ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/163/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
представників учасників справи:
позивача: Спорий І.Г.,
відповідача-1: Віноградова С.А.,
відповідача-2: не з`явився,
третьої особи-1: не з`явився,
прокуратури: Голуб С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019
(головуючий - Разюк Г.П., судді Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2018
(суддя Щавинська Ю.М.)
у справі №916/163/17
за позовом Першого заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Данлін", 2) Концерну "Техвоєнсервіс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод"
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Перший заступник військового прокурора Київського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данлін" (далі - Відповідач-1) та Концерну "Техвоєнсервіс" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги №3 від 03.12.2015 (далі - Договір) та повернення сторін у первинний стан.
2. Позов мотивований тим, що предметом Договору є відступлення права вимоги за ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2014 у справі №1-23-32/135-08-4825, якій передувало рішення Господарського суду Одеської області від 18.09.2009 у справі №23/84-09-3182. На думку прокурора, заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбачених статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 25 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).
3. Також прокурор зазначив про укладення Договору від імені Відповідача-2 неуповноваженою особою, адже підпис від імені виконуючого обов`язки Відповідача-2 вчинений не ним, а іншою особою без зазначення її прізвища, посади та надання підтверджуючих документів щодо права укладати та підписувати угоди від імені Відповідача-2.
4. Крім того, Позивач у додаткових поясненнях на позов зазначив, що Договір має ознаки договору факторингу, тому Відповідач-1 не міг його укладати, адже не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії НБУ.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2018, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019, у задоволенні позову відмовлено.
6. Судові рішення мотивовані тим, що прокурор та Позивач не довели факт порушення прав Позивача внаслідок укладення Договору. При цьому суди дійшли висновку, що Договір не є договором факторингу.
7. За висновком судів, сам факт відступлення прав вимоги до Третьої особи не свідчить про порушення прав Позивача, оскільки в будь-якому випадку в межах справи №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Третьої особи з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності в неї коштів для задоволення вимог як Відповідача-1, так і інших кредиторів. Водночас в результаті укладення Договору обсяг майнових зобов`язань Третьої особи не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, в якому вони існували у первісного кредитора, не змінився і строк їх погашення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
8. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним Договору.
9. Касаційна скарга мотивована посиланням на помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанції про те, що Договір не містить ознак договору факторингу, з огляду на його відплатний характер.
10. Позивач не погоджується з висновком судів про відсутність факту отримання прибутку Відповідачем-1 за Договором у зв`язку зі сплатою ним на користь Відповідача-2 грошових коштів у розмірі вартості відступленого права вимоги до Третьої особи, оскільки за відсутністю обігових коштів для погашення відповідної заборгованості задоволення вимог кредиторів буде відбуватися за рахунок коштів від реалізації нерухомого майна Третьої особи.
11. Також Позивач вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність порушення його прав, зазначаючи про наявність у нього наміру з погашення кредиторської заборгованості Третьої особи, тоді як до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають включенню лише дійсні вимоги кредиторів.
12. На думку Позивача, суди залишили поза увагою те, що Договором фактично змінено рішення суду, оскільки передані Відповідачеві-1 кредиторські вимоги виникли на підставі судового рішення; оскаржувані судові рішення не відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 №3-226гс16, №3-238гс16 і від 25.05.2016 №3-254гс16, №3-477гс16.
13. Крім того, Позивач посилається на порушення судами норм процесуального права через розгляд справи за відсутністю представника Третьої особи, щодо якого були відсутні відомості про належне повідомлення про дату і час судового засідання.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
14. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
15. Відзив мотивований тим, що позовна заява не містить жодної належної аргументації щодо наявності порушень прав Позивача укладанням Договору, а Договір не суперечить нормам чинного законодавства і за своєю правовою природою не є договором факторингу.
16. Військовий прокурор Київського гарнізону подав пояснення до касаційної скарги, в яких просить скаргу задовольнити та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним Договору.
17. Прокурор погоджується з доводами касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, зокрема, помилковість висновків про відсутність у Договору ознак факторингу та недоведеність порушення прав Позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. Між Відповідачем-2 (первісний кредитор) та Відповідачем-1 (новий кредитор) 3 грудня 2015 року укладений Договір.
19. За умовами Договору Відповідач-2 відступив Відповідачу-1 право вимоги до Третьої особи щодо належного виконання обов`язку, підтвердженого ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2014 у справі №1-23-32/135-08-4825, а саме сплати заборгованості в сумі 165913,30 грн (п.п. 1, 2 Договору).
20. Сума Договору складає 165913,30 грн. Новий кредитор сплачує первісному кредитору зазначену суму в день укладення Договору на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ "Комерційний індустріальний банк", МФО 322540 (п. 3 Договору).
21. Права вимоги переходять до нового кредитора після повної сплати на користь первісного кредитора суми, передбаченої пунктом 3 Договору, та підписання Договору. До нового кредитора переходять права вимоги в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав та зазначені в пункті 2 Договору (п. 4 Договору).
22. Також 3 грудня 2015 року між відповідачами на виконання умов договору складений акт приймання-передачі відступлених прав, відповідно до якого Відповідач-2 передав, а Відповідач-1 набув належне первісному кредитору право вимагати від боржника належного виконання обов`язку, підтвердженого ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2014 у справі №1-23-32/135-08-4825, а саме сплати заборгованості у сумі 165913,30 грн.
23. Відповідач-1 на виконання умов Договору переказав на рахунок Відповідача-2 грошові кошти у сумі 165913,30 грн згідно з платіжним дорученням №10 від 04.12.2015.
24. Договір став підставою для звернення Відповідача-1 до господарського суду із заявою про заміну кредитора у справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Третьої особи з Відповідача-2 на Відповідача-1.
Позиція Верховного Суду
25. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
26. Водночас, звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
27. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
28. Положеннями статей 512 514 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
29. Договір відступлення права вимоги може бути як оплатним (коли новий кредитор надає старому кредитору замість отриманого права вимоги певне майнове надання), так і безоплатним (коли старий кредитор передає новому кредитору зобов`язання без отримання зустрічного надання). Якщо відступлення права вимоги має оплатний характер, до нього з огляду на положення частини 3 статті 656 Цивільного кодексу України застосовуються положення законодавства про купівлю-продаж, натомість до безоплатного відступлення права вимоги застосовуються норми про дарування.
30. Крім того, главою 79 Цивільного кодексу України передбачений окремий вид договору, спрямованого на передачу права вимоги - договір факторингу. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).
31. Згідно зі статтею 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
32. З огляду на положення статей 203 215 1079 Цивільного кодексу України недотримання при укладенні договору факторингу вимог закону щодо його суб`єктного складу може бути підставою для визнання недійсним такого договору в разі відсутності в особи, визначеної фактором у договорі, спеціальної правосуб`єктності - права здійснювати факторингові операції. Водночас положення статей 512-518 Цивільного кодексу України не передбачають обмежень щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги (цесії).
33. У зв`язку з наведеним для правильного вирішення спору щодо визнання недійсним договору, який передбачає передачу права вимоги, з підстави невідповідності вимогам закону його суб`єктного складу необхідним є врахування підстав розмежування договору відступлення права вимоги та договору факторингу.
34. Оскільки однією з підстав недійсності Договору в даній справі Позивач визначив те, що Договір має ознаки договору факторингу, і Відповідач-1 не міг його укладати, адже не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії НБУ, суди першої та апеляційного суду дійшли правильного висновку про необхідність врахування правової позиції Великої Палат Верховного Суду щодо розмежування зазначених видів договорів.
35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16 з наведеного питання зазначила, зокрема, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
36. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
37. Врахувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду та дослідивши надані сторонами докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Договір за своєю правовою природою є оплатним договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, адже Відповідач-1 сплатив на користь Відповідача-2 грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до Третьої особи. Тобто право вимоги відступлено Відповідачем-2 "за номінальною вартістю" без отримання Відповідачем-1 винагороди за таке відступлення, що свідчить про відсутність у спірних правовідносинах ознак фінансування Відповідачем-1 Відповідача-2 під відступлення права грошової вимоги.
38. Суд не приймає аргументи скаржника щодо помилковості наведеного висновку судів про відсутність в Договорі ознак договору факторингу з огляду на його відплатний характер, адже вони засновані на безпідставному ототожненні переданої новому кредитору грошової вимоги з винагородою фактора за надану ним фінансову послугу. Зазначені доводи скаржника обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції із зазначенням, що для відносин факторингу визначальним є саме оплатність послуг фактора та отримання ним додаткової плати за надання грошових коштів замість відступленої вимоги, яка умовами Договору не передбачена.
39. Також безпідставними є твердження скаржника про отримання Відповідачем-1 прибутку за Договором у зв`язку з тим, що за відсутності обігових коштів для погашення відповідної заборгованості задоволення вимог кредиторів буде відбуватись за рахунок коштів від реалізації нерухомого майна Третьої особи. Адже не зважаючи на джерела отримання коштів для погашення заборгованості Третьої особи, вимога щодо сплати якої відступлена за Договором, відповідно до положень статті 514 Цивільного кодексу України до Відповідача-1 переходять права у відповідному зобов`язанні виключно в обсязі та на умовах, що існували у Відповідача-2 на момент їх переходу.
40. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції також слушно зазначив, що в результаті оспорюваного договору не змінився обсяг майнових зобов`язань Третьої особи та Позивача як уповноваженого органу на управління майном Третьої особи, а також умови та строк їх виконання.
41. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність факту порушення прав Позивача внаслідок укладення Договору. Наведені в касаційній скарзі аргументи щодо наявності в Позивача наміру з погашення кредиторської заборгованості Третьої особи тощо не спростовують наведеного висновку, адже не містять зазначення про конкретне право Позивача, яке порушено внаслідок відступлення спірної вимоги Відповідачем-2 на користь Відповідача-1.
42. Водночас щодо посилання скаржника на те, що включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів Суд звертає увагу, що обставини недійсності спірної у справі вимоги до Третьої особи як такої не були предметом розгляду в даній справі з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог. Тоді як незаконність її відступлення Відповідачеві-2 не доведена під час розгляду справи.
43. Також Суд вважає хибним твердження скаржника про невідповідність висновків судів правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 №3-226гс16, №3-238гс16 і від 25.05.2016 №3-254гс16, №3-477гс16, оскільки у зазначених постановах наведені висновки про застосування відповідних норм права щодо правовідносин, які не є подібними до тих, що розглядаються в даній справі. Так, у наведених постановах йдеться про порушення прав позивачів як кредиторів у провадженні про банкрутство боржника, право вимоги до яких уступлено за договорами, що, на відміну від Договору, мають ознаки договорів факторингу.
44. Щодо посилання скаржника на передання Відповідачеві-1 кредиторських вимог, які виникли на підставі судового рішення, та фактичну зміну рішення суду, Суд враховує, що Договором передбачена лише зміна сторони матеріального правовідношення, яка не має безпосереднім наслідком автоматичну зміну сторони у відповідному провадженні. Адже процесуальне правонаступництво здійснюється виключно в порядку, передбаченому відповідними нормами процесуального законодавства. Також Суд звертає увагу, що вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
45. Крім того, Суд вважає безпідставними доводи Позивача про порушення норм процесуального права через розгляд справи за відсутності представника Третьої особи, адже згідно з матеріалами справи суди першої та апеляційної інстанцій направляли відповідні процесуальні документи Третій особі за адресою, вказаною як в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, так і прокурором у позовній заяві. Наведена адреса зазначена також Позивачем у касаційній скарзі. Відомості щодо повідомлення суду Третьою особою про зміну свого місцезнаходження на виконання вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у матеріалах справи відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
46. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновки судів першої й апеляційної інстанцій та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права до встановлених ними обставин як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
47. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат
48. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги Міністерства оборони України відмовити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 у справі №916/163/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді Г. Вронська
В. Студенець