем редакцію договору, яку він просить суд зобов`язати укласти відповідача.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
11. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень у касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу позивача щодо доводів про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами положень статей 16 509 526 610 629 632 ЦК України, статей 173 174 175 180 181 187 193 ГК України, статті 5 ГПК України.
А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій та мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги
12. Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів. Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України).
Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.
13. Як передбачено частиною другою статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України №2269-ХІІ, чинного на момент звернення позивача з цим позовом до суду (13.07.2018) та на час нового розгляду справи у місцевому суді (15.10.2019), укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Отже, законом в імперативному порядку визначено необхідність дотримання при укладенні договору оренди державного майна певних істотних умов, які визначаються Типовим договором оренди державного майна, розробленим та затвердженим Фондом державного майна України.
14. Типовим договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженим наказом ФДМУ №1774 від 23.08.2000 та чинним у новій редакції відповідно до наказу ФДМУ №1329 від 09.08.2007, було передбачено як істотну умову договору оренди обов`язок орендаря здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого Майна та протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого Майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю (пункт 5.13).
Отже, переддоговірний спір щодо укладення з балансоутримувачем орендованого державного майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, законодавцем віднесено до категорії переддоговірних спорів, укладення яких є обов`язковим в інших випадках передбачених законом. Ухиляння сторони договору оренди від прийнятих на себе зобов`язань, визначених договором оренди на підставі типового договору, затвердженого компетентним державним органом, відповідно до вимог спеціального закону, надає право третій особі відповідно до статті 511 ЦК України вимагати такого виконання зобов`язаною особою (орендарем) в судовому порядку. Отже, згідно з частиною третьою статті 179 ГК України такі переддоговірні спори можуть розглядатися судами.
15. Господарські договори, за приписами частини сьомої статті 179 ГК України, укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Отже, законодавцем регламентовано можливість застосування при укладенні господарських договорів як приписів, передбачених Господарським кодексом України, так особливостей укладення певних видів договорів, передбачених іншими нормативно-правовими актами.
16. Частиною восьмою статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України №2269-ХІІ визначено, що відносини оренди об`єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про морські порти України".
17. Частиною третьою статті 11 Закону України "Про морські порти" у редакції, чинній на час розгляду спору судами, регламентовано, що адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Контроль організовується та здійснюється у встановленому актами законодавства України порядку. У відповідних випадках та в порядку, встановленому актами законодавства України, здійснюються також перевірки рівня іонізуючого випромінювання, фітосанітарний, ветеринарно-санітарний контроль, державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин, медичний огляд пасажирів, екіпажів, бригад тощо з метою виявлення осіб з симптомами інфекційних хвороб.
18. Також, відповідно до частин першої-другої статті 15 цього Закону визначено загальну мету та повноваження адміністрації морських портів України, до яких, зокрема, віднесено: утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту; забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності та отримання послуг у морському порту. У процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об`єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.
19. Отже, до компетенції адміністрації морських портів України належить як надання комунальних послуг (послуг електропостачання, водопостачання та водовідведення) орендарям державного майна порту, переданого їй у відання, так укладення договорів з відшкодування вартості наданих нею послуг, з урахуванням особливостей укладення та виконання договорів оренди об`єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, балансоутримувачем яких є адміністрація.
20. Судами встановлено, що позивач (ДП "Адміністрація морських портів України"), як балансоутримувач орендованого відповідачем (Одеською митницею ДПС) майна, у липні 2018 року звернувся з позовом про зобов`язання укласти договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) у певній редакції, яка була зазначена ним у резолютивній частині його позовної заяви, надавши при цьому докази дотримання загальної процедури укладення господарських договорів у порядку статті 181 ГК України.
21. Справа слухалась судами неодноразово. Скасовуючи постановлені судами рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд у постанові 19.06.2019 у цій справі не ставив під сумнів правильність висновків судів про надання позивачу судового захисту відповідно до обраного ним способу захисту, а зазначив про необхідність встановлення судами початку та завершення перебігу строку позовної давності за укладеним договором оренди, з огляду на продовження його дії договором про внесення змін до договору оренди 27.09.2016, та необхідність дослідження судом спірних пунктів запропонованої редакції договору на предмет їх відповідності нормам спеціального законодавства.
22. Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту згідно статті 16 ЦК України та зазначив про неможливість обрання іншого ефективного способу захисту відповідно до частини другої статті 5 ГПК України, оскільки вона визначає сукупність двох умов щодо можливості застосування судом на власний розсуд ефективного способу захисту. Такі умови, за висновками апеляційного суду, були відсутні у даному випадку, тому апеляційний суд погодився з висновками резолютивної частини рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову.
23. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).
24. Слово "зобов`язувати" в українській мові має декілька значень: накладати на кого-небудь якісь обов`язки, примушувати когось виконувати що-небудь; примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином (Словник української мови в 11 томах, том 3, стор. 675). Отже, словосполученням "про зобов`язання укласти договір у певній редакції, наданій позивачем" позивач відобразив своє волевиявлення до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та просив суд примусити відповідача до цього.
Вимога позивача зводилася до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач, прийнявши на себе зобов`язання щодо укладення договору про відшкодування на користь третьої особи (балансоутримувача) комунальних витрат, пов`язаних з орендою державного майна, відмовився від їх виконання та заперечував укладення договору про відшкодування комунальних витрат на користь цієї особи.
25. Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 ГК України, одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.
Відповідно до пункту 67 постанови 26.05.2020 у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19), розглядаючи спір про поновлення договору оренди землі в судовому порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку:
"якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту".
При цьому, Велика Палата Верховного Суду залишила без змін резолютивну частину рішень місцевого та апеляційного судів, які визнали поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, змінивши тільки мотивувальну частину цих рішень про відповідність обраного позивачем способу захисту вимогам цивільного та спеціального (земельного) законодавства.
26. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
27. Як встановлено судами за змістом прохальної частини позовної заяви, позивач просив зобов`язати відповідача укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат у певній редакції, наведеній ним відповідно до статей 20 179-181 187 ГК України, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду (том 1, а.с. 3-15).
28. Отже, визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.
Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.
29. Відтак, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.
За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.
30. Розглядаючи спір про зобов`язання ПАТ "Київенерго" укласти договір на постачання електроенергії в редакції типового договору, запропонованій позивачем, Велика Палата Верховного Суду у постанові 08.05.2018 у справі №757/45133/15-ц (провадження №14-114цс18) зазначила про таке: "Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статті 3 6 12-15 20 ЦК України, статті 3-5 ЦПК України, у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) можна зробити висновок про те, що в разі невиконання постачальником електричної енергії зобов`язання з укладення договору, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом зобов`язання". У цьому випадку Великою Палатою Верховного Суду було залишено в силі рішення місцевого суду про зобов`язання укласти договір на постачання електроенергії в редакції типового договору, розтлумачивши таке звернення позивача як спосіб визнання за ним права на вступ у зазначені зобов`язальні правовідносини шляхом укладення договору.
31. Отже, не зазначаючи про відступ від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України 10.10.2012 у справі №6-110цс12, Велика Палата Верховного Суду по-іншому витлумачила застосування пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України у випадку, коли позивачем надається до позовної заяви проєкт договору у редакції типового договору та звернення до суду сформульовано "про зобов`язання укласти договір у наданій редакції". Такі висновки підтверджують правильність методу юридичного аналізу, який покладає на суд обов`язок, незважаючи на застосовані позивачем словесні формулювання, зрозуміти суть його звернення щодо обрання певного способу судового захисту.
32. Про відповідність вимогам статті 16 ЦК України обраного позивачем способу захисту прав шляхом зобов`язання укласти договір про надання житлово-комунальних послуг зазначено також у правових висновках постанови Верховного Суду 06.11.2019 у справі №753/24453/15-ц.
33. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що правова позиція Верховного Суду України у постанові 10.10.2012 у справі №6-110цс12 про неналежність в цілому такого способу захисту права, як "зобов`язання укласти договір у наданій позивачем редакції" в подальшому була уточнена самим Верховним Судом України. Так, у постанові №15/095 від 27.05.2015 у справі №924/1134/14, предметом спору у якій була вимога "про зобов`язання відповідачів укласти з позивачем договір оренди зазначеного приміщення на умовах наданого позивачем договору", Верховний Суд України зазначив, що вимога позивача про зобов`язання укласти договір оренди нежитлового приміщення на умовах запропонованого проєкту договору обґрунтовано задоволена судами з огляду на встановлення судами обов`язку суб`єкта господарювання відповідно до частини третьої статті 179 ГК України щодо укладення такого договору з позивачем, який підпадає під дію Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".
34. З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позовна вимога, сформульована позивачем із застосуванням словосполучення "про зобов`язання укласти договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) у певній редакції", яка була зазначена позивачем у резолютивній частині його позовної заяви, є неналежним способом захисту позивачем свого цивільного права на укладення такого договору в судовому порядку у запропонованій ним редакції, як така, що не відповідає загальному поняттю способів захисту, визначених статтею 16 ЦК України.
35. Зобов`язання відповідача щодо укладення такого договору було визначено в силу закону (відповідно частини другої статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції Закону України №2269-ХІІ, чинній на час розгляду спору місцевим судом, та Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ №1774 від 23.08.2000 та чинним у новій редакції відповідно до наказу ФДМУ №1329 від 09.08.2007, як нормативного акта, дотримання якого є обов`язковим за цим законом). Зазначене в цілому також узгоджується з частиною сьомою статті 179 ГК України про укладення господарських договорів за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
36. Також, судами встановлено, що відповідно до пункту 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, орендар (відповідач) зобов`язався здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
37. Як вбачається за змістом мотивувальної частини постанови апеляційного суду, його висновки про відмову в позові ґрунтуються на тому, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права внаслідок ухиляння відповідача від укладення договору про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання).
38. Апеляційний суд не виконав вказівок касаційного суду згідно постанови 19.06.2019 у цій справі, прийнятої за наслідком скасування попередньо прийнятих судами рішень з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду, зокрема, щодо необхідності більш повного встановлення обставин справи на предмет дослідження спірних умов запропонованого проєкту договору (пунктів 2.4.19 та 7.4), встановлення початку і закінчення перебігу позовної давності за договором оренди, що має значення для правильного розгляду клопотання відповідача про застосування позовної давності, яка не співпадає зі строком виконання зобов`язань за договором оренди. Зазначені вказівки касаційного суду не виконані в повному обсязі також місцевим судом на предмет встановлення моменту початку та закінчення перебігу позовної давності у спорі про укладення договору оренди з висновками про те, що при попередньому розгляді справи місцевим судом всупереч чинному законодавству ототожнено строк виконання зобов`язання із позовною давністю.
Унаслідок цього постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду про відмову у позові не відповідають вимогам статті 316 ГПК України та підлягають скасуванню з направленням справи №916/1423/18 на новий розгляд до місцевого суду.
39. Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про помилковість висновку місцевого суду про можливість застосування до оспорюваного відповідачем проєкту договору умов Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (зі змінами та доповненнями). У даному випадку предметом позову є укладення договору про відшкодування орендарем балансоутримувачу вже понесених витрат водопостачання, водовідведення та теплопостачання у редакції, викладеній у позовній заяві, а не договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які надаються після укладення договору за рішенням суду. З огляду на таке, висновки місцевого суду про відмову у задоволенні позову з висновками про невідповідність запропонованого позивачем проєкту договору Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення є такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм права.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
40. З огляду на правові висновки касаційного суду у даній справі щодо можливості надання позивачу судового захисту відповідно до сформульованого ним предмета позову, про що зазначено у пунктах 23-32 мотивувальної частини цієї постанови, Об`єднана палата Касаційного господарського суду не вбачає підстав для застосування положень частини другої статті 5 ГПК України та обрання судом на власний розсуд іншого способу захисту, ніж той, який обрано позивачем та який фактично означає вимогу позивача про укладення в судовому порядку договору в редакції, викладеній у позовній заяві, з посиланням на статтю 187 Господарського кодексу України.
41. Передаючи справу №916/1423/18 на розгляд Об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала про наявність різної практики застосування пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 5 ГПК України за подібних обставин справи, посилаючись на постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №916/1134/18 та від 27.02.2020 у справі №916/1422/18.
42. Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що наявність різних правових позицій щодо застосування норм права за подібних обставин не сприяє єдності правозастосування та розумній передбачуваності судових рішень. Тому судова палата вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №916/1134/18 про неналежність обраного позивачем способу захисту шляхом з`явлення вимоги "про зобов`язання укласти договір на умовах запропонованої позивачем редакції договору" (пункти 4.24-4.30 постанови).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновками касаційного суду у постанові 27.02.2020 справі №916/1422/18 про можливість надання особі судового захисту за позовною вимогою "про зобов`язання укласти договір у редакції, наданій позивачем відповідно до статті 187 ГК України" та не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
43. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що реалізуючи визначене у статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з прийняттям до уваги його правових обґрунтувань.
44. Отже, якщо позивач просить суд зобов`язати відповідача укласти договір у поданій ним редакції з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини - про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України та не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача відповідно до статті 5 ГПК України.
45. З правовою позицією про можливість надання судового захисту за позовною вимогою "про зобов`язання укласти договір у певній редакції" погодився Верховний Суд України у постанові №15/095 від 27.05.2015 у справі №924/1134/14, у випадку надання позивачем проєкту договору та якщо укладення такого договору є зобов`язанням відповідача в силу закону. Отже, правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові 10.10.2012 у справі №6-110цс12 була уточнена Верховним Судом України у зазначеній постанові у справі №924/1134/14.
46. З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вважає правові висновки у цій справі відступом від позиції Верховного Суду України у справі №6-110цс12, оскільки такі висновки були уточнені Верховним Судом України у справі №924/1134/14.
47. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. За приписами частини першої статті 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
48. З огляду на висновки касаційного суду у цій справі про неправильне застосування судами положень пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, частини другої статті 5 ГПК України та невиконання вказівок касаційного суду згідно з постановою Верховного Суду 19.06.2019 про дослідження в повному обсязі спірних умов запропонованого позивачем до укладення в судовому порядку договору, дослідження початку перебігу строку позовної давності, неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права щодо відповідності запропонованого позивачем проєкту договору Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення вимог касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
В. Судові витрати
49. У зв`язку з направленням справи на новий розгляд, не відбулось завершення розгляду справи №916/1423/18, а тому судові витрати касаційним судом відповідно до статті 129 ГПК України не розподіляються.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129 301 308 310 315 316 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 у справі №916/1423/18 скасувати. Справу №916/1423/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.М. Баранець
І.В. Булгакова
Т.Б. Дроботова
Б.Ю. Львов
К.М. Пільков
І.В. Ткач